Шляхи удосконалення планування на підприємстві

Перш за все, керівники служб повинні проаналізувати весь набір запропонованих ідей та виявити основні перешкоди впровадження.

У більшості організацій таким стандартним перешкодою, є зайве число одночасно виконуваних проектів. Тобто практично в будь-якій організації необхідно призупинити частину проектів з тим, щоб гарантувати швидке виконання нового стратегічного плану.

Далі всі зібрані пропозиції із зазначенням можливих перешкод для їх реалізації в певній послідовності включають в план. Цю послідовність встановлюють відповідно до спільними поглядами членів робочої групи та логікою того, що повинно бути зроблено в першу, у другу, в третю і т.д. черзі. Зазвичай, у план включають від 50 до 100 пропозицій.

Після того, як пропозиції відібрані і розташовані в потрібній послідовності, керівники, відповідальні за їх реалізацію, оцінюють тривалість робіт. Зазвичай, за виконання пропозицій призначають відповідальними тих, хто їх вніс.

До кінця третього дня готується проект плану, після чого кожен керівник іде у свій підрозділ і конкретизує цей план. Реалізація стратегічного плану стає найважливішим проектом організації, загальне керівництво яким приймає на себе генеральний директор або уповноважена ним особа.

Для того щоб план успішно реалізовувався, хід його виконання повинен регулярно, з періодичністю в 1-2 тижні відслідковуватися, а сам план - постійно оновлюватися з урахуванням надходження інформації від учасників його виконання.

Стратегічне планування. День 4

Четвертий день є резервним на той випадок, якщо тривалість заходів, запланованих на перші три дні, виявляється більше, ніж передбачено в плані. Зазвичай в процесі «4x4» цей день завантажений повністю.

Отже, можна зробити висновок, що процес «4x4» націлений на надання допомоги керівникам в забезпеченні гнучкості і керованості компаній, завдяки яким вона здатна розвиватися швидко і не виходити з-під контролю керівництва.

Підхід, заснований на теорії обмежень, дозволяє проводити поглиблений аналіз існуючих ринкових проблем і випливаючих з них, небажаних для компанії, наслідків, виявляти можливості сегментації ринку і висувати коректно сформульовані ринкові пропозиції.

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

У світовій практиці в залежності від діючих форм поділу планових функцій відомі дві основні схеми організації внутрішньофірмового планування, звані «зверху вниз» або «знизу вгору ». За першою схемою керівництво фірми визначає основні цілі та завдання, зокрема планові показники по прибутку, які згодом включаються в плани підрозділів. За другою схемою надходять навпаки: розрахунок планових показників продажу продукції починається з підрозділів, а потім складається єдиний план фірми. Існує й третя схема, яка передбачає творчу взаємодію «верхів» і «низів» у процесі складання загального внутрішньофірмового плану. Дана схема є найбільш досконалою, оскільки планування «знизу» і складання бюджету «згори» являють собою єдиний процес, в якому передбачається постійна взаємоув'язки та координація планів різних рівнів управління підприємством.

Таким чином, правильний вибір схеми розробки внутрішньогосподарських планів є одним з перших напрямків вдосконалення системи планування на кожному підприємстві. В умовах ринку фірма повинна вибрати таку схему планування, що дозволяє найкращим чином здійснювати якісну розробку і оперативний контроль планів виробництва та продажу продукції і в першу чергу плану прибутку.

До найважливіших напрямків підвищення якості планування в сучасних умовах необхідно, на наш погляд, віднести такі, як удосконалення методології, розвиток нормативної бази, зростання професіоналізму персоналу, застосування комп'ютерної техніки, стимулювання розробників і виконавців планів та ін. Почати потрібно з методології планування.

Внутріфірмове планування в ринкових умовах господарювання є вільною науковою і практичною діяльністю великої групи менеджерів різних рівнів управління. Виробники отримали значну свободу як у плановій, так і в господарській діяльності.

У цих умовах головне завдання всіх економістів-плановиків полягає у виборі оптимальних планових показників майбутньої виробничо-фінансової діяльності при існуючих обмеженнях наявних ресурсів.

