Шпаргалка з "Менеджменту організацій"

1) Організація  як складна система та як  об’єкт управління: взаємозв’язок  га взаємозалежність її внутрішніх  елементів і факторів зовнішнього  середовища.

Під організацією в теорії управління розуміють соціальне  утворення, об'єднання груп людей, які  вступають у певні соціально-економічні та організаційно-економічні відносини  і взаємодіють.

Сучасна теорія управління виокремлює такі основні ознаки організації: наявність загальної мети, самостійність, здійснення діяльності на основі принципу саморегулювання, яке забезпечується за допомогою внутрішнього організаційного  центру, наявність певної організаційної культури.

На сучасному етапі  всі організації розглядаються  як відкриті системи — системи, внутрішні  елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім  середовищем. Відкритій системі  притаманні такі елементи:

— цілісність (взаємозв'язок і взаємодія всіх складових та певна системна якість, що характеризує цю цілісність):

— перспективність (розвиток у напрямі вдосконалення);

— незалежність (можливе  відокремлення підприємств);

— спеціалізованість (здатність  виконувати окремі функції);

— перетворення вхідних  елементів на вихідні;

— централізація (одна зі складових  стає домінуючою);

— зростання (тенденція до розширення);

— циклічність розвитку;

— рівновага;

— непередбачуваність порушення  рівноваги.

Сучасна відкрита система  має вхід і вихід. Входом для організації  як системи є всі види ресурсів (капітал, робоча сила, природні ресурси, інформація тощо), виходом — продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників. Будь-яка організація як система  складається з керуючої та керованої  підсистем.

Розвиток організації  залежить від зовнішнього середовища, яке складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища.

 

2) Узгодження цілей,  стратегій, організаційного потенціалу  і можливостей організації.

Цілі підприємства - це його бажаний стан, конкретні межі, яких воно має досягнути в усіх сферах діяльності в кінці стратегічного  періоду і на проміжних етапах.

Організаційні цілі мають  відповідати наступним вимогам:мають бути конкретними та вимірюваними; зорієнтованими у часі; реалістичними та досяжними; не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними; сформульованими письмово.

Цілі, сформульовані з  урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою  яких менеджер може робити висновки про  ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.

Цілі конкретизують місію, виступають орієнтиром і мотивом  поведінки всіх членів колективу.

Рис. 4.2. Схема зв'язків  і узгодженості цілей

Одним із продуктів стратегічного  управління є стратегія організації. Поняття стратегії досить багатогранне. Загалом можна визначити стратегію  як довгострокову модель розвитку організації, яка ухвалюється для досягнення стратегічних цілей і враховує обмеження  внутрішнього та зовнішнього середовища організації.

Процес планування стратегії  складається з певних послідовних  етапів.

1) оцінка й аналіз наявної  стратегії організації.

2) аналіз та оцінка  зовнішнього і внутрішнього середовища  організації, встановлення цілей  розвитку.

3) прогнозування сценаріїв  імовірних подій, можливих ринків.

4) коригування наявної  або формування нової стратегії.

5) обґрунтування й вибір  стратегічних альтернатив.

6) розробка функціональних  і ресурсних стратегій.

7) запровадження, контроль  та оцінка результатів. 

Особливо важливим етапом планування стратегії є аналіз середовища організації, оскільки він забезпечує базу для визначення місії і цілей  організації, дає змогу оцінити  її наявний потенціал та конкурентні  переваги, можливості забезпечення балансу з бізнес-середовищем.Він спрямований на те, щоб з'ясувати, які із зовнішніх чинників надають можливості або становлять загрозу для організації, тобто визначити позитивну чи негативну дію політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, міжнародних факторів.

Організаційний  потенціал відміну від решти компонентів потенціалу характеризується як кількісними, так і якісними показниками. Так до складу елементів організаційного потенціалу включається: управлінський персонал, структура, інформація, системи і процедури, технологічні процеси, системи ціннісної орієнтації.

