Управління капіталом банківської установи

Додатковий капітал ( капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року;
• субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал). Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через п'ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвесторові після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його початкової вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Зупинимось тепер детальніше на першій складовій регулятивного капіталу, а саме основному капіталі. Капітал першого рівня за Базельською угодою – це первинний, початковий капітал, не пов'язаний із обмеженнями стосовно використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків. Тому він найякісніший з точки зору гарантій забезпечення надійності вкладів та кредиторів банку. Капітал першого рівня складається зі сплаченого акціонерного капіталу (сплачені прості акції) і розкритих резервів (фонди банку, створені, згідно з рішенням загальних зборів акціонерів за рахунок чистого прибутку минулих років).

Найбільшою складовою капіталу І-го рівня прийнято вважати статутний капітал. Статутний капітал – це складова власного банківського капіталу, сформованого засновниками банку залежно від його організаційно-правової форми, відповідно до його статуту, для забезпечення існування та ефективної діяльності банку. У свою чергу, статутний капітал формується за рахунок первинного та періодичного випуску простих та привілейованих акцій, а також розкритого прибутку минулого року у вигляді дивідендів, що направлені на збільшення статутного капіталу комерційного банку та додаткових внесків власників, що також спрямовані на збільшення статутного капіталу.

Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

 Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що:

1. Капітал банку, як економічна  категорія, безумовно, є похідною  від первинної категорії «капітал», сутність якої виражається у діалектичній єдності матеріально-речового і суспільно-економічного аспектів.

2. Існує два основних підходи до трактування сутності поняття «банківський капітал». За першого підходу, який має більш широке трактування, під капіталом банку розуміють усю сукупність матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що виражені у грошовій формі і які задіяні в діяльності банків з метою одержання прибутку. Другий підхід, що має більш вузьке трактування, визначає поняття банківський капітал як частину ресурсів, яка належить його акціонерам, засновникам чи кооперативним власникам.

 

3. Більшість вчених асоціює  поняття «капітал» з такими  поняттями як «власність» і  «багатство».

4. Структура банківського  капіталу є неоднорідною за  своїм складом і включає основний  та додатковий капітал.

5. Капітал банку виступає  основою фінансового потенціалу, на якій ґрунтується його функціонування. Від формування, функціонування  та призначення банківського  капіталу залежить ефективність  діяльності банківської установи  та темпи росту банківської  системи в цілому.

 

1.2. Механізм управління банківським капіталом

 

Управління капіталом банків – основний процес, в межах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики. Це також діяльність банку, спрямована на оптимізації структури джерел та їх комбінацію у пасиві балансу. Тобто це є вибір найраціональнішої структури ресурсного забезпечення банку.

Процес управління розпочинається виробленням стратегії та планування, які є основою стабільної діяльності банку для мобілізації капіталу в умовах швидкоплинної ситуації на фінансовому ринку. Це пошук балансу між силами банку і зовнішнім середовищем. Можливості стратегічного планування значно пом’якшують ризики, сприяють успішному розвиткові банківського бізнесу.

 У банківській практиці  сьогодні визначено декілька  методів управління внутрішнім  і зовнішнім джерелами нарощування  капіталу . За першим методом  основне джерело поповнення капіталу  банку – його прибуток. Він  є одним  із найлегших, найдешевших  та найбезпечніших (з позиції  контрольного  пакета акцій) засобів  нарощування капіталу. Це джерело  безпосередньо  пов’язане з дивідендною  політикою банку: чим більше прибутку  буде  виплачено як дивіденди, тим менша його частка буде  капіталізована, і  навпаки. Світова  практика показує, що дивідендна  політика є оптимальною  тоді, коли зростає ринкова вартість  акцій.

 Нині найпопулярнішим  зовнішнім джерелом залучення  капіталу є емісія звичайних  і привілейованих акцій. Як варіант  організації випуску акцій мож виступати IPO ( initial pulic offerings ) – первинне публічне розміщення акцій на відкритому ринку (біржі), де їх може “вільно купувати широке коло приватних та інституційних інвесторів”. Переваги цього способу – можливість швидко отримати значні грошові ресурси, а також покращити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Крім того, додаткова емісія може бути використана з метою захисту від недружнього поглинання.

 Нарощування капіталу  з використанням емісії простих  акцій сьогодні використовується  досить обережно, і пов’язано  це з тим, що більшість власників  бояться втратити контроль за  управлінням банківською установою. У зв’язку з цим необхідні  нові фінансові інструменти, які  зацікавлять інвестора та власників  і дадуть можливість нарощувати  статутний фонд.

 Таким чином, механізм  управління капіталом банків  може бути визначено, як сукупність  методів, інструментів управління  та регулятивних правил, що застосовуються  суб’єктами у процесі управління  і спрямовуються на забезпечення  капіталізації банку в цілому. Механізм управління капіталом  банку є цілісною системою  взаємопов’язаних елементів, що  відображають відповідні заходи  банківського менеджменту в управлінні  капіталом банку.

 Для чіткого розподілу  функціональних обов’язків суб’єктів  управління і методів управління  капіталом банків необхідно виділити  в механізмі управління капіталом  банків відповідні блоки та  елементи. Кожний блок цього механізму  складається з певних елементів, які, у свою чергу, йому підпорядковані  та визначають зміст того чи  іншого блоку.

 Складовими блоками  механізму управління капіталом  банку є такі:

1) суб’єкти механізму  управління капіталом банків;

2) об’єкт механізму управління;

3) процес управління капіталом  банків, що охоплює такі елементи:

- методи управління;

- інструменти управління 

 Перший блок механізму  охоплює суб’єктів управління , якими є відповідальні особи  чи групи осіб, органи банківського  регулювання, котрі уповноважені  приймати управлінські рішення  та вживати відповідні заходи  щодо здійснення регулювання, контролю  за всіма стадіями процесу  управління капіталом банків.

 Суб’єкти управління  мають відповідати за ефективність  і безперервність функціонування  механізму управління капіталом  банків. Від компетентності управлінців, якості менеджменту залежатиме  рівень капіталізації банку.

 Другий блок механізму  охоплює об’єкт управління , яким  є капітал банку, достатність  якого обумовлюється через такі  фактори: якість активів; якість  управління; надходження коштів  та їх збереження; диверсифікація  ризику; власність; організація та  контроль операцій; рівень чутливості  банку до ризиків і якість  управління ними; стратегічне планування.

Третій блок механізму представлений процесом управління капіталом банків, котрий має місце та специфічні особливості як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. Процес управління передбачає застосування певних методів в управлінні капіталом банку. На макроекономічному рівні методами управління є ось такі: планування,  аналіз, контроль, регулювання.

 На мікроекономічному  рівні методами управління капіталом  банку є:

- метод внутрішніх джерел  поповнення капіталу;

- метод зовнішніх джерел  поповнення капіталу.

Ефективне функціонування розглянутого механізму управління капіталом банку, через узгодження управлінських рішень та досягнення певних взаємозв’язків між усіма складовими компонентами, правильного вибору методів та інструментів управління капіталом банку сприятиме підвищенню рівня прибутковості, зниженню ризиків, контролю та підтриманню ліквідності й платоспроможності на достатньому рівні, що в кінцевому підсумку, безумовно, позитивно вплине на забезпечення достатності капіталу кожного банку та підвищення капіталізації банківської системи в цілому.

 

3. Стратегічне управління капіталом банку

 

Стратегічне управління капіталом банку — це сукупність взаємозв’язаних  часі і просторі управлінських дій і функцій, які дозволяють формувати бажану структуру капіталу відповідно до стратегічних цілей діяльності та розвитку банку, визначати характер взаємовідносин між відокремленими ланками його внутрішнього середовища.

Головною метою стратегічного управління банківським капіталом є залучення та підтримка на достатньому рівні капітальної бази з метою розширення діяльності й створення захисту від ризиків, які супроводжують банківську установу в процесі діяльності, прогнозування майбутнього обсягу капіталу з урахуванням усіх можливих факторів впливу, дотримання законодавчо визначених нормативів співвідношення між різними складовими капіталу. 

Беручи до уваги те, що капітал є основою при створенні банківської установи, відіграє головну роль в процесі діяльності та ліквідації чи реорганізації, механізм стратегічного управління капіталом повинен забезпечувати наступне :

- визначення конкретних  цілей та завдань, а також здійснення  контролю за їх дотриманням;

- визначення способів  оптимізації процесу управління  капіталом банківської установи  та здійснення аналізу ефективності  даної оптимізації;

- розробка загальної  стратегії управління капіталом;

- обґрунтування  напрямів оперативного управління  високоліквідними активами;

- вдосконалення  способів використання банківського  капіталу;

- застосування з  метою управління економічних  методів і моделей, зокрема при  аналізі та плануванні;

- орієнтація на  використання внутрішніх важелів  впливу на процес управління  капіталом.

В Україні з метою забезпечення ефективного управління власним капіталом доцільно здійснювати наступне:

- підвищувати рівень  капіталізації банків за рахунок  коштів існуючих та нових інвесторів  у сфері банківської діяльності, віддаючи перевагу тим напрямам  збільшення власного капіталу, що  забезпечують збереження контролю  за діяльністю банку;