Шпаргалка по дисциплине "Галузеві соціології"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2014 в 21:49, шпаргалка

Описание работы

Работа содержит ответы на вопросы для экзамена по дисциплине "Галузеві соціології".

Файлы: 1 файл

галузеві соціології.doc

— 352.00 Кб (Скачать файл)

Галузеві соціології

 

1.Предмет та об’єкт соціології екології.

Проблеми довкілля не є суто фізичними або екологічними. Вони відображають політичні, інституціальні, культурно-екологічні засади, тому перебувають у полі зору соціальних наук.

Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Предмет соціології екології — це дослідження специфічних взаємодій між людиною (суспільством) і довкіллям, впливу його як сукупності природних і суспільних факторів на людину, а також впливу людини на довкілля. Її однаково цікавлять глобальні, регіональні антропогенні зміни, соціокультурна інтерпретація їх збереження і відтворення навколишнього середовища для нормального життя людини як соціобіологічної істоти.

З'ясування предмета соціології екології дає змогу чітко побачити її об'єкт. Будучи інтеграцією двох різних підходів до вивчення екологічних і соціальних об'єктів — екології та соціології, ця інтегративна наука не обмежується механічним поєднанням концепцій, теорій, наукових даних, отриманих кожною з цих наук окремо. Виділення її об'єкта відбувається завдяки побудові узагальненої, синтетичної, якісно нової наукової концепції, що містить у собі компоненти екології та соціології. Якщо екологічна настанова на об'єкт дослідження виходить з основних принципів взаємодії живих організмів з довкіллям, а соціологічна — із взаємодії індивідів і груп із соціальним середовищем, то соціоекологічна орієнтованість на об'єкт дослідження визначається взаємодією «природне — штучне». Її погляд спрямований не стільки на природні процеси взаємодії живих організмів з природним середовищем існування, скільки на процеси взаємодії складних еко- і соціосистем, на структуру, особливості і тенденції функціонування особливих об'єктів — так званої «другої» природи, тобто штучно створеного людиною предметного середовища, що взаємодіє з навколишнім природним середовищем. Наприклад, у межах природного середовища функціонує місто, залізниця, атомна електростанція, вся інфраструктура виробничої діяльності. Ці об'єкти належать до «другої», штучно створеної природи, у якій живе і діє людина. Саме існування «другої» природи здебільшого породжує екологічні проблеми, що виникають на межі екологічних і соціальних систем. Усі соціоекологічні проблеми і є об'єктом соціоекологічного дослідження.

 

2.Розвиток соціально-екологічних  поглядів.

Становлення соціальної екології як системи наукового знання розпочалося у 20-ті роки XX ст. під впливом ідей екології та соціологічних досліджень процесів урбанізації. Її розвиток активізувався у 60-ті роки, коли суспільство опинилося перед загрозою екологічної кризи, що проявилося в забрудненні довкілля, дефіциті природних ресурсів, негативних наслідках урбанізації та інших споріднених проблемах антропогенного тиску на природне середовище. У 70-ті роки соціологічні дослідження були зорієнтовані на класифікацію, аналіз динаміки і форм задоволення екологічних потреб, екологічних аспектів міського способу життя, поведінки людей в екстремальних екологічних ситуаціях, соціально-культурних форм реакції населення на забруднення середовища. На Всесвітньому конгресі соціологів у Варні (1996) було створено дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Сучасна модель соціальної екології формувалася під впливом деградації середовища існування людини, посилення стурбованості населення станом довкілля, зростання кількості екологічних аварій, аналітичних розробок глобального виміру екологічного забруднення.

У західній соціології вживається термін «інвайроментальна (англ. environment — оточення, середовище) соціологія», який позначає екологію як соціальну філософію і засіб життя. Вона є однією з наукових дисциплін, що застосовують соціально-екологічний підхід, та, на відміну від них, обмежується локальним суспільством і відповідним середовищем. Виникнувши на початку XX ст. у США, ця концепція набувала нового осмислення під час екологічної кризи у 70-ті роки, її джерелами стали соціал-реформістські орієнтації: консерваціонізм, біоцентризм та екологізм. Основними принципами консерваціонізму є забезпечення економічного зростання, запобігання нераціональних витрат у природокористуванні та егалітарний (зрівняльний) розподіл природних ресурсів. На противагу йому біоцентризм виступає за збереження дикої природи, яка має непересічну цінність незалежно від її використання. Наукова модель взаємодії суспільства з природним середовищем екологізму ґрунтується на об'єктивних природних і наукових закономірностях. Людство, відповідно, зобов'язане забезпечувати оптимальність функціонування системи, запобігання порушенню екологічних процесів.

Тривалий час інвайроментальні ідеї приваблювали обмежене коло науковців, і лише у 70-ті роки вони почали розвиватися і поширюватися. Свідченням цього стала Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

 

3.Формування соціології екології як галузі знання.

Як самостійна галузь знань, екологія сформувалася у біологічній науці. Основою її були ідеї англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809— 1882) щодо еволюції живих систем, зокрема, його твердження, що у світі живого триває невпинна боротьба за існування. Предмет екології поширювався на живі істоти, середовище та їх взаємовідносини. Екологія трактується як наука, що вивчає ставлення живих істот до середовища, взаємовідносини у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти, визначає специфічні закони функціонування екологічної сфери.

Однією з галузей екології є екологія людини — міжпредметна галузь знань, що об'єднує інформацію про взаємовідносини людини та навколишнього середовища, досліджує природні умови життя людей, їх традиції, соціальну організацію і технології, шляхи розвитку і виживання, зв'язок між суспільством і навколишнім середовищем, відносини між суспільствами, які ґрунтуються на глибокій повазі свободи і гідності, відповідальному ставленні до природи, часткою якої є людина. Діє Міжнародний центр з екології людини, який займається підготовкою спеціалістів з проблем взаємовідносин людини і природи. У 1984 р. затверджено концепцію екології людини. Спеціалісти цієї галузі знань досліджують біологічні системи, а також культурні, психологічні, соціологічні, екологічні і політичні аспекти екологічної проблематики, взаємодії людини і природи. Завдяки цьому перетин предметної сфери двох наукових дисциплін — соціології та екології — відбувається в наймолодшій підгалузі екології — екології людини, яка вивчає взаємозв'язки людини і природного середовища. Соціологія акцентує увагу на таких поняттях, як «населення», «середовище», «технологія і організація виробництва». Екологія людини вивчає місце людини в екосистемі, взаємодію людини та екосистеми, а також наслідки цього процесу.

Екологічні проблеми відображають особливості суспільно-економічного розвитку, зумовлені предметною діяльністю людини. У зв'язку з цим постає необхідність у науковій дисципліні, зосередженій на вивченні особливостей взаємодії між суспільством і природою. Таку систему знань репрезентує соціальна екологія — відносно молода галузь наукових знань. Її методологічні та гносеологічні труднощі пов'язані з процесом становлення і розвитку — уточнення предметної сфери, вдосконаленням методичного та методологічного аппарату, відбором теоретичних доктрин та концепцій.

 

4.Основні категорії соціології  екології.

Соціально-екологічна система — сукупність структурних елементів та їх функцій, що характеризують екологічну безпеку населення на регіональному та локальному рівнях.

Ці елементи та функції поєднані в три взаємопов'язані підсистеми: населення регіону, об'єкти природного середовища; суб'єкти, що впливають на довкілля.

Населення є центральним елементом екологічної системи. До об'єктів природного середовища належать атмосферне повітря, води, рибні ресурси, ґрунт, ліси, флора та фауна, природні території, що перебувають під охороною, клімат у регіоні та мікроклімат як наслідок діяльності людей тощо. До суб'єктів впливу на природне середовище належать: паливний, енергетичний, металургійний, машинобудівний, оборонний, агропромисловий, транспортно-дорожний, будівельний комплекси; лісова, хімічна, гірничодобувна промисловість; відходи користування, комунальне господарство, військова діяльність, техногенні аварії та катастрофи тощо. Елементи екологічної системи взаємодіють між собою, відображаючись у масовій свідомості.

Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усвідомлення нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звичка діяти, не порушуючи зв'язків та кругообігів у природі.

 Екологічна освіта — свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє природне середовище.

Основна її мета полягає у формуванні уявлень про природне середовище, специфіку його внутрішніх відносин, особливості впливу людини на середовище, принципи гармонійного розвитку людини і довкілля. Вона включає певні знання про природне середовище, особливості антропогенного впливу на нього і формування поведінки людини, спрямованої на збереження, збагачення і розвиток природи.

Екологічна поведінка — система взаємопов'язаних дій, в яких реалізуються освіченість людини щодо закономірностей функціонування довкілля, бережливе ставлення до нього.

Вона визначається сукупною дією багатьох прямих і спонукальних чинників. До прямих чинників екологічної поведінки належать: природне середовище, безпосередньо створене людиною технологічне й урбанізоване середовище, технологічні фактори та ін. Спонукальні чинники охоплюють соціальну структуру суспільства, рівень розвитку демократії, сутність і структуру влади та управління, культурні традиції, моральні норми тощо.

Екологічна політика — соціальна діяльність, спрямована на забезпечення економічних, соціальних і культурних умов, необхідних для гармонійного буття, збереження і відтворення навколишнього середовища.

Соціальний зміст економічної політики полягає у забезпеченні стійкого розвитку, тобто у поєднанні процесів технологічного та економічного зростання зі збереженням і відтворенням середовища існування.

На сучасному етапі актуалізується проблема екологічного етногенезу. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває перспективи коеволюційного (єдиного) розвитку суспільства і природи. Соціокультурна модель ставлення людини первісного суспільства до природи мала адаптивний характер і спрямовувалася на гармонізацію стосунків природи і людини. З настанням індустріальної фази розвитку етноси виявилися відчуженими від природного середовища. Штучне середовище стає бар'єром між людиною та оточуючою дійсністю і діє за власними законами існування.

 

5.Визначення екологічної свідомості, ії ступені.

Екологічна свідомість - це форма суспільної свідомості, що перебуває в стадії формування, що включає в себе сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивації, що відображають екологічну сторону суспільного буття, а саме - реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи регулятивні принципи і норми поведінки, спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство - природа».

Об'єктами відображення екологічної свідомості є екологічна ситуація, соціально-екологічні відносини, соціально-екологічна діяльність.

Предмет екологічної свідомості складають відносини людей до природи і один до одного з приводу природи. Основний компонент змісту екосвідомість - усвідомлення цінності життя і небезпеки її деградації, потреба її збереження, а також усвідомлення обмеженості ресурсів природи. У структурі екологічної свідомості розрізняються три відносно самостійних компонента: раціональний, чуттєво-емоційний, поведінково-вольової, яким відповідають екологічні знання, оцінка екологічної ситуації та екологічний поведінку. Екологічна свідомість як основа екологічної політики може бути консервативним і прогресивним. Регулятивна функція екологічної свідомості включає в свій арсенал механізми регулювання людської діяльності від нормативно-стимулюючих (норми, заборони, традиції, обряди, звичаї) до ціннісно-орієнтаційних (цілі, цінності, ідеали).

Регуляція відповідної поведінки є головною функцією екологічної свідомості.

У масовій свідомості стихійно склалися ряд типів пояснення екологічної ситуації, в рамках яких здійснюється: індивідуально-етичний, правовий, організаційно-виробничий, технологічний, естетичний підходи.

 

6.Предмет та об’єкт  етносоціології.

Етносоціологія (грец. ethnos — плем'я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин. Предмет її — взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними. Об'єкт — особливості етнічних виявів соціального. Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури.

До найважливіших проблем, які вона досліджує, належать:

— етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;

Информация о работе Шпаргалка по дисциплине "Галузеві соціології"