Звідси випливає й основний напрямок вдосконалення методології планування, який полягає в підвищенні точності порівняння витрат і результатів майбутньої виробничої діяльності при найбільш повному обліку взаємодії системи ринкових факторів.

Для якісного планування потрібні такі вимірники, які допомагають визначати не тільки високі кінцеві результати, але й ті граничні нижні й верхні показники, які в діючих умовах не слід переступати. В якості таких вимірників, що сприяють максимізації прибутку на вітчизняних підприємствах, можуть бути взяті використовуються в зарубіжній економічній теорії показники граничного доходу, валової виручки і ін.

Застосовувана на наших підприємствах методика планування повинна неодмінно сприяти вибору оптимальних планованих показників з ряду альтернативних варіантів пропонованих бізнес-проектів . Нашим підприємствам пора вже переходити до науково обгрунтованого пошуку і вибору оптимальних планів.

Економити обмежені виробничі ресурси, багато хто з наших керівників, фахівців та виконавців не тільки не вміють, але і не навчаються. Більш того, ринкова свобода вже привела до створення вкрай високих вартісних нормативів на більшість видів матеріальних та енергетичних ресурсів, які в свою чергу не могли не призвести до майже повній відсутності нормативів оборотних коштів на наших підприємствах і відповідному зниженню платоспроможності. Усунути ці неринкові перекоси і диспропорції нашим економістам-менеджерам поки не вдається.

Саме через відсутність належної нормативної бази, як підтверджує практика, не працюють і основні закони ринкової економіки, не вдається вільне регулювання виробництва і споживання, багато питань ринку вирішуються за допомогою тривалого економічного експерименту або, простіше кажучи, шляхом чергових спроб і помилок .

У цих умовах висувається на перший план необхідність вдосконалення всієї нормативної бази і створення цілісної системи економічних нормативів або індикаторів, здатних стати тією «невидимою рукою», яка на зарубіжному ринку досить успішно регулює виробництво і справедливо розподіляє доходи.

Таку регулюючу роль на світовому ринку здійснюють рівноважні, або збалансовані, ціни на ресурси, товари і послуги. Подібні ринкові ціни повинні діяти і в українській економіці. Це стосується перш за все ціни робочої сили, яка у нас нижче в кілька разів, ніж у багатьох ринкових країнах.

Удосконалення методології та нормативної бази внутрішньофірмового планування передбачає підвищення професійного рівня економістів-менеджерів. Фахівці повинні володіти теорією внутрішньофірмового ринкового планування і володіти необхідними практичними навичками, що може стати в подальшому свого роду наукової та методичної основою формування у кожного працівника стійких професійних вмінь і творчих здібностей до виконання планової діяльності. Це також має передбачати поліпшення не тільки теоретичної, але й практичної підготовки молодих економістів-менеджерів.

Удосконалення внутрішньофірмового планування в сучасних умовах грунтується на тісній взаємодії наукових, методичних, виробничих і людських чинників. Цей процес вдосконалення планів і зростання результатів має бути не тільки безперервним, але і нескінченним для всіх його учасників. Він викликаний появою і дією нових ринкових вимог до фахівців у всіх сферах людської діяльності.

Нові потреби ринку є основним регулятором вдосконалення трудової діяльності всіх категорій персоналу, включаючи і сферу внутрішньофірмового планування. Тому удосконалення планування повинне стати на всіх підприємствах основою підвищення ефективності виробництва і рівня доходів персоналу і слугувати важливим засобом досягнення головних економічних і соціальних цілей розвитку кожної людини і всіх великих і малих корпорацій і фірм.

Без плану неможливо здійснювати дієвий контроль, добиватись узгоджених дій між підрозділами підприємства і виокремлювати пріоритетні напрями його розвитку. Насамперед, планування має ґрунтуватися на таких наукових принципах, як: науковість, комплексність, неперервність, демократизм, цілеспрямованість, точність, цілісність, гнучкість, збалансованість, оптимальність, структуризація планів, їх координація та економічність процесу планування, принцип стандартизації процесів і техніки планування.

Варто використовувати сучасні концепції планування.