 

3) Характеристика  базових елементів управління  підприємством (установою, організацією)

Основними елементами управління підприємством виступають: стратегії, структура, системи, стиль, сумісність цінності, склад персоналу, сума навичок.

Структура- Опис характеристики організаційної схеми (рівні, ланки, організаційні  зв´язки).

Системи- Опис формальних та неформальних процесів і встановлення процедур на підприємстві.

Стратегії - Спрямованість  підприємства на досягнення поставлених  цілей.

Склад персоналу - Характеристики основних категорій персоналу підприємства.

Сума навичок - Характеристика дій керівників підприємства, спрямованих на досягнення цілей і системи управління в цілому.

Стиль - Характеристика дій керівників підприємства, спрямованих на досягнення цілей і системи управління в цілому.

Сумісність цінності - Найважливіші цінності та основоположні концепції, що визначають поведінку учасників  діяльності підприємства.

Елементи управління підприємства поділяються на жорсткі та м´які. Жорсткі – це стратегії, структура, система; Мякі – склад персоналу, сума навичок, стиль, смісність цінності

 

 

 

 

4) Досягнення синергізму  в менеджменті організації.

Синергізм — це умова, за якої загальний результат є більшим від суми часток.

У сфері менеджменту синергію використовують при диверсифікації, створенні концернів, кооперації. Синергічний  ефект у сфері управління виникає  тоді, коли для виконання якогось  завдання вдається зібрати однодумців, котрі доповнюють один одного і разом  досягають високих результатів.Загалом  глобальним завданням менеджменту  є забезпечення синергізму. В різних сферах діяльності і галузях промисловості  перед менеджментом виникає чимало стратегічних, організаційних і оперативних  проблем. У їх сукупності важливо  визначити ті, що були вирішені раніше чи мають подібні ознаки. Усе це є передумовою використання набутих  теоретичних і практичних знань, досвіду у вирішенні актуальних проблем. Якщо, наприклад, при входженні  в нову галузь підприємству доводиться долати вже знайомі йому проблеми, воно має більше шансів розраховувати  на успіх. А крупним компаніям  простіше диверсифікуватися в інші, непрофільні для них галузі діяльності. Наприклад, спеціалізуючись на виробництві  металопродукції, вони можуть займатися  бізнесом на ринку енергоресурсів, цукру, у банківській і страховій  сферах та ін. Синергізм менеджменту - не випливає напряму із формули  віддачі інвестицій, але здатний  справляти значний вплив на загальний  синергетичний ефект. Синергізм  менеджменту проявляється тоді, коли проблеми управління в новій галузі схожі з існуючими, тобто коли керівництву підприємства вистачить  наявної компетентності високопрофесійно діяти в новому бізнесі. Якщо ж  проблеми в новій галузі будуть новими і незнайомими, позитивний ефект  синергізму не тільки буде низьким, а, швидше за все, появиться загроза  від'ємного ефекту від рішень керівництва.

 

5) Визначення основних  підсистем підприємства (установи, організації).

Підсистема — це складова частина системи, яка має свої характеристики, притаманні лище їй особливості.

Це сукупність елементів, які об’єднані єдиним процесом функціонування та при взаємодії реалізують певну  операцію, що необхідна для досягнення поставленої перед системою в  цілому мети.

Характеристиау  елементів системи.

1.Елемент виступає структуротворчою  частиною будь-якої сис-теми (наприклад,  підприємство є складовою галузі  виробництва, з одного боку, та  складається з цехів та служб  — з іншого).

2.Елементу притаманні  властивості, які будуть використовувати-ся  системою або є потенційними  для функціонального використання. Кожна властивість елемента може  бути умовою для залучення  його до системи.

