Зазвичай говорять
про три розвинуті види мислення:
художнє, теоретико-наукове і практичне
. С. Рубінштейн, окрім чуттєво-наочного
і абстрактно-теоретичного, виділяє
також практичне мислення, розуміючи
його як мислення, яке "здійснюється
в процесі практичної діяльності
і безпосередньо спрямоване на
вирішення практичних завдань, на
відміну від мислення, виділеного
з практичної діяльності в
якості особливої теоретичної
діяльності, спрямованої на вирішення
абстрагованих теоретичних завдань,
лише опосередковано зв'язаних
з практикою"
Думаємо, що вирішуючи
питання про особливості художнього
мислення, не можна обійтися і
без поняття "практичне мислення".
Справа у тому, що, говорячи про
художнє мислення, дуже часто
не беруть до уваги, що поява
мислення взагалі, також як і
його видів, прямо обумовлена
певною метою – і в першу
чергу метою пізнання. Мислення
– це розгорнута інтелектуальна
діяльність, зорієнтована на розуміння
суті справи. Мислення – логічно
організований пошуковий процес,
зосереджений на вирішення якоїсь
проблеми. "Людина починає мислити
тоді, коли у неї з'являється
потреба щось зрозуміти" .
Своєрідність художнього
мислення можна зрозуміти лише
в тому випадку, якщо відомі
цільові установки (суспільні та
особисті), які обумовлюють появу
художнього мислення як виду
мислення. Такою цільовою установкою
є потреба створити художній
твір як річ, що є кінцевим
результатом художньої творчої
діяльності. У певному розумінні
така мета є практичною; вона
ж, безумовно, вносить у художнє
мислення різні елементи практичного
мислення.
Зі всього сказаного
випливає, що художнє мислення
треба розуміти як складну
комбінацію конкретно образних (наочних),
абстрактно-теоретичних (понятійних) і
практичних елементів мислення.
Такий висновок зараз уже не
є чимось новим і неочікуваним.
Навпаки, як справедливо зауважує
В. Брюховецький, "можна простежити,
як абсолютизація одного з
психічних елементів при визначенні
природи художнього мислення
поступово змінювалася уявленням
про діалектичну єдність всіх
трьох видів. З'являються спроби
об'єднати їх як неділимий продукт
людського інтелекту з виявленням
у ньому певних домінантних
моментів".
Треба врахувати
ще одну важливу особливість
художнього мислення, яка суттєво
відрізняє його від абстрактно-теоретичного
і практичного. Враховуючи, що кінцевою
метою художнього мислення письменника
є створення літературного твору,
воно спрямоване не тільки
на осмислення дійсності, а й
на якомога повніше вираження
осмисленого. Ось чому завжди
гостроактуальною для художнього
мислення є проблема форми
вираження. При цьому треба врахувати,
що вона включає у себе і
момент естетичного впливу на
читача. Для наукового і практичного
мислення форма вираження не є
такою актуальною. Звичайно, кожна наука
виробляє свою мову і вона завжди вимагає
з боку учених серйозної уваги уваги до
себе. Мислення в тій чи тій науці неможливе
без оволодіння її мовою. Але треба бачити
особливу складність мови, що виражає
художнє мислення.
Художнє мислення,
так само як і наукове, відбувається
в уже вироблених формах. Розвиток
художнього мислення обов'язково
передбачає і розвиток форм
його вираження. Кожне художнє
відкриття є результатом певного
зрушення в художньому мисленні
і забезпечується відповідними
зрушеннями в художній формі.
Ці положення мають методологічне
значення: вони засвідчують, що особливості
художнього мислення автора "матеріалізуються"
у систему його виражальних
форм. Ось чому головний шлях
до пізнання особливостей художнього
мислення письменника лежить
через вивчення його виражальної
системи. У свою чергу, пізнання
закономірностей художнього мислення
автора є нічим іншим, як пізнанням
"регулятора" його поетики або
ж, іншими словами, ситемо/формо/стилетворчим
чинником його творів.
Висловлюючи деякі
гіпотези і роздуми про "операціональний
бік" дослідження психології художньої
творчості, відомий психолог Б. Ананьєв
відзначив, що "розпочати дослідження
необхідно з вивчення психологічних
особливостей художнього мислення.
Спроби представити мистецтво
лише з точки зору емоційної
спрямованості неправомірна. Дослідження
художнього мислення повинно
стати засобом вивчення змісту
мистецтва". Тут же вчений прямо
пов'язує цю проблему із завданням
вивчення обдарованості автора
– тобто вивченням особливостей
таланту. Висловлювань, які б засвідчували
важливість вивчення таланту
митця, його своєрідності, не бракує.
Така переконаність має свої
вагомі чинники. Художність –
це якість, яка створюється лише
обдарованими особистостями. На
жаль, у літературознавчій і літературно-критичній
практиці талант митця рідко
стає об'єктом прямого вивчення.
Не так і часто враховується,
що саме через вивчення таланту,
його особливостей можна здійснити
параметральну характеристику художнього
мислення письменника. Ось чому
в подальшому будемо розглядати
окремі поняття, що характеризують
особливості творчого мислення
письменника, через призму художньої
обдарованості.
Одним із найбільш
вживаних понять аналізу художнього
мислення автора є його художнє
бачення. Нема сумніву, що воно
набуває статусу термінологічного
поняття. Та все ж його визначеність
як терміна залишається недостатньою,
його смислова структура ще
мало осмислена у теоретичному
плані. Досить часто поняття "художнє
бачення" вживається як адекватне
поняттю "художнє мислення". Власне
так воно трактується М. Бахтіним
у "Проблемах поетики Достоєвського".
На даний час визріла необхідність
розмежувати ці поняття.
Č
ą
review1.jpg (46k)Михаил Маковский,
14 груд. 2011 р. 11:06
v.1ď