ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛУЦЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                                                            

                                                                                              

                                                                                                                Кафедра журналістики

 

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

 

 

                                           

                                                      Курсова робота

                                                        з дисципліни ,,Теорія журналістики”

                                                        студентки І курсу

                                                       факультету журналістики

                                                       Луцького гуманітарного університету

                                                        (спеціальність 6.030200 ,,Журналістика”)

                                                        Ясюк Людмили Миколаївни

 

                                                        Науковий керівник:

                                                        Денисюк Наталія Степанівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     Луцьк - 2010

                                    

ЗМІСТ

 

          

ВСТУП……………………………………………………….  

РОЗДІЛ 1. ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ……..4

1. Методи збору інформації в журналістиці…..4

  1.2.  Інформаційний підхід в журналістиці……...16

 РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА  ІНФОРМАЦІЇ …………………...20

ВИСНОВКИ………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………….

 

 

 

 ВСТУП

  Обрана тема є актуальною тому,  що джерела інформації це невід’ємна частина життя всього людства. Тому, що жодна країна,  жодна держава у наш час не може існувати без джерел інформації.

 Об’єктом дослідження у курсовій роботі є інформація у журналістиці.

 Предметом дослідження  у курсовій роботі є джерела інформації у  журналістиці.

Мета курсової роботи дослідити і проаналізувати основні  засоби інформації у журналістиці. 

 З огляду на  це основним завданням дослідження є:

• з’ясувати в чому полягає суть інформаційного підходу в журналістиці;
• розкрити особливості методу збору інформації в журналістиці;
• проаналізувати закон України ,,Про інформацію ”в контексті розгляду вимог до інформації;
• дати характеристику джерелам інформації.

Теоретичне і  практичне значення  полягає у  тому, що матеріали курсової роботи можуть бути використані для вивчення дисциплін ,, Теорії журналістики ”, ,,Теорії  та практики журналістської творчості ” ,,Інформаційна політика ”. Цій проблемі приділили увагу такі дослідники як: Здоровега В.Й. , Михайлин І. Л. , Москаленко А. З.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

1. Методи збору інформації в журналістиці

Як зазначалось, джерелом інформації в журналістиці є об’єктивна  інформація. Вивчення фактів, їх осмислення – постійна справа журналіста. Тому  важливо з’ясувати не тільки суперечливу природу фактів, їх джерела, але й способи здобування, вивчення інформації з метою її осмислення та передачі відповідній аудиторії.

Вміння шукати, опрацьовувати  інформацію – частина  журналістського  професіоналізму, яка з огляду на різні причини є особливо актуальною сьогодні. Відкритість суспільства, до якого дорога виявилась такою важкою, потребує певної налаштованості на інформацію, особливого способу існування у світі сучасної інформації. Навіть досвідченні, талановиті журналісти скаржаться на те, що доводиться вчитись журналістики майже з нуля.

Були часи, коли інформація відповідним чином оброблялась, була доступною газетяреві у готовому, так би мовити відредагованому вигляді. Кращі журналісти  шукали фарби, деталі, якісь особливі моменти із життя тих, про кого збирались писати. Розслідувати, здобувати інформацію не було особливої потреби. Як висловився один із відомих російських журналістів, ,,нас не вчать бути журналістом. Вчать лише писати замітки. Та не це головне – упакувати інформацію і в результаті наші матеріали – мінімум інформації і максимум слів ” [ 7, с.14]. 

Отже, мова повинна йти про виховання у початкуючих журналістів націленості на нову і цікаву інформацію, певну професійну натренованість, своєрідний внутрішній стан людини. Інформаційність журналістики, жорстка конкурентна боротьба породжують низку етичних проблем. Журналісти, скажімо, задумуються над тим, чим відрізняються інформатори, яких бажано мати репортерові у різних відомствах і організаціях, від донощиків. У двері української журналістики достукається і практикована у світі плата редакцій за отриману дефіцитну інформацію. Дехто вважає, що вона цілком можлива, інші – категорично проти. Існує пряма небезпека розгубити те цінне і людяне, що було в колишній, чесній, демократичній українській журналістиці.

