Характеристика поетичного стилю Роберта Бернса

Я б не сказав, звичайно, що твої

Наглядачі й гуменні  – гультяї.

Ні! Жалощі одкинувши, старанно

Вони грабують люд і пізно й рано,

Хоч рід горянський у біді лихій

Лише гартує дух  упертий свій.

Одважся, грянь  на них, як грім із тучі!

Кинь до в’язниць, замкни в льохи смердючі,

Жени на поле юнаків усіх

(Лиш праця  і голод витверезять їх). [20;139].

В громадсько-політичних творах Бернса знайшов надзвичайно  яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності. Основні жанри громадсько-політичної лірики Бернса – послання, поема, вірш, видіння, епіграма.

Народність творчості  Роберта Бернса, відданість великого поета інтересам свого народу, своєї батьківщини виявилося  не тільки в тематиці, а й в  художніх особливостях його поезії. Народну любов, визнання народу Бернс вважав критерієм цінності художніх творів. Бернс збирав народні твори, уважно і глибоко вивчав їхні характерні риси і особливості. Він відзначав природність, правдивість і простоту у сполученні з оригінальністю й новизною зображення в Шотландській народній пісні. "щось характерне в наших старих шотландських піснях, щаслива природність думки та вислову, властива лише їм", – писав поет в одному листі. "Існує якість, що необхідна більше, ніж будь-яка інша, в пісні, і є самою суттю балади – я маю на увазі простоту" [1;39].

З усіх жанрів, до яких звертався Роберт Бернс, найулюбленішим для нього була пісня. Як виявився вплив фольклору в його піснях, які риси він сприйняв і що нового вніс він у цей жанр?

Пісні Бернса відрізняються  від народних пісень, передусім чіткішим сюжетом і динамічністю. Шотландським пісням, що створювались багатьма поколіннями народних співців, властива деяка аморфність, розпливчатість, роздрібненість сюжету. Інколи буває важко відразу вловити зв'язок між окремими строфами пісні – настільки різкі й раптові переходи від першої особи до другої та третьої й знову до першої, настільки примхливі зміни сюжету.

Наслідуючи національні  традиції Роберт Бернс приділяє дуже велику увагу звуковій організації  пісень. Бернс удосконалив і риму народних пісень. В цілому ряді творів ми знаходимо постійну риму – прийом, запозичений з народної поезії і дуже поширений в громадсько-політичній ліриці Бернса.

Мова творів Бернса надзвичайно гнучка, мінлива, диференційована. Поет майстерно використовує мову як засіб характеристики персонажів. В цьому відношенні надзвичайно показовою є кантата "Веселі жебраки", в якій мова кожного персонажа відбиває його соціальну належність, фах, характер.

Для кожного жанру, для кожного твору поет шукає  мовні засоби, які найбільше відповідають його особливостям. Багатство, гнучкість і барвистість мови Бернса яскраво виявляється у використанні синонімів. Дуже велику увагу поет приділяв парним синонімам, широке вживання яких є одною з найхарактерніших особливостей художнього стилю поета. Парні синоніми зустрічаються також і в творах фольклору, але порівняно рідко й, звичайно, у вигляді прикметників. Бернс розширює сферу вживання парних синонімів, поширюючи її на іменники, дієслова й прислівники.

Дослідники творчості Р. Бернса відзначають, що "у віршах, поемах і посланнях Бернса переважають парні синоніми – іменники й дієслова, в той час як в піснях, відповідно до фольклорної традиції, переважають парні синоніми – прикметники" [21;82].

Дуже широко Бернс  використовує й багатозначність слова – ту незчисленну кількість відтінків, якої набуває основне значення в різному контексті. На багатозначності слів поет будує каламбури.

Таким чином, характерні особливості мови творів Роберта Бернса свідчать про те, що джерелом і зразком для нього була мовна творчість шотландського народу.

Найчастіше в поезії Бернса зустрічаються  епітети, порівняння, метафори й паралелізми. Причому в піснях переважають  паралелізми й метафори, в творах інших жанрів – епітети, порівняння й метафори.

Епітети Бернса завжди прості, конкретні  й точні, в той же час образні  та оригінальні й завжди чітко  відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються, а також відбивають його симпатії і антипатії.

Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних, часто користується порівняннями. Великою  майстерністю відзначаються вони тоді, коли за допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівнянь пройняті життєрадісним народним гумором.

"Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створив в галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав у своїй творчості" [22;25]. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві старо-шотландській поезії демократичні тенденції, загострив соціальні  мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярніший жанр народної поезії – він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежності цього найінтимнішого почуття – кохання – від соціальних умов.

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНІ  ОСОБЛИВОСТІ  ПОЕЗІЇ  РОБЕРТА  БЕРНСА.

Найбільш характерними особливостями  творів Роберта Бернса є народність, широке використання парних синонімів, багатозначності слів, ідіом. Всі ці особливості свідчать про багатство, багатогранність і самобутність мови великого поета, а також про те, що джерелом і зразком для нього і тут залишається мовна творчість шотландського народу.

Для характеристики поетичного стилю Бернса важливо розглянути тропи, до яких він звертається у своїх творах. Найбільш вживаними в поезії Бернса є епітети, порівняння, метафори і паралелізми. При чому в піснях переважають паралелізми і метафори, а в творах інших жанрів – епітети, порівняння і метафори.

Епітети Бернса завжди прості, конкретні, точні і в той же час образні  й оригінальні. Вони чітко відображають ставлення поета до явищ, які зображуються, а також його класові симпатії й антипатії.

Епітети, які характеризують трудящі маси Шотландії, сповнені гарячого співчуття й доброзичливості, відображають тяжкі умови життя шотландського селянства, його готовність до боротьби, яка вже недалеко.

Поет охоче використовує (особливо в піснях)постійні епітети народних творів. Епітети, що характеризують зовнішність персонажів, звичайно відбивають ці враження, яке ці персонажі справляють на людей, що їх оточують, а не які-небудь конкретні риси.

Цікаві епітети, до яких звертається  Бернс, зображаючи явища природи. Вони свідчать про тонку спостережливість поета, глибоке розуміння природи і про цілковиту відсутність у нього прагнення до зовнішніх красивостей. Зв'язок між епітетом і словом, до якого він стосується, здебільшого буває настільки тісним, оригінальним, що епітет не відразу сприймається як художня означення. В більшості випадків епітети відображають явища природи не в спокійному, сталому стані, а в дії, пориві. В той же час епітети Бернса відзначаються великою образністю і конкретністю. Образні й типові епітети, що характеризують тварин і птахів.

Крім епітетів, Бернс у своїх  творах часто використовує порівняння.

Порівняння, як і інші художні засоби в творчості народного поета, чітко відображають ставлення поета  до тих чи інших явищ, подій, персонажів. Гнівом і ненавистю сповнені порівняння, за допомогою яких Бернс викриває несправедливість сучасного йому суспільного ладу. В’їдливі і дошкульні порівняння, що характеризують пуританське духівництво й церковні проповіді.

Сміливість і новизна властиві порівнянням, які Бернс вживає в  гумористичних творах для створення комічного ефекту. Поет часто добирає поняття, суперечливі й несумісні на перший погляд, і наголошує на якість одній спільній їм рисі.

Бернс використовує порівняння і для  характеристики персонажів або явищ природи. В таких випадках матеріал для характеристики він черпає з навколишньої природи, а явища природи порівнює з людьми і людськими якостями.

 

2.1 Людина і природа у поезії Р. Бернса

Роберт Бернс був великим  полум'яним співцем своєї рідної Шотландії. Він захоплювався її величними і мальовничими краєвидами, озерами й гірськими долинами. Руїни давніх замків, скелясті морські береги, вузькі вулички давніх міст, золоті лани — все це будило творчу уяву молодого поета. Щиро захоплювався він і своїм народом, його звичаями і традиціями, історією і сучасністю. Назавжди полонили Р. Бернса шотландці — волелюбні й горді люди, фанатично віддані своїм традиціям, для яких найбільшою цінністю була воля.

Бернс чужий пізній романтичній  натурфілософії, в якій рослини і  тварини майже зрівняні в правах з людиною. Для поета саме людина є справжнім вінцем творіння. Його ліричні пісні перш за все – пряма мова великого відчуття, а не пейзажні описи. У піснях Бернса ландшафт відіграє роль фону, але ніколи не перетворюється на основного героя. Саме тому пісні Бернса повні точними назвами і реалістично обкресленими пейзажними подробицями, що не розпливаються в тумані містичної натурфілософії [6;71]. У "Водах Афтона" поет доручає горлиці, чорному дроздові, чубатій луговці охороняти солодкий сон своєї милої:

Flow gently, sweet Afton, among thy green braes!

Flow gently, I'll sing thee a song in thy praise!

My Mary's asleep by thy murmuring stream,

Flow gently, sweet Afton, disturb not her dream.

Thou stock-dove, whose echo resounds thro' the glen,

Ye wild whistling blackbirds in yon thorny den,

Thou green-crested lapwing, thy screaming forbear,

I charge you disturb not my slumbering fair [ 24 ].

Проте, не зважаючи на це, позиція природи  займає особливе місце в творчості Роберта Бернса. Природа, що оточує селянина, зображена не з погляду городянина, що милується нею. На тлі цієї природи завжди трудящий або відпочиваючий селянин; побачення відбувається "серед колосів ячменю". У Бернса "зелень голубиться в росі, проліски кивають і аромат фіалки ллють в лісі, де звуки тануть, дрізд з коноплянками співають, нирок ковзає по гладіні водною, грають качки в очереті, жайворонок із зорею тріпоче з піснею в небесах" [ 16;22-23].

Спираючись на його вірші, можна  розкрити дбайливе відношення поета  до навколишнього світу. Будь то стара кобила Пег, яку пестить господар, що постарів разом з нею, цінуючи в ній вірного друга і товариша довгих прожитих років (вірш "Новорічний привіт старого фермера його старої кобили Пег"), або улюблена вівця Мейлі, чию гарячу прихильність до себе Бернс оспівав в "Елегії на смерті моєї вівці, яку звали Мейлі".

Все життя, оточений природою, Бернс  знав ціну всьому живому на землі. Сприймаючи її в єдності з людиною, він  виходив з уявлення, що існувало у фольклорі, про визначення тотожності явищ, що відбуваються в природі і в світі людських відчуттів. Звідси бере початок прийом "паралелізму" в його віршах, що зіставляє світ людських відчуттів з явищами природи [ 26;ст.43]. Так, у вірші "До миші, вивернутої плугом з нори в листопаді 1785р." випадково зруйноване гніздо польової миші викликає у нім не тільки глибоке співчуття до звіра, якого він випадково позбавив"теплого будинку", але і сумні роздуми над мінливостями  людської долі:

Та, мишко моя бідна, стій:

Так гірко не тобі одній!

І мишачих, і людських мрій

Немало гине,

А потім смутків темний рій

Услід їм лине.

Все ж ти щасливіша за людину,

Бо знаєш тільки цю годину;

А я в минуле погляд кину —

І знов журюсь,

А про незнану будучину

Й гадать боюсь!

(Переклад В.Мисика) [ 7;107-109 ].

Ніколи не впадаючи в романтичне обожнювання природи, Бернс живо відчуває свою зв'язаність з самими непомітними мешканцями зеленого царства. У вірші "До ромашки, підрізаної плугом у квітні 1786р." поет жаліє ромашку, яку підрізав своїм плугом:

Ромашко, як ти вмить змарніла!

В лихий ти час мене зустріла!

Лягла твоя голівка біла

Поміж  груддя;

Не верне вже ніяка сила

Тобі життя!

В творі автор порівнює долю ромашки, чиї квітки "в садах ростуть, їх дощ не б'є, вітри не рвуть, терпіли  бур холодних лють" і "до сонця  тяглися в гору" з долею молодих сільських дівчат, чия довірливість і незахищеність обертаються для них загибеллю:

Така буває доля в тих

Дівчаток молодих сільських,

Що після любощів і втіх,

Всіма забуті,

Приречені на глум і сміх,

Мруть на розпутті.

(Переклад В.Мисика) [ 7;141-143 ].

Для творчості Бернса характерне надзвичайно  часте вживання рослинної, тобто  флористичної метафори. Можливо, це пов'язано  з його сільським походженням. Поет був близький світу природи і  глибоко розумів її суть. Цим і  пояснюються особливості світосприймання ліричного героя поезії Бернса.

Розглянемо вірш Бернса "Джон Ячмінне  Зерно" ("John Barleycorn").

Тема обробітку землі, вирощування  колосу стає в цьому вірші ключовою. Ідея реалізується в системі мотивів  твору: землеробських знарядь –  плуга і сохи; трави, ячмінного колоса і зерна; води, сонця, пір року та інших. Але окрім номінативного, символи Бернса повні метафоричного сенсу. "Plough" – соха, знаряддя землеробства є метафорою життя, його початку, зародження. "Clod" – ком землі, прах – в даному контексті "Put clod upon his head" – метафора виникнення нового життя нового покоління, коли сім'я кидають в землю і воно проростає. Так, мотив зміни поколінь, грань між життям і смертю утілюється в таких виразах, як "викопати сохою могилу", "не вийшов із землі". Вони повні конотативних сенсів.