Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Мая 2013 в 13:33, курсовая работа
Журналістика сьогодні – це спосіб перетворення наукових, професійних, фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію.
Інформація в журналістиці – це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика – це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.
Ґрунтуючись на Декларації
про державний суверенітет
Коли ми намагаємося зясувати причини виникнення журналістики та історичні закономірності її розвитку, то повинні мати на увазі такі проблеми:
початок інформаційних обмінів у людському суспільстві, ,,персональний журналізм ” ХІХ ст. у Європі, виникнення радіо і розвиток радіомовлення у першій половині ХХ ст.
Попередниками журналістів були вістовники, усні інформатори; квестори – складальники гіпсових газет Цезаря; шпільмани у Німеччині; глашатаї на Русі; кедді – викрикувачі новин у Англії; французькі новелісти – збирачі і поширювачі інформації; українські оратори, проповідники, кобзарі.
За роки тоталітарної журналістики численні види інформації були відверто зафарбовані в ідеологічні класові тони, переслідували цілі не тільки інформувати людей, але й маніпулювати їх свідомістю. Сила журналістики велика, адже весь її зміст відображається і передається аудиторії через інформацію, її несуть у собі характерні тексти і репортерські фотографії, магнітофонні записи на радіо і телевізійне зображення, графічне оформлення газетних полос і музичні позивні популярної передачі. У відомому значенні журналістська діяльність є інформаційним процесом.
Існує кілька підходів до аналізу інформації, зокрема статистичний і смисловий. У першому випадку головним є не тільки зміст фактів, скільки кількість сигналів, знаків.
Соціальна інформація – це інформація ,що виникає у процесі пізнання світу людьми. Вона відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і проблеми. Соціальна інформація виникає у процесі людської діяльності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей обумовленим їх соціальним становищем.
Згідно із законодавством,
національний інформаційний простір
України складається з
Національний інформаційний простір України – цілісний. Спроба відторгнення частини національного інформаційного простору і підпорядкування її в юридичному, територіальному, змістовому, фізично-майновому плані законодавству та політиці іншої держави припиняється і переслідується відповідно до Конституції та законів України. Інформаційну власність України становить сукупна інформаційна продукція:
Інформаційна власність України охороняється державою.
Концепція розвитку телерадіоінформаційного простору України як складової частини усього національного інформаційного простору. Вона ґрунтується на засадах державного суверенітету України, формування інформаційного простору відповідно до національних інтересів, пріоритетності чинників, що визначають духовну сферу життя в Україні і сприяють розвитку в ній обміну інформацією. Вона є моделлю взаємодії усіх елементів інформаційного середовища країни з урахуванням потреб проблем розвитку інформаційного ринку, інформаційних ресурсів, інформаційної індустрії. Концепція передбачає створення належних умов для розвитку та використання національного інформаційного простору для організаційного, технічного, фінансового забезпечення, захисту інформаційного простору України.
Правовою базою
концепції є Закон України ,, Про
інформацію ”, ,,Про друковані засоби
масової інформації в Україні
”, ,,Про телебачення і
Потреби, інтереси і мотиви визначають цінність інформації, що є основою вибору між окремими повідомленнями і каналами передачі новин. Існує кілька критеріїв оцінки. Ми розглянемо деякі з них:
Новизна. Повідомлення, вже відоме споживачеві не принесе йому користі. Навряд чи, скажімо, один і той же звіт пресової агенції читач почне вивчати у різних газетах.
Достовірність. Вона розуміється як точність і як повнота.
Доступність. Радіопередача незнайомою мовою не принесе ніякої користі, як і балетний спектакль для незрячих або філософська дискусія ( ,,Бути чи не бути ”) у дитячому садку.
Своєчасність. Запізніле штормове попередження явно не допоможе тонучому кораблеві. З іншого боку, надмірна деталізація плану роботи на тривалу перспективу заважає застосувати його у несподіваних ситуаціях, які можуть виникнути.
Відповідність запитам споживача. Крім того, що аудиторія не потребує даної інформації, вона часом і не настроєна на сприйняття нових фактів. Великі мислителі і художники минулого ніби випередивши у своїй творчості час, часто не знаходили прижиттєвого визначення.
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
Як відомо журналіст зобов’язаний подавати для публікації об’єктивну та достовірну інформацію (ст.10 Закону України ,,Про друковані засоби масової інформації ” ). Відповідно, щоб обнародувати гострий матеріал-розслідування і постати перед судом за порушення законодавства, журналістам треба послуговуватися різноманітними та якісними джерелами інформації. Перш ніж узятися за проведення розслідування, недостатньо лише переконатися в тому, що обрана тема цікава і суспільно важлива і, спираючись на первинну інформацію, вибудувати якусь гіпотезу. Важливо зрозуміти, хто і що слугуватиме джерелом для підготовки об’єктивної статті чи телепрограми і чи вистачить джерел для підтвердження вашої гіпотези.
Згідно із ст.26 Закону України ,,Про інформацію ”, джерела інформації – це передбачені і встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які є матеріальними об’єктами, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи ”.
Виходячи з офіційного формулювання, можна сказати, що джерела поділяються на дві основні групи – документи та люди.
Крім того, і ті, й інші бувають відкриті і закриті. До відкритих джерел належать матеріали періодичної преси, інформаційних агентств, телебачення і радіо, бібліотек, документи органів державної влади і місцевого самоврядування, інтерв’ю і зави посадовців, зроблені офіційно. На всі ці джерела в своїх матеріалах можна посилатися без побоювань.
До закритих джерел інформації належать ті, які журналіст з тих чи інших причин не може розкрити. Використовувати їх потрібно максимально обережно, оскільки в цих випадках відповідальність за достовірність інформації, що повідомляється, беруть на себе сам журналіст та його редакція.
Власне документ, як записано в Законі ,,Про інформацію ”, – це матеріальна форма отримання, зберігання, використовування і поширення інформації шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або іншому носії.
Документи підрозділяють на первинні (що містять в собі висхідну інформацію: найменування видавця, реквізити організації, вхідний та вихідний реєстраційні номери, дані про розробника проекту документа тощо) і вторинні. Останні є результатом аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Документи також поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних документів належать документи органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій, підприємств та установ різних форм власності. Вони мають певні реквізити, а саме, вихідну інформацію: реєстраційний номер, підпис особи, уповноваженої на видання цього документу. У свою чергу, ці документи поділяються на відкриті та з обмеженим доступом.
До неофіційних документів належать офіційні записи, листи, щоденники, сімейні чи особисті архіви тощо, тобто велика кількість носіїв інформації, що стосується перш за все приватного життя людини. До використання неофіційних документів слід ставитися дуже обережно, треба пам’ятати, що збирання, зберігання та поширення такого роду інформації про особу без її згоди заборонено.
Органи державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів продукують безліч документів, значна частина з яких є відкритими. До них належать кодекси, закони, постанови, рішення, розпорядження та інші види документів. Значна частина документів, що ухвалюються Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, видаються Президентом України, розміщенні на офіційних сайтах відповідних органів. Доступ до інших можна отримати за допомогою інформаційного запиту. Велика кількість документів, що можуть зацікавити журналістів містяться в архівах. Адже не всі документи, які видають державні установи та різні організації, завжди зберігаються за місцем походження. Через певний час документи систематизуються та передаються до архівів. Аналіз Кременчуцького міського суду, а саме – вироків, що вступили в силу, та матеріалів карних справ дозволив Ларисі Артеменко розслідувати та встановити факти зловживань та правопорушень з боку співробітників ВБНОНу та прокуратури у справах про наркозалежних. А аналіз архівних даних рішень міської ради з 1991по 2007 роки, що стосувалися зміни форм власності на дитячі садочки, став підґрунтям для розслідування у Мелітополі та Севастополі, як встановили порушення закону під час зміни власності чи передачі в оренду дитячих садочків. Архівні документи систематизуються за певними ознаками, кожен архів має реєстри документів та описи, за допомогою яких можна знайти потрібну інформацію.
Інтернет. Пошукові системи:
Спеціальні бази даних:
Безкоштоні та платні ресурси з нормативно-правовою інформацією:
Офіційні сайти органів влади, установи, компанії, політичних і громадських організацій, серед яких:
Особливу увагу хотілося б звернути на сайт парламенту, який забезпечує доступ не лише до правових актів, а й до інформації про депутатський корпус, статистику відвідувань депутатами сесійних засідань Верховної Ради, поіменне голосування за всіма законопроектами, тексти та авторство поданих законопроектів.
Форми, чати, блоги тощо. Серед їх учасників можна знайти дуже важливі джерела інформації:
Сайти інформагентств, новинні стрічки які повністю відкриті для користувачів:
Про Інтернет можна говорити багато. Відзначу головне: для журналіста це велике благо (можна швидко, не виходячи з кабінету, знайти необхідні енциклопедичні дані, повідомлення «на тему» цілої низки ЗМІ різної давності, контактні дані різних організацій та людей). В той же час, мережа для необережних журналістів містить приховані загрози. Не забувайте, що багато людей і організацій використовують Всесвітню павутину як майданчик для зливу компромату і відверто сфальсифікованих матеріалів. Ретельно оцінюйте використовувані вами ресурси та їх контент. Дещо більше довіри до офіційних сайтів органів влади і компаній, інформагентств і солідних медіа-холдингів.