Лекції по "Литературе"

 

Речення останнього виду розглядають  переважно серед складносурядних.

 

 

 

 

 

 

 

Бєлошапкова

 

 Чернівецьких  синтаксистів  

 

Шкільна класифікація СПР

 

 

 

 

 

 

Тема: СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ

НЕРОЗЧЛЕНОВАНОГО  ТИПУ

ПЛАН

1.Загальна характеристика  речень нерозчленованого типу. Прислівні та займенниково – співвідносні.

2.Прислівні  СПР:

а) присубстативно – означальні;

б) з’ясувальні.

3.Займенниково – співвідносні  СПР:

а) предметно – ототожнені;

якісно – ототожнені;

просторово – ототожнені;

б) якісно – кількісні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Пробл. пит. – К.: Вища школа, 1994. – С.446 – 519.
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С.329 – 338.
3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк:Дон НУ, 2001 – С384 - 399.
4. Ломакович С.В. Займенниково – співвідносні конструкції в сучасній українській мові. – Тернопіль, 1992.

 

1.Загальна  характеристика речень нерозчленованого  типу.

          Прислівні та займенниково – співвідносні.

Речення нерозчленованого типу характеризуються більш тісним приєднанням підрядної  частини до головної. У таких реченнях підрядна частина або поширює  окреме слово головної частини (опорне слово) або розкриває лише його зміст (сам антецеднт-займенник ).

Речення першого виду називаються прислівними,  речення другого виду – займенниково – співвідносними. Важливим конструктивним елементом перших речень є опорні слова ( звідси і їх назва - прислівні ), що пояснюються або поширюються підрядною частиною. Оскільки, причини поширення ОС - різні за мовною  природою, то виділяють такі їх види:

•            ГРАМАТИЧНІ, тобто ОС як частина мови вимагає поширення (іменник – означенням, а в – складному реченні - означальною підрядною частиною): Поганий той учений,  який не мріє про відкриття (І.Ц.).
•            ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ, тобто ОС вимагає поширення залежною іменниковою словоформою або ж підрядною частиною для розкриття свого лексичного значення( відповідно до своєї валентності ): З протилежного боку виразно чулося (що?) як наближається до Варварівки ешелон ( Ю. Яновський ).

Речення другого типу, з антецендентами, Бєлошапкова називає займенниково – співвідносними, інші автори –  просто займенниковими. Займенниковий  антецендент у головних частинах таких речень вказує на:

• - предмет (предметно – ототожнені);
• - якість (якісно – ототожнені);
• - місце (просторово – ототожнені);
• - якість (якісно – кількісні).

а підрядна частина  називає їх. В цьому принципова відмінність їх від прислівних речень, навіть від тих, у яких наявні займенники у головній частині, порівняймо:

Поганий [той] учений, який не мріє     Той, хто не мріє про відкриття,

про відкриття.                                            не вчений.

 

Дівчина стежила [за тим], щоб у           Дівчина намагалася зробити так, щоб

кімнаті завжди було чисто.                     у кімнаті завжди було чисто.    

 

У прислівних реченнях антецеднт виділяє, підсилює ОС, тобто  він скоріше стилістичне явище  і через те факультативне.

У займенникових  реченнях займенниковий антецеднт виконує анафоричну функцію, сигналізує про те, якого загального значення буде підрядна частина – відповідно до його узагальненої семантики. Антецеднт –                     граматичний елемент, обов’язковий.

Розмежувати антецеднти   стилістичного характеру і граматичного не завжди легко. Чим керуватися при цьому, з’ясуємо при розгляді присубстантивних, з’ясувальних та займенникових речень. Отже, класифікація нерозчленованих речень (НР) виглядає так:

1. Прислівні.

• Присубстативно – означальні.
• З’ясувальні.

 

2. Займенниково – співвідносні.

• Предметно – ототожнені.
• Якісно – ототожнені.
• Просторово – ототожнені.
• Якісно – кількісні.

 

1. Присубстантивно – означальні речення.

 

Присубстантивно –  означальні речення – це такі речення, підрядна частина яких поширює ОС. – іменник у головній частині. Наявність підрядної частини визначається  граматичними особливостями ОС – іменника як частини мови.

Структура цих речень виглядає так:   [іменник], ( що... ).

Функція цих елементів  така:

       іменник – ОС вимагає поширення з метою конкретизації чи уточнення.

