Економічне регулювання природокористування в Украінї

   Аналізуючи сукупність розглянутих проблем, можемо зазначити, що головними недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні фактори, які здійснюють масовий вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах та на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують

особливої уваги і  рішень, тобто системного розв’язання  з боку державних управлінських  органів. Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення відповідних заходів пріоритетне значення має надаватися розвитку організаційно-економічного механізму  природокористування. При чому його пріоритетними складовими мають бути економічні важелі:

– плата за використання природних ресурсів;

– плата за забруднення  навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на

довкілля;

– система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети,

природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

– екологізація податкової і цінової систем;

Розділ 3.           Економічна та соціальна ефективність природо-

                          охоронних заходів  

3.1. Природоохоронні заходи та принципи їх економічного обґрунтування

      Головні питання економіки природокористування пов’язані з вибором раціонального співвідношення природоохоронних затрат й прийнятного економічного збитку та визначення ефективності природоохоронних витрат. Іншими словами, це пошук суспільного компромісу між економічним розвитком та природоохоронною діяльністю.    

     Макроекономічний аналіз співвідношення природоохоронних витрат та еколого-економічних збитків свідчить про наявність певного оптимуму, де суспільні витрати, пов’язані із забезпеченням належної якості довкілля, є мінімальними відповідно до розвитку продуктивних сил. Це — так званий економічний оптимум забруднення навколишнього середовища. Економічний оптимум забруднення навколишнього середовища являє собою усталений баланс (відповідність) між природоохоронними витратами та природоохоронними збитками, тобто граничні природоохоронні витрати дорівнюють граничним збиткам. Граничні збитки характеризують той додатковий збиток, який формується додатковим обсягом забруднення.

     Суспільство обирає той чи інший рівень природоохоронних витрат відносно певних принципових позицій щодо стратегії підтримки якості навколишнього середовища. Основними стратегіями вважаються три наступні: екстенсивна, економічна та глобальна.

   Послідовники екстенсивної стратегії вважають практику техногенної експансії неминучою, а природоохоронні зусилля — малоефективними, майже недоцільними, бо вони фактично уповільнюють економічне зростання. Такий підхід (його ще називають технократичним) мінімізує оцінки екологічних збитків та всіляко обмежує природоохоронні витрати.

     Економічна стратегія передбачає зіставлення поточних природоохоронних витрат з нормативними вимогами щодо охорони нав­колишнього середовища. Ця стратегія обґрунтовує визначення реалістичних для господарства екологічних витрат і, як правило, не враховує довгострокових витрат від заподіяної шкоди реципієнтам навколишнього середовища. Економічна стратегія є методологічною основою сучасної екологічної політики багатьох розвинутих держав. В рамках цієї стратегії розробляються ринкові механізми природокористування і охорони навколишнього середовища та створюється методичне забезпечення оцінки збитків від забруднення середовища та нераціонального використання природних ресурсів, нормативних та наднормативних ресурсних платежів.

     Глобальна стратегія спирається на ідею глобального екологічного балансу (баланс економічних та екологічних пріоритетів з акцентуванням на досягненні довгострокових екологічних цілей). Прихильники цієї стратегії

наголошують на необхідності всебічного врахування довгострокових та каскадних ефектів від втручання у природне середовище та забезпечення права прийдешніх поколінь на здорове, благополучне й безпечне довкілля. Показником врахування таких довгострокових екологічних пріоритетів є частка ВВП, що виділяється на здійснення природоохоронних проектів і програм, так званих сукупних природоохоронних витрат, що не мають бути меншими за 8—10 % ВВП, а для країн з напруженою екологічною ситуацією (до яких, до речі, відноситься й Україна) — навіть вище, до 12—15 %. Нині природоохоронні витрати в Україні не перевищують 3 % зведеного бюджету й становлять близько 0,6 % ВВП. [ 24 ]