Розуміючи всю складність та індивідуальність роботи журналіста щодо збору, систематизації та осмислення інформації, необхідно все – таки торкнутись загальних вироблених практикою й осмислених наукою засад цієї праці. Одразу зазначу, що запропонована методика використовується не тільки і не стільки у журналістиці, скільки в різних сферах наук, насамперед у соціології, економіці, соціальній психології, юриспруденції, історіографії тощо. Саме завдяки цим та іншим наукам проблема методики збору інформації досить обґрунтована.

Прийнято вважати, що є три головні джерела інформації:              предметно-оречевлене середовище, документ, людина.  Відповідно прийнято традиційно виділяти методи і способу збору інформації: метод спостереження; метод вивчення документів; метод інтерв’ю. Варто виокремити і соціологічні методи вивчення інформації.

Метод спостереження  – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці мистецтві і, зрозуміло у журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження має певну мету. Спостереження – цілеспрямоване бачення, коли людина  ,,не тільки бачить, але й дивиться не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується ”[16, с.199].

Спостережливість  певною метою певна здатність  людини. Вона може бути більшою чи меншою. У незначної частини людей  спостережливість стає органічним компонентом  їх професійного таланту. Серед них  такі творчі сфери діяльності, як наука, мистецтво і, зрозуміло, журналістика. У кожному з  цих видів праці  виробляються специфічні навики. Одна річ спостережливість фізика-експериментатора, інша – художника чи музиканта. Навіть у таких близьких за характером видах діяльності, як художня література і журналістика, вона багато в чому відмінна. Письменника насамперед приваблюють людські характери, неповторність долі, особливості психологічного стану, фарби і звуки. Журналіст же мусить вміти схопити соціальну  сутність явища, він повинен запам’ятовувати і фіксувати цифри, прізвища, назви організацій, і багато інших фактологічних моментів, до яких  письменник може залишитись байдужим.

Журналіст, як і художник, не знає, як, коли знадобиться йому те чи інше спостереження. Вони закарбовують у пам’яті, часто мимоволі, і за дивовижними законами асоціацій виникають несподівано, переростають в образ, деталь, сюжетний хід, спонукаючи до дальших пошуків. І все ж журналістське спостереження прагматичніше, цілеспрямованіше, особливо, коли пошук супроводжується відповідним задумом. Тоді вже автор не просто спостерігає, а шукає відповідну інформацію, фіксує факти, які знадобляться для реалізації цього задуму. Щось, звичайно, відійде на ,,про запас ” .

Вміння бачити те, чого не можуть бачити, не вміють бачити і сформулювати інші – неповторна грань літературного таланту. Вона дається від природи, але може вдосконалюватись, розвиватись. Вміння бачити -  вміння мислити, тобто вміння на основі окремих частинок бачити щось цілісне, вгадувати хід і закономірності подій, робити своєрідні відкриття. Відомо, наприклад, що молодий тоді чеський журналіст Егон Ервін Кіш у 1913 році на основі спостережень зробив безпомильний висновок про зраду і ув’язнення керівника австро-угорської контррозвідки полковника Редля, який. Як виявилось, був завербований російською контррозвідкою. У процесі спостереження беруть участь не тільки очі і вуха, але й аналітичний роздум, життєвий практичний досвід.

У творчій практиці, а відтак і в наукових дослідженнях прийнято розрізняти відкрите і приховане  спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найбільш поширений спосіб спостереження, регламентований в України законами                         ,,Про інформацію ”, ,,Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні ” та іншими документами.

Іноді виникають  ситуації, особливо у виступах на так  звані конфліктні теми, коли журналіст  не повідомляє про свою присутність. Такий вид спостереження називають  прихованим. Оскільки в існуючих законах  про ЗМІ такий спосіб спостереження юридично не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно.