            сполучне слово – замінює у підрядній частині ОС головної, отже, виконує анафоричну  функцію            ,

       Сила, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна / О. Довженко /

       Сила була надзвичайна. Сила несла її на схід, на Вкраїну (схрещення двох простих речень дає присубстантивно-означальне СПР, у якому другий однаковий іменник замінюється сполучним словом на початку підрядної частини і таким чином виконує анафоричну функцію – вказує  на заміщений ним іменник ).           

     Розглянемо ці структурні  елементи, бо залежно від них  виділяються різновиди присубстантивно  – означальних речень.

ОС.     У ролі ОС функціонують іменники двох видів:

1. Синсемантичні – для розкриття їх значень обов’язково потрібні підрядні частини ( слова абстрактної семантики: вид, клас, звук, колір, людина, становище, стан, думка, день, час).
2. Автосемантичні – самодостатні, підрядні частини біля них не є обов’язковими (назви рідкісних предметів, власні назви ).

Синсемантичні іменники обов’язково поширюються підрядними частинами -  це власне – означальні речення. Головна частина в них не самостійна. Вона належала до[ тих] людей, яким усе прощається.

Автосемантичні іменники не обов’язково поширюються підрядними частинами: це так звані означально – поширювальні речення. Головна частина в них самостійна.

В академії панувала схоластика, од котрої висихала всяка мисль в головах студентів.

У власне – означальних реченнях при синсемантичних  іменниках  можуть вживатися антецеденти – займенники той, такий.

Той – обмежує значення ОС – іменника (видільно – означальні).

Такий – вказує на якісні особливості ОС – іменника (якісно – означальні).

Відмінності від займенникових речень:

• Той, такий  - факультативні. Толстой створив [такий] світ, який не знали до нього. Він мріяв про [ту] мить, коли, нарешті, побачить Київ.

Підрядна частина поширює  сполуку займенник + ОС – іменник.

 Той, такий – явище скоріше стилістичного синтаксису.

Засоби зв’язку в присубстантивно – означальних реченнях – сполучні слова.

Морфологічно – це відносні займенники: який, чий, котрий, хто, що та займенникові  прислівники: де, куди, звідки, коли.

Проблемне питання: Чи можуть функціонувати у ролі засобу зв’язку сполучники що, щоб, як, ніби... Платон підтримував такий вогонь, що поїзд мчав ( шкільна класифікація-  речення ступеня і міри )  За вузівською – це займенникове  якісно – кількісне речення:  підрядна частина розкриває зміст займенника такий (дуже сильний, необхідний для руху). Отже, у присубстантивно – означальних реченнях засобом зв’язку виступають сполучні слова, що в підрядній частині замінюють ОС ( анафоричні ).

Труднощі  при визначенні сполучних засобів

1. Що його, що її, що їх: Статті, що їх колись конспектували, тепер ксерують. Сполучний засіб – словосполучення зі значенням які. Дайте мені того живого вогню, що ним ви припікаєте людські серця...(Панас Мирний).
2. Який у значенні чий утворює сполучний засіб -  іменник + який: Треба добре оглянути місто, на території якого пербуваємо зараз. Треба побачити студентку, конспект якої зараз у мене.
3. Займенникові прислівники у ролі сполучних засобів. Їх уживання пов’язане насамперед із семантикою ОС. Коли  використовується при іменниках таких ЛСГ:
• Часового  значення ( пора, мить, час ): День, коли ми познайомились, мені запам’ятався назавжди.
• Процесуального значення: Відчуваю такий приплив сил, коли не діяти неможливо.
• Зі значенням факту, події: Це був той випадок, коли реагувати треба негайно.

Де,  куди, звідки

Де  функціонує при іменниках таких ЛСГ:

• З локальною семою: місто, село, поле, конкретні власні назви: Під час канікул ми побували в Яремчі, де досхочу покаталися на лижах.
• Що можуть бути місцем перебуванням: Пташка сіла на те дерево, де вона сиділа вранці.

Куди, звідки  – при іменниках, які можуть бути вихідними чи кінцевими точками руху. Ходімо до кімнати, звідки ви втекли. Цивілізація того краю, куди його занесла доля, трохи обтесала його.

Місце підрядних частин

1. Суворо фіксоване у видільно – та якісно-означальних реченнях – контактне, тобто після ОС. Порушується контактність лише при наявності при ОС постпозитивних означень чи уточнюючих членів: Знов надійшла ота пора приємна, коли зустрілись осінь і зима.
2. Постпозиція або інтерпозиція підрядної частини.