Основними передумовами вдосконалення планування на підприємстві повинні стати:

• інформаційне забезпечення – наявність об'єктивних даних про стан зовнішнього середовища щодо попиту, пропозиції, цін, конкурентів, інвесторів, місце підприємства в ринковому середовищі, темпи змін оточення, в якому воно функціонує, а також даних про підприємство (площа, обладнання, персонал, технологічні процеси, джерела капіталу, грошові потоки та ін.), наявність програмного забезпечення для автоматизованої обробки інформації;

• методичне забезпечення, тобто наявність обґрунтованих методик планування різних показників;

• кадрове забезпечення – добір чи перепідготовка фахівців з питань аналізу, планування, прогнозування, нормування; володіння ними сучасними методами планування та використання з цією метою інформаційних технологій.

Водночас, динамізм економічних процесів зумовлює необхідність врахування при складанні планів підприємства настільки великого обсягу економічної інформації, що для її своєчасного аналізу і правильної інтерпретації потрібно застосовувати комп'ютерні засоби по всій технологічній послідовності: від збору, передачі й обробки інформації до доведення розроблених планів до безпосередніх виконавців.

Вибір планово-управлінських рішень пов'язаний з розглядом і оцінкою великої кількості альтернативних варіантів, що теж потребують ведення складних розрахунків.

Найбільш обґрунтованими (і обов'язковими до виконання) повинні бути плани на рівні окремого кооперативного підприємства.

Він формується у вигляді зведеного документа, який охоплює плани за різними напрямами діяльності: виробництво та реалізація продукції, маркетингова, комерційна діяльність, матеріально-технічне забезпечення, праця та зарплата, план доходів, витрат і прибутків, фінансова діяльність, план інновацій та інвестицій тощо.

Для вирішення довгострокових завдань розвитку необхідно широко впроваджувати стратегічне планування.

Стратегічні плани доцільно розробляти за функціональною ознакою – виробнича стратегія, стратегія реалізації товарів, маркетингова, фінансова, цінова, інвестиційна, технологічна, кадрова, соціальна, екологічна стратегії. Найважливішими показниками стратегічних планів повинні стати: доходи від реалізації товарів, частка ринку, яку охоплює підприємство, швидкість оновлення асортименту, показники рентабельності, структура активів і пасивів балансу, платоспроможність, ліквідність та ін.

Підприємствам варто ширше запроваджувати бізнес-планування з метою: розроблення загальної концепції, генеральної стратегії розвитку підприємства; залучення до здійснення пріоритетних напрямків розвитку потенційних інвесторів, партнерів; визначення перспектив започаткування нової діяльності.

Важливою та актуальною проблемою організації планування діяльності підприємств виступає забезпеченість їх комп'ютерною технікою, сучасними програмними засобами та відповідним кваліфікованим персоналом планово-економічних служб.

На ринку програмних продуктів є значна кількість програм, які реалізують функції планування. Проте, вони не знайшли широкого застосування на підприємствах через необхідність додаткового вкладення фінансових ресурсів та додаткової підготовки кадрів, відсутність орієнтованого на ринок методзабезпечення.

На сьогоднішньому етапі прогресивним є впровадження системи планування внутрішнього госпрозрахунку, яка передбачає розчленування підприємства на окремі його підрозділи та застосовується з метою більш економічного ведення господарства, пошуку й використання внутрішніх резервів виробництва. Це дає дає можливість на підприємстві економічніше та з більшою віддачею використовувати власні виробничі фонди.

Таким чином удосконалення системи планування на підприємствах дає досить великі можливості. Саме система планування в ринковій економіці є інструментом менеджменту, основою конкретної маркетингової, фінансової, матеріально-технічної та кадрової політики ведення власного бізнесу.

 

ВИСНОВКИ

Організація не може функціонувати без цільових орієнтирів. Цільовий початок в діяльності організації завдається, в першу чергу, тим, що її діяльність знаходиться під впливом інтересів різних груп людей.

Цільовий початок і функціонування організації відображає інтереси таких груп або сукупностей людей, як власники організації, працівники організації, покупці, ділові партнери, місцеве суспільство і суспільство в цілому.

Планування дає основу для прийняття рішень та розвитку підприємства в цілому. Знання того, що організація прагне досягти, допомогає уточнити найбільш оптимальні шляхи дій.

Планування – перший і найважливіший етап управління.

На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників.

Але планування – не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумовлений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи.