Теорії податків, їх розвиток у сучасній економічній літературі

Однією з перших була праця  В.Петті «Трактат про податки та збори»(1662).У ній розглядаються державні витрати та з'ясовуються причини їх зростання у зв'язку з виконанням державою її функцій — економічної, соціальної, оборонної, поліцейської та ін. Науковець ставив питання – як оцінити ті багатства, що підлягають оподаткуванню.

З другого боку, зростання  державних витрат потребує збільшення надходжень до державного бюджету, що породжує систему оподаткування. А  це викликає незадоволення платників  податків. Уільям Петті вперше сформулював принципи оподаткування, до яких належать пропорційність оподаткування, відсутність податкової дискримінації, ефективність використання зібраних податків, застосування різних штрафних санкцій до тих, хто ухиляється від сплати податків, запобігання подвійному оподаткуванню, простота та прозорість при обкладанні податками, можливість стягнення податків як у грошовому, так і в натуральному виразі, співвідношення податкових надходжень та державних витрат, неможливість застосування великого розміру податків для всіх громадян і можливість притягнення тимчасово вільних грошових коштів населення тощо.[16, с.85]

• Шарль-Луї де Монтеск’є (1689— 1755рр.)

У ХVІІ ст. у Франції з’явилася  теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск 'є , французький письменник (1689-1755). Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. При цьому повинна зберігатися пропорційність між тією частиною, яка належить громадянинові, і тією, яку в нього забирають, щоб громадянам був гарантований захист їхньої частини майна. У цих питаннях можуть бути рішення двоякого роду: "Доходи держави треба вимірювати не тим, що народ може давати, а тим, що він повинен давати ... Але якщо народу залишить лише те, що потрібно в обріз для підтримки життя, то щонайменша диспропорція призведе до вкрай згубних явищ."[5, с.382]

При встановленні податку держава  має "розміряти своє багатство  за багатством окремих осіб". Ш. Монтеск'є  ставив питання: "Чи почне держава  збагачувати себе за допомогою розорення  своїх підданих або воно почекає, поки досягнуть матеріального добробуту  піддані та збагатять його?" [16, с.94].

• Девід Юм (1711-1776рр.)

Девід Юм - англійський економіст  і філософ у своєму есе "Про  податки" (1752) розмірковував так: «Коли встановлені податки на споживання, то робітники повинні урізати свої потреби, або зажадати збільшення оплати своєї праці - і тоді тягар податків ляже на багатих. Але якщо податки помірні і вводяться поступово, робітники починають працювати більше і краще, а їхній життєвий рівень залишається колишнім без надбавок до заробітної плати. Ця ситуація веде до загального економічного зростання країни. На основі цієї ідеї в XVIII столітті сформувалася теорія "фіскального договору" (Ж. Ж. Руссо) або концепція "обміну послугами між державою і громадянами", яка стверджувала, що податок - це участь окремих осіб у житті суспільства, як цілого[5, с. 321].

Економічні вчення Адама  Сміта

Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний  розвиток і зростання добробуту  суспільства.

• Адам Сміт (1723-1790рр.). У XIX ст. податок стали розглядати як інструмент перерозподілу суспільного багатства:

- більш сильні плечі  повинні нести більш важкий  тягар,

- зовсім слабосильних  слід звільнити від тягаря  податків,

- немічних потрібно підтримувати  за рахунок зібраних податків.

Основні три джерела, яким відповідав вид доходу:

- земля, - рента,

- капітал, - прибуток,

- працю, - оплата праці.

Подальший розвиток ця теорія знайшла в наукових працях А.Сміта. В його "Дослідженнях про природу  та причини багатства народів" (1776) розглядаються питання державних  витрат, доходів і завдань. Розглядаючи  всі державні доходи, джерела їх отримання він поділяє на надходження  від капіталів підприємств, майна  держави та податків. А. Сміт негативно  ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати  на створення нової продукції  та підвищення продуктивності праці. Отримання  доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил.Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації .

Сміт сформулював 4 правила  оподаткування:

• пропорційність – податки мають сплачувати всі громадяни відповідно до своїх доходів,
• мінімальність - податок повинен бути мінімальним та встановлюватися за принципом справедливості,
• визначеність – податок повинен бути точно визначеним та не змінюватися довільно,
• зручність до платника – податок має стягуватися у час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника [9, с.59].
• Д.Рікардо (1772-1823рр.) - економіст епохи промислової революції, послідовник А. Сміта Д. Рікардо у своїй науковій праці "Початок політичної економії та обкладання податками" висловив думку про роль та значення податків у регулюванні економіки та у соціальній сфері. Він зазначає, що податки впливають на капітал або дохід, які є джерелами їх сплати. Так, оподаткування капіталу призводить до зменшення фонду, спрямованого на розвиток продуктивності праці. Загалом будь-які податки на товари або на доходи впливають на збільшення заробітної плати, тому що об'єктивно зберігається необхідність підвищення продуктивності праці, попиту, пропозиції.Крім того, класова боротьба також сприяє такому підвищенню.А це призводить до зниження прибутку, зростання ціни робочої сили та безробіття [9, с.62].

Податки — це лихо, яке  призводить до зниження виробництва  та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати  на підвищення добробуту громадян.

Родоначальник економічного романтизму Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842)

Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Сісмонді, сформульована у праці "Новий початок політекономії" (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, майна, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього [9, с.131].

• Артур Сесіль Пігу (1877-1959рр.) – зробив особливий внесок у загальну теорію оподаткування. У своїй глобальній науковій праці "Економічна теорія добробуту" (1924) А.Пігу розглядає проблеми оподаткування, а також політику держави в напрямі витрат на макро- та мікроекономічному рівнях. Він вперше розглянув питання взаємозв'язку фіскального та економічного характеру бюджетних витрат, коли за рахунок державного бюджету проводиться купівля матеріальних і трудових ресурсів для виробництва. Головним принципом оподаткування А. Пігу вважав принцип найменших сукупних витрат. Він з'ясував вимоги до податків, основною з яких є те, що податки не можуть бути занадто високі і не повинні стримувати розширення трудової діяльності або створювати перешкоди для неї. В оподаткуванні важливо дотримуватися справедливості: розмір податку повинен відповідати доходам його платника. А цього можна досягти за рахунок надання державою різних пільг [5, с.258].

Податок  Фізіократія- течія класичної політичної економіки

Французька школа класичної  політичної економії на відміну від  англійської вела рішучу боротьбу з  політикою меркантилізму.Фізіократія-напрям класичної політекономії у Франції, які вважали, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку «творів землі» - виражали інтереси великого капіталістичного фермерства.

Оподаткування фізіократи зводили  до трьох принципів:

• оподаткування є джерелом прибутку,
• наявність співвідношення між податками і прибутками,
• витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи  фізіократів Франсуа Кене (1694-1774)(рис.9) – автор «економічної таблиці», в якій показано як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (фермери і наймані сільські виробники:, безплідним (робітник в промисловості та купці), і власниками (землевласники та король) [16, с.94]. Податкова теорія оподаткування взагалі, в кінці XIX - початку XX ст. економічний розвиток передових промислових країн і розвиток фінансової науки зокрема призвів до виникнення питання про використання податкової політики держави в цілях підвищення ефективності національної економіки. Переломним моментом стала Велика депресія, що вибухнула в 30-х рр. XX ст. у США.

4. Роль кейнсіанської школи у теорії податків

       У 30-і роки XX ст. втручання держави в економіку науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс. Згідно з його теорією головне завдання економічної політики держави полягає в управлінні сукупним попитом, а основним інструментом проведення політики управління попитом є державний бюджет, який розглядався ним як стабілізуючий чинник відтворення. Економічна теорія, яка отримала відображення в працях Дж.М. Кейнса, була створена з урахуванням економічної реальності кризового та посткризового стану національних економік у 20-30 рр. ХХ століття [10, с.165].

       За ситуації, коли американський ринок захлинався у власній безпорадності і безвихідності, а в країні володарювало безробіття й інфляція на тлі кризи перевиробництва, держава узяла на себе повноваження по виправленню ситуації. Не остання роль в державній допомозі відводилася податковій політиці.