3. Властивості елементів  визначають їх місце у внутрішній  орга-нізації системи. Елементи  розвиваються в рамках системи  та підко-рюються умовам її  функціонування, змінюючись у процесі  розвитку системи або під впливом  управлінського впливу.

4. Цілі системи визначають  конкретну форму існування елемен-тів  як її (системи) частини. Тобто  структурна автономність кожного  елемента — одна з ознак  елемента системи.

5.  Елементи та підсистеми  ніколи не діють самі по  собі. Без вза-ємодії елементів  не може до кінця реалізуватися  функція кожного елемента (економісти, фінансисти, бухгалтери). Свою функцію  й призначення елемент або  підсистема може виконати тільки  за умови, що буде взаємодіяти  з елементами та підсистемами.

6. Взаємодія буде краща,  якщо будуть упорядковані взаємозв’язки  елементів, підсистем.

Осн. підсистеми підприємства:

1)Управлінська підсистема

2)Технологічна

3)Технічна

4)Виробнича

5)Інформаційна

6)Соціальна

7)Просторова

 

6) Використання системного підходу в управлінні в умовах змін

Системний підхід — це напрям методології наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем. Широке використання системного підходу до вирішення проблем управління на підприємстві пов’язане з тим, що цей підхід дозволяє всебічно, на рівні конкрентної характеристики оцінити об’єкт управління, проаналізувати ситуацію в межах даної системи і, відповідно, накращим чином організувати процес прийняття рішення. Системний підхід до аналізу проблемної ситуації дозволяє виявити чинники та причини, що призвели до появи проблеми в цілому і її складових. Особливо важливим даний підхід є при виникненні нових проблемних ситуацій, з якими підприємство раніше не зустрічалося, що, зокрема, обумовлює доцільність його застосування при управлінні змінами на підприємстві.

Розгляд управління змінами  як системи обумовлюється, перш за все, необхідністю врахування багаточинниковості цього виду діяльності, що знаходиться  в складній структурі стосунків, сформованих як усередині самої  системи управління змінами, так  і в стосунках з іншими управлінськими підсистемами на підприємстві та зовнішнім  середовищем. Відповідно, з точки  зору системного підходу управління змінами може бути визначено як цілісний комплекс ієрархічно впорядкованих  та взаємопов’язаних прямими і зворотними зв’язками компонентів, які здійснюють управління змінами на підприємстві та мають особливу єдність із зовнішнім  середовищем.

 

7.Елементи менеджменту  організації:

1)Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для досягнення таких цілей.

2)Структура - сукупність управлінських ланок, розташованих у суворій підпорядкованості і яка забезпечує взаємозв'язок між керуючою і керованою системами.

3) Склад персоналу - особистий склад організації, який працює за наймом і має певну компетенцію, що поєднує здібності і мотивацію кожного співробітника та визначає його поведінку в рамках організації у трудовому процесі.

4) Система - формою реального втілення управлінських взаємозв'язків.

5) Стиль — система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

6) Сума навичок — здатність виконувати дії (реалізувати бізнес-процес тощо) відповідно до заданих критеріїв (якості тощо), що надбана в процесі навчання або "життєвої практики".

7) Спільні цінності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8) Особливості  функціонального та системного  бачення організації. 

Управління організацією повинно спиратися насамперед на основні загальнометодологічні  принципи системного підходу, який становить  стратегію наукового пізнання і  практичної діяльності в різних сферах дійсності, а також у сфері  менеджменту.

Отже,системний підхід у менеджменті — це особливий спосіб мислення, методологія розгляду різних соціально-економічних утворень, яка дає змогу глибше і краще осмислити їх сутність (структуру, організацію, функціонування) і знайти оптимальні шляхи і методи впливу на розвиток таких комплексів і систем управління ними

Системний підхід є загальною  методологією пізнання і практичного  перетворення системних об'єктів. Тому в галузі теорії менеджменту організацій  принципи системного підходу необхідно  застосовувати як методологічні  засоби в таких аспектах: