ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

Але є ситуації, коли у процесі збору критичного матеріалу виправдовує себе система ,,понятих ”, тобто третьої особи – знайомого, представника вищого керівництва і т.д. Наявність свідка ,,психологічно впливає на співрозмовника, допомагає йому говорити правду, допомагає йому говорити  правду, дає впевненість у тому,що його позиція не буде викривлена і феноменальним чином перешкоджає опісля відмовлятися від того, що він говорив ”.

В інших же випадках, особливо коли журналіст хоче вивідати якомога більше подробиць біографічного і побутового характеру, присутність третьої особи, а тим паче великої кількості людей шкідлива: співрозмовник почуватиметься скованим. Словом, ніхто не може придумати рецептів на всі випадки життя, а тому молодий журналіст повинен виявляти винахідливість, швидко орієнтуватися в конкретній ситуації, пам’ятаючи, що від його поведінки, організованості, стриманості, спокійної настирливості, акуратності, скромності і дисциплінованості залежить якість зібраної інформації, а значить, і якість майбутнього виступу. Говорячи про спостереження, ми так чи інакше торкались інших методів збору інформації, зокрема роботи з документами. У ширшому значенні слова під документом(від. лат. documentum – повчальний приклад, спосіб доказу ) прийнято розуміти зафіксований відповідним чином на певному матеріалі факт, подію, інформацію. Документ – не первинна, а вже відображена кимось і у певний спосіб зафіксована інформація. Тобто між об’єктивною подією, первинною інформацією і документом стоїть певна особа. Треба мати  також на увазі багатозначність слова ,,документ ”, під яким прийнято розуміти  не тільки певне письмове джерело, але й письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин, офіційне свідчення особи, інші матеріальні носії інформації.

До вивчення і  класифікації документів вдаються юристи, вчені, письменники, а також журналісти. Останні звертаються до документів як джерела фактів, ідей, думок, оцінок, подробиць, як одного із способів аргументації. ,,Документи, – наголошується в одному з досліджень, – можуть   служити самостійним джерелом інформації для журналіста, засобом перевірки даних. Зібраних з допомогою інших методів, служити способом попереднього знайомства із ситуацією, проблемою, виступати як метод збору матеріалу в сукупності з іншими методами. Рідко який матеріал можна зробити, не звертаючись так чи інакше до документа. Навіть добре інтерв’ю без цього неможливе ”.

Тому журналіст повинен бути обізнаним з основними принципами роботи над документом. Вони докладно розроблені в сучасній науці, зокрема в соціологічній, історичній, джерелознавстві, соціальній психології, криміналістиці. Не всякий документ має юридичну силу, коли справа розглядається в суді. Магнітофонний, відеозапис, фотознімок, записи у блокноті судом до уваги як аргумент звинувачення чи виправдання не беруться.

Робота над документами  передбачає їх класифікацію, встановлення достовірності наявних в них  відомостей, логічний аналіз самих  текстів та багато іншого. Не вдаючись до детального розгляду цього спеціального питання, звернемо увагу на кілька практичних порад [ 12, с.61]. Соціологи пропонують класифікувати документи за способом їх фіксації (рукописні, друковані, кіно-і фотодокументи, магнітні стрічки тощо), за типом фіксації (особисті і громадські), за статусом (офіційні і неофіційні), за способом одержання документа (такі, які поширюються вільно, наприклад, різні програми, тези доповідей, статистичні збірники і спеціально замовленні або цільові, створені на замовлення редакції чи окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи документів), за ступенем близькості до описуваного об’єкта (первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, тобто такі, які складені на основі інших документів).

Правильна класифікація дає можливість журналістові зорієнтуватися у достовірності документа під  час його використання. Вони допомагають орієнтуватися у загальній політичній чи економічній ситуації, стані справ у тій чи іншій партії, організації. Стосовно самих документів, соціологи радять розрізняти в них опис подій та їх оцінку, яка може бути суб’єктивною. Крім цього, необхідно знати, якою інформацією користувався автор документа, пам’ятаючи, що первинні дані надійніші від вторинних, а офіційний документ важливіший від неофіційного, хоч і тут можливі відхилення. Іноді офіційні документи, наприклад звіти чи акти ревізій, можуть бути хибними, неточними або й навмисно спотвореними. Тому важливо враховувати наміри того, хто складав документ, обстановку, в якій це робилося тощо.

Отже, документальні  дані є важливими, іноді навіть основними (особливо, коли йдеться про виступи  на теми історії) джерелами журналістської інформації. Тобто робота над документами  майже завжди супроводжує журналістський пошук. Прибувши на новий для нього об’єкт, досвідчений журналіст здебільшого починає роботу не із розмов з потрібними людьми, а із знайомства з документами, якщо такі є зрозуміло. Іноді виникає потреба ознайомитися з документами у процесі збору матеріалу чи після його закінчення. Але слід завжди дотримуватися елементарної культури праці. Потрібні факти необхідно точно і чітко виписувати, вказуючи джерело. Все це знадобиться у роботі і допоможе заощадити час.

