Цена: понятие, значение, функции

23. Становлення Української  козацької держави в ході визвольної  війни укр народу   Щоб уникнути одночасної війни проти Польщі й проти Кримського ханства Б. Хмельницький змушений був укласти мирний договір з Польщею.  8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір. Умови договору передбачали:  – збільшення реєстру до 40 тис. козаків й підтвердження всіх козацьких привілеїв;  – повернення до реєстру всіх виписаних з нього козаків (так званих „випищиків”);  – передачу Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств під козацьке управління і виведення звідти польських військ;  – збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча з рядом обмежень;  – державні посади мали обіймати лише православні;  – внесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковної унії (1596 р) і повернення православній церкві всіх її прав та майна;  – надання православному митрополитові місця в сенаті;  – заборона єзуїтам проживати в українських містах;  – усім учасникам війни оголошувалися амністія.  Внутрішнє і зовнішнє становище України. За умов тривалої війни становище козацької держави невпинно погіршувалося. Особливо загострилася ситуація восени 1653 р. Шість років війни виснажили Україну. Внаслідок польських каральних походів, ординських грабунків, постійних мобілізацій населення, епідемій чуми та холери було спустошено понад 100 міст і містечок на Правобережжі, знелюдніли території Брацлавщини та Київщини.  Занепало сільське господарство. Зубожіле козацтво вже не могло виконувати військову повинність. Дедалі складніше проходили мобілізації. Рятуючись від загарбників люди тікали на Слобожанщину.  Погіршувалося й міжнародне становище Української держави. Польща, Молдова, Валахія і Трансільванія об’єднувалися в антиукраїнський союз. Кримський хан надто часто зраджував українців. Польща, не змирившись з існуванням козацької держави, готувалася до нового наступу.  За цих умов, задля збереження основних здобутків війни, передусім держави, Ю. Хмельницький дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. 

 24. Переяславська рада та Березневі статті 1654р. Наслідки україно-російської угоди   Х. кілька разів пропонував Р. уряду підтримати його в боротьбі з поляками. Уряд царя очікував і боявся оголосити про свою підтримку Укр. Х. передав цареві, що заради боротьби з П. він укладе союз з Туреччиною. Побоюючись цього цар нарешті зважився. Земський собор вирішує узяти гетьмана і військо запорозьке під захист Р. і почати війну з П. угоду між Р. і У. було укладено 14 бер. 1654 р. цей документ увійшов в істор. Під назвою Березневі статті.за цим договором укр.. зберігали право обирати гетьмана і старшину, збирати податки до гетьманської скарбниці, укр.. адміністрація підпорядковувалася гетьману, а козацьке військо складало тепер 60 тис, усі права городян зберігалися, селяни знову не одержували нічого крім визнання власної волі. Ставлення до угоди серед укр. було різним. Міщани були задоволені, але серед козаків було дуже багато тих, хто побоювався за свої вольності. Духівництво теж обережно ставилося до угоди, оскільки московський патріархат вимагав переходу укр. церкви в його підпорядкування. Митрополит Київський рішуче відмовився виконати цю вимогу. Укр. вважали ,що уклали міждержавну угоду, за якої цар стає заступником Укр.., але вона зберігає сам ост. У М. вважали, що У. стала частиною Р. держави, мирилися з її козацьким устроєм але прагнули в майбутньому обмежити владу гетьмана, старшини і права козаків.

  25. Політична діяльність Виговського. Гадяцька угода  Наприкінці серпня 1657 р. старшинська рада ухвалює рішення передати ватманську булаву генеральному писареві І.Виговському до повноліття Ю. Хмельницького. Виговський збирався продовжувати політику Х., спрямовану на зміцнення української держави. Він прагнув проводити гнучку державну політику. (було укладено договір з про дружбу зі Швецією, вирішено відновити дружні відносини з Кримом і Туреччиною та укласти перемир’я з Польщею. У середині країни новий гетьман спирався на козацьку старшину й українських шляхтичів, ігнорував інтереси селян і прагнув підкорити старшині рядових козаків. Виговський був переконаний, що для старшини й української держави буде вигідніше укласти союз з Польщею. Цю ідею підтримували багато старшин, оскільки шляхта і магнати Р.П. мали набагато більші права, ніж російські бояри і дворяни. Прихильники зближення з П. розраховували отримати ті самі права, які мала польська шляхта. Позиція гетьмана викликала невдоволення значної частини рядових козаків, особливо на Лівобережжі. Вороже ставилися до В. і запорожці. 1658 р. лівобережні козаки на чолі з Пушкарем повстали. Це повстання підтримала Москва. У травні гетьманська армія розгромила Пуш., а незабаром Виговський зважився на відкритий розрив з М. у вересні 1658 Укр. і П. у місті Гадяч уклали договір, за яким П., Литва і Укр. створювали єдину державу Р.П. у вигляді федерації 3 незалежних держав. (вища влада належала гетьману, якого обирали довічно, на території Укр.. церковна унія ліквідувалася, а на території Р.П. православні мали б ті самі права що і католики, армія Укр.. складалася з 30 тис козаків і 10 тис найманців. У перспективі договір відкривав перед Укр.. великі можливості, але реально поляки не збиралися його виконувати. Укладання договору призвело до війни з Росією. Політика В. не мала підтримки серед козаків. У вересні 1659 р. козацька рада зажадала від В. скласти повноваження. Відсутність широкої підтримки з боку козаків, селян і городян призвела до повного краху політики І.В..  26. Громадянська війна:Криза Української козацьої держави(60-80-ті роки ХУІІст)  Входження У під протекцію Росії не відповідало інтересам -{Середніх держав (особливо Польщі, Туреччини, Кримського ханства). Війна Росії з Польщею. Король Промови Посполитой направив посольство в Москву з вимогою розірвати Переяславское угоду, а 23 лютого 1654 р. звернувся до укр.ому народу з призовом повернутися в підданство Польщі. Проте всі ці дії залишалися безрезультатними. Навесні 1654 р. почалася нова війна. На захист  У виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина і Білорусія були звільнені від шляхетских військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч) на чолі з Василем Золотаренко. На У спільне укр.о-русское військо під керівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам під Острогом, У»4аныо, Ахматовым, Городком і звільнило укр. землі від польського панування до західних меж Галичини і Холмщини. Проте закріпити перемогу не вдалося. Напад татар заставило відвести війська на  Придніпров'я. Постійні порушення Москвою своїх зобов'язань перед У, безцеремонне поводження царських військ на козацькій території, висновок за спиною гетьмана світу з Польщею змусили Б. Хмельницького вжити заходів до пошуку інших союзників. Колишні васали Польщі - маркграфство Бранденбург і королівство Пруссія, що одержали незалежність завдяки ослабленню Польщі у війні з У, погодилися вступити в спілку з гетьманською державою. Крім юго, підтримали Б. Хмельницького Швеція, Семигородщина, Молдавія, Валахия, частково - Литва. Їхня коаліція не встигнула скластися в тісний політичний блок, а після смерті Б. Хмельницького в серпні 1657 року розпаслася. Усе ж гетьман перед своєю смертю заявив представникам Олексія Михайловича, що його спадкоємець - син Юрій вільний від присяги, даної батьком у Переяславі в 1654 році. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з 0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів укр.ий народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в сьома самостійних держав. Після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба старшинських угруповань за владу. Одна з них на чолі з И. Выговским орієнтувалася на Польщу і розривши відношень із Росією, інша (М. Пушкарь і запорізький кошевой отаман Я. Барабаш) - на зберігання спілки з Москвою.  Восени 1657 року козача старшина обирає гетьманом опекуна Юрія Хмельницького (ще на початку роки він був проголошений спадкоємцем батька на цьому посаді) - И. 0. Выговского - одного з найбільше утворених і талановитих керівників. У вересні 1658 р. він підписав із Польщею договір у Гадячі, у якому провозглашалась унія Польського, Литовського і Руського держави. Проте старшина і частина козацтва не бажали визнавати її і за допомогою Москви підняли ряд повстань проти И. Выговского. Навесні 1659 р. майже 150-тыс. армія під командуванням А. Трубецького початку настання на  У. Однако в липні під Конотопом об'єднані укр.о-татарские ряди розбили її, причому втрати російських стрільців склали біля 30-40 тис. чоловік; козаки і татары загубили відповідно 4 і 6 тисяч чоловік. Але скористатися плодами перемоги гетьману не вдалося через інтриги, що продовжуються, старшины запорожців И. Сирко і позиції царя, що підбурив иx до боротьби з И.  Выговским. У жовтні 1659 р. гетьман відмовився від битви і поїхав у Польщу, де пізніше був обвинувачений поляками в зрадництві і розстріляний. Новий гетьман Юрій Хмельницький під тиском царських воєвод підписав 27 жовтня  1659 р. під Переяславом украй невигідний для У договір. Але після розгрому російсько-укр. військ Польщею ситуація знову змінилася. У 1бб0 р. був підписаний із поляками Слободянщенский трактат, що підтвердив відрив У від Росія і відновлення панування пляхетской Польщі на укр. землях. Польщі вдалося захопити Правобережну У (без Києва). Війна за Лівобережну У продовжувалася. Казацкая У., що розривається на шматки Росією і Польщею, соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: Юрій  Хмельницкий- (1659-1663 р.), Павло Тетеря (1663-1666 р.), Петро Дорошенко (1666-1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677 - 1681 р.). На Лівобережжя: Іван Брюховецкий (1663-1668 р.), Дем'ян Многогрешный (1668-1671 р.), Іван Самойлович (1672-1687 р.), 1ван Мазепа (1687-1708 р.).

