Шпаргалка по "Основи менеджменту"

Комунікації - це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні для прийняття рішень, і доводить їх до працівників організації.

Комунікаційна мережа - це сукупність індивідів, які постійно взаємодіють між собою на основі створених та функціонуючих інформаційних каналів.

Обмін інформацією пронизує всі управлінські функції, тому комунікації розглядаються як сполучний процес у менеджменті. Якщо комунікації налагоджені погано, рішення можуть бути помилковими, персонал може неправильно розуміти керівні команди, міжособистісні стосунки можуть деформуватися. Західні спеціалісти стверджують, що керівники від 50 до 90% свого робочого часу витрачають на комунікації. Це стає зрозумілим, коли врахувати, що керівники обмінюються інформацією для реалізації своєї ролі в міжособистісних стосунках, у процесі прийняття управлінських рішень, а також для виконання функцій планування, організації, мотивації та контролю.

Комунікації зверху вниз вирішують  п´ять основних завдань:

• · ознайомлення працівників з цілями організації для усвідомлення ними важливості виконуваної роботи;
• · викладення конкретних інструкцій щодо виконання робіт,
• · забезпечення розуміння роботи та й зв´язку з іншими завданнями організації;
• · надання інформації про процедури і методи виконання роботи;
• · забезпечення підлеглих інформацією зворотного зв´язку про результати діяльності організації.

13. Сутність результативності та ефективності менеджменту.

Оцінювання системи менеджменту  можливе за критеріями результативності та ефективності. Результативність системи менеджменту – це її здатність виконувати управлінські функції таким чином, щоб організація могла досягати намічених цілей, оперативно реагуючи на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища. Реалізація управлінських функцій забезпечується через: - механізм внутрішньої координації; - процедури стимулювання; - систему інформаційного забезпечення; - структуру прийняття рішень. Так, внутрішня координація здійснюється через механізм розподілу влади і делегування повноважень відповідно до сформованої структури управління, що забезпечує належну гнучкість фірми і її здатність координувати дії багатьох людей відповідно до встановлених цілей. Ефективні процедури стимулювання дозволяють ідентифікувати потреби та інтереси людей та розробити такий механізм їх задоволення, який би спрямовував зусилля та дії працівників організації на досягнення загальних цілей. Система інформаційного забезпечення має давати змогу менеджерам своєчасно розпізнавати проблему чи виявляти нові можливості, що з’явилися у фірми внаслідок зміни умов господарювання,  а структура прийняття рішень мусить забезпечувати оперативне і кваліфіковане опрацювання інформації з метою розробки і реалізації адекватного ситуації рішення, яке б дозволило найкращим чином використати її потенціал.   З врахуванням особливостей організації (розміри, форма власності, вид діяльності тощо), деякі із чинників набувають більшої ваги, а деякі стають несуттєвими. Так, для великих  компаній дуже важливо забезпечити механізм внутрішньої координації, відповідно система інформаційного забезпечення має надавати достатньо інформації про стан внутрішнього середовища фірми. Очевидно, що для малих фірм ці аспекти є мало значимими, оскільки  невелика кількість працівників дозволяє менеджерові контролювати їхні дії без особливих зусиль. З іншого боку, ефективність системи управління досягається при оптимальному поєднанні вказаних елементів, яке забезпечує їх адекватність. Зокрема, система стимулювання у організації з матричною структурою має відрізняється від тієї, що використовується у традиційній фірмі централізованого типу. Система інформації у цих організаціях повинна надавати доступ до неї всім суб'єктам управління і рівноцінно включати як зовнішню (про стан ринку), так і внутрішню (про саму себе) інформацію, чого не скажеш про лінійну чи лінійно-функціональну організацію, де інформація зосереджується у ключових осіб. Порушення відповідності між елементами системи управління спричиняє втрату динаміки розвитку організації, а значить, і зменшення ефективності її діяльності.

 Ефективність системи менеджменту – це показник, що характеризується співвідношенням витрат на здійснення управлінських функцій із результатами діяльності організації. Отже, система показників ефективності управління має оцінювати здатність менеджменту організації справлятися із проблемами, що виникають у процесі її діяльності. Разом з тим, показники ефективності мають відображати і зміну загального стану організації під впливом управлінських зусиль. Управлінські зусилля певною мірою можуть бути оцінені у кількісному вираженні через величину витрат на управління (рис. 14.1) [97, c.135]. Чим меншими є ці витрати з розрахунку на одиницю продукції, тим ефективнішою вважається система менеджменту підприємства. Але при цьому процес треба розглядати у динаміці і зважати на те, що витрати стрибкоподібно зростають у разі придбання сучасних засобів опрацювання інформації. Якщо у наступному після цього періоді істотно зросли обсяги виробництва та продажу продукції, збільшилася маса прибутку, то ефективність управління підвищилась. Найуживанішим показником визначення ефективності управління є відношення загального або кінцевого результату виробництва до сукупних витрат на управління. де Еу – ефективність управління; Рк – кінцевий результат, отриманий підприємством; Ву – витрати на управління. Цей показник може набувати різного  змісту, в залежності від того, яка величина приймається у якості загального результату діяльності підприємства – обсяг виробництва, обсяг реалізації продукції чи сума прибутку. До кількісних показників ефективності системи управління доцільно віднести і економію живої та уречевленої праці у системі управління, яка проявляється у скороченні трудомісткості виконання управлінських операцій та процедур. Це сприяє зменшенню кількості зайнятих у апараті управління. Тому другим розповсюдженим показником ефективності системи менеджменту є відношення загального результату виробництва (обсягу реалізації продукції, суми валового прибутку) до кількості працівників апарату управління.