 

          Ядро присубстантивно – означальних речень становлять видільно– означальні та якісно – означальні речення ,у яких антицедент наявний або можливий. Це речення власне – означальні. Розрізняємо за можливістю появи  займенника той чи такий.

      Периферія присубстантивно – означальних речень – це означально – поширювальні речення з ОС – автосемантчними іменниками. Підрядні частини таких речень – це додаткові зауваження, що стосуються здебільшого головної частини в цілому (ознака розчленованих речень). Згодом О.Олесь опиняється  у Відні, де випустив чотири номери гумористичного журналу “Сміх”      (М.Жулинський ).   Ці речення є ознакою книжного стилю.

Складнопідрядні з’ясувальні речення

Складнопідрядні з’ясувальні  речення – це такі речення, підрядна частина яких розкриває зміст того, що названо опорним словом, вказуючи на необхідний, але відсутній у головній частині об’єкт  (додаток ), рідше суб’єкт дії (підмет).

За визначенням Бєлошапкової, підрядна частина займає при ОС позицію, аналогічну до словоформи з об’єктним значенням (додатка) або ж суб’єктним (підмета ), тобто вона є описовою заміною відсутніх у головній частині цих членів речення: Козаков по собі знав (що?), що небезпека змінює людину. Мені пригадалась поїздка в Карпати – Мені пригадалось, як ми їздили  вКарпати.

Головна частина таких речень містить  опорні слова (це прислівні речення), які відповідно до своїх лексико  – семантичних властивостей (сильновалентні слова) потребують обов’язкового доповнення, з’ясування підрядною частиною. Без неї головні частини були б не  закінчені ні за формальним складом, ні за змістом. Це означає, що між головними і підрядними частинами таких речень встановлюються з’ясувальні відношення, звідки і термін з’ясувальні речення.

1. Отже, для встановлення диференційних ознак цих речень важливо найперше встановити коло опорних слів, що потребують доповнення, з’ясування. Це слова певних лексико – семантичних груп (на їх виділенні зупинимось нижче), які в цілому можна визначити так: зі значенням мовлення, думки, почуття, оцінки, буття. Дома говорили, що Валерій удався в батька. Жаль, що  я не  дружив з голубами (Малишко). Враз Тимофій почув, як забряжчали ворота. Виявилось, що в бібліотеці цієї книжки немає.

2. Наступна диференційна ознака з’ясувальних речень – сполучники. Основний сполучник цих речень – щ. Однак використовуються й інші (як, щоб, ніби тощо). Помічено, що вид сполучника залежить від семантики ОС і комунікативної  спрямованості речень. Тому доцільно на цій основі виділяти різновиди з’ясу вальних речень (ЗР.). Отже, є три різновиди ЗР:

• із сполучниками сфери розповіді – розповідного характеру;
• із сполучниками сфери волевиявлення – спонукального характеру;
• із сполучниками чи сполучниковими словами сфери питальної мови – питального характеру.

ЗР розповідного характеру

Найпридатнішими для розповідної  модальності є сполучник що (семантично неспеціалізований, нейтральний). Також використовуються сполучники як, мов, наче, ніби.

Розглянемо, з яким колом  опорних слів(ОС) він сполучається. Семантичні групи ОС у реченнях зі сполучником що:

1. Слова зі значенням мови, повідомлення, передачі інф-ції: говорити, доповідати, заявляти, повідомляти, оголошувати, розповідати, патякати, мовчати, кричати, заперечувати, отіняти, розмова, повідомлення, натяк. Слова зі значенням сприйняття, отримання інформації: бачити, чути, слухати, помічати, прочитати, здаватись, спостерігати, чутка, відчуття, видно, помітно.
2. Слова зі значенням мислення, роздумів, знання, пам’яті: думати, догадуватися, мислити, гадати, розуміти, вважати, знати, виявити, встановити, згадати, пам’ятати, забути; думка, пам’ять, відомо, ясно.
3. Слова зі значенням внутрішнього стану, почуття, враження: турбуватися, боятися, хвилюватися, ждати, надіятися, вірити, вагатися, шкодувати; віра, жаль, шкода, сумно.
4. Слова з оцінним значенням: добре, правильно, цінно, цікаво, важливо, погано, дивно, неймовірно, смішно, винен, розумний, дурний, щастя, біда, молодець, дурень.
5. Слова зі значенням буття, виявлення: буває, трапляється, виходить, виявляється.