Шляхи підвищення працездатності людини

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський  національний університет імені  Василя Стефаника

Економічний факультет

Кафедра фінансів

 

 

 

 

Реферат

на тему:

“Шляхи підвищення працездатності людини”

 

 

 

 

 

 

 

Студентки І курсу

економічного факультету

групи ФК-12

Войцюк Л.Л.

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2013

ЗМІСТ

стор.

       1. Працездатність людини...........................................................................3

       2. Фактори, які  впливають на продуктивність  праці............................5

       3. Шляхи підвищення  працездатності людини.......................................7

         3.1. Оздоровча  фізична культура.............................................................7

         3.2. Медико-біологічні  засоби...................................................................11

         3.3. Психологічні  засоби підвищення працездатності.........................16

       4. Список використаної літератури..........................................................18

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

1. Працездатність людини.

 

       Працездатність – це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи за максимальної її інтенсивності або тривалості.

       Розрізняють  працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності.

       Працездатність людини зумовлена станом здоров’я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Найбільш інформативними є показники функціонального стану ЦНС, ССС, ДС, системи крові, м’язової тканини, ендокринних органів тощо.

       Зміна  працездатності протягом робочого  дня проходить 3 стадії:

1. Стадія втягування у роботу полягає у переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності. Початок будь-якої роботи проходить за умов нестачі кисню, оскільки органи дихання та серцево-судинна система ще не досягли робочого рівня і не постачають робочі органи достатньою кількістю кисню. Крім того, перехід організму із стану спокою у діяльний стан супроводжується налагодженням координаційних зв’язків між нервовими центрами та робочими органами функціональної системи. Зовнішнім проявом стадії є підвищення продуктивності, зниження часу виконання операцій, збільшення швидкості робочих рухів. Фізіологічні зміни характеризуються підвищенням працездатності обмінних процесів, підсиленням процесу збудження в ЦНС, активізацією діяльності ССС та ДС.
2. Стадія стійкої працездатності характеризується високим постійним рівнем працездатності. Рухові та сенсорні функції характеризуються відносною стабільністю. Рівень коливань окремих функцій становить 8...16%  для рухового і сенсорного апарата, 20...30% - для ССС і ДС.
3. Стадія розвинення втоми , при якій знижується продуктивність праці, з’являється почуття стомленості. Втома може проявлятися вже в першій половині робочого дня. Упродовж обідньої перерви працездатність може відновитись повністю або частково залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, що змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію появи втоми.

      Працездатність  людини може змінюватись відповідно  до природних ритмів психофізіологічних  функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8...12-ю та 16...18-ю годинами.

       Встановлено,  що зона біоритмічного оптимуму  для трудової діяльності має  індивідуальні коливання. Так, більшість людей мають більш високу працездатність у ранковий час (ранковий тип, „жайворонки”). Проте є певний процент осіб, які мають високу працездатність увечері та вночі (вечірній тип, або „сови”).

       Протягом  робочого тижня (мал.1) спостерігаються низькі рівні працездатності у перші і особливо в останні (понеділок, п’ятниця, субота) дні.           

      

       Працездатність  також може змінюватись під  час навчання, тренування, внаслідок  зміни характеру трудового процесу (впровадження нового обладнання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації тощо), чинників, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони).

 

2. Фактори,  які впливають на продуктивність праці.

 

       Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впливають на продуктивність праці.

                    Продуктивність праці                  Основні фактори впливу 

                              організація робочого місця                                                                      

                              режим напруження і відпочинку

                              під час роботи

                              забарвлення стін приміщення

                              ставлення до праці

       Вони  формують загальний настрій на  працю та полегшують або ускладнюють  появу трудових зусиль.

       Розробляючи  критерії професіографічної оцінки (опис характеристик праці) ступеня  нервового напруження в процесі праці, користуються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено соціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі показники:

• інтелектуальне та емоційне навантаження;
• тривалість зосередженого спостереження;
• кількість об’єктів одночасного спостереження, що є виробничо-важливими;
• кількість сигналів на годину;
• темп;
• час активних дій;
• необхідність самостійного пошуку пошкоджень;
• монотонність праці;
• напруження зору ;
• точність виконання роботи;
• змінність
• режим праці та відпочинку.

       Ступінь  працездатності визначається також  типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий – незначну. Працездатність залежить від таких факторів, як:

• вік;
• здоров’я людини;
• стать;
• навички у роботі;
• санітарно-гігієнічні умови тощо.

Певною мірою на неї  впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.

                                                      страх

                       негативні               непевність знижують

                                                       поганий настрій        працездатність

Емоції 

                                                       впевненість                значно продовжують 

                        позитивні              спокій                         період стійкої

                                                       бадьорий настрій       працездатності

      

       Відомо, що неспокійні ночі, неприємні сновидіння з переживанням жахів, небезпек, страху, коли життя висить ніби на волоску, а сили немає, щоб дати відпір – все це негативно позначається на стані людини, а відповідно на активності її життєдіяльності.

       На  працездатність людини впливають  і пори року. Наприклад, зниження  працездатності спостерігається  весною, особливо у працівників  з нервово-емоційним перенапруженням.

 

 

3. Шляхи підвищення  працездатності людини.

3.1. Оздоровча фізична культура.

 

       Дослідження показують, що під впливом фізичних тренувань суттєво покращуються функції основних органів і систем людини. Добре тренована людина протягом 8 год. може витримувати навантаження в межах 50%, а нетренована – лише 25% максимальної аеробної здатності. Підвищення витривалості в результаті тренувань пов’язане з багатьма факторами, серед яких певну роль відіграє більш ефективне постачання киснем працюючих м’язів.

       Слід  особливо наголосити на необхідності регулярних тренувань, оскільки детренованість виникає вже через 2 тижні після припинення занять.

Порівняльні дослідження  ефекту тренувань у різному віці (16-18, 20-40 і 50-60 років) показали, що в результаті 4-тижневих занять у всіх вікових  групах значно поліпшились показники фізичної працездатності.

       Основною  метою фізичних тренувань є  поліпшення стану серцево-судинної, дихальної, м’язової та інших  систем організму шляхом максимальної активізації їх функціональних резервів. Рівень навантаження повинен бути в межах 60-75% максимальної аеробної здатності. Більші навантаження суттєво не підвищують тренувального ефекту і створюють небезпеку перенапруження. Вправи повинні бути ізотонічними (динамічними), а не ізометричними (статистичними); аеробними, а не анаеробними; перервними, а не безперервними.

       Тренування  повинно тривати не менше 30 хв., бажано щоденно, але не  рідше п’яти разів на тиждень.  Важливе значення має регулярність  занять. Для того, щоб досягти  поліпшення фізичного стану, навантаження  під час тренувань повинні бути досить інтенсивними та тривалими. Важливими факторами високої ефективності і безпеки фізичних тренувань є поступове збільшення навантаження і суворий лікарський контроль.

       Аеробні  вправи позитивно впливають на  емоційну і психологічну рівновагу особистості.

       Фактор  зменшення стресу. У людей, які сповідують малорухливий спосіб життя, адреналінова реакція на стрес може змусити нетреноване серце працювати в режимі, який перевищує межу його можливостей. Фізичні вправи в кінці дня допомагають контролювати стресові ситуації і зменшувати нервову збудливість.

       Ендорфіновий  ефект. Відчуття щастя, що виникають  внаслідок занять бігом чи  іншими вправами, останнім часом  пов’язують із значним виділенням  гормонів, які називають ендорфінами. Вони посилено виробляються під час занять фізичними вправами, спрямованими на розвиток витривалості і виділяються у різних ситуаціях, зокрема, при напруженій фізичній активності. Іноді при депресії рівень ендорфінів виявляється ненормально низьким, і в таких ситуаціях фізична активність має особливо велике значення.

       Фізичні  вправи – кращий природний  фізіологічний транквілізатор, і  використовують їх не лише  у боротьбі з депресією, але  й у деяких випадках для  пом’якшення стресів і зняття надмірного збудження.

       Принцип  зміни особистості. Цей елемент  емоційної гармонії узагальнює  багато позитивних змін, спричинених  аеробними вправами. Одні описують  цей ефект як підвищення самооцінки  і впевненості в собі. Інші  вважають, що сили, отримані від занять аеробікою, переходять на інші аспекти життя.

       Існують різні види і напрямки оздоровчої фізичної культури. Розглянемо деякі з них.

       Дихальна гімнастика. Будь-які види фізичної культури, які стимулюють дихальну функцію, можна вважати дихальною гімнастикою (біг, плавання тощо).

       Парадоксальна дихальна гімнастика Стрельнікової. Суть методики полягає в активному, напруженому короткому вдиху, який тренує всі м’язи дихальної системи. У вправах, які пропонує Стрельнікова, рекомендується прямо протилежні фази вдиху і видиху. Вдих треба робити в ”незручних” позах: при нахилах уперед з ”обніманням” руками, присіданням. Звідси і назва – ”парадоксальне дихання гімнастики Стрельнікової”.

       Типові  вправи: повороти голови ліворуч і праворуч. На кожному повороті шумний короткий вдих носом; нахил голови в один або інший бік, чи вперед або назад з аналогічними вдихами; темпові нахили вперед. При кожному нахилі – вдих; обнімання плечей з одночасним вдихом.

       У  різних комбінаціях вправ потрібно зробити до 1000 вдихів за день.

       Метод Бутейко. К.Бутейко на основі досліджень дійшов висновку, що причиною багатьох хвороб є нестача в організмі вуглекислого газу. Він обґрунтував вуглецеву теорію дихання і метод вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛГД). При глибокому і частому диханні з організму вимивається вуглекислий газ, що призводить здорову людину до стану запаморочення і навіть до втрати свідомості.

       Суть ВЛГД полягає  в засвоєнні неглибокого дихання.  При затримці дихання і при  неглибокому диханні кров і тканини краще насичуються киснем і вуглекислим газом, нормалізується кислотно-лужна рівновага, поліпшуються обмінні процеси.

       Дихати не треба  тільки через ніс. При паузі  після видиху терпіти і напружуватися  не слід. На добу рекомендується робити 6 циклів по 20-40 хвилин кожний. Досягнення затримки до 1 хв. Можна очікувати майже через рік тренувань.

       Атлетична гімнастика. Атлетична гімнастика – це один із найбільш ефективних засобів, який різнобічно діє на організм людини. Велика кількість вправ і можливість тонко дозувати навантаження робить цей важливий засіб оздоровлення доступним для людей всіх вікових груп, а естетична сторона атлетичної гімнастики наближує її до справжнього мистецтва.

       Атлетичну гімнастику  сьогодні можна поділити умовно на масово-оздоровчу і спортивну. В масово-оздоровчій гімнастиці переважають силові вправи з використанням стандартних гімнастичних снарядів, тренажерів тощо. Вона покликана зміцнювати здоров’я, сприяти досягненню більш високого рівня загально фізичної підготовки підлітків, молоді, людей середнього віку. В цьому розумінні атлетична гімнастика покликана суттєво змінити фігуру людини.