Фінансовий котроль на рівні мысцевих органів влади та управління, методи та види фінансового контролю

Принцип єдності каси за умов повного  його запровадження дає змогу  забезпечити як повну незалежність держави від банківської системи  щодо контролю та обліку доходів і платежів, так і ефективне вирішення завдань, пов’язаних з управлінням державними доходами і витратами.

Крім того, реалізуючи принцип єдності  каси і бухгалтерського обліку, державний казначей забезпечує здійснення платежів (навіть якщо кошти справляються безпосередньо податковою інспекцією чи яким-небудь іншим уповноваженим органом, останній перераховує в казначейство всю суму отриманих надходжень), а також проводить платежі й оплату державних витрат. Тобто казначей — це:

касир держави, він приймає надходження  і оплачує витрати;

державний бухгалтер, головним завданням  якого є:

-розподіл бюджетних коштів між їх розпорядниками з тим, щоб у потрібний момент вони могли покрити витрати;

-запобігання касовим розривам у часі між надходженнями і витратами, регулювання врахованих у бюджеті виплат;

-забезпечення фінансування політики, визначеної бюджетом на відповідний рік та довгострокових цільових програм;

-обслуговування і погашення державного боргу. Повернення зовнішніх позик.

Однак єдність бюджетної системи  України не може бути забезпечена  лише існуванням єдиного рахунка  надходжень і платежів, їх цілісність ґрунтується також на запровадженні  єдиного бухгалтерського обліку на основі єдиної бюджетної класифікації доходів і видатків.

На Державне казначейство покладаються такі завдання: організовувати, здійснювати  і контролювати виконання Державного бюджету. Державне казначейство займається також збором і аналізом інформації про стан фінансів країни, прогнозуванням обсягів державних фінансових ресурсів, оперативним керуванням ними. Разом з Національним банком органи Державного казначейства повинні здійснювати обслуговування зовнішнього боргу України.

Для контролю за використанням державних  бюджетних коштів органи Державного казначейства наділяються такими правами: вони можуть здійснювати перевірки  грошових документів на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності, включаючи спільні підприємства; застосовувати до порушників штрафні санкції, припиняти операції по рахунках, примусово стягувати використовувані не за призначенням кошти.

Основним контролюючим органом  фінансової діяльності підприємців є Головна державна податкова адміністрація, до складу якої входять державні податкові інспекції в областях, районах, містах. Завдання та функції її визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Основним завданням Державної  податкової адміністрації є забезпечення додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків та інших обов’язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення та сплати цих податків.

Державні податкові інспекції  в районах і містах виконують такі функції:

-контролюють додержання законодавства про податки та інші платежі до бюджету;

-забезпечують своєчасний і повний облік платників податків та інших платежів до бюджету;

-контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських звітів і балансів, податкових розрахунків, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчислюванням платежів до бюджету, а також перевіряють достовірність їх, правильність визначення прибутку, доходу об’єктів оподаткування й обчислення податків, інших платежів до бюджету;

-контролюють додержання громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність;

-забезпечують застосування фінансових санкцій за порушення зобов’язань перед бюджетом;

-передають правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, а також подають в арбітражні та судові органи позови до підприємств, організацій і громадян про стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за незаконними угодами, та в інших випадках отримання коштів без установлених законом підстав.

Державні податкові інспекції  мають широкі права щодо фінансового  контролю. Їм надано право перевіряти і в разі потреби вилучати в  суб’єктів підприємницької діяльності грошові документи, перевіряти бухгалтерський облік і звітність, плани, кошториси, декларації та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, одержувати необхідні пояснення, довідки з цих питань. Вони мають право фактичного контролю виробничих, складських, торгових приміщень підприємств і громадян, що використовуються для одержання доходів.

Забезпечення в Україні контролю за ефективним цільовим використанням  бюджетних коштів покладено на органи Державної контрольно-ревізійної служби. Статтею 2 Закону «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» визначено, що головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Отже, надзвичайно актуальним залишається на сьогодні питання контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів. На перший план серед таких перевірок виходять комплексні перевірки економічної й контрольної роботи фінансових, економічних та контрольних органів, органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо виконання бюджету.

Державна контрольно-ревізійна  служба здійснює фінансовий контроль організацій, що фінансуються з бюджету, проведенням ревізій і тематичних перевірок витрачання коштів відповідно до затверджених кошторисів, а також збереження публічної власності, додержання законодавства та нормативних актів у їхній діяльності.

Законодавче закріплення Верховною  Радою України статусу Державної контрольно-ревізійної служби в Україні поліпшило стан фінансового контролю, адже на нього покладається:

-перевірка виконання закону про бюджетні права як державними, так і місцевими органами влади й управління;

-контроль за додержанням фінансової дисципліни підприємствами, установами та організаціями і контроль за ефективним використанням ними бюджетних і власних коштів;

-контроль за виконанням Державного бюджету органами державного управління всіх рівнів, бюджетними установами, господарськими підприємствами й організаціями в частині виконання зобов’язань перед бюджетом;

-перевірка роботи фінорганів з виконання бюджетів усіх рівнів;

-перевірка роботи системи банків з питань взаємовідносин з бюджетом.

У частині контролю за використанням  коштів Державного бюджету завдання Державної контрольно-ревізійної служби перетинаються із завданнями Рахункової палати України. При цьому Рахункова палата веде парламентський контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Державна контрольно-ревізійна служба — починаючи з бюджетних установ у селах, аж до міністерств і відомств. Для цього Державна контрольно-ревізійна служба уже понад п’ять років має розгалужену структуру у всіх містах, районах і областях, а Рахункова палата складається тільки з центрального апарату.

В умовах ринкових відносин виникають  конфліктні ситуації між об’єктами  підприємництва й органами державного контролю щодо розміру податків, які слід сплачувати до бюджету, цін та порядку застосування їх. Ці спірні питання вирішуються правоохоронними і державними органами управління за умови, що сторони подають письмові висновки незалежного аудиторського контрольного органу.

Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств в умовах ринкових відносин і різних форм власності набуває іншого змісту, оскільки виникла нова форма фінансового контролю — аудиторський контроль.

Аудиторська перевірка проводиться  з використанням аудиторських стандартів, розроблених практикою в країнах з розвинутою вільною економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, у яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських процедур, застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів. Норми для аудиторів не є директивними, але в практиці аудиту їх здебільшого дотримуються. Було б неправильно вважати, що норми задовольняють аудитора у всіх можливих ситуаціях, тоді вони не задовольняли б потребу контролю комерційних нововведень і стримували б розвиток аудиту. Тому аудитори можуть не додержуватись норм, але зобов’язані пояснити причину цього. Наприклад, нормою аудиту є методичні рекомендації на випадок виявлення шахрайства у фінансовій звітності з метою приховання і викривлення розміру податків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.     Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Навч.посіб.- К.: Знання, 2006.-677 с.

2.     Косаріна В.П., Тимошенко О.В. Економічна природа й сутність фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування / Косаріна В.П., Тимошенко О.В. // Фінанси України. – 2010. –  №5. –  С. 118 – 125.

3.     Олійник Д.С. Питання вдосконалення контролю виконання місцевих бюджетів / Олійник Д.С.// Фінанси України. – 2008. –  №7. –  С. 84 – 91. 

4. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 № 280/97. – Електронний ресурс: URL: http://zakon.rada.gov.ua. 

5. Хілобок Ю.А. Проблеми фінансового контрою на  регіональному та місцевому рівні / Ю.А. Хілобок // Гроші, фінанси і кредит. – 2009. – № 4. С. 121-123.

6. Поліщук В.В. Здійснення фінансового контролю на місцевому рівні / В.В. Поліщук // Формування механізму регіонального управління в Україні: матеріали наук.-практ. Конференції. Харків, 29 листопада 2001 р. Харківський регіональний інститут державного управління. – Харків: Видавництво Хар. РІ УАДУ ‘‘Магістр’’, 2002. – С. 211-213.

7. Бубенко І.В. Проблеми фінансового контролю на регіональному рівні / І.В. Бубенко, В.Л. Бутенко // Економічний простір. – 2008. – № 11. –С. 51-56.