Шпаргалка по "Криминологии"

По однорідності злочинів розрізняють спеціальний рецидив - здійснення однорідних (тотожних) злочинів і загальний рецидив - здійснення різнорідних (не тотожних) злочинів. Спеціальний рецидив, як правило, представляє більше значну суспільну небезпеку й свідчить про певну професіоналізацію рецидивістів.

Особистість злочинця-рецидивіста - цілісна сукупність взаємозалежних соціально значимих негативних властивостей і відносин, які у взаємодії із зовнішніми умовами й обставинами обумовлюють здійснення повторного злочину.

Характеристика особистості  злочинця-рецидивіста проводиться стосовно до виділеного в кримінологічній літературі останнього років системі особистісних характеристик, що пояснюють злочинне поводження: 1) споживацько-мотиваційна сфера; 2) характеристика моральної й правової свідомості; 3) соціальні позиції й зв'язки; 4) соціально-важлива діяльність

У теорії різняться три основних типи рецидивістів:

А. Рецидивісти антисоціального типу являють собою групу найнебезпечніших, активних, злісних злочинців. Для них характерна висока кримінальна активність і найбільш стабільне (послідовне) поводження. Саме в цьому типі переважають особливо небезпечні рецидивісти, “професіонали”, рецидивісти-гастролери. Вони становлять приблизно 40% від загального числа рецидивістів.

Б. Рецидивістів ситуативного типу відрізняє нестійке відношення до соціальних цінностей, відсутність міцних моральних принципів, перевага соціально негативних якостей над позитивними. Сам характер злочинів цих осіб значною мірою залежить від тієї криміногенної життєвої ситуації, у якій вони виявилися. Їхня частка в загальній масі рецидивістів становить приблизно 30-35%.

В. Рецидивісти асоціального типу характеризуються фактичним “розпадом” особистості. До них ставляться особи, неодноразово суджені, найчастіше старшого покоління. Для рецидивістів цього типу характерні: обмежений інтелект, примітивізм мотивів і способів здійснення злочину, алкоголізм, наркоманія, психопатичні відхилення. Спостерігається майже повна втрата позитивних соціальних позицій, зв'язків, коло їхнього спілкування обмежений такими ж деморалізованими особистостями.

 

96. Профілактика рецидивної злочинності (вітчизняний та Іноземний досвід).

 

Попередження рецидиву варто здійснювати у двох напрямках:

- широкому (соціальному), що означає необхідність виконання практично всіх здійснюваних у країні заходів по боротьбі з негативними явищами й процесами, і

- у вузькому, як попередження однієї з небезпечних форм злочинності силами правоохоронної системи, що пов'язане з:

 а) удосконалюванням  законодавчої регламентації боротьби  з рецидивом (у карному, карно-процесуальному й кримінально-виконавчому законодавстві);

б) удосконалюванням попереджувальної діяльності правоохоронних органів (МВС, ВТЗ, суди, прокуратура), а також державних  органів і громадських організацій  на різних етапах боротьби з рецидивною злочинністю.

Винятково важливу роль у попередженні рецидивної злочинності  грають заходи постпенітенціарної адаптації, здійснюваної по виходу засудженого  на волю.

 

97. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності неповнолітніх і молоді.

 

Злочинність неповнолітніх — це сукупність злочинів і осіб, які їх вчиняють, у віці від 14 до 18 років.

Тенденції розвитку злочинності  неповнолітніх (за останні п'ять  років)

-абсолютне число зареєстрованих  злочинів практично залишається  стабільним:

-на одного підлітка  стало припадати більше злочинів, знизилась ефективність припинення злочинів;

-збільшилась питома  вага злочинців з числа школярів;

-висока латентність  деяких найбільш розповсюджених  серед неповнолітніх злочинів.

Структура злочинності неповнолітніх:

-злочини, пов'язані  з наркотиками - 2,8 % Пхуліганство-6,2 %

- грабежі та розбійні  напади - 9,0 %

- крадіжки - 70,5 %

- злочини проти життя  і здоров'я-2,1 %

Особливості криміногенного комплексу злочинності неповнолітніх

-коло мотивів цих  злочинів більш обмежене, ніж у дорослих;

-мотивація позначається  рисами інфантилізму (недорозвиненість);

-характерна мотивація  самоствердження в групі, псевдотовариськість,  псевдоромантизм;

-домінують егоїстично-споживацькі  мотиви - 52,3% усіх зареєстрованих злочинів;

-кожне третє зґвалтування  вчиняється в обстановці групового  розпивання спиртних напоїв, в  якому брали участь і самі  потерпілі.

Формуванню кримінальної мотивації і її прояву в поведінці  неповнолітніх багато в чому сприяють упущення в правовиховній та правоохоронній діяльності. Сюди відносяться: а) недостатній контроль за виконанням законодавства про охорону прав підростаючого покоління; б) неповнота виявлення неповнолітніх, які потребують особливого захисту, схильні до правопорушень та недостатність заходів соціальної допомоги і профілактичного впливу стосовно них; в) неповнота реєстрації і несвоєчасність розкриття злочинів неповнолітніх; г) передчасність звільнення із спеціального виховного закладу; д) ігнорування контролю за поведінкою осіб, звільнених з виховно-трудових колоній, умовно засуджених, до яких застосовано відстрочку виконання вироку суду.

Недостатня ефективність боротьби зі злочинністю неповнолітніх  в останні роки пов'язана з  припиненням функціонування усталеної  системи виховання підростаючого покоління; зростаючою невідповідністю її правового і ресурсного забезпечення; зростанням соціальних суперечностей під час переходу до ринкової економіки.

Система профілактики злочинів неповнолітніх у сучасних умовах має відповідати таким вимогам:

1)  поєднанням сил  державних, громадських, релігійних  та підприємницьких структур у цій діяльності;

2) одночасний вплив  на особу і мікросередовище  неповнолітнього правопорушника;

3) спеціалізація кримінологічного  банку даних, організаційних форм управління профілактикою;

4)  розподіл функцій  між окремими учасниками профілактичної  діяльності з тим, щоб не  допускати дублювання;

5) визначення сфери  застосування заходів виховання,  соціальної допомоги і власне профілактики, включаючи її правові форми;

Загальносоціальний рівень попередження злочинності неповнолітніх можна визначити як комплекс заходів, щодо покращення сімейного, шкільного і трудового виховання підлітків, проведення ними вільного часу з метою нейтралізації чи усунення у цих сферах криміногенних факторів, які обумовлюють дану злочинність. Зокрема, це заходи соціальної допомоги сім'ям з низькою педагогічною культурою і недостатнім матеріальним рівнем; соціального захисту дітей з так званих «груп ризику»; організація педагогічного і правового навчання батьків; підготовка підлітків до протистояння шкідливому впливу злочинного середовища.

 

98. Особа неповнолітнього злочинця.

 

У формуванні особи неповнолітніх  злочинців вирішальну роль відіграють:

1). Негативний вплив  сім'ї: а) кожна восьма (за вибірковими даними) сім'я, яка виховує дітей, виявилася неблагополучною в кримінальному плані; б) в 30-40% випадків злочинів неповнолітніх встановлено прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкарність, наркоманія, проституція тощо); в) типовими для батьків неповнолітніх злочинців є низька культура і безвідповідальне ставлення до дітей; г) відсутність (тимчасова чи тривала) у батьків можливості мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей.

2). Негативний вплив  з боку однолітків та дорослих  у найближчому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому.

3). Підбурювання з боку  дорослих злочинців, яке, за  даними вибіркових досліджень, має  місце в 30% випадків.

4). Тривала відсутність певних занять у неповнолітніх, які залишили навчання, що тягне за собою, як правило, втягнення у злочинну діяльність.

5). Проникнення по різних  каналах у середовище підлітків  кримінальних традицій і «законів)) - культу сили, жорстокості, наркотиків, статевої розбещеності.

Кримінальну мотивацію  підсилюють бездоглядність підлітків  та їхня нерозбірливість у знайомствах. У 40-50% випадків негативна поведінка  потерпілих передувала злочину (спільні  випивки, розпуста, агресивність).

6). Низький рівень роботи навчально-виховних закладів (формалізм, непрофесіоналізм, відсутність індивідуального підходу).

7). Розпад системи працевлаштування  неповнолітніх і виховання у трудових колективах.

Щодо особливостей потреб та інтересів неповнолітніх злочинців для них характерне: 1) втрата інтересу до навчання, неприйняття вимог навчального закладу; 2) обмеженість викорис тання каналів культурної інформації (читали книги 15-20%, газети -менше 10%, відео в більшості випадків для них є основним засобом заповнення вільного часу). Найбільша увага приділяється спілкуванню в мікрогрупі; 3) обмеженість інтересів, надання переваги пасивно-споживацькому проведенню вільного часу; 4) несумлінне ставлення до професії, відсутність життєвих планів, відчуженість від трудового колективу (2/3 до роботи ставляться несумлінно); 5) пасивність у громадському житті; 6) приєднання до неформальних груп з антисоціальною поведінкою; 8) ворожо-недовірливе ставлення до правоохоронних органів, упевненість у можливості уникнути покарання за скоєне.

Емоційно-вольовій сфері  неповнолітніх злочинців властиві послаблення почуття сорому, нестриманість, грубість, жорстокість, несамокритичність. Нервово-психічні розлади зустрічаються в 3-х Із 6-ти випадків у неповнолітніх, які вчинили злочин.

 

99. Профілактика злочинності неповнолітніх. (ЗУ "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.95 зі змінами).

 

Правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, визначає ЗУ "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"  .

Здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень, покладається в межах визначеної компетенції на:

спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

кримінальну міліцію  у справах дітей органів внутрішніх справ;

приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони  здоров’я;

спеціальні виховні  установи Державного департаменту України з питань виконання покарань;

притулки для дітей;

центри соціально-психологічної  реабілітації дітей;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей мають право:

приймати з питань, що належать до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими для виконання  органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами;

звертатися у разі порушення прав та законних інтересів  дітей, а також з питань надання  їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;

проводити роботу серед дітей з  метою запобігання правопорушенням;

порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про направлення до спеціальних установ для дітей, навчальних закладів (незалежно від форми власності) дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, неодноразово самовільно залишали сім’ю та навчальні заклади;

забезпечувати влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення;

вести справи з опіки та піклування над дітьми та усиновлення дітей;

перевіряти стан роботи із соціально-правового захисту дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності, стан виховної роботи з дітьми у навчальних закладах, за місцем проживання, а також у разі необхідності — умови роботи працівників молодше 18 років на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;

представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;

запрошувати для бесіди батьків  або опікунів, піклувальників, посадових  осіб до служби у справах дітей  з метою з’ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення;

давати згоду на звільнення працівників  молодше 18 років за ініціативою власника підприємства, установи та організації  незалежно від форми власності  або уповноваженого ним органу;

порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, прийнятих спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноваженим органом влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей;