Управління ризиками в інвестиційній діяльності

Приклад визначення середньоквадратичного відхилення за проектом А, використавши дані з таблиці 4.

Табл. 4

 

Припускаючи, що всі величини за проектом розподілені нормально, тобто доходи розподілені рівномірно між високими та низькими значеннями сподіваних доходів, можна визначити  міру мінливості доходів кожного  проекту, а також визначити їх відносну ризикованість. Для цього  слід відняти по черзі значення запроектованих доходів (100, 333 та 500) від сподіваного  доходу (320), тобто . Потім одержані значення виводяться у квадрат. У світлі невизначеності значення ймовірності надається кожному відхиленню, щоб одержати одне характерне значення, тобто дисперсію. Корінь квадратний з дисперсії саме є стандартним, або середньоквадратичним відхиленням, яке визначається за формулою:

 

(1.1)

 

 де N — число спостережень; t — число періодів; — сподіваний дохід; Рі — значення ймовірності доходів.

Використавши дані табл. 4, складемо таблицю вирахування стандартного відхилення (див. табл. 5).

Табл. 5

 

Стандартне відхилення = дисперсія = .

 Це означає, що значення  проекту будуть знаходитися «+»  або «–» (127) від сподіваного  доходу (320), тобто в межах від  193 до 447.

Вартість невизначеності — це концепція, за допомогою якої визначається максимальна сума грошей, виплачених за інформацію, використання якої знизить ступінь невизначеності по проекту. Він визначається як очікувана  цінність можливих вигод, від яких відмовляються  через рішення відхилити проект, або очікуване значення втрат, які  можуть виникнути внаслідок прийняття  проекту.

 Розрахунок ставки  доходу від проекту здійснюється  за формулою:

 

 СД = Sбез + Вr(Др.п. – Sбез), (1.2)

 

 де Sбез — безпечна  ставка, %; Вr — коефіцієнт, який  визначає чутливість (ризикованість  проекту); Др.п — дохідність ринкового  портфеля, %.

 Для врахування всіх  імовірних варіантів реалізації  проекту очікуваний інтегральний  ефект розраховується за формулою  математичного очікування:

 

, (1.3)

 

 де Еоч — очікуваний  інтегральний ефект проекту; Еi  — інтегральний ефект при і-й  умові реалізації; Рi — ймовірність  реалізації цієї умови.

 У загальному випадку  розрахунок очікуваного інтегрального  ефекту рекомендується здійснювати  за формулою:

 Еоч = jEmax + (1 – j) Emin, (1.4)

 де Emax та Emin — найбільше  та найменше з математичних  очікувань інтегрального ефекту  по допустимих імовірнісних розподілах; j — спеціальний норматив для  врахування невизначеності ефекту, який відображає систему переваг  відповідного господарського суб’єкта  в умовах невизначеності (рекомендується, щоб j = 0,3).

 Вихідним пунктом інвестиційних  розрахунків повинні бути передбачені  потоки грошових коштів, які б  не лише забезпечували обслуговування  боргу, а й створювали б запас  міцності на випадок настання  ризику, а оскільки основними  характеристиками інвестиційного  проекту є елементи грошового  потоку та коефіцієнт дисконтування,  то врахування ризику повинно  здійснюватися поправкою одного  з цих параметрів.

 Враховуючи це, при  аналізі інвестиційних ризиків  варто використати такі моделі.

 Перша пов’язана з  коригуванням грошового потоку  та подальшим розрахунком NPV для  всіх варіантів проектів. Методика  аналізу в цьому випадку така:

• по кожному проекту будують три можливі варіанти розвитку: песимістичний, найбільш імовірний, оптимістичний;
• для кожного з варіантів вираховується відповідний NPV, тобто одержують три величини: NPVp, NPVml , NPVo;
• для кожного проекту вираховується розмах варіації NPV за формулою : R(NPV) = NPVo – NPVp;
• із двох проектів, що порівнюються, найризикованішим вважається той, у якого розмах варіації NPV більший.

Існує також модифікація  розглянутої методики, яка передбачає застосування кількісних імовірнісних оцінок. У цьому випадку методика матиме такий вигляд:

• по кожному варіанту вираховується песимістична, найбільш ймовірна та оптимістична оцінка грошових надходжень та NPV;
• для кожного проекту значенням NPVp, NPVml, NPVo присвоюється ймовірність їх здійснення;
• для кожного проекту вираховується ймовірне значення NPV, зважене по присвоєних ймовірностях, та середнє квадратичне відхилення від нього;
• проект з більшим значенням середнього квадратичного відхилення вважається більш ризикованим.

Інша модель передбачає поправку на ризик для коефіцієнта дисконтування. Відомо, що для більшості інвестиційних  проектів, які передбачають класичну систему інвестування, зростання  коефіцієнта дисконтування тягне  за собою зменшення приведеної вартості і, відповідно, NPV. Логіка такої методики може бути представлена таким чином (див. рис. 3).

 

 Рис. 3. Графік взаємозв’язку коефіцієнта дисконтування та ризику

 

 Побудований графік  функції відбиває залежність  між очікуваною дохідністю фінансових  активів і рівнем притаманного  їм ризику (k = f(b)). Таким чином,  графік показує прямо пропорційну  залежність — чим вище ризик,  тим вище очікувана (бажана) дохідність.

 З викладеного випливає, що для врахування ризику при  оцінці інвестиційних проектів  до безризикового коефіцієнта  дисконтування або деякого його  базового значення слід додати  поправку на ризик. Таким чином,  при розрахунку критеріїв оцінки  проекту слід використовувати  відкориговане значення дисконтної  ставки (Risk-Ajusted Discount Rate, RADR).

 Враховуючи це, методика  матиме такий вигляд:

• встановлюється вихідна ціна капіталу, CC, призначеного для інвестування;
• визначається, наприклад експертним шляхом, премія за ризик, яка асоціюється з даним проектом: для проекту А — ra , для проекту Б — rb;
• визначається NPV з коефіцієнтом дисконтування r:

 

                           для проекту А : r = CC + ra;

                           для проекту Б : r = CC + rb;

• проект з більшим NPV вважається переважним.

 

У теоретичному плані викладений метод більш виправданий, оскільки введення поправки на ризик автоматично  приводить до прийняття безумовно  обґрунтованої передумови про зростання  ризику протягом часу. Крім того, дослідження  показують, що цей метод RADR користується у спеціалістів більшою популярністю, і на це є дві причини:

а) менеджери та аналітики  дають перевагу роботі з відносними показниками, зокрема з показниками  дохідності;

б) ввести поправку до коефіцієнта  дисконтування легше, ніж вирахувати безризикові еквіваленти, тим більше що в багатьох випадках рішення має  суб’єктивний характер.

Таким чином, для зручності  вводять спеціальну шкалу, в якій вказують значення коефіцієнта дисконтування  залежно від того, який рівень ризику приписаний даному проекту, наприклад: нижче середнього, середній, вище середнього, надто високий. Як градацію шкали, так  і значення коефіцієнта дисконтування  слід періодично переглядати, залежно  від виду інвестицій, сфери вкладання, регіону тощо.

 Отже, в реальній ситуації  проблема вибору проектів може  бути непростою. Не випадково  численні дослідження та узагальнення  практики прийняття рішень у  галузі реального інвестування  показали, що переважна більшість  компаній, по-перше, розраховує декілька критеріїв оцінки впливу ризику на інвестиційний проект, а по-друге, використовує одержані кількісні оцінки не як керівництво до дії, а як інформацію до роздумів.

 Таким чином, якісний аналіз ризиків – швидкий і ефективний (з погляду вартості) метод встановлення пріоритетів для планування реакції на ризики, а також є основою для кількісного аналізу ризиків (якщо він виконується). Іншими словами якісна оцінка базується на використанні суб'єктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. Визначення рівня ризику в цьому разі носить описовий характер, наприклад: великий, середній, низький рівень ризику тощо.

 

          2.2 Основні методи кількісного аналізу ризиків.

Суттєвим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є фактор ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з’являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі капіталу порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення при проведені аналізу на стадії підготовки проекту до реалізації.

Сучасне ринкове середовище важко собі уявити без розвитку. Підприємницький ризик у ринковій економіці є наслідком незалежного  руху капіталу самостійних власників. Тому можна дати і таке його визначення як економічної категорії: це відносини  між економічно самостійними суб’єктами з питань оптимізації співвідношення доходів і витрат на основі незалежного  руху капіталів (інвестицій) та за умови  економічної зацікавленості і відповідальності цих суб’єктів.

Сучасна теорія прийняття  рішень розрізнює три можливих ситуації:

• Вибір за визначеності, коли результат рішення детермінований і може бути визначений наперед;
• Вибір в умовах ризику, коли результат не може бути точно спрогнозований, але є певна інформація про ймовірність можливих наслідків;
• Вибір в умовах невизначеності, коли результат є випадковим і повністю відсутня інформація щодо ймовірності наслідків рішення.

У цій класифікації з практичної точки зору межа між другим та третім випадками дещо розмита, якщо за ймовірність  брати так звану суб’єктивну  ймовірність, тобто ступінь впевненості  людини у настанні тієї чи іншої  події.

В економічній теорії передбачається, що людина, яка здібна раціонально  приймати рішення виходячи з принципу найбільшої вигоди, завжди має уявлення про ступінь ризику тієї чи іншої  альтернативи, обґрунтовуючи його певними  міркуваннями. Ці уявлення базуються  на впевненості індивіда (суб’єктивних уявленнях) у настанні різних наслідків  рішень. Так, нехай як результат рішення  вибору проекту розглядається певний єдиний показник (наприклад розмір доходу чи прибутку), фактична величина якого залежить від прийнятого рішення  і деяких випадкових факторів, тобто  кожному варіантові рішення відповідає свій імовірний розподіл результату. Тоді вибір в умовах ризику буде здійснюватись серед ймовірних розподілів, що відповідає кожному варіантів рішення.

Як правило, аналіз ризиків слід починати з виявлення якісних та кількісних факторів, які взаємодоповнюють один одного. Головне завдання якісного аналізу полягає у визначенні факторів ризику, етапів і робіт, за яких ризик виникає, тобто у виявленні потенційної області ризику з тим, щоб потім ідентифікувати всі можливі ризики. Кількісний аналіз полягає у чисельному визначенні розмірів окремих ризиків і ризику інвестиційного проекту в цілому. Ця проблема найскладніша і потребує застосування різних методів:

• статистичного;
• доцільності витрат;
• експертних оцінок;
• аналітичного;
• та зіставлення аналогів.

Розглянемо кожен з  них окремо по відношенню до аналізу  ризику інвестиційного проекту.

Статистичний метод рекомендується застосовувати в процесі обчислення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому і можливих при цьому втрат. Суть його полягає  у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі  статичні дані, які стосуються результативності здійснення фірмою таких операцій. Частоту виникнення певного рівня  втрат пропонується знаходити за формулою:

F0= N/Nзаг (з табл 6),

Де - F0частота виникнення певного рівня втрат;

N - число випадків появи  конкретного рівня втрат;

N - загальне число випадків  у статистичній виборці.

Для побудови кривої ризику і визначення рівня втрат необхідно  ввести поняття областей ризику. Областю  ризику називається певна зона загальних  витрат на ринку, в межах якої вони не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

При оцінці достатності капіталу для реалізації проекту слід враховувати  два поняття: статутний капітал  і весь капітал. Тобто така достатність  визначається максимально допустимим розміром статутного капталу компанії і граничним співвідношенням  усього її капіталу до суми активів, що називається коефіцієнтом ризику (Н).

Якщо за основу для виявлення  таких областей взяти вимоги національного  банку України до оцінки стану  активів будь-якого комерційного банку, то можна виділити п’ять основних областей ризику діяльності будь-якої фірми в умовах ринкової економіки: безризикова; ризиків: недопустимого; критичного; підвищеного; мінімального.

Розглянемо суть і характеристику кожної з них: