Історія літературно- наукового видання Донеччини 20-го століття

                 МІНІСТЕРМТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

               ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                           ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

                            КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

 

   ТЕМА КУРСОВОЇ РОБОТИ: «ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРНО-    НАУКОВОГО ВИДАННЯ ДОНЕЧЧИНИ 20-ГО СТОЛІТТЯ»

                                                                 Шадиєвої Любові

                                                                        Студентки ІІ курсу, сп. журналістика

                                                                         Денного відділення

                                                                          Науковий керівник  Бахаєва Л.О

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Донецк-2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ...............................................................................................................3

Розділ 1. Історія героїчних і трагічних сторінок літературного життя в „Донбасі” у ХХ ст....................................................................................................6

1.1 Із «Забою» до  «Донбасу»: історичний ракурс літературного часопису «Донбас»..................................................................................................6

1.2 "Донбас”- літературно-художній  та громадсько-політичний журнал: стан і тенденції розвитку........................................................................11

Розділ 2. Історія літературно-наукового  видання „Донбас” в персоналіях.............................................................................................................14

2.1 Історія організації «Забой» і участь у ній В.Гайворонського..................................................................................................14

2.2 Громадсько-політичне кредо Василя Іваніва-Краматорського.....................................................................................................22

Висновок......................................................................................................28

Список використаних джерел та літератури............................................30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. Сучасну літературно-наукову періодику складають друковані та електронні журнали, часописи та газети, які містять твори різних жанрів, розділи літературної критики, есеїстику, публіцистичні матеріали тощо, пов’язані з культурно-мистецькою тематикою, а також видання, що, окрім літературного, мають культурологічне, мистецьке чи громадсько-політичне спрямування.

У сучасному літературному  процесі кожен із часописів має  певну роль і місце, представляє  або одну зі сторін літературного  життя, репрезентуючи «постмодерну»  чи «молоду» українську літературу, або  є органом певного літературного  об’єднання, або претендує на незалежне об’єктивне представлення усієї української літератури, мистецтва та інших явищ суспільного життя. Літературні часописи здебільшого характеризуються не лише презентацією літературних новинок, а й глибоким критичним аналізом подій літературного життя. Більшість літературних часописів уже зайняли свою нішу в літературному просторі України (окремі навіть за її межами), мають уже сформовані принципи та критерії добору текстів, свою автору і читача.

Рівень функціонування в суспільстві літературно-наукової періодики — один із об’єктивних критеріїв, який віддзеркалює стан літературного процесу на певному етапі, а також одне із джерел вивчення історії літератури та літературної критики в майбутньому. Широкий асортимент літературної періодики свідчить про активний органічний розвиток літературного процесу в країні, про його життєвість та потенційні можливості. Щоправда, літературні журнали сьогодні набули статусу видань для обмеженого кола читачів, якими часто є самі літератори, ті, хто публікується, і ті, хто відстежує публікації.

«Донбас» — один з  найстаріших письменницьких журналів України. 2 жовтня 1923 року газета «Всероссийская кочегарка», яка виходила в Артемівську (раніше Бахмут) — адміністративному  центрі Донецької губернії (Донецька, Луганська, частково Ростовська області), повідомила про те, що передплатники разом з черговим номером одержать і журнал «Забой», заснований як літературний додаток до газети.

Розвиток літературної організації та однойменного видавництва  аналізували І.Дзюба, В.Романько, В.Оліфіренко, сучасники і послідовники діяльності видавництва «Літературний Донбас» (згодом «Донбас»): Б.Горбатов, В.Логачов. Українське літературне життя початку 20-х років ХХ століття було зосереджене переважно в Києві, Харкові та Львові. Але навколо бахмутської організації, зорієнтованої переважно на пролетарську тематику, розгорнулося потужне літературне життя. На сьогодні у літературознавстві відсутнє комплексне дослідження історії видавничого центру «Забой» („Донбас”) та створення на цій основі письменницької організації, що і зумовило вибір теми курсової роботи „Історія літературно-наукового видання Донеччини 20 століття”

Наша мета полягає  в з’ясуванні значення журналу «Донбас» («Забой») у відображенні головних тенденцій українського літературного процесу ХХ ст. Це передбачає розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати суспільно-політичні та історико-культурні передумови створення літературного часопису «Донбас».

2. Розкрити стан і тенденції розвитку літературно-художнього та громадсько-політичного журналу "Донбас”.

3. Дослідити історію організації «Забой» і участь у ній В.Гайворонського.

4. Проаналізувати громадсько-політичне кредо Василя Іваніва-Краматорського.

Об’єктом дослідження  є "Донбас” - літературно-художній та громадсько-політичний журнал, орган Національної Спілки письменників України та опубліковані на його сторінках матеріали історико-публіцистичного та літературного характеру, архівні документи редакції.

Предметом дослідження  є роль історії та тенденції розвитку літературно-художнього та громадсько-політичного журналу "Донбас”.

Методологічною основою  дослідження стали принципи об’єктивності, системності та історизму. При вирішенні  поставлених задач використовувались  такі наукові методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний та метод критично-об’єктивного аналізу джерел.

Наукова новизна дослідження  полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення  в історичній науці. На основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу документальних матеріалів та опублікованих джерел в дисертації здійснено комплексне дослідження історії видання літературно-художнього та громадсько-політичного журналу "Донбас”. В роботі висвітлено історію видання „Донбас” з позицій його впливу на українське суспільство, що дозволило поглибити наукові уявлення про еволюцію українського національно-визвольного руху та взаємодію його елементів.

Практичне значення одержаних  результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення й висновки дослідження курсової роботи можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, розробці нормативних, спеціалізованих курсів з історії України та історії національної преси.

Структура курсової роботи зумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг курсової роботи – 34 сторінки тексту комп’ютерного набору.

 

 

 

 

 

Розділ 1.

Історія героїчних і трагічних сторінок літературного життя

в „Донбасі” у ХХ ст.

 

1.1 Із «Забою» до «Донбасу»: історичний ракурс

літературного часопису «Донбас»

Дата народження журналу  «Забой» - вересень 1923 року. Перший же номер  вийшов сорокатисячним тиражем.

А відбувалося все так. З Петрограда в губернський центр Бахмут прибув влітку на відпочинок Михайло Слонімський, автор збірки антивоєнних оповідань «Шостий стрілецький», отримав високу оцінку самого Максима Горького. Тут він встановив зв'язок з газетою «Всеросійська кочегарка». При цьому друкованому органі йому і було запропоновано організувати літературно-мистецький журнал. У числі творів першого номера значаться глави з повісті М.Нікітіна, оповідання М.Зощенка «Агітатор» і краматорця П.Трейдуба «Помста», вірші Миколи Чуковського та місцевого поета К. Квачов. Великим літературною подією незабаром стала публікація в двох номерах журналу віршів Володимира Сосюри, повісті Бориса Горбатова «Наше місто» та оповідань Ісаака Бабеля.

А через рік, восени 1924 року, народилася і письменницька  організація Донбасу, першими її членами були: Олексій Селівановський, Борис Горбатов, Михайло Снєжин, Григорій Баглюка, Павло Безпощадний, Микола Олейников, Порфирій Трейдуб, Фелікс Ковалевський, Валентин Харчевников та інші. Вони опублікували декларацію свого союзу. [9]

«Забой» спочатку був автономної письменницької організацією, а потім увійшов до складу Всеросійської Асоціації пролетарських письменників - ВААП, що дало можливість побувати на першій Всесоюзній конференції письменників країни в Москві, а Б.Горбатова і стати членом правління ВААП. У статті «Вчора і завтра», написаної до третьої річниці існування «Забою» і надрукованій у грудневому номері за 1927 рік, Борис Горбатов згадує, з яким ентузіазмом, хвилюванням, трепетом приступали робочі люди до створення своєї, пролетарської літератури, як невпевнені і невміло були їхні перші кроки. [10, 17]

«Думка про організацію  союзу, - пише він у цій статті, - ... народилася у всіх якось несподівано  і раптово. Але кожен з нас  уявляв собі цей союз інакше, ніж  інший. Пам'ятаю, що в мене були якісь дуже туманні плани, правда, з «світовим масштабом», але без жодної конкретності. [16]

І тоді Селівановський висунув  свій план. План був простий і  зрозумілий: осередку «забою» на рудниках і заводах. Центр в Артемівську. Зв'язок з масами».

Цей план був розглянутий  на нараді ініціативної групи. Зав'язалися  гарячі суперечки. Б. Горбатов щиросердно зізнається, що багато чого тоді їм було неясно, їх знання в літературі були поверхові й примітивні. Але як би там не було, ініціативна група  вирішила створити письменницький союз «Забой» з центром в Артемівську та відділеннями-осередками в донецьких містах. Такі осередки з'явилися в Костянтинівці, Краматорську, Кадіївці, Горлівці, Лисичанську, Маріуполі, Луганську. Почалося більш активне виявлення і збирання літературних сил Донбасу, вивчення «забойцамі» основ літературної майстерності.

Ось поет Юрій Чорний-Діденко. «Я пам'ятаю його, - пише Б. Горбатов, - горлівським  робкорів, коли він наполегливо і  влучно бичував рудничні непорядки. Я знаю, що Юрій зараз багато вчиться, читає і завзято пише. І, може бути, саме він виросте у того письменника, який заспіває про Донбас справжні пісні». [16]

Сповнені доброзичливості  судження Горбатова і поета-шахтаря  П. нещадно: «Скромний і боязкий, він прийшов у«Забой»через стінну газету, бо прийшов з кострубатими коломийками, простими і зворушливими віршами - прийшов і відразу полюбився шахтарської масі ... Може бути, саме він виросте у великого пролетарського письменника і разом із собою принесе в літературу любов до похмурим шахтам і простим людям». [9] І таки в своїх проріканнях Б. Горбатов не помилився: згодом про рідному Донбасі та Ю. Чорний-Діденко, і П. Безпощадний написали чимало хороших творів і виросли у великих майстрів художнього слова.

Серпня 1928 року, м. Костянтинівка, шахта «Північна». Зліва направо: «забоївці» Олексій Фарбер, Фелікс Ковалевський, Василь Гайворонський, Павло Безпощадний, Борис Павловський

Але повернемося до журналу  «Забой». На його сторінках оперативно відбивалося все, чим жив тоді шахтарський край. У його полі зору були і «воскресати гіганти» Донбасу - Костянтинівський хімічний та скляний заводи, доменна піч в Краматорську, будівництво Артемівського палацу культури, губернський свято врожаю, прибуття до Донбасу численних робочих делегацій з Англії, Німеччини, Франції. [16]

Йшов час, журнал жив  тим, чим жили його героїчні земляки. Він бачив будівництво «Азовсталі»  і нових шахт, красиву, як пісня, трудову  молодість Микити Ізотова, Олексія  Стаханова, Паші Ангеліної, Макара Мазая  і тисяч їх сподвижників. Разом зі своїми читачами він виходив відновлювати зруйноване окупантами господарство свого краю. Разом з ними радів розквіту країни і його могутнього індустріального центру - «залізного» Донбасу.

Якщо звернутися до хронології, журнал переживав різні часи - від яскравого успіху до короткочасних спадів. І все одно залишався на плаву. Був лише одну перерву, коли він не виходив - в роки війни.

У 1958 році з «Забою» і «Літературного Донбасу» журнал був перейменований у «Донбас».

У його історії є епізод, який яскраво показує, які результати приносить глибока зацікавленість у збереженні друкованого органу (до слова, це актуально і зараз), а саме - коли всі письменники Донбасу воістину грудьми стали на захист свого дітища, потрібного не тільки їм, а і всієї громадськості і, як казали у давнину, «любителям красного письменства».