27. Гетьман І.Мазепа  З 1687 до 1708 р. гетьманом У. був І.М. Він походив з родини укр. шляхтичів, здобув чудову освіту, з молодих літ служив у почті польського короля. Приєднався до козаків і швидко домігся високого становища завдяки своєму розуму і хитрості. М. хотів об’єднати Укр. під свою владу і був готовий служити тому, хто сприятиме здійсненню його планів. Тривалий час він бачив своїми союзниками російських царів і вірно служив їм. За його гетьманування була така політика: посилення влади гетьмана, його спирання на старшину, швидке розширення старшинського землеволодіння та збільшення залежних селян. Є одним з найбільш цікавих і суперечливих героїв укр. історії. Він прагнув зміцнити укр. державу,домогтися обєднання країни,її культурного та господарського розвитку. М. був обережним і розумним політиком, водночас це була властолюбна людина, яка нещадно карала своїх політичних супротивників. Українці і росіяни по різному оцінювали політику М., для росіян він завжди залишався зрадником, для укр. серйозним політиком, що зазнав поразки в умовах украй складної міжнародної ситуації.

  28. Конституція П. Орлика  У квітні 1710 козаки-емігранти на загальній раді обирають П.Орлика своїм гетьманом. На цій же раді було затверджено документ «Пакти і Конституції прав та вільностей війська Запорозького» одним з співавторів цього тексту був О. документ мав 16 статей і був договором між гетьманом і старшиною з однієї сторони і козаками з другої. Передбачалося, що після звільнення від іноземного панування Укр. стане козацькою республікою. Законодавчою владою ставала Ген. Рада, повинна була збиратися тричі на рік, гетьман був головою виконавчої влади але його повноваження обмежувалися(не міг втручатися у справи судової влади, розпоряджатися фінансами країни. Гетьман обіцяв захищати інтереси простих козаків від свавілля старшин, передбачався суворий контроль за використанням старшиною державних земель. Цей документ увійшов в історію як Конституція П.Орлика. вона є видатною пам’яткою укр. права, першою конституцією Укр. 

 29. Українська держава у 18 столітті У 18 ст. Гетьманщина і Запоріжжя мусили брати участь у війнах Росії з Туреччиною 1735—39, 1768—74, 1787—91, які спричинили витиснення Оттоманської Імперії з Півдня України. 1774 звільнено трикутник у нижньому межиріччі Дніпро—Буг, а Кримське ханство здобуло незалежність від Туреччини. (Кучук-Кайнарджийський мирний договір). Після знищення Запорізької Січі (1775) частина запорожців подалася до Туреччини (в північному Добруджі), де заснувала Задунайську Січ, що як організована військова одиниця проіснувала до 1828 року. У 1783 Росія анексувала Кримське ханство, а 1791 Ханську Україну між долинами Бугу і Дністра (Ясський договір). Після ліквідації турецько-татарських володінь на північ від Чорного моря. Туреччина припинила бути сусідом України.  У 1774 Австрія, з нагоди російсько-турецької війни, захопила Буковину, яка доти входила до складу Молдавії і перебувала під зверхністю Туреччини понад два з половиною століття.  

   31. Гайдаматський  рух.Коліївщина 1768р.  З початку 18ст.спочатку на Правобережжі, а потім і на Лівобережжі й у Слобожанщині починається гайдаматський рух.Це був своєрідний вид соц. Протесту, що зявився у відповідь на посилення і поширення кріпосного права.Гайдамаками називали селян,що втекли від своїх поміщиків,створили озброєні загони. Переховуючись у лісах вони нападали на шляхтичів, уніатських священників,орендарів.Метою нападів бул не тільки захоплення грошей чи майна,а й помста за свої і чужі образи.Гайдам. рух був видом опору гнобленню.В зх. Україні опришки, т.зв. «соц.розбійники», робили напади тільки на поміщиків та інших визискувачів. Оскільки козацтва на Правобережжі не було, селяни бачили в опришках своїх єдиних захисників і надавали їм підтримку. Поступово в гайдам. Формуються і пол. цілі, головними з яких були звільнення Правобер. Від влади Речі Посполитої, вигнання католиків та уніатів із краю.ГАЙДАМАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1750р.охопило все Правобер.Головними центрами повстання були райони міст Корсунь,Біла церква,Бердичів.повстанці убивали орендарів,шляхтичів,поділяли землю між селянами.Було спалено багато катол.та уніатських храмів.До кінця1750р. повстання було придушене за допомогою російських військ.Найбільшим гайдам. Повстанням стала КОЛІЇВЩИНА.У Правобер.Українів 60х роках 18ст кріпосне право набуває дуже важких форм,селяни зазнають небачених визисків.Спроби влади силоміць затвердити тут грко-катол. Церкву,викликали негативну реакцію православних.Релігійний,соц. і нац. Гніт призвели до народного повстання.У травні 1768р. повстання охопило район Чигирин-Фастів-Черкаси.Його очолив М.Залізняк,запорозький козак.Серед повстанців було чимало вихідців із Лівобер.,які прагнули дпомогти населенню Правобер. в їхній боротьбі.Головними цілями гайдам. Було вигнання шляхти,знищення кріпосног права,відновлення прав православних.Повстанці жорстоко розправлялися зі шляхтою, урядовцями, орендарями ті їхними прибічниками.Військо М.Залізняка оточило Умань,де переховувалося багато шляхтичів.Після переходу на бік повсталих надвірної міліції на чолі з Іваном Гонтою повтанці захопили місто і винищили в Умані шляхту.До середини літа повстанці контролювали Київське і Брацлавське воєводства.Проти повсталих було кинуто рос. війська,оскільки Катерина ІІ побоювалась поширення руху на Ліввобер.Коліївщина була останнім повстанням укр. селян проти польської шляхти.Лише втручання рос. імператриці перешкодило знищенню кріпосного права на Правобер.  