  Одним з основних  критеріїв результативності екологічної  політики за будь-якою стратегією  є досягнення високої ефективності  природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронних заходів визначається через аналіз витрат і вигод від реалізації проекту. Тут доцільно зробити принципове зауваження: треба чітко розрізняти ефект і ефективність. Ефективність господарського проекту доцільно розглядати з урахуванням усіх витрат та довгострокових наслідків. На рівні короткострокових спостережень чи найближчих досягнутих цілей проект може характеризуватися певним економічним ефектом. В той же час аналіз довгострокових (пролонгованих у часі) наслідків може змінити оцінку на протилежну. Наприклад, протягом 70—80-х років минулого століття держава витратила великі кошти на меліоративні програми, але кінцевий результат — підвищення врожайності — був зведений нанівець екологічними наслідками, які змусили залучати додаткові кошти у розв’язання нових екологічних і господарських проблем, підтримувати високий рівень врожайності ресурсомісткими заходами. Тобто з урахуванням довгострокових цілей і результатів меліоративні проекти виявились збитковими попри короткий позитивний ефект. Отже, «ефект» характеризує раптовий, «точковий» результат, а «ефективність» — комплексний, всебічний, перевірений часом. Завдання адекватного аналізу ефективності проектів, пов’язаних з втручанням у природні системи, набуває особливого значення. Поряд з тим, природоохоронні заходи теж потребують ґрунтовного дослідження їх соціально-економічної ефективності.

     До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу на

навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне  використання природно-ресурсного потенціалу країни, регіонів, а саме: 1)

будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало- і безвідходних технологічних процесів та

виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних  вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи

боротьби з ерозією  ґрунтів; 6) заходи з охорони й  відтворення флори і фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.

  З державного бюджету  інвестуються переважно значні  програми та проекти природоохоронного  загально-цільового призначення,  а саме: державні програми ліквідації  наслідків промислових аварій  та стихійних лих, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани і кошторис на ведення заповідного господарства та організацію заповідної справи в цілому у заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Капіталовкладення на ці заходи були у минулі роки незначними, часто виділялися за залишковим принципом. Так, за період із 1973 р. по 1975 р. вони становили 917 млн крб, у 1976 — 1980 рр. — 1169 млн, у 1981—1985 рр. — 1864 млн, у 1989 р. — 510 млн крб, а в 2001 році у середніх порівняльних цінах капіталовкладення становили приблизно 161,5 млн крб (491,6 млн грн).

  Капітальні вкладення  в раціональне природокористування  і охорону природи в розрізі  областей показано на 

  Ефективність природоохоронних заходів визначається за допомогою дисконтування. Найбільш привабливим із загальноекономічних позицій є проект, що задовольняє умови:

 С + r · K → min,

 де С — поточні  витрати; 

 К — капітальні  вкладення; 

 r — коефіцієнт дисконтування.

    Держава може  регулювати нормативні показники  (коефіцієнти) дисконтування, знижуючи  їх для проектів, пов’язаних з  використанням та охороною природних  ресурсів. Так, у Великій Британії  для державних капіталовкладень  норма дисконту коливається в  межах 6 %, у Росії для оцінки проектів по охороні та відновленню лісових ресурсів норма дисконту знижується до 3,3 %, хоч усереднений аналогічний показник для економіки дорівнює 12 %.

   Державні інвестиції  лежать в основі природоохоронних  фондів. Надходження коштів до природоохоронних фондів України, Республіки Крим та окремих областей зображено на в додатку А використання коштів природоохоронних фондів за цільовим призначенням — в додатку Б , а структура фінансових витрат — в додатку. В [ 6 ]

 

 

3.2. Безвідходні технології. Їх економічна та соціальна ефективність.

Безвідходна технологія являє собою такий метод виробництва  продукції (процес, підприємство, група  підприємств), при якому вся сировина і енергія використовуються найраціональніше і найкомплексніше в циклі «сировинні ресурси — виробництво — споживання — вторинні ресурси» і впливи на навколишнє середовище не порушують його нормальний стан.

 Абсолютно безвідходне виробництво створити неможливо. Його не існує навіть у природі. Але людство має прямувати до мінімізації обсягів відходів, забезпечувати їх комплексну переробку та безпечні для навколишнього середовища системи знешкодження або зберігання. Проміжними етапами до безвідходного виробництва є маловідходні технології. Маловідходні технології (маловідходне виробництво) — це виробництво (процес, підприємство, група підприємств), результати функціонування якого при впливі на навколишнє середовище не перевищують рівня, допустимого санітарно-гігієнічними нормами або гранично-допустимими концентраціями. При цьому за технологічними, економічними, організаційними чи іншими чинниками частина сировини може переходити до відходів й прямувати до тривалого зберігання або захоронення.

  Комплексні показники  безвідходності розроблені у  галузевих економічних дослідженнях. Так, у кольоровій металургії використовується коефіцієнт комплексності, що визначається питомою вагою корисних речовин (%), які видобуваються з сировини, по відношенню до загальної маси речовини. Деякі технологічні процеси і виробництва мають коефіцієнт комплексності 80 %.

   У вугільній промисловості використовується коефіцієнт безвідходності виробництва. Він розраховується як середнє арифметичне суми коефіцієнтів використання породи, яка видобувається в процесі гірничих робіт, води, яка попутно забирається при видобутку вугілля (сланцю), та використанняпилегазових відходів. Виробництво вважається безвідходним, якщо коефіцієнт безвідходності перевищує 75 %. До речі, при застосуванні поряд з видобутою породою породи з відвалів цей показник може перевищувати 100 %. [ 13 ]

   Безвідходна модель виробництва є певною ідеальною конструкцією, але окремі виробництва вже успішно функціонують та впевнено почуваються на ринку (наприклад, переробка ніфелину на глиноземних заводах Росії та України). Однак забезпечення безвідходності (маловідходності) потребує додаткових організаційних, економічних і технологічних заходів.

  Розробка та впровадження  безвідходних і маловідходних  технологій і виробництв спирається  на наступні принципи:

1. Принцип системності.  Він враховує взаємозв’язки та взаємозалежності виробничих, соціальних і природних процесів. Відповідно до цього принципу виробництво розглядається як елемент динамічної системи — всього виробничого комплексу території, на якій розташовано підприємство та на більш високому ієрархічному рівні — як складова єдиної еколого-економічної системи регіону, що має тісні взаємозв’язки природних, соціальних, управлінських, технологічних та інших властивостей.

2. Принцип комплексного  використання ресурсів. Він передбачає  максимально повне, комплексне використання природної мінеральної сировини чи горючої копалини. Кожній сировині властивий комплексний склад, тому найповніше використання усіх складових та усіх властивостей сировини відповідає принципу комплексного використання ресурсів.

3. Принцип циклічності  матеріальних потоків. До найпростіших  технологічних циклів можна віднести вода та газозворотні цикли. Рівень циклічності є характеристикою рівня безвідходності виробництва.

4. Принцип обмеження  впливу на навколишнє середовище. Реалізація цього принципу залежить від досконалого екологічного моніторингу, введення дієвих економічних механізмів екологічної політики, досягнень науково-технічного прогрессу

 5. Принцип раціональної організації виробництва. Визначальними факторами реалізації цього принципу є комплексне, економічно обґрунтоване використання усіх компонентів сировини, зменшення енерго- та матеріаломісткості виробництва, пошук та впровадження екологічно сприятливих технологій.   

   Загальну оцінку маловідходності можна опосередковано здійснювати через аналіз екологічності технологічних процесів. Критерій екологічності був запропонований В. Ремезом та А. Шубіним й апробований на дослідженні хімічних підприємств. Цей критерій визначається за формулою:

Кек = m1С1/ГДК1 + m2 С1/ ГДК2 + m3С3/ГДК3 ,

де m1, m2, m3 — кількість  токсичного компонента у водних (m1), твердих (m2) та газових (m3) відходах відносно до маси кінцевого продукту, т/т;

С1, С2, С3 — концентрація токсичного компонента у водних (С1), твердих (С2) та газових (С3) відходах, мг/дм3, мг/м3;

ГДК1–3 — відповідне значення гранично допустимої концентрації токсичної  забруднювальної речовини у водних, твердих та газових відходах.

Загальний критерій екологічності  технологічного процесу визначається як сума локальних критеріїв по кожному токсичному компоненту. [ 1 ]

3.3.Ресурсозбереження – один з основних напрямів інтенсифікації виробництва