       Згідно антикризовій програмі Д.М. Кейнса, податки були вбудовані в систему макроекономічних регуляторів ринку і використовувалися як інструмент кон'юнктурного регулювання економіки. Концепція кейнсіанського "ефективного сукупного попиту" зв'язала державні витрати і податки через ефект мультиплікатора з динамікою основним макроекономічних показників - національним доходом, фондом накопичення, фондом споживання [3, с.361]. Концепція кейнсіанської теорії заснована на понятті “ефективного попиту”, тобто попиту, рівень якого забезпечує максимально повну відповідність пропозиції. На противагу класичній школі кейнсіанство припускає, що сукупний попит створює сукупна пропозиція. Такий підхід до визначення пріоритетів, базуючись на великому та переконливому статистичному матеріалі, супроводжується висновком про те, що вільна ринкова економіка не має у своєму розпорядженні механізму, який би забезпечив рівновагу попиту і пропозиції на рівні повного використання ресурсів. Це може бути досягнуте у будь-якому, у тому числі й кризовому, стані економіки. Термін “ефективний попит" означає, що останній може забезпечуватися лише за участі держави шляхом постійного та цілеспрямованого регулювання економіки різними засобами, у тому числі й через систему оподаткування [3, c.364]. Регулювання попиту через оподаткування в теорії Кейнса базується на положенні про те, що збільшення податків призводить до скорочення попиту через зменшення розмірів доходу і одночасно через споживчі витрати та збереження пропорції, яка визначається відношенням максимальної вартості до споживання і максимальної вартості до збережень. Підвищення рівня оподаткування скорочує приватні сукупні витрати на величину, меншу порівняно з обсягом приросту податків, та призводить до зменшення величини рівноважного національного доходу (ефективного попиту). При цьому виникає ефект податкового мультиплікатора, відповідно до якого зниження ефективного попиту у випадку підвищення податків є більшим за нього. Тобто висновок полягає в необхідності використання для державного регулювання економічного зростання цілеспрямованого управління дефіцитом бюджету, а не податкових джерел [8, с. 190].

       Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнаючій економіці. При високій кон’юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки, досягнення найбільших темпів зростання [14, с.237]. Дж. Кейнс вважав, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою упорядкування державних витрат, регулювання позичкового процента й податків. Він відзначав, що серйозні зміни в податковій політиці (поряд зі змінами процента) можуть викликати зміни у споживанні, підкреслюючи, що люди схильні збільшувати його із зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій він зростає. З цього положення було зроблено висновок про те, що необхідним є державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно, фінансування за рахунок цих коштів інвестицій та поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножувати) виробництво, обмін, зайнятість [7, с. 207].

       Важливою складовою кейнсіанської теорії у частині оподаткування є наявність обґрунтування використання прогресивних податків як автоматичного регулятора економічного розвитку. Існує очевидна необхідність регулювання збережень як джерела інвестицій, а отже, й економічного зростання. Невиправдано великі збереження в умовах неповної зайнятості є пасивним джерелом доходів і не трансформуються в інвестиції, що визначає необхідність їх вилучення (фактично перерозподілу) у вигляді податків для повернення у виробничий, економічний обіг. З цієї точки зору, саме прогресивні податки, які діють за схемою "збільшення/зменшення доходів - збільшення/зменшення податкової ставки", забезпечують випередження обсягів і темпів податкових надходжень над темпами і обсягами доходів, що певною мірою відповідає необхідному інвестиційному перерозподілу. Таким чином, обсяг доходів бюджету у частині податків може формуватися як функція двох аргументів: податкової ставки і ВВП. Це дозволяє за рахунок прогресивного оподаткування гнучко та оперативно, без тривалого перегляду основних положень податкового законодавства реагувати на об’єктивні циклічні коливання економічного росту [2, с.381].

       Таким чином, фіскальна політика розвинених країн демонструвала в цей період усвідомлену послідовну тенденцію використання системи податкових надходжень як інструмент, здатний достатньо ефективно забезпечити перерозподіл ВВП. А в законодавчих актах більшості країн навіть з'явилися положення, що "офіційно" визнають той факт, що оподаткування здатне виконувати не тільки фіскальні функції, але і застосовуватися при здійсненні державного регулювання як усередині країни, так і на зовнішньому ринку. Державними орієнтирами стали: створення "суспільства добробуту" з могутнім державним сектором і обмеженими соціальними витратами, які фінансувалися б за рахунок податків [15, с.381]. В економічній літературі критика кейнсіанської теорії з позиції сучасного стану економіки аргументується, зокрема, такими положеннями: у зв’язку з тим, що інфляція набуває хронічного характеру через зміни у виробництві (інфляція попиту), необхідне втручання у напрямі покращання пропозиції ресурсів, а не попиту на них;