Товарна та географічна структура зовнішньої торгівлі Іспанії

Товарна та географічна структура зовнішньої торгівлі Іспанії

 

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ І. Зовнішньоекономічні зв’язки Іспанії…………………………………..4

1.  Географічна структура зовнішньої торгівлі Іспанії……………………....4
2. Товарна структура зовнішньої торгівлі Іспанії……………………………9
3. Зовнішньо-торгівельний аналіз економічної діяльності Іспанії………….13

Розділ ІІ. Основні принципи зовнішньоторговельної політики Іспанії………..20

2.1. Аналіз зовнішньої  торгівлі Іспанії в динаміці  за 2012 – 2013 роки………20

2.2. Загальний економічний стан, та економічний потенціал Іспанії , рейтингові позиції у світовій економіці за основними показниками 2012-2013 років…….21

2.3. Оцінка ефективності розвитку зовнішньої торгівлі в  Іспанії характеристика показників зовнішньої торгівлі……………………………………………………29

2.4. Аналіз співробітництва  Іспанії з провідними країнами…………………..36

РОЗДІЛ ІІІ. Розробка заходів підвищення ефективності зовнішньої торгівлі Іспанії ……………………………………………………………………………….46

3.1. Напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності Іспанії…….46

3.2. Реалізація пріоритетних гео-економічних напрямків розвитку зовнішньої торгівлі Іспанії ……………………………………………………………………..49

ВИСНОВОК………………………………………………………………………..52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………54

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….56

 

ВСТУП

 

Міжнародна торгівля була історично першою і до певного часу головною сферою міжнародних економічних відносин. Лише наприкінці ХХ століття провідну роль в системі міжнародної економіки почали відігравати різноманітні форми фінансових операцій, але значення міжнародної торгівлі і тепер надзвичайно суттєве, і полягає в тому, що підґрунтям міжнародної торгівлі є важливі чинники та доцільність міжнародного обміну товарами та послугами.

У загальному вигляді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, які вони не в змозі самостійно ефективно виробляти.

По вартісним масштабам в загальному комплексі світо господарських зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу „невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Високі темпи розвитку міжнародної торгівлі свідчать також про поглиблення поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.

Актуальність теми: Іспанія - країна Західної Європи. Піднесення Іспанії після Другої світової війни пов'язане із значним розширенням внутрішнього ринку, масовим оновленням і зростанням основного капіталу.

У перше післявоєнне десятиліття економічна політика проводилася під знаком соціального ринкового господарства з метою з'єднати конкуренцію, приватну ініціативу з соціальним прогресом, забезпеченим продуктивністю економіки.

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, за часів поширення НАТО і ЄС на схід, Іспанія бачиться найбільш перспективним партнером з країн Заходу. Саме тому була вибрана як об'єкт даного дослідження.

Мета: Проаналізувати (на основі фактів) зовнішньоекономічні позиції Іспанії, та спробувати розкрити її стратегію відносно подальшого розвитку.

Об’єкт дослідження: Зовнішньоекономічні зв’язки Іспанії. Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.

Мета даної роботи - виявити особливості економічного розвитку і зовнішньоекономічної діяльності Іспанії. Відповідно до поставленої мети були визначені наступні найважливіші завдання: дати загальну характеристику; розглянути політику соціального ринкового господарства, що проводиться в Іспанії; оцінити інвестиційну привабливість; досліджувати особливості зовнішньоекономічних стосунків, товарну і географічну структуру експорту і імпорту, зовнішньоторговельну політику держави; виявити актуальні проблеми.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань: дослідження сутності і змісту міжнародної торгівлі та її концепцій; визначення основних тенденцій розвитку зовнішньої торгівлі Іспанії висвітлення основних проблем та суперечностей у розвитку зовнішньої торгівлі  Іспанії та вироблення рекомендацій щодо вдосконалення торгівельних відносин.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Зовнішньоекономічні зв’язки Іспанії

 

1. Географічна структура зовнішньої торгівлі Іспанії

 

У 20 ст. Іспанія увійшла із слабо розвиненою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славилася маслинами і оливковим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів. Після другої світової війни Іспанія залишилася в стороні від світової спільноти, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). Країна стала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високу міру втручання держави в ринок, введення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення долі державної власності. З 1950-х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За об'ємом промисловій продукції вона займає п'яте місце в Європі і восьме - в світі. На початку 1960-х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як «іспанське диво». З 1960 по 1974 р. економічні показники зростали в середньому на 6,6% в рік. Це було вище, ніж в будь-якої іншої країни світу (за винятком Японії). Економічне диво сталося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три чинники забезпечили ривок іспанської економіки:

Зарубіжні інвестиції. Як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США і ФРН стали основними джерелами інвестицій;

Туризм. Підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість здійснювати іноземні поїздки. Іспанія, володіючи прекрасними пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму;

Грошові перекази емігрантів-робітників. З 1959 по 1974 р. більш за 3-х мільйонів іспанців покинули країну у пошуках роботи. Переважна більшість виїхала до Швейцарії, Західної Німеччини і Франції. Ці робітники-емігранти лише за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол.

Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відвертістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався в кінці 50-х років з “Плану лібералізації”, продовжився потім в рамках Переважного Договору з ЄС 1970 років, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії до Європейського Співтовариства в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого поширення і створення робочих місць за роки, що послідували за нашим вступом в ЄС. В той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкій модернізації перед лицем конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства і споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку.

Економічний спад, що вибухнув на початку 2004-х років, був частково пов'язаний з дефіцитом платіжного балансу після 2000. Хоча доходи від туризму і понизили цей дефіцит в 2006, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор в Барселоні і усесвітньої виставки «Експо-92» в Севільє, в цьому секторі економіки виявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували прямувати в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) в збиток депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття.

Не дивлячись на все це, на початку 90-х років почали з'являтися симптоми економічного перенапруження, що відбилися в інфляції, що намітилася, і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (у 2007 р. у ВВП відмічено негативне сальдо у розмірі 1,2%), скороченні зайнятості і подальшої девальвації. У 2008 р. Іспанія знов вступила у фазу відносного відновлення, хоча все ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на дорогу економічного розвитку сталося в 2010 році, в значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним в життя новим Урядом, сформованим після виборів в квітні 2010 року.

У економічному розвитку Іспанії за 2005-2011 рр. чітко просліджуються два різних по тенденціях і результатах періоду. Перший (2005-2007) характеризувався циклічним спадом промисловості виробництва і подальшою глибокою депресією, що охопила практично всі сфери економіки. Після досягнення в 2007 р. нижчої точки господарського спаду економіка Іспанії з 2008 р. увійшла в період стабілізації і розвитку. Пожвавлення, що почалося, до кінця 2009 р. перейшло у фазу підйому, що продовжувалася впродовж всього 2011 р. Після різкого інвестиційного спаду в 2007 р. середньорічні темпи зростання валових приватних капіталовкладень, перш за все в будівництво, офісне устаткування і комп'ютерну техніку, піднялися до 7%. У зв'язку із зниженням кредитних ставок, у тому числі і у сфері іпотеки, середньорічні темпи зростання будівництва збільшилися за останнє семиріччя на 31%, найдинамічнішим компонентом кредитних ресурсів стали індивідуальні позики на будівництво житла, які послужили вирішальним чинником будівельного буму.

Зростання капіталовкладень проводився зростанням прибутків приватних компаній, чому значною мірою сприяли зростання внутрішнього вжитку, скорочення фінансових витрат і витрат на заробітну плату.

У 2008-2011 рр. середньорічні темпи зростання експорту складали майже 13% проти 5,3% за попередній чотирилітній період. Це з'явилося прямим результатом неодноразової девальвації. Розширюються зв'язки між нашими країнами в туризмі. За останні роки Іспанію в середньому щорік відвідують понад 120 тис. російських туристів. Доходи Іспанії від туризму складають біля 4% ВВП. Нетто-доходи, що постійно збільшуються, від цієї діяльності разом із зменшенням (у 1,8 рази) торгівельного дефіциту сталі вирішальним чинником різкого скорочення негативного сальдо балансу по поточних операціях, яке за останніх 3 роки жодного разу нс перевищило 1% ВВП.

Офіційні резерви скоротилися з 44.8 млрд. дол. в 2008 р. до 36,8 млрд. в 2011 р. (еквівалент п'ятимісячного об'єму імпорту). Скорочення резервів було б ще більшим, якби уряд не збільшив їх за рахунок короткострокових зовнішніх позик, аби профінансувати бюджетний дефіцит.

Економічний підйом сприяв збільшенню темпів зростання зайнятості населення і скороченню безробіття з 24,6% в кінці

Больові точки економіки Іспанії в 2000-х роках - незбалансованість державного бюджету, інфляція і структурне безробіття, показники яких почали зростати з середини 70-х років. Тому в даний період основною метою бюджетної політики іспанського уряду було скорочення бюджетного дефіциту до критеріїв, встановлених Маастрихтськими угодами.

Для цього треба б збільшити прибуткову частину бюджету без вживання яких-небудь спеціальних екстремальних заходів, скоротити різко збільшені поточні витрати, ввести систему моніторингу державних витрат, проводити адекватну грошово-кредитну політику

Одна з головних заслуг уряду - поетапне проведення найглибшої за всю історію країни податкової реформи з метою справедливішого розподілу податкового тягаря, демократизації, модернізації і адаптації системи оподаткування до вимог і нормативів ЄС. Реформа, зокрема, передбачала введення податку на власність і спадок; прогресивної шкали оподаткування з доходів фізичних осіб; податку на додану вартість замість безлічі інших видів податків і поборів; модернізацію системи соціального страхування, а головне створення ефективнішої системи збору податків, фіскальної інспекції. що передбачала виключно жорсткі штрафні санкції до неплатників податків (аж до 6-річного тюремного висновку. Це дозволило за порівняно короткий проміжок часу забезпечити найвищий в ЄС приріст податкових вступів в казну. У 2005-2001 рр. їх доля у ВВП складала в середньому близько 40% проти 30% в 2000 р.