Формування спритності на уроках гімнастики у 7 класі

 

 

Міністерство освіти і  науки України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної  адміністрації

Харківський коледж

Комунального закладу

«Харківська гуманітарно - педагогічна академія»

Харківської обласної ради

 

Факультет фізичного виховання

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія та методика фізичного виховання»

 

на тему

ФОРМУВАННЯ СПРИТНОСТІ НА УРОКАХ ГІМНАСТИКИ

У 7 КЛАСІ

 

 

 

 

 

студента 4 курсу 41 Ф групи

галузі знань 0102 Фізичне  виховання,

спорт і здоров’я людини

спеціальності 5.01020101 Фізичне виховання*

Харченка Микити Олександровича

Керівник: Соколюк О.В

Національна шкала ________________   

Кількість балів: _____Оцінка:  ECTS _____

 

Члени комісії     ________   _____________________

                            (підпис)       (прізвище та ініціали)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

                            ________   _____________________

                            (підпис)          (прізвище та ініціали)                                ________    _____________________ 

                              (підпис)        (прізвище та ініціали)

 

 

 

Харків – 2013 рік

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА І  ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ………………………………………………...	4
Загальна характеристика спритності як фізичної якості……………….	4
1.2. Вікова динаміка природнього розвитку координаційних здібностей…	8
Загальні положення методики формування спритності………………..	11
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ЗАСОБИ І МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СПРИТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ…….	23
Завдання і методичні особливості гімнастики…………………………	23
2.1.1. Урок гімнастики в загальноосвітній школі……………………………	27
2.2. Показники спритності в учнів 7 класу…………………………………..	33
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………	37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..	39
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...	41

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Серед фізичних якостей спритність, з точки зору психології, займає особливе положення. Вона проявляється тільки в комплексі з іншими фізичними якостями.

Успішне вирішення рухових  завдань залежить від уміння узгоджувати  окремі рухи рухової дії, які виконуються  одночасно або послідовно. Успішне виконання вправ залежить і від точності рухів. При цьому потрібно враховувати, що вони можуть виконуватися за чітко обумовленою схемою (гімнастика) або нестандартно залежно від реальної ситуації, що склалася (ігри).

Відомо, також, що різні люди потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу. Якщо людина здатна добре координувати рухи, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність, залежно від умов, що складаються у процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що вона є спритною.

Мета роботи – розкрити особливості розвитку спритності та виявити ефективні засоби і методи її формування на уроках гімнастики.

Об’єкт дослідження: процес фізичного виховання.

Предмет дослідження: сучасні засоби і методи формування спритності в учнів 7 класу на уроках гімнастики.

Для досягнення поставленої  мети сформульовані наступні завдання:

1. Охарактеризувати вікову динаміку розвитку спритності.
2. Узагальнити існуючі дослідження щодо розвитку спритності у сенситивні періоди її розвитку.
3. Охарактеризувати сучасні засоби і методи формування спритності в учнів 7 класу на уроках гімнастики.
4. Виявити показники розвитку спритності в учнів 7 класу.

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ

 

1. Загальна характеристика спритності як фізичної якості людини

 

В сучасних умовах значно збільшився обʼєм діяльності, яка здійснюється у ситуаціях, що виникають несподівано, яка вимагає прояву винахідливості, швидкості реакції, здібності до концентрації й перемикання уваги, просторової, тимчасової, динамічної точності рухів та їх біомеханічної раціональності. Всі ці якості або здібності повʼязують з поняттям спритність – здатністю людини швидко, оперативно, доцільно, тобто найбільш раціонально засвоювати нові рухові дії, успішно вирішувати рухові задачі в умовах, що змінюються. Спритність це складна комплексна рухова якість, рівень розвитку якої визначається багатьма чинниками. Найбільше значення мають високорозвинуте мʼязове відчуття і пластичність кіркових нервових процесів. Від ступеня прояву останніх залежить швидкість утворення координаційних звʼязків й швидкості переходу від одних установок і реакцій до інших, основу спритності складають координаційні здібності.

Під спритністю розуміють здатність, по-перше, опановувати складними рухами, по-друге, швидко навчатись, по-третє, швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог обстановки. Важливою передумовою для розвитку спритності є «запас рухів». Чим більше форм рухів освоїть спортсмен (особливо в ігрових видах спорту й гімнастиці), тим легше йому надалі виконувати дії. Виховання спритності включає різні види стрибків, рухові ігри, які вимагають вміння швидко переходити від одних дій до інших. Розвиток спритності краще всього проводити на початку основної частини тренувального заняття, інтервали відпочинку повинні бути достатніми для відносно повного відновлення.

Отже, спритність – складна, комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена як її здатність швидко оволодівати складно координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність в залежності від ситуації, що склалася.

Головною складовою спритності є координаційні здібності людини (за даними Б. Шияна), удосконаленню яких слід приділяти основну увагу, розвиваючи спритність.

Координація – це здатність людини раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань.

Координація характеризується можливістю людей управляти своїми рухами.

Координаційні здатності  людини дуже різноманітні і специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють.