37. Кирило-Мефодіївське  братство  Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили вчитель з Полтави Василь Білозерський, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Восени 1846 р. вона налічувала 12 осіб. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського. Концепція кирило-мефодіївців містила: • створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік; • знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства; • утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян; • досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами. Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності на зразок США або Французької республіки. Державна незалежність країни бачилась у федеративній спілці таких само незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Центральним містом цієї федерації мав бути Київ. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного панування та їх єднання передбачалося поширювати головним чином за допомогою просвітницької діяльності. Члени товариства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом воно було викрите. Члени товариства були вислані у різні губернії Російської імперії. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, відданого на військову службу в Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати — за радикальні погляди, висловлені в його творах. Розгром товариства завдав великої шкоди українському національному рухові, загальмувавши його розвиток на більше ніж десятиліття.  

38. Українські землі у  складі Австрійської імперії  у першій половині 19 століття. Початок національно-культурного Відродження   Національне відродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії.  Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут в Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури.  Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І.Я.Франко (1856 - 1916 рр.) - видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу.  Творчий талант І.Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини: “На роботі”, “Навернений грішник”, “Борислав сміється”, “Захар Беркут” та ін.  В історії української літератури І.Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки: “З вершин і низин”, “Давнє і нове”, “Зів'яле листя” та ін.  У 1877 - 1882 рр. І.Франко написав визначні твори політичної лірики - “Вічний революціонер”, “Каменярі”, “Товаришам із тюрми”, в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості.  І.Франко - найбільший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість.  Поряд з іменами Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка слід назвати М.С.Грушевського (1866 - 1934 рр.) - видатну постать української духовної культури. Він є автором понад двох тисяч наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства. Понад 15 років М.С.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Товариство об'єднало майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Поруч з М.С.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк. 

39. Українські землі у  складі Російської імперії у  другій половині 19 століття. «Великі реформи» 60-70-х років та їх наслідки   Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики Російської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої: від 14% у Херсонській губернії до 37% — у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини і 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. У цілому ж у пореформенний період майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.  Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. Селянські реформи в Російській імперії(1861) мали причини (гальмівна роль феодальних відносин, криза господарства, зростання соціального напруження), мету (зміцнення монархічної влади при збереженні домінування на селі поміщика), форму проведення (реформа ініціювалася верхами та здійснювалася під їхнім керівництвом та контролем). Крім того Юридично вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з іншими верствами суспільства. Воно так і залишалося нижчим станом — селяни отримували паспорт лише на рік, виконували рекрутську повинність, перебували в залежності від поміщика до того часу, доки не викуплять у власність землі, зберігалися тілесні покарання різками.  Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а по суті, він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, яка становила 11 річних податків з селянського двору, то посередником між селянами та поміщиками виступила держава. Вона сплатила поміщикам викупні платежі, а селянам надала позичку на 49 років. Внаслідок цього царська казна на кожний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого прибутку.  земськіа, судовіа та військовіа Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Уряд пильно стежив за діяльністю земств, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог.  Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.  Військова реформа, що здійснювалася п'ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.  Реформи в Росії вони були обмеженими, непослідовними і незавершеними. в Росії через низку причин (віддаленість від основних центрів європейського життя, традиційно високий авторитет монархії, міцний адміністративно-репресивний апарат, сила консервативного табору, слабкість та неорганізованість опозиційних сил тощо) реформи залишилися незавершеними. Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної надбудови — не проголосив конституції і не скликав парламент. Саме тому модернізація у Росії не мала системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, порівняно з феодалізмом, капіталістичного способу виробництва. Крім того, російський варіант наздоганяючої модернізації мав серйозні протиріччя:  1аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі; 2 зміцнення общинних порядків, що проголошувалося реформою, вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства; 3демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом; 4самодержавство виходило за межі моделі створюваної ним правової держави; 5незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами суспільства; 6панування багатоукладності в економіці робило стан суспільства нестабільним, створювало ґрунт для контрреформ.  Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення в українських землях — складовій Російської імперії — спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо, з іншого боку — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства.