Лекції по "Литературе"

       голод, ніхолод, ні смерть, ні  спека (Ю.Яновський).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

Умовність може бути тільки гіпотетичною (ірреальною) або потенційною (можливою).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

Для умовних речень диференційованими  ознаками є:

      - сполучники                   диференційовані (якщо, коли, як, якже, раз);

                                               недиференційовані  (якби, коли б, аби, хай би);

            кн.: за умови, якщо, за умови що, на випадок, якщо       

     - модальність складових частин.

Саме за другою ознакою, моральністю складових частин, виділяють  такі

 різновиди  умовних СПР:

1) індикативної модальності  (дійсний спосіб);

2) індикативної модальності   з певним  умовним значенням;  

3)ірреальної модальності.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

 

1.Підрядні частини таких речень повідомляють про явища, що можливі в минулому, теперішньому або майбутньому часі. У таких реченнях в обох частинах використовуються форми дійсн. способу.

Основний сполучнийковий засіб — якщо:

Пр.: Якщо сьогодні прийду я до неї, вона мене в Александрію візьме.

        (Леся  Українка).- (зв’язок неповторюваних одиничних явищ).

       А вихідними, якщо дозволяла погода, Андрій і Катерина гуляли містом...- 

        (значення повторюваних явищ).

       Людина не може жити на світі, якщо в неї немає попереду нічого   

       радісного (А.Макаренко) - (повторюваність звідтінком узагальнення)

 

Як бачимо, семантика  речень викликана модальністю головного  і підрядного члена. Похідні форми речень цього виду утворюються сполучниками коли, як (близькі за сем. до якщо).

 

Коли — значення повторюваності і узагальнення.

Пр.: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко).

        І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в   

        минулому, ні  в сучаснім, ні в майбутнім.

 

 Як — має подвійне значення, але він виразно розмовний.

Пр.: Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка (Винниченко).

       Як  вичавиш  шибу,  то я тобі пальці пооббиваю (У.Самчук).

Отже, коли і як уживаються при теперішньому, рідше майбутньому часі, саме за такої модальності вони співвідносні з якщо (це критерій розрізнення), в інших випадках коли має загальне  часове значення.

Пр.: Жив, трудився, тішився, коли щось знаходив (У. Самчук).

Особливіть умовних  речень цього виду : наявність співвідносних сполучників то, так у головній частині, коли підрядна частина препозитивна.

 

2. Умовне речення з невласне-умовним  значенням.

Ці речення мають  ті ж сполучники, що й попередні, але їх умовне значення послаблюється  або й втрачається, натомість виникає наслідково-причиновий чи допустовий відтінок.

Пр.: Якщо вже на те пішло, то я згоден. (причиновий відтінок – очевидність події).

Пр.: Сашко глянцюватиме чоботи, раз того вимагає дисципліна

        (Ю. Смолич).(сполучник раз – емоційно забарвлений).

 

3. Речення ірреальної модальності — це такі СПР, у яких нереальна умовність виражена засобами умовних сполучників

        підрядна частина: частка б відодить до сполучника (якби, аби, коли б);

        головна частина: присудок – дієслово в умовному способі.

Пр.: Якби ти був чужий мені, то я б не рахувалась (Винниченко).

        Василина не перенесла б сорому, коли б останньою вигнала свою худобу             

        (Самчук).

Як і в реченнях попередніх, видів при препозитивній  частині з'являється співвідносна частка то.

 Отже, умовні СПР  виражають потенційну або гіпотетичну  умову, за якої можлива дія  головної участини.

 

                                          4. СПР причини

          У цих реченях також виражається пряма зумовленість. Але якщо в умовних вона не може чи не викликає невних наслідків у головній частині

(зумовленість потенційна  або гіпотетична), то у причинових  вона приводить до  реальних наслідків:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

                                                          

Модальність тут іншого типу: не залежить від підрядниих частини (реальна).

Сполучники: 1) недиференційовані: бо, тому що, оскільки, адже

                        2) диференційовані: через те що, завдяки тому що, на                

                                                           підставі того що,  

                                                           внаслідок того, що у зв'язку  з тим що              

                                                           тим більше що.

 Виділяють такі семантичні різновиди причинових речень:

- з власне причиновим значенням       використовується обидва

- з невласне причиновим  значенням  види сполучників

 

Речення з власне-причиновим значенням

Інваріантна модель: із сполучником бо.

Пр.: Босфор аж затрясся, бо зроду не чув козацького плачу (Шевченко).

Похідні форми з іншими сполучниками

Пр.: 1.Це спостереження Костомарова дуже цікаве, адже ми в цих образах  

        бачимо сліди сумної історії нашої київської Либеді (В.Шевченко).                  

        2.Вона пішла за вас тільки тому, що я був я був бідний і вона втомилася  

        чекати (С. Фітцджеральд).

Оскільки у цих реченнях використовуються здебільшого недиференційовані. Сполучники, вони можуть набувати значення обґрунтування (див. реч. 1).        

Диференційовані сполучники використовуютсья у книжних стилях.

Пр.: Посівна була своєчасно закінчена завдяки тому, що перейшли на  

        двозмінну роботу.

 

Речення з невласне-причиновим значенням

Інваріантна модель: сполучник бо 

Пр.: Твердо стоїть на землі Лук'ян, бо вміє працювати. (тому що, оскільки, 

        адже)

У таких реченнях можлива  перестановка частин (це диф. ознака).

Пр.: Лук'ян уміє працювати, бо твердо стоїть на землі.

Основне значення таких  речень — обґрунтування пояснення, підстава.

 

5. СПР допустові

 

 

На відміну від умовних  та причинових, у допустових виражаєтсья зворотна зумовленість: у підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, всупереч якій відбувається дія головної частини.

Пр.: До селища Дарина поверталася поволі, хоч думки її летіли на крилах.

        (Ю. Яновський).

Зворотна зумовленість споріднена із протиставленням, порівнянням.

Пр.: Думки її летіли на крилах, але до селища вона поверталася поволі.

Тому у випадку препозитивності  підрядної частини, у головній нерідко  з'являєтсья протиставний сполучник.

Пр.: Хоч думки Дарини летіли на крилах, але до села вона поверталася поволі. Виділяють два різнвоиди допустових речень:

— власне-допустові;

— невласне-допустові.

1. Власне-допустові: у головній частині йдеться про явище, здійснене всупереч повідомленню підрядної частини.

Пр.: Хоча була північ, спати не хотілось.

Такі речення оформлюються з допомогою недиференційованих сполучників: хоч (хоча), хай — утворює типову модель;

диференційовані: незважаючи на те що, дарма що, незалежно від того що, всупереч тому що — мають власне допоміжне значення;

нехай (хай) (знач, припущення):

Пр.: Нехай іще зима, але я чую в снігах квіток солодкий аромат (Олесь).

       Всупереч тому, що обіцяли синоптики, дощ ішов до самого ранку (газ.).

       Дарма що рудим називають, зате ж серце в нього золоте, любляче,  

       справедливе...(О. Гончар).

Місце частин вільне: постпозиція, інтерпрепозиція (з'являється протиставлення.

 

2. Невласне-допустові: крім допустового, є й інше значення: зіставне, узагальнене, розділове, умовне.

Сполучники ті ж недиференційовані: хоч, хай, хоч би.

Пр.: Хоч ви, мовляв, люди почесні, та нема думки дочки видавать (К. Горд.)

        Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а самі їх не знаєте  

        (Винниченко) – зіставне.

Можлива перестановка частин: Хоч не знаєте, а пишете...

Пр.: Але вашою я не буду, хоч би й згодилась на лавро-вишневі каплі

       (Винниченко)-умовне.

Для вираження різних відтінків невласне-допустового  значення, можуть використовуватись  спеціальні диференційовані засоби:

а) відносні займенники і  займенники присвійні: хто, що, який, як, куди звідки, скільки. 

б) частка не;

в) деколи б.

Пр.: Яка б ти не була, я вернусь до тебе. (Довженко)

        Скільки його не кликали, він не прийшов.

        Де б ти не був, пам'ятай свій рідний край. - узагальнене значення.

Допустові речення легко  фразеологізуються: і власне допустові  і невласне-дспустові.

Пр.: Що не кажіть, Гоголь душею наш (Панас Мирний) – невласне-

        допустове.

        Темно, хоч в око стрель. – порівняльне значення;

                    хоч вовком вий.  

Щодо місця частин: у невласне-допустових із специфічними формами це постійне: препозиція (негнучкі), усі інші мають вільне місце, при інтерпозиції значення  вставленості.

Пр.: Сам же батько, хоч і мав вигляд переодягненого у поганючу одежу артиста імператорських театрів, співати не вмів (Довженко).

                                         

6. СПР мети

 

 

  Такі речення виражають  пряму обумовленість: у підрядній  частині повідомляється про бажаний  наслідок того, про що йдеться  у головній частині.

Пр.: Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу