Шляхи підвищення ефективності використання персоналу на підприємствi

головні фахівці ( головний бухгалтер, головний інженер, головний механік і т.п.), а також заступники перерахованих керівників.

      Фахівцями вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні, облікові, правові і інші роботи: інженери всіх спеціальностей, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи, маркетологи та інші.

      До категорії службовців належать працівники, що здійснюють підготовку і формування документації, облік і контроль, господарське обслуговування (т.е виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, касири,  креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти та інші.

       Робочі  – це персонал, безпосередньо  зайнятий в процесі створення  матеріальних цінностей, а також  здійснюючий ремонт, переміщення  вантажів, перевезення пасажирів,  надання матеріальних послуг  і т.п. Крім того, до складу  робочих включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

      У аналітичних цілях всі робочі  діляться на основних – тих, хто безпосередньо бере участь в процесі створення продукції, і допоміжні – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації і автоматизації чіткі межі між основними і допоміжними робочими зникають, а роль останніх (зокрема налагоджують, механіків) зростає.

          Важливу роль грають також  угрупування працівників підприємств по багатьом іншим признакам:- по професіях і кваліфікації;- по ступеню механізації і автоматизації праці;- за освітою;- за віком;- по підлозі;- за стажем роботи.

   Ці відомості  необхідні  для проведення  заходів щодо поліпшення складу робочих відповідно до потреб виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, для планування. Окрім цього, відомості про віковий склад у поєднанні з даними про розподіл робочих по підлозі дозволяють контролювати зайнятість робочих на роботах з важкими умовами праці, не відповідних підлозі і віку.

      Важливим  напрямом класифікації персоналу  підприємства є його розділення по професіях і спеціальностях.

      Професія  – це вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідного  комплексу спеціальних знань і практичних навиків, необхідних для виконання певної роботи. У нутрії професій виділяються спеціальності.

    Спеціальність  – це вужча сукупність теоретичних  знань і практичних навиків  в межах професії.

     Відповідно  до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника і т.п.

       Так,  промислово-виробничі робочі і  учні підрозділяються в розрізі  більш ніж 600 професій. При цьому  багато крупних професій, які  об'єднують ряд однорідних спеціальностей. До таких крупних професійних груп відносяться: машиністи, верстатники, слюсарі, токарі, оператори, регулювальники, складальники, зварювачі, формувальники, шліфувальники, штампувачі та інші.

       Професійний  склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції або послуг, рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії і спеціальності. В той же час існують загальні (крізні) професії робочих і службовців. Так, наприклад, в харчовій промисловості налічується 850 професій і спеціальностей, але тільки близько половини з них є специфічною для цієї галузі.

       При  плануванні і обліку професійного  і кваліфікаційного складу робочих  кадрів контролюється також розподіл  їх по ступеню механізації і автоматизації праці. За цією ознакою виділяється п'ять груп:

1. робочі, що виконують роботу на автоматах і автоматизованих агрегатах, апаратах, установках;
2. робочі, що виконують роботу механізованим способом, тобто за допомогою верстатів, машин, механізмів, апаратів, а також механізованих пристосувань, інструментів, приладів, агрегатів, установок;
3. робочі, обслуговуючі машини, механізми, апарати і т.п., але що виконують роботу уручну;
4. робочі, що виконують роботу без застосування яких-небудь машин, механізмів або механізованих  пристосувань і не пов'язані з обслуговуванням машин і механізмів;
5. робочі, зайняті уручну ремонтом і наладкою машин і механізмів.

       Класифікація працівників по кваліфікаційному рівню базується на їх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

    Кваліфікація  – це сукупність спеціальних знань і практичних навиків, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

     Рівень  кваліфікації керівників, фахівців і службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді. Прийнято виділяти:

  - фахівців найвищої  кваліфікації (працівники, що мають  вчені ступені і звання);

  -  фахівців вищої  кваліфікації (працівники з вищою  освітою і значним практичним досвідом);

  - фахівців середньої  кваліфікації (працівники з середньою  спеціальною освітою і певним  досвідом);

  - фахівців-практиків  (працівники, що посідають відповідні  посади, наприклад, інженерні і  економічні, але такі, що не здобули спеціальної освіти).

         По рівню кваліфікації робочі також діляться на чотири групи:

• Висококваліфіковані. До них відносять тих, які навчалися своїй професії протягом декількох років і мають досвід практичної роботи протягом декількох років. Працівники високої кваліфікації є найважливішим багатством (капіталом) суспільства. Для його накопичення потрібний багаторічний період.
• Кваліфіковані –  ті, які отримали професійну підготовку протягом декількох років.
• Малокваліфіковані. До них відносяться робочі, для професійної підготовки яких потрібне навчання протягом декількох місяців.
• Некваліфіковані. Вважаються робочі, яким для виконання роботи необхідний лише інструктаж протягом декількох годинників.

Ці робочі виконують  різні по складності роботи і мають неоднакову професійну підготовку.

                                                                                                       Таблиця 1.1

Групи робочих  по рівню кваліфікації, виконуваним  роботам і 

термінам підготовки

    Рівень кваліфікації  працівника характеризує його  професійну придатність, тобто визначається здатність працівника якісно виконувати свої функції, як в звичайних, так і екстремальних умовах, успішно опановувати новими знаннями і уміннями, швидко адаптуватися до умов, які змінюються.

     Рівень  кваліфікації працівника, який дозволяє успішно вирішувати поставлені задачі, називається компетенцією. Розрізняють такі її види:

• Функціональна компетенція, характеризується професійними знаннями і уміннями їх застосовувати;
• Інтелектуальна компетенція, виражається в здібностях до аналітичного мислення і комплексного підходу до виконання своїх обов'язків;
• Ситуативна компетенція, передбачає уміння діяти в певних ситуаціях;
• Соціальна компетенція – це комунікаційні і інтеграційні здібності, уміння підтримувати зв'язки, впливати, досягати своєї мети, правильно сприймати і передавати чужі погляди, весті розмова  і т.п.

       Якісний  склад персоналу характеризується  професійною віковою структурою  і стажем роботи.

      Структуру  персоналу за стажем можна  розглядати як в плані загального стажу, так і стажу роботи на даному підприємстві.

Стаж роботи на даному підприємстві характеризує закріплення  персоналу.

     Структура  персоналу по освітньому рівню  передбачає виділення працівників  по вищій, середньо спеціальній,  незавершеній вищій і середній освіті.

      На формування  різних видів структур персоналу  і трудових ресурсів України  (як на макро-, так і на мікрорівні) найближчими роками впливатимуть  такі чинники і загальні тенденції:

• інтенсивний перерозподіл працівників з промисловості і сільського господарства в інформаційну сферу і сферу праці по обслуговуванню населення;
• включення до складу трудових ресурсів працівників з вищим освітнім рівнем в порівнянні з тими, які вибувають з працездатного віку;
• підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона значно менша, ніж в розвинених країнах);
• зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, налагоджують, програмістів-експлуатаційників ), який значною мірою може задовольнятися за рахунок безробітних з категорії керівників і фахівців;
• уповільнення темпів зниження частки малої і некваліфікованої праці у зв'язку з різким скороченням за останні роки технічного переозброєння діючих підприємств;
• інерція системи освіти, що продовжує відтворювати кваліфіковані кадри в основному по старій професійній схемі.

1.2. Показники  характеризують стан персоналу  і його       використання

       Персонал  підприємства і його зміни  мають певні кількісні, якісні  і структурні характеристики, які  можуть бути з меншою або  більшою мірою достовірності  зміряні і відображені наступними абсолютними і відносними показниками:

• облікова і явочна чисельність працівників підприємства і (або) його внутрішніх підрозділів, окремих категорій і груп на певну дату;
• середньоспискова чисельність працівників підприємства і (або) його                 внутрішніх підрозділів за певний період;
• питома вага працівників окремих підрозділів (груп, категорій) в загальній чисельності працівників підприємства;
• темпи зростання (приросту) чисельності працівників підприємства за певний період;
• середній розряд робочих підприємства;
• питома вага службовців, що мають вищу або середню спеціальну освіту в загальній чисельності службовців і (або) працівників підприємства;
• середній стаж роботи за фахом керівників і фахівців підприємства;
• текучість кадрів;
• фондооснащеність праці працівників і (або) робочих на підприємстві і ін.

      Сукупність  перерахованих і ряду інших  показників може дати уявлення  про кількісний, якісний і структурний  стан персоналу підприємства  і тенденціях його зміни для  цілей управління персоналом, зокрема планування, аналізу і розробки заходів щодо підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства. Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу вимірюється такими показниками, як облікова, явочна, і середньоспискова чисельність працівників.

    Чисельність  працівників – найважливіший кількісний показник, що характеризує трудові ресурси підприємства. Вона вимірюється такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

1. Облікова чисельність працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу на певне число або дату з урахуванням прийнятих і вибулих за цей день працівників. Вона враховує чисельність всіх працівників підприємства, прийнятих на постійну, сезонну і тимчасову роботу відповідно до укладених трудових договорів (контрактами), а також працюючих власників підприємства, що отримують заробітну плату. У обліковий склад персоналу включаються як працівники, що з'явилися на роботу, так і працівники, що знаходяться у відпустці, відрядженню, що не з'явилися по хвороби, зайняті виконанням державних обов'язків і т.п.