І, нарешті, про найбільш поширений метод збору інформації – інтерв’ю. Дехто з дослідників вважає,що цей метод дає близько 80% потрібної журналістської інформації. Розуміючи відносність цієї цифри, неможна не визнати, що з огляду на оперативність ЗМІ, розмова із людьми, учасниками поточних подій, є все-таки вирішальним джерелом найновішої інформації.

Йдеться не про інтерв’ю як жанр, а про інтерв’ю як метод збору інформації для виступу в будь-якому жанрі журналістики, а також збору інформації в соціології, психології та інших науках. Причому в журналістиці інтерв’ю – здебільшого розмова двох чи кількох осіб, у процесі якої і суб’єкт дослідження (інтерв’юер), і об’єкт дослідження (інтерв’юйований ) можуть взаємно обмінюватись думками при домінуючій активності першого. Інтерв’ю в соціології, соціальній психології характеризуються стабільним розподілом ролей: інтерв’юер запитує, інтерв’юйований – тільки відповідає. В науці воно зовсім обезособлене максимально, усереднине, позбавлене індивідуального. У журналістиці певне значення має не тільки зміст розмови, а й особистість співрозмовника, його неповторність, особливо тоді, коли автор збирається писати єсе, нарис, політичний портрет, навіть статтю.

Процес розмови, хоч нерідко він триває порівняно  не довго, можна умовно розділити на ряд елементів, включаючи підготовку до розмови, саму розмову, а також розшифрування і осмислення інформації.

До інтерв’ю як до будь-якого завдання треба готуватись. Підготовку здебільшого ділять на загальну, конкретну і психологічну [19, с.67 ]. Під загальною прийнято розуміти ерудицію, знання, обізнаність із життям, його проблемами. Словом, до першого і всіх наступних інтерв’ю журналіст готується все життя. Вивчення тих чи інших наук, спілкування з людьми, читання літератури, зокрема і спеціальної – все це ота загальна підготовка до інтерв’ю, тобто професійної розмови з людьми. З кожною черговою розмовою журналіст набуває досвіду, навиків, але для того, щоб провести перше інтерв’ю і не зазнати повного фіаско (воно рідко буває блискучим ), треба мати відповідний первісний запас інтелектуальної міцності. Який набувається на студентській лаві і тоді, коли молода людина проходить свої життєві університети.

Іншими словами, щоб успішно розмовляти з іншими людьми, треба самому стати особистістю, інтелігентом. Все це набувається  поступово. І загальний розвиток, ерудиція, і професійні знання, знання особливостей журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання з різних ділянок  життя, про які розповідатиме журналіст, – все це дається людині в результаті освіти і самоосвіти.

Особливо багато суперечливих думок висловлюється  з приводу обізнаності в певних питаннях, тобто проблемах, економіки, політики, науки, культури. Добре було б, щоб журналіст був ознайомлений з ним на рівні спеціаліста. Але  досягти цього у кожному конкретному  випадку практично  неможливо, зважаючи на специфіку журналістської професії з її орієнтацією на універсалізм. Та й не завжди у цьому є потреба. Адже журналіст має справу з громадською  думкою, буденною свідомістю. Тому, мабуть, слід погодитися з тими авторами, які  вважають передумовою успішного проведення розмови наявність у журналіста певного знання предмета, але ці знання дещо інші, порівнюючи зі спеціальними. Вони повинні бути більш широкими, щоб зрозуміти головні тенденції, закономірності, характерні зміни, новизну явища.

Цікаво зазначити, що намагання самих журналістів  окреслити специфіку і характер власне мас-медійної інформації якимось дивовижним чином збігаються із розумінням цього феномена інтелектуалами, далекими від журналістики. Відомий російський геолог, член-кореспондент Академії наук так визначив характер цих знань: ,,…Знання добрих журналістів, за моїми спостереженнями, не стільки енциклопедичні (все знати не можливо), скільки більш філософічні чи що… Такі журналісти вміють аналізувати, узагальнювати, простежувати тенденції розвитку ідей і розробок, виділяють соціальні аспекти  у проблемах…” [ 11, с.74].

Для початкуючого журналіста важливе значення має конкретна підготовка до інтерв’ю. Вона, як свідчить практика і підтверджують наукові узагальнення, передбачає визначення мети, попереднє визначення предмета розмови, продумування запитань, а також погодження організаційних питань, пов’язаних з місцем, часом, умовами зустрічі, інші подробиці.

