Основні напрями попередження розбоїв

Дослідження питань, пов’язаних із глибиною корисливої спрямованості  насильницького прояву показало, що 60−78% злочинців уперше притягувалися до кримінальної відповідальності, натомість 22-40% - вже мали судимість, причому за умисний злочин. Ступень вираженості зазначеної спрямованості у рецидивістів диференційований, оскільки 53-82% із них мали одну судимість, 18-36% - дві, 5-11% три, і лише 6-8% понад три судимості. Для більшості корисливих насильницьких злочинців характерним є загальний рецидив, при цьому показники спеціального рецидиву становлять 14-25%.

 

2.3. Морально-психологічні  риси і властивості особистості розбійника

Сучасна реконструкція кримінологічних знань про особу злочинця здійснюється в напрямі поглиблення уявлень про психологію і поведінку людини. Виходячи з цього, порушується проблема віднаходження системоутворюючої властивості особи, що є своєрідною віссю її свідомості і волі та визначає спрямованість поведінки. Презюмується, що така властивість психіки особистості розкриває причинну складову специфічного сприйняття і ставлення до соціальної дійсності, генерує мотивацію та вибір форми злочинної поведінки.

  Розбійники вирізняються з-поміж решти злочинців вагомішими викривленнями правосвідомості, пов’язаними із незасвоєнням як цінності непорушності права власності, а також цінності життя і здоров’я, фізичної недоторканності іншої людини. Констатується завищеність самооцінки за морально-етичними якостями у 2 рази, що дає підстави припустити існування умовного зв’язку між цим показником і низькою адаптованістю до вимог середовища.

Вихідним положенням для вивчення системи ціннісних орієнтацій злочинців є розподіл цінностей на два класи: термінальні (цінності-цілі) та інструментальні (цінності-засоби) [10]. Перші – це ті універсалії, що проголошуються конкретно-історичною формацією пріоритетними і загальнозначущими, цілі, до яких в ідеалі мають спрямовуватися прагнення й устремління всіх і кожного, оскільки вони санкціонуються культурою і суспільною мораллю та репрезентуються суспільною свідомістю як соціальна норма. Другі включають пріоритетні шляхи та засоби ціледосягнення, є прийнятним еталоном поведінки. Іншими словами, цінностям-цілям завжди кореспондують цінності-засоби, діапазон яких обмежений рамками правового поля. Корисливі насильницькі злочинці залишаються відносно повноцінними членами суспільства, а їхні світоглядні уявлення є достатньо адекватними.

Основні інструментальні цінності у розбійників посідають тверда воля, самоконтроль, відповідальність, акуратність й освіченість, що відповідає уявленням молоді про поведінкову стратегію досягнення життєвого успіху. Також слід зазначити, що на відміну від крадіїв, вони менш життєрадісні, однак сміливіші і терпиміші. Останнє трактується як рішучість у досягненні особисто значущої мети, фізична витривалість, толерантність до обмежень в умовах ізоляції.

 

 

 

 

Розділ 3  Детермінація розбоїв

 

3.1. Причини  і умови розбоїв

На мою думку  щоб вивчити і запропонувати заходи боротьби із таким злочином, як розбій, необхідно виявити його умови і причини скоєння.

Розбій належить до злочинів проти власності. Злочини  проти власності включають корисливі  кримінально карані посягання на чужу власність, чинені шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, вимагання.

             Злочини цієї групи завжди займали і займають в даний час значне місце в структурі злочинності України, визначаючи її кількісну сторону. Їх частка в кінці минулого - на початку нинішнього століття складає понад 50% всіх скоєних в країні злочинів.

               Розбій - одне з найбільш небезпечних злочинів, спрямованих не тільки проти власності, а й проти особистості. В останні роки насильство набуло широкого поширення і стало частим явищем в повсякденному житті. Значна частина корисливо-насильницьких злочинів скоюється із застосуванням чи погрозою застосування вогнепальної чи іншої зброї.

Безпосередній вплив на характеристики як розбоїв, так і осіб, які їх вчинили, надають  соціально-економічні, соціально-політичні  та соціально-психологічні чинники.

              Причини негативних тенденцій у скоєнні цих злочинів пов'язані насамперед із соціально-економічними факторами, з переходом Укрїни до ринкових відносин, загальною нестабільністю економічної ситуації в країні, подальшим спадом виробництва, зростанням фактичного безробіття, поглибленням диференціації населення за доходами, масовими невиплатами заробітної плати, зростанням соціальної напруженості.

               Руйнівний вплив цих криміногенних  факторів на зайнятість населення,  матеріальний стан громадян призвело  до їх збіднення, позбавило більшості звичних норм життєдіяльності. За останні роки доходи значної частини населення скоротилися. Зниження життєвого рівня переважної кількості громадян сприяло зростанню кількості осіб, які вчиняють розбої. З урахуванням подальшого зростання безробіття створюється резерв для відтворення економічної та інших видів злочинності. Тому не випадковий зростання майже в три рази за останні роки частки працездатних, але ніде не працюючих і не учнів злочинців у загальному числі осіб, які вчинили злочини.

              Вплив соціально-політичних чинників  на несприятливі тенденції розбоїв  також дуже значимо. Демократичні  реформи здійснюються мляво і  вкрай суперечливо. Все це неминуче  загострює соціальну напругу  в суспільстві.

              При аналізі соціально-психологічних факторів у першу чергу слід відзначити, що в суспільстві різко змінилися критерії цінностей. Якщо раніше працю представляв ту цінність, на яку слід було орієнтуватися, то нині матеріальне благополуччя, незалежно від способів його досягнення, визначає цінність людини в значно більшій мірі, ніж його працю.

              Різко зростаюче багатство вузького  кола осіб породжує не тільки  заздрість, але й прагнення  отримати такі ж або хоча  б сурогат таких же благ. Користь  формує і визначає поведінку багатьох верств населення. Саме користь - найбільш характерна ознака вчинення злочинів, причому не тільки проти власності.

              На ситуацію, що склалася істотно  впливає недостатній потенціал  правоохоронних органів, які здійснюють запобігання, виявлення, реєстрацію, розкриття, розслідування злочинів проти власності. Обмеженість ресурсного забезпечення правоохоронної системи значно знижує її функціональні можливості.

Безпосередні  причини розбійних нападів можуть бути представлені декількома групами: морально-психологічними, культурно-виховними, правовими, економічними прорахунками і недоліками в формуванні особистості розбійника та його індивідуального буття. Але серед усього причинного комплексу найбільш характерним чинником, що є наявним у всіх без винятку фактах вчинення розбоїв, виступає соціальний паразитизм, що доповнюється в ряді випадків спонуками, пов'язаними із заздрістю, помстою, почуттям помилкового розуміння товариства, прагненням до самоствердження тощо. При цьому необхідно зазначити, що матеріальна потреба, яка, із слів самих винних, ніби стає причиною їхньої злочинної поведінки, має відносний характер і аж ніяк не є головною в етіології розбоїв, оскільки, по-перше, “потреба” виникає з вини самих розбійників – внаслідок зловживання спиртними напоями, відсутності робочої кваліфікації, ведення паразитичного способу життя тощо, а, по-друге, винні, не зайняті суспільно корисною працею, показали, що на будь-яку роботу вони не погодилися б – лише на цікаву і (або в крайньому разі) на високооплачувану.

Зовнішня середа впливає на особистість розбійника й у формі умов вчинення злочину. Всі умови пропоную поділити на окремі групи, що діють у хронологічній послідовності на певному проміжку життєдіяльності людини. У зв'язку з таким підходом виділяємо:

1) об'єктивні  обставини спадковості, 

2) умови розвитку  особистості, 

3) умови, що  сприяють вчиненню злочинного  діяння, або, іншими словами, умови,  що провокують злочинну поведінку,і 

4) умови, що  сприяють досягненню злочинного  результату, або умови, що полегшують вчинення злочину. Усі ці умови автором розглядаються скрізь призму вчинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. [13]

 

3.2. Кримінологічна та віктимологічна характеристика потерпілих від розбою

Потерпілим може стати практично будь-яка людина, незалежно від її матеріального добробуту. Але насамперед злочинці обирають благополучних у матеріальному плані людей і членів їх сімей, а також маргінальних елементів – п'яниць, хронічних алкоголіків, наркоманів, інших осіб, які ведуть аморальний спосіб життя. У першому випадку розбійників привертає сума можливої злочинної “виручки”, а в другому – відносна легкість у скоєнні. Найбільш “переважними” жертвами розбоїв, поєднаних з проникненням в житло, є діти, жінки, немолоді люди, а також особи, що страждають на алкоголізм і наркоманію. [6]

Проблему жертви розбою не випадково розглянуто саме в розділі, присвяченому детермінації цих злочинів. Це пояснюється, зокрема  тим, що віктимологічний чинник є  одним з найважливіших у механізмі  злочинної поведінки і поряд з іншими обумовлює вибір злочинного варіанту поведінки. Під час наукового дослідження було з'ясовано, в чому ж виразилася віктимна поведінка потерпілих від розбою, поєднаного з проникненням у житло. Так, у 47% потерпілих віктимність виявилася в елементарній необачності відносно свого майна, своєї особистої безпеки і безпеки своїх близьких; 11% потерпілих привернули увагу злочинців тим, що вони самі або хтось з членів їх сім'ї отримували значні, з точки зору винних, прибутки; 9% осіб стали жертвами злочину внаслідок необачного вибору знайомств; 11% – це малолітні або, навпаки, немолоді люди; віктимність 8% потерпілих виразилася в їх зловживанні алкоголем і наркотичними речовинами; 5% осіб відрізнялися підвищеною віктимністю внаслідок того, що вели аморальний спосіб життя; вихвалялися своїм матеріальним добробутом 4% потерпілих.

