Основні напрями попередження розбоїв

План

 

Вступ

Розділ 1. Кримінологічна характеристика розбою

1.1. Аналіз кримінально-правових  ознак розбою як різновиду        корисливо-насильницьких злочинів

1.2. Рівень, структура,  динаміка і латентність розбоїв

Розділ 2.  Кримінологічна характеристика особистості злочинця- розбійника

2.1. Соціально-демографічні  ознаки особистості розбійника

2.2. Кримінально  – правові ознаки особистості  розбійника

2.3. Морально-психологічні  риси і властивості особистості  розбійника

Розділ 3.  Детермінація розбоїв 

3.1. Причини і умови розбоїв 

3.2. Кримінологічна та віктимологічна характеристика потерпілих від розбою

Розділ 4. Основні напрями попередження розбоїв 

4.1. Загальносоціальне  попередження розбоїв.

4.2. Спеціально-кримінологічне  попередження розбоїв

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

Вступ

Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані  законом блага, цінності та інші сфери  життєдіяльності людей розбій є  одним із найнебезпечніших злочинів, який відноситься до корислово насильницьких злочинів. Це зумовлено тим, що при розбої посягання на основний об’єкт здійснюється шляхом посягання на особу, тоді як, відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].

Корислива насильницька злочинність, а саме розбої як найпоширеніший її вид, загрожує базовим суспільним відносинам і найвищим соціальним цінностям, особистій і майновій безпеці громадян, порушує громадський спокій і підриває віру у захищеність інтересів суспільства і людей від злочинності. Упродовж останніх років залишається стабільно складна криміногенна ситуація із поширенням корисливої насильницької злочинності в Україні.

Незважаючи на це, розбої як основна складова корисливо насильницької злочинністі не підлягала комплексному кримінологічному дослідженню, не сформовано окремої галузі кримінологічних знань про неї. Існуючі напрацювання за цією проблематикою є доволі фрагментарними і поверховими. Невизначеність, нерозробленість поняття розбою не дозволяють повною мірою пізнати її сутність, розкрити зміст, з’ясувати закономірності детермінації, що негативно позначається на ефективності запобіжної діяльності.

Метою цієї роботи є теоретичне узагальнення і нове вирішення проблем детермінації і запобігання скоєнню розбоїв в Україні, що передбачає вироблення цілісного підходу до пізнання кримінологічної природи цієї злочинності, розробку концепції та заходів запобігання їй.

Досягнення поставленої  мети здійснювалося шляхом вирішення  таких основних завдань:

- розкрити кримінологічну природу розбоїв;

- розробити поняття,  дати визначення розбою;

- оцінити стан корисливої  насильницької злочинності, встановити  сучасні тенденції розвитку;

- визначити ймовірні  обсяги латентності розбоїв;

- надати узагальнену  кримінологічну характеристику  особи розбійника, встановити характерні риси, виявити, у чому полягає її криміногенна сутність;

- показати роль віктимологічних  та ситуативних чинників при вчиненні корисливих насильницьких злочинів;

- розробити концепцію  і запропонувати комплекс заходів  запобігання розбоям, виходячи із отриманих результатів дослідження.

Об’єктом  дослідження виступає розбій як злочин, що належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми детермінації і запобігання корисливій насильницькій злочинності в Україні.

Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічну основу роботи становить діалектичний метод пізнання явища корисливої насильницької злочинності, за допомогою якого розкривається її сутність, з’ясовуються закономірності розвитку й відтворення, виходячи із всезагальних законів існування та розвитку соціальних явищ. У процесі написання данної роботи використовувалися наступні методи пізнання. Соціально-діяльнісний метод покладено в основу розкриття кримінологічної природи корисливої насильницької злочинності та пояснення її детермінації. Статистичні методи використовувалися при вибірковому узагальненні, а також при здійсненні порівняльного, системно-структурного аналізу офіційної статистичної звітності правоохоронних та інших державних органів із метою встановлення закономірностей, зв’язків і тенденцій поширення корисливої насильницької злочинності у просторі й часі.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації складають  наукові дослідження вітчизняних  та зарубіжних криміналістів, присвячених  як загальним проблемам кримінального  права, так і розглядуваній проблематиці.

Правову базу дослідження  становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови  Пленуму Верховного Суду України

Структура курсової роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, які в свою чергу містять підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 24 сторінок.

