Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками

3. Попередження негативного впливу  соціального оточення: розповсюдження  негативних цінностей, взірців  поведінки, захист від шкідливої  дії інших людей.

4. Підвищення ресурсів середовища: створення чи підвищення можливостей для подолання проблеми і факторів, які її створюють, пошук альтернативного проблемі способу життя, повноцінного задоволення потреб індивідів.

5. Формування адекватного уявлення  про проблему і ставлення до  неї: формування свідомого ставлення людей до проблеми та її причин (знань, поглядів, переконань, установок тощо).

6. Виявлення і корекція особистісних  якостей, які знижують адаптивні  можливості людини: попередження  негативного розвитку, нейтралізація і корекція прояву негативних ознак особистості.

7. Розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості людини: розвиток якостей, необхідних для подолання проблеми.

8. Організація та координація  профілактичної роботи.

 Методи профілактичної інтервенції  

Профілактична інтервенція — цілеспрямований  вплив на цільову групу профілактики з метою зміни її ставлення  до проблеми і подолання суб'єктивних факторів, властивих її представникам (уявлення, погляди, переконання, мотиви, інтереси, звички, стереотипи поведінки, ціннісні орієнтації), які призводять до проблеми. Вона, як правило, здійснюється шляхом інформування представників  цільової групи і залучення їх до певних видів діяльності. Профілактична інтервенція має допомогти людині змінити свою поведінку стосовно проблеми - навчитися не створювати чи уникати її.

Для визначення змісту і методів  профілактичної інтервенції необхідно проаналізувати особливості цільової групи профілактики. При цьому слід враховувати особливості конкретних осіб чи груп, на які спрямовується профілактика в момент профілактичної інтервенції.

-  Як ставляться представники  цільової групи до проблеми (явища): позитивно, негативно, нейтрально  або знають про проблему? У чому причини такого ставлення?

- Що представники цільової групи  знають про проблему? Які з  них некоректні? Яких знань не  вистачає для свідомого вибору поведінки стосовно проблеми?

- Які особливості поведінки,  способу життя цільової групи  сприяють появі, загостренню і  неподоланню проблеми?

- Як представники цільової групи  ставляться до профілактики цієї проблеми? Яка можлива мотивація їх участі у профілактичних заходах?

- Яка інформація може змінити  некоректні уявлення, ставлення  і поведінку представників цільової  групи щодо проблеми, забезпечити  адекватні уявлення, свободу свідомого вибору поведінки?

- Які уміння і навички, особистісні  якості бажано сформувати представникам  цільової групи для подолання  проблеми та її причин?

- Які вікові, статеві, соціокультурні особливості цільової групи необхідно врахувати при визначенні змісту профілактичної інтервенції? Яка інформація і діяльність можуть бути незрозумілими, неприйнятними, шкідливими для них, зважаючи на наведені особливості?

- У яких формах і за допомогою  яких методів профілактична інтервенція буде найбільш ефективною і досяжною для цільової групи?

Основні методи профілактичної інтервенції: лекція, бесіда, дискусія, дискусія театралізована, диспут, кіно-, відеолекторій, рольова гра, тренінг, соціальна реклама [10,с.167].

Тож, правильний підбір методів профілактичного впливу, їх своєчасна і професійна реалізація забезпечують ефективність соціальної профілактики. У соціальній роботі це означає попередження несприятливого розвитку тих чи інших соціальних процесів, збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей. Методи профілактики зазвичай включають в себе навчання людей новим навичкам, що допомагають їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров'я.Коли діти і підлітки предоставлені самі собі і не знають, чим заповнити свій вільний час, небезпека дезадаптивного поведінки зростає.Профілактика складає найважливішу частину попереджувальної роботи, змістом якої є цілеспрямований вплив і усунення причин. Чим успішніше профілактика, тим менше доводиться витрачати зусиль і коштів на реабілітацію.

Профілактики потребує все населення. Але є пріоритетні напрями  її застосування, категорії населення, які її потребують найбільшою мірою.  Краща профілактика дезадаптивної  поведінки - це цілеспрямоване організоване з чітким визначенням засобів, форм і методів вихованого впливу. Методи профілактики зазвичай включають в  себе навчання людей новим навичкам, що допомагають їм досягти поставлених  цілей і зберегти здоров'я.

 

 

2.2.  Моделі профілактики  соціальної дезадаптації дітей  і підлітків

 

Щоб створити найбільш ефективні моделі профілактики соціальної дезадаптації необхідно  якомога раніше віявіть дітей  і підлітків, які опинилися у  важкій для них життєвої ситуації.

Нам видається  така система роботи на чотирьох рівнях:

1-й рівень - виявлення таких дітей та  їх сімей до їх попадання  в освітні установи.Чим раніше  виявити неблагополучну родину, яка має дітей, тим більше  шансів її реабілітувати, і  зробити все можливе, щоб дитина залишилася в сім'ї.

2-й рівень - робота з неблагополучними дітьми  й групами ризику безпосередньо  в закладах освіти, соціального захисту, охорони здоров'я. 

3-й рівень  передбачає створення нових типів  установи для роботи з дітьми  та батьками (центри сімейного  виховання, центри постинтернатной  адаптації, центри реабілітації та ін.).

4-й рівень - передбачає створення нових  форм "заміщення" кровної сім'ї:  прийомні сім'ї, патронат, будинки  сімейного типу, сімейної-виховні  групи і т.д. [9,с.7].

Таким чином, технологія раннього виявлення проблем  являетя, на наш погляд, першим етапом системи профілактики і найголовнішим. Прінцип випередження повинен бути покладений в організацію роботи команди фахівців.

 

 

    2.3.  Технології соціальної профілактики

 

     Профілактика передбачає  вирішення проблем, які ще не  виникли. Тому одні профілактичні  заходи здійснюються задовго до їх виникнення, а інші - безпосередньо перед виникненням проблеми.

     Служби профілактики  покликані знаходити оптимальні  рішення як у досягненні поставлених  цілей, так і в запобіганні  передбачуваним проблемам.

Об'єкти соціально-профілактичного  впливу можна умовно поділити на чотири групи:

- негативні сторони в об'єктивних умовах життєдіяльності людей (матеріальна і соціально-культурна база, рівень добробуту та житлово-побутові умови, технічне оснащення виробництва, умови праці і т.ін.);

- негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних і громадських органів самоуправління (система загальної і спеціальної освіти, соціально-побутове обслуговування, засоби масової інформації, заклади культури, ідейно-виховна і культурно-масова робота та ін.);

- негативні сторони в міжособистісних взаєминах і поведінці людей (взаємини між людьми в процесі трудової діяльності, в побуті й на відпочинку, сімейні відносини і т.ін.);

   - негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.

Технології адаптації - технології, що забезпечують відтворення процесів включення особистості в групи, колективи, в нові умови соціального середовища, діяльності, відносин.

Адаптаційні технології характеризуються узгодженням бажаного суб'єктом з його можливостями і реальністю соціального середовища, тенденціями їх розвитку.

Адаптаційний процес відображує: предмет  адаптації; час (необхідний і реальний) адаптації; показники адаптації; ефективність адаптації; особливості взаємодії (бажані та реальні) учасників адаптаційної технології; середовище адаптації; умови адаптації; специфіку й рівень управління технологією адаптації [10, с.55].

Отже технології адаптації направлені на

1) визначення цілей  спільної діяльності суб'єктів даної технології. Операції: діагностика інтересів і потреб суб'єктів; вияв та аналіз ступеня співпадіння і відмінностей; прогноз сумісності дій; часовий інтервал; ступінь стійкості; вплив наслідків спільних дій на інтереси та потреби суб'єктів;

2) розробка програми спільних  дій. Операції: характер соціальних  дій; нормативи (тенденції) зближення  соціальних характеристик; напрями, показники зміни середовища спільної діяльності; визначення обсягу затрат суб'єктів;

3) організація адаптаційного процесу. Операції: самоорганізація і управління; діагностика процесу; аналіз ефективності процесу адаптації; корекція.

 

 

2.3.  Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і       

            підлітками

 

Види соціальної роботи з дітьми визначає Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001 p.). Для повноцінної соціальної роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками необхідне створення для них системи закладів, завданнями яких  мають бути:

- профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадаптації;

-  психолого-медична допомога дітям, які потрапили з вини батьків чи у зв'язку з екстремальною ситуацією (в т.ч. і з фізичним і психологічним насильством) у безвихідне становище;

-формування у дітей та підлітків позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з оточуючими людьми;

-виконання опікунських функцій у ставленні до тих, хто залишився без батьківської уваги і турботи, засобів до існування;

- психологічна і педагогічна підтримка, що сприяє подоланню кризових станів особистості;

- забезпечення можливості отримати освіту;

-турбота про подальший життєустрій дітей.

Іншими словами, основна  мета діяльності таких закладів - соціальний захист і підтримка дітей, їх реабілітація і допомога в життєвому визначенні.

Завдання центру - створення умов для початкової професійної підготовки, профорієнтаційно-виховної роботи серед учнів, здійснення контролю за дотриманням прав підлітків у сфері виробництва та ін.

Центр невідкладної соціально-психологічно-педагогічної допомоги. Завдання: надання практичної допомоги дітям і підліткам, які постраждали від жорстокого поводження, фізичного, психологічного, сексуального насильства, тимчасово позбавлені сімейного піклування і засобів до існування.

Центр сімейного виховання. Основне завдання - робота з неблагополучними сім'ями; підвищення педагогічних, психологічних, юридичних знань батьків; збереження сім'ї, її реабілітація; підготовка підростаючих поколінь до шлюбу.

Кризовий центр «Гарний друг» створений як соціально-педагогічний заклад для надання допомоги дітям і підліткам, котрі знаходяться у важких, кризових життєвих умовах, коли стає неможливим чи небезпечним проживання дитини дома.

Психолого-медико-педагогічна  служба. У її структуру входять: психологічний відділ, дефектологічний відділ, постійно діюча психолого-медико-педагогічна консультація. За результатами рекомендується навчання в класах компенсуючого навчання, навчання у допоміжній школі.

Центр постінтернатної  адаптації. Завдання: створення необхідних матеріальних і психолого-педагогічних умов для розвитку особистості вихованців соціально-педагогічних закладів; створення сприятливих умов, наближених до домашніх, що сприяють розвитку особистості й адаптації в суспільстві; надання психоло-го-медико-педагогічної та соціальної допомоги випускникам закладів соціально-педагогічної підтримки дитинства; захист прав і інтересів випускників на всіх рівнях соціального забезпечення.

Важливу роль у роботі з дезадаптованими  дітьми та підлітками відіграють центри соціальних служб для молоді, насамперед спеціалізовані служби при цих центрах: Служба психологічної допомоги «Телефон довіри», Кризовий центр соціально-психологічної допомоги, Служба соціальної підтримки сімей «Родинний дім», Служба вторинної зайнятості молоді та ін. Основні завдання кризових центрів соціально-психологічної допомоги - надання комплексної психологічної, соціально-педагогічної, соціально-медичної, соціально-економічної, юридичної та інформаційної допомоги дітям, молоді та різним категоріям сімей, які перебувають у кризовій ситуації, зазнали різних форм насилля; здійснення соціально-реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного і фізичного стану осіб, які зазнали насильства або перебувають у кризовій ситуації.

Соціальний працівник, який прагне ліквідувати всякого  роду відхилення у поведінці підлітка, повинен вибрати головним об'єктом уваги зовсім не правопорушення і навіть не дезадаптацію, а причини їх виникнення, в тому числі соціально-психологічні, що ведуть дитину із світу нормальних взаємин з людьми у світ ілюзорний, нерідко примітивний, кримінальний, а отже, асоціальний.

Технології з дезадаптованими  дітьми та підлітками можна розділити на дві групи: організаційні технології; конкретні технології соціальної роботи.