Характерний випадок  із практики. Гарно вдягнутий молодик  тицьнув у руки журналіста Павла  Бука папірець з пропозицією попрацювати ,,без обмежень у заробітку ”. Останнього пропозиція зацікавила. Він іде на співбесіду і довідується про цікаві речі. Фірма, виявляється. Набирає агентів на співбесіду для реалізації  харчових додатків та різних видів косметики. За кожним з неофітів закріплюється ,,наставник ” , який отримуватиме половину прибутку від продажу продукції, а сам новоспечений агент – 25%. І коли головний персонаж розповіді Олег підійшов до автора майбутнього репортажу з пропозицією почати ,,працювати разом ”,  журналіст зізнався, що зібравши матеріал для статті. Своє завдання вже виконав. Реакція була зрозумілою: ,,На моє ,,всього найкращого” не відповів нічого, зате через кілька секунд досить голосно видав на прощання тираду, оприлюднити яку не зовсім зручно… ”       [ 1, с.29].

У цьому випадку  порушення закону  не буде. Журналіст просто скористався ситуацією і не відрекомендувався як представник ЗМІ. Його,  зрештою, ніхто про це не питав, і він ,,відкрився ” лише після того, як зібрав потрібну інформацію.

Нагадую про це тому, що у свій час досить поширеним  був досвід ,,зміни професії ” або включеного спостереження, коли газетяр на певний час ставав членом того чи іншого колективу. Члени його, як звичайно, не знали, що їх колега – журналіст – спеціально за ним спостерігає. Такий метод збору матеріалу виявився досить модним і в радянській журналістиці. Приклад показувала ,,Комсомольська правда”, але й працівники інших, зокрема і регіональних газет, користувалися  цим методом збору інформації. Скажімо, відома львівська письменниця Євгенія Божик як представниця газети певний час працювала офіціанткою, ходила до ворожки, у результаті чого з’явились  цікаві репортажі, нариси.

Та всесвітньо відомими стали книги видатного німецького письменника-документаліста Гюнтера Вальфара, характерні скандальними викриттями. Він місяцями і навіть роками жив під чужими прізвищами, змінюючи навіть власну зовнішність. Кожна нова книга викликала відповідні судові процеси. Може, найбільший резонанс принесла йому документальна книга, у якій він зумів викрити змову португальського генерала Спінози проти демократичного режиму.

Поширеним і типовим  є відкрите спостереження, коли журналіст  дивиться на персонажів майбутнього твору зі сторони, і вони знають, з ким мають справу. Зацікавленість журналіста, його професійні здібності, вміння встановити контакт з людьми, заінтересувати їх  у подачі відповідної інформації дає, як правило, позитивні результати.

Цьому певною мірою  сприяє використання в журналістиці соціологічних, науково більш точних методів спостереження. Особливо під  час перевірки достовірності  зібраної інформації. Журналіст повинен пам’ятати про свої звички й уподобання. І дуже важливо, щоб він бачив у житті те, що хочеться бачити, і по можливості нейтралізував дію вироблених установок. Важливо вміти контролювати і перевіряти отримані дані. Особлива складність виникає тоді, коли автор збирає інформацію для критичного виступу. Сьогодні ситуація ускладнюється ще й тим, що ст. 31 Закону ,,Про інформацію ” передбачає: громадяни мають право ,,знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони    використовуються ”. Дізнавшись, що зібрана інформація може бути використана з критичною метою, ,,дослідні ” приховуватимуть факти негативного характеру, компрометуючі матеріали, документи.

Дуже важливою є  поведінка журналіста під час  зустрічі з потенційними клієнтами  персонажами майбутніх виступів. Досвідчені репортери радять не відразу розкривати цілі прибуття на об’єкт, оскільки невигідні для чиновників документи можуть бути приховані. У журналістській практиці трапляються випадки, коли вже виявлені документи щезають або їх відповідним чином переробляють. Тому з таких документів  слід знімати копії або показувати їх надійним свідкам. Можливі випадки, коли за журналістом може бути встановлений своєрідний  ,,нагляд ”, коли для нього виділяють супровідника.