 

 

Розділ 1 Кримінологічна характеристика розбою

 

1. Аналіз кримінально-правових ознак розбою як різновиду        корисливо-насильницьких злочинів

В українському кримінальному праві будь-який злочин має сукупність ознак, які характеризують склад злочину. З'ясування юридичних  ознак, що характеризують основні елементи складу злочину, має важливе значення для правильної кваліфікації розбійних  нападів. Злочин, як і всяке інше явище, можна розглядати з різних точок зору, оскільки злочину - це людський вчинок, то цілком закономірним і цілком важливим видається його психологічний аналіз - вивчення злочину як прояв властивостей даної особистості, розкриття мотивів і цілей злочинця.Розглянемо в першу чергу ознаки, що характеризують об'єкт розбою. Об'єктом злочину в розумінні українського кримінального права є те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння, і чому заподіюється або може заподіяно шкоду внаслідок злочину. Кримінальний кодекс України конкретно розкриває поняття розбою.

І як видно, розбій - злочин двухоб'єктний: він одночасно зазіхає на відношення власності і на здоров'я людини. Разом з тим законодавець відніс норму відповідальності за розбій до групи злочинів, що посягають на відношення власності, маючи, очевидно на увазі, що життя і здоров'я людини охороняються інший численною і до того ж відокремленої системою кримінально-правових норм Особливої ​​частини КК України. Визначивши об'єкт розбою, зупинимося на характеристиці предмета цього злочину.

Предметом розбою є ті речі, у зв'язку з якими  чи з приводу яких вчиняється розбій. Другим елементом складу злочину є об'єктивна сторона, яка представляє собою процес суспільного небезпечного і протиправного посягання на охоронювані законом інтереси. Об'єктивна сторона розбою виражається в нападі. Напад - це раптове для потерпілого агресивна дія винного, яке пов'язане з насильством або погрозою застосування насильства. У розбої проявляється так зване інструментальне насильство, тобто використовується виключно як засіб досягнення корисливої ​​мети. "Елементи розбою можуть становити лише таке фізичне і психологічне насильство, коли за своїм характером фізичне насильство було б небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а психологічне насильство виразилося в загрозі застосувати саме таке насильство".[3] Особливість всіх корисливих злочинів проти особистої власності полягає в тому, що вони з суб'єктивної сторони характеризуються виною у вигляді прямого умислу." Але суб'єктивна сторона при розбої не вичерпується тільки формою вини, вона включає також мета вчиненого діяння. Мета, у свою чергу, обумовлюється певними спонукальними мотивами ". [4] Таким мотивом при розбої є користь. Мотив передує виникненню умислу, тобто рішення вчинити злочин для досягнення певної мети. Мотив, далі приводить до постановки мети дії і вибору засобів її досягнення. Надзвичайно велика роль мотиву злочину не тільки у формулюванні умислу, а й постановці мети: кожному мотиву відповідає певна мета. Без мотиву не може бути скоєно жодне умисний злочин, бо саме мотив формує умисел, і мета злочинного діяння, будучи тією основою, на якій тримається злочинна мета. "Якщо мотив дає можливість відповісти на питання, чому людина вчинила певним чином, то встановлення мети дозволяє з'ясувати, навіщо він вчинив злочин, досягнення якого результату переслідував його вчиненням".[7]

Суб'єкт злочину, зокрема, розбою в реальному житті - це людина, що володіє обов'язковими ознаками (фізична особа; особа, яка досягла віку, встановленого кримінальним законом; осудна особа), а й іншими якостями, які можуть мати певної кримінально-правове значення. Йдеться як про апологіческіх, так і про соціальні ознаках: статевої приналежності, стан здоров'я, сімейного стану, рівня освіти, посадового становища та інших даних, що визначають статус людини в суспільстві. Поряд з поняттям "суб'єкт злочину в кримінальному праві", в кримінології існує поняття "особистість злочинця". У загальному плані їх ототожнення допустимо і для кримінального права, оскільки суб'єкт - якраз та сама особистість, яка скоїла злочин. Однак ці поняття все ж не ідентичні. Оскільки особистість розкриває індивідуальні риси кожного суб'єкта злочину. [5]

 

2. Рівень, структура, динаміка і латентність розбоїв

Розбої, в абсолютній більшості випадків мають “міський” характер (80%); За часом доби розбої вчиняються і вранці, і вдень, і у вечірні та нічні години, однак сплеск цих злочинів починає відбуватися у період з 16.00 до 20.00 години, коли вчиняється 20% розбійних нападів, а з 20.00 до 24.00 години фіксується найбільша кількість розбоїв – 28%. За порою року менше усього розбійних нападів вчиняється взимку (15%), а більш всього припадає на весняно-літній сезон. За днями тижня “найнебезпечнішим” днем виявилася середа. У цей день, за даними, було вчинено 18% усіх розбоїв.  Заволодіння майном громадян в 61%  було пов'язане із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя й здоров'я особи, яка зазнала нападу. Психічне насильство супроводжувало 39% розбійних нападів. У переважній більшості факту розбою передувало особисте знайомство винного і потерпілого (одного з винних у злочинах, вчинених групою осіб) – 57%. Це, зокрема, родинні зв'язки між винним і потерпілим, дружні та приятельські стосунки, візуальні знайомства, відносини по службі, бізнесу, колишній оренді квартири потерпілого тощо.

Відзначається стабільно значна питома вага сукупності зареєстрованих корисливих насильницьких злочинів серед усієї злочинності, що у середньому за період 2001−20012 рр. становила 8,7%. Найнижчим цей показник був у 2001 р. – 6,2%, найвищим у 2006 р. – 11,7%. Підкреслюється майже цілковите переважання у масиві зареєстрованих розбоїв. Відмічається нова тенденція щодо якісних змін у предметному складі вилученого майна, згідно з якою злочинці віддають пріоритет заволодінню грошовими коштами та золото-валютними цінностями перед заволодінням іншим майном.

   Розбій являється мінімально латентний злочин. У підручниках це пояснюється тим, що під час розбійного нападу жертвам можуть завдаватися тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, громадяни втрачають свої матеріальні цінності. Та на мою думку слід зауважити щодо побутуючої думки про нібито низьколатентність корисливих насильницьких злочинних посягань. За результатами аналізу було з’ясовано, що природна латентність розбоїв становить 36%. Виходячи із цих показників, проведені розрахунки дозволяються дійти висновку про те, що фактичні розміри корисливої насильницької злочинності, а саме розбоїв, мають досить високі показники. Значною мірою сприяла цьому зневіра громадян у кримінальне переслідування винних осіб, що позначилося масовим незверненням потерпілих до правоохоронних органів з приводу вчинених проти них корисливих насильницьких злочинних посягань проти власності.[8] 

Розділ 2  Кримінологічна характеристика особистості злочинця- розбійника

 

2.1. Соціально-демографічні  ознаки особистості розбійника

Відзначається, що загалом корисливі насильницькі злочинці – це соціально невлаштована низькостатусна молодь 14−35 років, яка має порівняно нижчий від своїх ровесників освітянський рівень, є економічно неактивною, без постійних джерел доходу, не виконує чи неналежно виконує зумовлені віковими нормами соціальні ролі. За результатами вивчення кримінальних справ встановлено, що контингент розбійників на 94-95% складається із чоловіків. Частка жінок становить 5-6% (як правило, це пособниці злочинців-чоловіків). За віковими параметрами 75-93% злочинців належать до 14-35-річної молоді. Переважна більшість злочинців (49-69%) на момент засудження мали базову і повну середню освіту, що загалом відповідає їхнім інтелектуальним можливостям та домаганням у сфері навчання. Водночас серед них удвічі більше осіб з початковою загальною освітою та без освіти і майже вдвічі менше осіб з повною і базовою вищою освітою (13−21% проти 29−36%). За родом занять і трудовою зайнятістю констатовано, що 62-75% з них були працездатними, але не зайнятими трудовою і навчальною діяльністю. Дослідження питання щодо джерел засобів для існування корисливих насильницьких злочинців до засудження засвідчило, що лише близько 30% із них мали стабільні доходи і стійке матеріальне становище, тоді як абсолютна більшість (до 70 %) таких не мали, що сприяло становленню на шлях вчинення корисливих і корисливих насильницьких злочинів.

 

2.2. Кримінально – правові ознаки особистості розбійника

Проаналізуємо спрямованість корисливих насильницьких злочинців за сукупністю найбільш кримінологічно інформативних показників: форма реалізації, інтенсивність, глибина.

Встановлено, що для реалізації корисливої спрямованості насильницького прояву характерна групова форма злочинної поведінки 61-79% (не враховуючи бандитизм і вбивства на замовлення - 100%). Це пояснюється тим, що в основі об’єднання зусиль корисливих насильницьких злочинців лежить інструментальна складова виконання спільної домовленості про досягнення єдиної для всіх злочинної мети та індивідуально вигідного для кожного результату. Переважно, групи корисливого насильницького спрямування складаються із двох (46-74%) або трьох (18-40%) осіб, як правило, раніше знайомих. Їх учасники у 66 % випадків вчиняли один епізод упродовж доби, після чого група припиняла своє існування. Тимчасовий збіг корисливих інтересів позначається на нестійкості намірів, невизначеності планів щодо продовження спільної злочинної діяльності і приводить до розпаду груп одразу після нападу та поділу вилученого майна, розмір якого не компенсує небезпеку кримінального переслідування. В основному це стосується умовної групи низькодоходних посягань. Злочинні групи, що здійснюють високодоходну злочинну діяльність є чисельнішими, згуртованішими, частіше утворюються із числа осіб, які в минулому разом відбували кримінальне покарання. Учасники таких груп мають стійкі наміри на здійснення довготривалої злочинної діяльності корисливого насильницького спрямування, що виявляється більш інтенсивному вчиненні злочинів протягом тривалого часу і відповідно більшим розміром злочинного доходу.