Майже кожен досвідчений  журналіст може розповісти про невдачі, спричинені саме непідготовленістю до інтерв’ю . Один,  не продумавши запитання, не зміг поставити жодного суттєвого запитання і повертався ні з чим. Інший, не розуміючи суті справи. Розгубився на об’єкті і ганебно втік. Ще інший ставив багато запитань, сумлінно записуючи відповіді, а повернувшись в редакцію, зрозумів, що зібрана квазіінформація нікому не потрібна і на її основі можна у ліпшому випадку написати хіба  замітку.

Знайомство з  предметом майбутньої розмови слід починати з довідників, посібників, спеціальної, якщо це можливо, літератури, виступів на цю тему досвідчених журналістів, із людьми знаючими, спеціалістами. Неоціненну допомогу в багатьох випадках може надати журналістові сьогодні всезнаючий Інтернет. Допоїти молодим журналістам можуть їх старші колеги-наставники, які є майже у кожній редакції і які, як звичайно, інструктують початківців, скажімо, практикантів.

В окремих випадках, коли журналіст збирається зустрітись з відомою людиною для підготовки ґрунтовного, аналітичного інтерв’ю, виділяють і психологічну підготовку – вивчення особистості майбутнього співрозмовника його вдачі, звичок, життєвих засад, поведінки, а також ставлення представників мас-медіа. У майстрів аналітичного інтерв’ю це входження в образ майбутнього співрозмовника триває тижні, місяці і навіть роки.

Вивчаючи досвід журналістів, виявили, що більшість  з них придумує хід розмови, а  також запитання. Причому запитання  у більшості випадків записують. Їх, зрештою, можна запам’ятати. Але  підготовленні заздалегідь питання, продумана їх послідовність допомагають не пропустити суттєвого, підтримувати розмову в рамках теми. Має це і певне психологічне значення. Адже співрозмовник переконується, що журналіст до зустрічі з ним готувався. Добре продумати, написати начисто запитання треба у тому випадку, коли, коли репортер матиме справу з офіційною особою ( державним діячем, адміністратором, політиком, популярним вченим), якій необхідно підготуватись до відповідей. Нерідко ці переговори ведуться через секретарів, помічників, прес-служби.

Вирішальним у процесі  проведення інтерв’ю є мистецтво  розмови. Воно залежить, по-перше, від  того, з чим і за чим ми,журналісти, йдемо до людей. По-друге, від поведінки, винахідливості, професійної старанності інтерв’юера. Все реалізується у характері запитань, їх формулюванні, в умінні розмовляти й, насамперед,у здатності ,,розговорити ” співрозмовника.

І про соціологічні методи збору інформації. Соціологія послуговується тими, що й журналістика, методами збору інформації : спостереження, вивчення документів, опитування. Оскільки журналістика з’явилась на світ раніше від соціології, можна твердити, що остання запозичила ці методи у працівників преси. Але вони модифіковані, трансформовані, ґрунтовніші, науково вмотивовані, а головне системніші, маштабніші. Вони, як правило, ґрунтуються на значно більшому обсязі відповідним чином впорядкованої емпіричної інформації, а тому висновки й рекомендації соціологічної науки універсальніші, достовірніші, об’єктивніші, авторитетніші.

Крім спостереження, опитування, вивчення документів, соціологія значно частіше вдається до таких  методів, як контент-аналіз та експеримент, які, особливо експеримент, перекочували у журналістику, використовуються у  практиці ЗМІ як допоміжний (згадаймо ,,Епіцентр ” з формалізованим телефонним опитуванням глядачів) чи як головний спосіб дослідження проблем.

Найбільшої популярності набули, наприклад, експерименти, проведені  в ,,Литературной газете ” Анатолієм Рубіновим ще у 70-х роках і детально описані ним у книзі ,,Операції без секретів ” .

До соціологічних  експериментів журналісти, хоч і  зрідка, вдаються сьогодні. Про один з таких експериментів, пов'язаний зі збором підписів на підтримку міфічного  кандидата у президенти України, який провела газета ,,Високий замок ”.

Дуже важливо, щоб  журналіст сьогодні вмів скористатися методами соціологічного дослідження, був соціологічно грамотним. Це теж одна із ознак професіоналізму сучасного працівника ЗМІ.

Збір і систематизація матеріалу, як видно, є важливою частиною процесу журналістської праці. Від  нього теж залежить кінцевий результат  творчості. Допущенні помилки на цьому етапі праці нелегко, а часто неможливо виправити за робочим столом.

Якщо людині без  відповідних здібностей важко навчитись  добре писати чи говорити перед мікрофоном, то навчитись сумлінно, за певною системою добирати матеріал може майже кожен.

1.2 ІНФОРМАЦІЙНИЙ  ПІДХІД В ЖУРНАЛІСТИЦІ

  Закон України  ,,Про інформацію” закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.