Причини та закономірність виникнення системної кризи економіки України, її характер

Теперішнє наростання негативних наслідків у економіці, гострота соціальних і політичних реакцій у суспільстві є наслідками системних вад державного управління, штучного дисбалансу структури державної влади в Україні та порушення основних конституційних прав і свобод людини, нехтування інституційними чинниками суспільного розвитку.

Серед системних проблем внутрішньополітичної сфери:

1. Невиконання державою своїх базових функцій - передовсім, щодо захисту життя, прав і добробуту громадян України. Стан системи охорони здоров'я, освіти, правоохоронної, судової систем залишається на вкрай незадовільному рівні.
2. Критичний розрив між декларованими на найвищому рівні цілями та практичними результатами діяльності влади, що обумовив вкрай низький рівень довіри до політики держави та пропонованих нею напрямів модернізації.
3. Зрощення влади з великим бізнесом та криміналітетом.
4. Тотальна корупція державного апарату, побудова корупційної кругової поруки та розгалуженої корупційної ієрархії.
5. Концентрація влади і фінансових потоків, нелегітимна концентрація повноважень щодо керівництва сектором безпеки та судовою владою в руках Президента, та групи наближених до нього осіб.
6. Замкнутість системи державного управління, брак реальних можливостей для ротації управлінських еліт.
7. Фахова дезорієнтація (некомпетентність) управлінців, що виявилися нездатними пропонувати та реалізувати адекватну сучасним стандартам ринкової економіки модель управління.
8. Кричущі порушення законодавства і суспільної моралі представниками влади як місцевого, так і загальноукраїнського рівнів, відсутність адекватної відповідальності для високопоставлених порушників закону.
9. Несправедливість дій влади - зокрема в соціальній та економічній сфері. Відсутність реального покращення добробуту людей на фоні суттєвого зростання «ренти» фінансово-промислових груп, отримуваної на основі зрощення із владою - значною мірою, за рахунок ексклюзивного доступу до державних ресурсів (держзакупівлі, пільгові кредити, держгарантії тощо), в тому числі - завдяки родинним чи іншим особистим зв'язкам з представниками вищих ешелонів влади (включаючи Президента України).
10. Зростання недовіри громадян до державної влади через систематичні порушення їхніх прав в органах судової влади та правоохоронних органах через їх системну корумпованість. Традиційно низький рівень довіри до правоохоронних органів, судів, Верховної Ради, уряду, Президента, місцевих держадміністрацій та більшості інших інституцій державної влади.
11. Ставка на силу у вирішенні конфліктів по лінії «держава - суспільство», яка набула крайнього вияву у трагічних подіях січня-лютого в Києві. Відсутність діалогу між державною владою і суспільством.

Погіршення ситуації в економіці України протягом 2013-2014 р., зумовлене впливом світової економічної депресії, зволіканням із структурними реформами в Україні та посиленого діями Російської Федерації, вжитими у відповідь на євроінтеграційні наміри України негативно вплинуло на українське суспільство. І цей негативний вплив був загострений інституційною кризою.

Серед системних проблем соціально-економічної сфери:

1. Процедурна переобтяженість ведення господарської діяльності для підприємств та надання адміністративних послуг громадянам, що стала підґрунтям поширення корупції.
2. Недостатня визначеність і захищеність прав власності як для громадян під час набуття приватної індивідуальної власності, так і для підприємців при реалізації комерційних угод, що призвело до поширення рейдерських захоплень активів і майна.
3. Монополізація низки важливих внутрішніх ринків, значний тиск на внутрішній ринок з боку контрабанди та «сірого» імпорту, значна тінізація роздрібної та оптової торгівлі.
4. Маргіналізація соціальної політики, яка орієнтована передусім на прошарки, що перебувають в соціальній апатії, не застосовуючи активних зусиль до зміни свого життя, що не сприяє розвитку людського капіталу нації.
5. Нехтування інтересами працездатного населення - через низький рівень оплати праці та обмежені можливості реалізації права на гідну працю.
6. Неефективна система соціального захисту, яка значною мірою має нецільовий характер, що призводить до її надмірної обтяжливості для бюджету при низькій ефективності.
7. Домінування політичного запиту над об'єктивною оцінкою фінансових ресурсів держави (насамперед на цілі популістського збільшення соціальних видатків), що зумовило фіскалізацію податкової та митної політики; необґрунтоване перевищення обсягу коштів, стягнутих з підприємницького сектору, різке зростання державного боргу України.
8. Відсутність ефективної системи контролю за витрачанням бюджетних коштів,

непрозора та корумпована система державних закупівель, що значно обтяжило бюджетні видатки корупційною складовою.

9. Репресивна структура податкової системи та волюнтаристське адміністрування податків, що пригнічувало приватну ініціативу бізнесу (перш за все, малого й середнього), скорочуючи базу оподаткування та сприяючи тінізації економічних процесів.
10. Соціальна несправедливість податкової системи, зумовлена нераціонально сформованими з точки зору соціальної справедливості механізмами адміністрування податків та низькою ефективністю контролю за достовірністю та повнотою декларування доходів, передусім платників податків з високими доходами.
11. Надмірна централізація бюджетного ресурсу в Державному бюджеті, що послаблювало зацікавленість органів місцевого самоврядування у збільшенні доходів за діючими статтями і пошуку нових джерел доходів на основі розвитку власних територій, спонукало до пасивного очікування допомоги з держбюджету, зрештою - закладало основи хронічної дотаційності переважної більшості регіонів.

Зазначені суперечності зумовили високий рівень соціальної напруженості в суспільстві та сформували критичний запит на трансформацію країни. Саме неможливість реалізувати його через наявні інструменти громадянського суспільства призвела до втрати соціальної легітимності інститутів влади  [3, с. 236–238].

Революційність змін у системі влади на тлі зазначених вище системних суперечностей обумовила утворення низки суттєвих ризиків, які мають бути враховані при формуванні політики держави:

1. Нездатність нової влади швидко взяти під контроль ситуацію в окремих

регіонах, в окремих сферах державної влади. Це створює ризики дезорганізації

виконання державних функцій, спонукає та створює сприятливі умови для витоку капіталів з країни.

2. Внутрішні конфлікти всередині влади, зокрема - щодо розподілу посад у виконавчій владі, контролю громади за діяльністю влади, узгодження інтересів різних політичних та громадських угруповань.
3. Подальше руйнування базових засад правового суспільства: презумпції невинуватості, гарантування права приватної власності, недопущення насильства над особою.
4. Подальше погіршення становища в економіці через поширення негативних очікувань економічних суб'єктів, відтік іноземного та вітчизняного капіталу з країни, наростання на цій основі банківської кризи, продовження девальваційних тенденцій, зниження бюджетних надходжень тощо.
5. Втрата привабливості країни для іноземних інвесторів та зниження суверенних і корпоративних рейтингів через високий рівень політичних ризиків і неподоланість економічної дестабілізації.
6. Прояви регіонального сепаратизму, які можуть набути загострення у разі невиважених рішень у суспільно-політичній та гуманітарній сферах, обумовити локалізацію регіонального розвитку та поглиблення диференціації соціально- економічного розвитку регіонів.

Зазначені ризики можуть спонукати до розчарування населення в діях нової влади, знизити рейтинги її керівників, створити передумови для затягування періоду політичної нестабільності в Україні.

Відтак першочерговим є відновлення довіри до держави (уряду) та налагодження партнерства держави і суспільства. Потрібні практичні результати, демонстрація реального ефекту від швидких дій уряду в економіці, які усунуть розрив між прийняттям стратегічних рішень щодо подолання інституційної кризи та їх усвідомленням у суспільстві, легітимізують інструменти і засоби державного управління. Тобто, у свідомості громадян має відбутися усвідомлення наслідків реальної діяльності держави у взаємозв'язку з баченням громадянами власного майбутнього, їх ціннісних орієнтирів.

Наявність суспільного запиту на трансформацію та готовність до радикальних рішень через «перезавантаження» влади співпадає з потребою оновлення суспільства під впливом викликів посткризового світу та пріоритетів європейської інтеграції України.

Реалізація цього запиту має складати основний зміст роботи новоствореного уряду. З нашої точки зору, ігнорування інституційної кризи (кризи «правил гри» в суспільстві та економіці) чи спроби застосувати типові дії «пожежного» реагування на наявні кризові виклики без системних змін у суспільстві вестимуть до розростання кризових явищ, зниження дієвості та управлінської здатності держави, падіння ефективності та конкурентоспроможність національної економіки. Зростатимуть соціальна напруженість та ризики виникнення анархії  [2, с. 68].

Визначення шляхів розвитку країни має відбуватись на засадах консолідованості громадянського суспільства. В основі широкого суспільного діалогу мають стати засадничі принципи нових моделей суспільного, гуманітарного та економічного розвитку, які наразі стали ключовими точками суперечок та джерелами делегітимізації політики держави. Досягнення суспільного договору щодо непорушності цих принципів та визначення відповідних гарантій могло б відкрити шлях для виходу України з глибокої політичної кризи, перш ніж відбудеться переростання цієї кризи у соціально-економічну.

Висновки

 Основними причинами кризових явищ у глобальній економічній системі та в Україні є скорочення обсягів світової торгівлі, криза єврозони , застосування протекціоністських заходів щодо захисту внутрішнього ринку, монокультурна експортна залежність економіки, кредитна експансія НБУ, безконтрольне нарощування зовнішнього боргу, нерозвиненість вітчизняного фондового ринку, спекулятивна політика іноземних банків. З метою подолання кризи й виходу на новий рівень розвитку національної економіки потрібна така стратегія, яка б відповідала інноваційно-інвестиційній моделі розбудови економіки. Починати треба з розвитку високотехнологічних виробництв і виходу на світовий ринок не з сировинними ресурсами, а з високоякісною конкурентоспроможною продукцією. Ці непрості процеси вимагають активної ролі держав щодо втілення дієвих антикризових заходів у свою національну економіку.

Список використаних джерел

1. Уманців Ю. Фінансово-економічна  криза як новітній виклик конкурентній  політиці / Ю. Уманців // Банківська справа. – 2011. – № 2. – С. 72–82.

2. Дорошенко І. В. Причини й наслідки  кризи єврозони : уроки для України / І. В. Дорошенко // Фінанси України. – 2010. – № 12. С. 58–68.

3. Про внутрішнє та зовнішнє  становище України в 2013 році: Щорічне  Послання Президента України  до Верховної Ради України [Електронний  ресурс]. – К.: НІСД , 2013. – 576 с. – Режим  доступу: http :// www.niss.gov.ua