Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками

Одним з основних механізмів соціалізації є культурна трансмісія ( вертикальн  - від батьків до дітей; горизонтальна - у спілкуванні з однолітками; непряма - через спеціалізовані інститути й контакти з іншими людьми в умовах суспільно значущої спільної діяльності), або передавання соціальних і культурних цінностей, норм, способів поведінки молодому поколінню.

Соцільна адаптація - це інтегративний  показник стану індивіда, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме: адекватне сприйняття оточуючої дійсності і власного організму; адекватна система ставлення і спілкування з оточуючими; змінність (адаптивність) поведінки відповідно до рольових очікувань інших.

Процес соціальної адаптації передбачає прояв різноманітних комбінацій прийомів, способів, стратегій соціальної адаптації.

А. Лазурський виділяє три рівні  взаємин «індивід – середовище»:

-  на першому рівні особистість повністю залежна від середовища. Оточення, зовнішні умови «придушують» людину, тому пристосування є недостатнім.

- на другому рівні пристосування здійснюється з користю для себе і суспільства.

- третій рівень - творче ставлення до середовища, індивіди вміють на лише вдало пристосуватися до середовища, а й впливати на нього, змінюючи і перетворюючи оточуюче середовище відповідно до свої власних потреб та захоплень.

Науковці визначають також такі стадії соціальної адаптації (в додатках - Схема 1.):

1. Початкова стадія, коли індивід, який адаптується, лише вловлює правила поведінки, але система цінностей соціуму ним ще не визнається.
2. Стадія терпимості, коли і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки у ставленні один до одного.
3. Стадія пристосування, «акомодації», - пов'язана із взаємними поступками: індивід визнає і приймає систему цінностей середовища, але й представники цього середовища визнають деякі його цінності.
4. Стадія повної адаптації, «асиміляції», коли індивід відмовляється від попередніх зразків та цінностей і повністю приймає нові.

Повна соціальна адаптація включає фізіологічну, управлінську, економічну, педагогічну, психологічну і професійну адаптацію.

Управлінська (організаційна) адаптація. Без управління не¬можливо створити сприятливі умови (на роботі, в побуті) для адаптації, впливати на неї, забезпечуючи діяльність, що відпові¬дає інтересам  суспільства і особистості.

Економічна адаптація. Це дуже складний процес засвоєння нових соціально-економічних  норм і принципів економічних  відносин індивідів, суб'єктів. Не можна говорити про повноцінну соціальну адаптацію людини, якщо вона бідна чи безробітна.

Педагогічна адаптація. Це пристосування  до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних  орієн¬тирів індивіда.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів чуття  до особливостей дію¬чих на них стимулів і запобігання надмірному навантаженню на рецептори.

Професійна адаптація - це пристосування  індивіда до но¬вого виду професійної  діяльності, нового соціального оточен¬ня, умов праці і особливостей конкретної спеціальності.

Дезадаптивна поведінка є двох типів:

1. Поведінку агресивного типу у найпростішій формі можна представити як атаку на перешкоду чи бар'єр. Але при усвідомленні можливої чи реальної небезпеки агресія може бути спрямована на випадковий об'єкт, на сторонніх людей, не пов'язаних з її причинами. Вона виражається в грубості, різких спалахах гніву з незначного приводу або і зовсім без видимих причин, в незадоволенні всім, що відбувається, особливо вимогами, які висуваються перед агресивною особистістю.
2. Втеча від ситуації - заглиблення людини в свої переживання, спрямування всієї її енергії на генерацію власних негативних станів, самокопания, самозвинувачення і т.ін. У неї розвиваються тривожно-депресивні симптоми. Людина починає бачити в самій собі джерело всіх бід, відчуває повну безвихідь, тому що вплинути на середовище і ситуацію вважає себе нездатною. Такі люди замкнуті, заглиблені в світ важких роздумів.

При зміні звичних умов життя  з'являються чинники, що вносять  дезорганізацію в психічну діяльність. У цьому випадку повинен включитися механізм переадаптації.

Процес переадаптації проходить декілька стадій:

1. Підготовча стадія має місце в тому випадку, коли людина знає про зміни чи передбачає їх з певним ступенем ймовірності. У цій ситуації вона накопичує певну інформацію про середовище, в якому їй потрібно буде жити і діяти, створюючи, таким чином, інформаційне поле, яке стане одним із джерел формування адаптаційних механізмів.
2. Стадія стартової психічної напруги - пусковий момент в дії механізму переадаптації. Стан людини при цьому можна порівняти з переживаннями перед спортивними змаганнями, виходом на сцену тощо, коли відбувається мобілізація психічних і особистісних ресурсів.
3. Стадія психічних і особистісних реакцій входу (первинна дезадаптація) - стадія, на котрій особистість починає відчувати на собі вплив психогенних факторів змінених умов існування.

Тож підсумовуючи вище написане, ми визначили, що соціальна профілактика (попередження, превенція) - це діяльність з попередження соціальної проблеми, соціального відхилення чи втримання їх на соціально терпимому рівні через усунення або нейтралізацію причин, що їх породжують. Вона спрямована на попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних колізій в окремих індивідів і «груп ризику», збереження, підтримку та захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей та у розкритті їхнього внутрішнього потенціалу.

 

 

1.4 . Проблема дезадаптації дітей та підлітків в сучасному суспільстві

 

Актуальність  дослідження проблеми соціальної дезадаптації в пара-дигмі девіантології обумовлена сучасними потребами психологічної  науки та практики, зокрема необхідністю глибокого пізнання шляхів корекції соціально дезадаптованої поведінки. Вирішення зазначеної проблеми має  не лише теоретичне значення. Проблема порушень соціальної адаптації у  дітей та підлітків тісно зв'язана  з глибинними відхиленнями в особистісному  розвитку, формуванням симптомокомплексів, які породжують схильність до вживання наркотичних речовин, девіантної та кримінальної поведінки.

 Установлені основні проблеми підлітків з дезадаптивною поведінкою:

- емоційна  нестабільність,

- низький  рівень самоконтролю,

- суперечливість  самооцінки і рівня домагань,

- деформація  ціннісно-нормативних уявлень (системи  внутрішньої регуляції, референтних  орієнтацій).

Визначено, що низький рівень розвитку психологічних  детермінантів саморегуляції поведінки  може слугувати критерієм соціальної дезадаптації школярів. Експериментально вивчено зв'язки між рівнем розвитку психологічних механізмів саморегуляції поведінки та рівнем адаптивності учнів молодших класів.

Виявлено  порушення смислової регуляції  поведінки у соціально дезадаптованих підлітків, яке проявляється, по-перше, у зниженні загального рівня осмисленості життя, і по-друге, в посиленні  фрустрації та ригідності у даної  категорії учнів.

Для підліткового мислення характерні певні особливості:

По-перше, їм властива схильність до крайніх  варіантів оцінки фактів і подій  - перебільшення чи применшення.

 По-друге, підлітки прагнуть  до глобалізації мислення і  роблять рішучі й остаточні  висновки із неповної, одиничної  інформації.

 По-третє, свої висновки вони  обґрунтовують, виходячи з позицій  максималізму, не розрізняючи нюансів.

Формування протиправної поведінки  в 12-16 років - крайні прояви численних підліткових комплексів і компенсаторних реакцій, спрямованих на їх переборення. Суть цих комплексів - специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив оточуючого середовища [10,с.230].

Отже, з'ясовано, що дезадаптивна поведінка  є результатом несприятливого життєвого  досвіду, що призводить до порушення  соціалізації, і, як наслідок, недотримання дитиною соціальних норм. Феномен дезадаптивної поведінки є неоднозначним: відхилення від загальноприйнятих стереотипів та норм поведінки. Проблема порушень соціальної адаптації у дітей та підлітків тісно зв'язана з глибинними відхиленнями в особистісному розвитку, наявністю симптомокомплексів, які породжують схильність до вживання наркотичних речовин, делінквентної та кримінальної поведінки. 

 

Висновок до першого розділу:

 

Отже поняття "дезадаптовані діти" має соціальний та соціально-психологічний відтінок і характеризує дану категорію дітей з позиції як невідповідності до соціальних загальновстановлених норм. Важливо дати підліткам можливість відчути, що вони потрібні і корисні людям і всьому суспільству. Значну роль у формуванні протиправної поведінки відіграють особливості виховання в сім'ї. Доброта і чуйність не з'являються самі по собі, вони виховуються, і основну роль у цьому відіграє батьківська любов - любов не на словах, а на ділі. Якщо батьки не формують у дітей (в першу чергу за допомогою власного прикладу) доброзичливого, серцевого, м'якого ставлення до людей, то дитина росте жорстоким, черствим, агресивним. Навколишня соціальна мікросфера, психологічний клімат у сім'ї, умови виховання, стосунки з батьками та педагогами - все це відбивається на дитині. Дослідження показують, що однією із важливих причин формування дезадаптивної поведінки у підлітків є страх перед майбутнім. Скоєння правопорушеня стає спробою перебороти цей страх у тій ситуації, коли дитина не бачить можливості раціонального вирішення ймовірних труднощів у майбутньому. Успішність адаптації значною мірою залежить від адаптаційного потенціалу особистості. Адаптація є однією з сторін процесу соціалізації, який обов'язково проходить індивід у ході свого життя.

Адаптація займає істотне  місце в змісті соціальної роботи. Вона характеризує, з однієї сторони, процес взаємодії об'єкта соціальної роботи з соціальним середовищем, а з іншої - є відображенням певного результату соціальної роботи, який може виступати критерієм її ефективності. Стан дезадаптації можна розглядати з двох сторін: як відносно короткочасний ситуативний стан та достатньо складним і тривалим психічним станом.  Під переадаптацією розуміється процес переходу із стану стійкої адаптації у звичних умовах у стан відносно стійкої адаптації в нових незвичних (змінених) умовах існування або результат цього процесу, що є успішним для особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      РОЗДІЛ 2

                 ТЕХНОЛОГІЇ, ФОРМИ ТА МТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ     

             ПРОФІЛАКТИКИ  ДЕЗАДАПТОВАНОЇ  ПОВЕДІНКИ

 

 

1. Форми і методи профілактики  дезадаптації

                                                

Під профілактикою  мається на увазі сукупність заходів, направлених на виявлення причин і умов, що сприяють виникненню та розподілу  дезадаптації, а також розробку заходів  щодо її попередження.Профілактична  діяльність в її соціально пріоритетному  виборі влючає:

- Профілактику  по системі застосовуваних заходів:  застосування соціальних, економічних,  організаційно-управлінських, правових, психолого-педагогічних, соціально-медіцинскіх,  соціокультурних, соціотехніческіх  заходів до дітей та підлітків групи  «ризику»;

- Профілактику по об'єктах попереджувального впливу: а) загальну, яка не має точного «адреси» у вигляді конкретної особистості чи групи; б) приватну, спрямовану на попередження дзадаптаціі певних груп і осіб.

Методи профілактичної роботи 

Реалізація профілактичних заходів  здійснюється через систему методів: профілактична інформаційно-консультативна бесіда; системне спостереження; профілактичні тренінги; стимулювання розвитку нових навичок, моделей поведінки; метод завчасної нейтралізації конфліктної ситуації; метод профілактичного втручання та ін.

Найбільш поширеним є метод  профілактичної бесіди.

Профілактичні бесіди застосовуються і в системі заходів попередження батьківських зловживань у ставленні  до дітей. Метод профілактичної бесіди застосовується також у практиці роботи телефонів довіри. Завдяки  зусиллям профконсультантів, які там  працюють, вдається попередити кризовий розвиток подій, допомогти розрядити конфліктну ситуацію.

За всієї значущості профілактичної інформаційно-консультативної бесіди слід розуміти, що невміле і нав'язливе її проведення може дати зворотний  ефект.

Методи  профілактичної роботи

1. Дослідження, діагностика, прогноз  розвитку проблеми: дослідження  причин проблеми, стану її розвитку, чинників, які її визначають; аналіз  ефективності реалізації профілактичних  програм.

2. Попередження негативної дії  об'єктивних факторів: вплив на  об'єктивні (природні, матеріальні,  економічні) причини і чинники  проблеми (подолання, нейтралізація,  попередження, компенсація наслідків).