Види  координаційних здібностей:

• здатність оцінювати і регулювати просторові, просторово-часові, динамічні параметри рухів;
• здатність зберігати стійку рівновагу;
• здатність відчувати і засвоювати ритм;
• здатність довільно розслабляти м’язи;
• здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, які часто доповнюються слуховими і зоровими.

Надзвичайною здатністю  відносно найтоншої оцінки і регуляції  динамічних, часових і просторових  параметрів рухів володіють спортсмени високого класу. Так, бігуни високої кваліфікації на середні дистанції здатні подолати 400-метрові відрізки із заданим часом (52, 54 або 55 с), не допускаючи помилки більше ніж 0,2-0,3 с.

Не менш вражаючі і здатності  футболістів або боксерів регулювати силу удару, оцінювати просторові і  часові параметри рухової діяльності.

Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і соматосенсорної систем. Звичайно, що конкретна ситуація рухової діяльності, яка пов’язана зі збереженням рівноваги, визначає провідними ті або інші системи. Найчастіше прояв рівноваги обумовлюють соматосенсорна і вестибулярна системи. Проте, обмеження або виключення зору в усіх випадках пов’язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.

Рівновага – це здатність людини зберігати стійку позу у статичних і динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати відновлююче зусилля особи шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.

Відчуття ритму як здатність точно відтворювати просторові, часові, силові, швидкісно-силові і просторово-часові параметри рухів значною мірою обумовлює ефективність різноманітних рухових дій. Особливого значення це відчуття набуває в рухових діях, для яких характерна значна координаційна складність і попередня детермінованість рухів (наприклад танці, трудові операції на токарних або фрезерувальних верстатах та ін.) У таких рухових діях навіть незначні відхилення від необхідного ритму рухів, що виражаються у зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м’язів, можуть суттєво вплинути на результат рухової дії.

Здатність до орієнтування у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, відносно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання.

Здатність до довільного розслаблення м’язів. Під час виконання різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м’язів і м’язових груп, раціональне чергування складніших композицій режимів їхньої діяльності. При цьому різні м’язи і м’язові групи виконують різні функції. Одні забезпечують виконання рухів і подолання опору за рахунок довільного скорочення, робота інших м’язів спрямована на збереження стійкої пози. М’язи, що не беруть участі у виконанні конкретних рухів, знаходяться в стані розслаблення, що створює умови для економного, вільного, із широкою амплітудою руху виконання вправ. Довільне розслаблення м’язів є одним із найважливіших факторів забезпечення ефективного виконання побутових, виробничих і спортивних рухів.

Підвищена напруженість м’язів суттєво знижує координованість  рухів, зменшує їхню амплітуду, обмежує  прояв швидкісних і силових якостей, призводить до зайвих енергетичних витрат, знижуючи економічність роботи та витривалість і, як наслідок, негативно впливає  на результативність рухової діяльності.

Координованість рухів – це здатність до раціонального прояву фізичних якостей і перебудови рухових дій у конкретних умовах на основі існуючого запасу рухових умінь і навичок. Вона має важливе значення в екстремальних умовах рухової діяльності, особливо в умовах дефіциту простору і часу. В спорті – це єдиноборства, спортивні ігри і складно координаційні види. Проте навіть у відносно простих за координацією роботи нервово-м’язового апарату рухах (ходьба, біг, плавання та ін.) добра координованість сприяє зменшенню енерговитрат на одиницю виконаної роботи за рахунок постійного пристосування кінематичних і динамічних параметрів відповідних рухів (довжина кроку, траєкторія руху ланок тіла, темп, величина зусилля та ін.) до поточних функціональних спроможностей людини [6, с. 29]..

Координованість рухів тісно  пов’язана з іншими різновидами  координаційних здатностей і, в першу  чергу, зі здатністю до оцінки і регуляції  динамічних і просторово-часових  параметрів рухів. Високий рівень розвитку координованості рухів позитивно впливає на розвиток інших координаційних здатностей

 

2. Вікова динаміка природнього розвитку координаційних здібностей

 

Динаміка розвитку координаційних здібностей має своєрідний для кожного різновиду характер. Найбільш повно вивчено вікову динаміку розвитку здатності зберігати рівновагу. Так, за даними В. Фарфеля (1977), як статична, так і динамічна рівновага прогресивно зростає від 3 до 13 років.

Статична рівновага має нерівномірний характер розвитку. Здатність дівчаток 1-2-х класів до збереження рівноваги суттєво не змінюється. Під час навчання у 4-му і 5-му класах вона значно зростає, а потім протягом трьох років безперервно погіршується й у восьмикласниць наближається до рівня прояву рівноваги учениць 2-го класу. У старшому шкільному віці здатність дівчат до збереження статичної рівноваги хвилеподібно зростає. Високі темпи її розвитку характерні для дев’яти- й одинадцятикласниць.

Динамічна рівновага різко зростає у третьокласниць, суттєво погіршується у 4-му класі, стабілізується в період навчання з 4-го по 8-й класи, дещо покращується у дев’ятикласниць і знову протягом двох років значно погіршується.

У дорослому віці показники  рівноваги стабілізуються та суттєво не змінюються до 40–50 років, а в подальшому починають знижуватися.