 

Розділ 4 Основні  напрями попередження розбоїв

 

4.1. Загальносоціальне  попередження розбоїв

Проблема попередження розбоїв як різновиду корисливо-насильницької злочинності повинна вирішуватися в руслі боротьби зі злочинністю взагалі. Але трьома найважливішими складовими, що продукують вид антисоціальної поведінки, виступають економічна, соціальна і моральна. Звідси – три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна.  Головна мета проведення заходів загальносоціального попередження повинна полягати передусім у максимальному скороченні процесу подальшої стратифікації населення України, що веде, з одного боку, до соціальної незахищеності громадян, а, з іншого боку, до кримінального свавілля в суспільстві. Досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина буде мати високий життєвий статус, – обов'язкова передумова успішності реалізації заходів, безпосередньо спрямованих на попередження всієї злочинності загалом і розбійних нападів, зокрема.

 

4.2. Спеціально-кримінологічне  попередження розбоїв

На мою думку серед заходів спеціально-кримінологічної спрямованості особливу увагу слід приділити кримінологічній профілактиці, яка представлена заходами:

1) організаційно-технічного (створення зовнішніх перешкод доступу до майна громадян; своєчасне виявлення правоохоронними органами фактів незаконного виготовлення, придбання, зберігання вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин та їх вилучення; тощо);

2) інформаційно-виховного (правова пропаганда серед населення з боку засобів масової інформації, правоохоронних органів; правове виховання; виховна робота з дітьми; широка антиалкогольна пропаганда; тощо);

3) соціально-психологічного (нейтралізація та усунення сімейного неблагополуччя; припинення бродяжництва, жебрацтва, проституції; розробка і забезпечення виконання регіональних програм організації дозвілля та відпочинку неповнолітніх і молоді; тощо);

4) лікувально-профілактичного (діагностика, корекція і лікування психічних захворювань з використанням сучасних досягнень психотерапії, психіатрії, починаючи з раннього віку; розробка індивідуальних реабілітаційних програм для осіб, які страждають цими захворюваннями; усунення з навколишнього середовища психотравмуючих чинників; розробка і застосування методів контролю за агресивною поведінкою особи; лікування хворих на алкоголізм і наркоманію, у т.ч. й примусове; тощо);

5)  соціально-адаптаційного (робота по підготовці засудженого до життя на свободі; сприяння особі в працевлаштуванні, розв'язанні житлового питання, налагодженні побуту після відбуття покарання; обов'язкове встановлення адміністративного нагляду);

6) організаційно-управлінського (створення спеціальних відділів, підрозділів з боротьби з корисливими та корисливо-насильницькими злочинами, централізованого банку даних у масштабах України осіб, які раніше вже вчиняли подібні злочини (дактилоскопічні карти, фотокартки, характеристики, відомості про спосіб життя, зв'язки, в тому числі в злочинному світі, характерні способи  вчинення злочинів, шляхи реалізації викраденого); відродження досвіду добровільних народних дружин, пунктів охорони громадського порядку);

Крім того, слід підкреслити, що попередження розбоїв повинно здійснюватися багатьма різними суб'єктами – державними органами, громадськими організаціями і формуваннями, іншими структурами, самими громадянами. Велику роль у попередженні цього різновиду корисливої-насильницької злочинності на всіх її етапах відіграють і правоохоронні органи. Особливо велике їх значення на стадіях запобігання і припинення розбійних нападів, коли втручання правоохоронних органів стає єдиною можливістю покласти край подальшому розвиткові злочинної діяльності розбійників і захистити життя і здоров'я потерпілих. Однак суб'єктами попереджувальної діяльності розбоїв є також і громадяни. Насамперед вони самі повинні потурбуватися про збереження свого майна, про свою особисту безпеку і безпеку своїх близьких: скромно поводити себе в побуті, проводити виховну роботу з дітьми відносно того, як не стати жертвою злочину, в даному випадку – розбою; своєчасно звертатися до відповідних органів з приводу антисуспільного способу життя окремих осіб тощо.