Шляхи та напрями удосконалення управління інноваціями

Механізм управління інноваціями – це сукупність методів, засобів форм, інструментів, за допомогою яких здійснюється управління інноваціями як на рівні держави, так і на рівні підприємтсва.

В механізм управління інноваціями  підприємства закладено управління на наступних складових компонентах  проведення інноваційної діяльності : розробки ідеї, адаптивності інновацій та їх випробування, організація їх виробництва та комплекс маркетингу для їх успішної реалізації. [22]

Для ефективного управління інноваціями необхідно управляти :

1. Інформацією

Управління інформацією  передбачає вибір каналів і стилю  розповсюдження та отримання достовірної  інформації щодо внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, а саме інноваційна активність конкурентів, постачальників, зацікавленість споживачів і персоналу підприємства в інноваціях.

2.) Майновими ресурсами

Управління майновими  ресурсами передбачає ефективне  використання існуючих на підприємстві виробничих потужностей, сировини, матеріалів, палива і інших майнових ресурсів.

3.) Фінансовими ресурсами

Управління фінансовими  ресурсами передбачає ефективне  використання обігових коштів підприємства, а саме ефективне управління дебіторською заборгованістю підприємтсва, а також ефективне використання власних і залучених грошових коштів підприємства.

4.) Персоналом

Управління персоналом передбачає формування висококваліфікованого  кадрового потенціалу, представники якого позитивно відносяться до впровадження інновацій.

5.) Інвестиціями

Управління інвестиціями передбачає управління інвестиційною  політикою підприємтсва (тобто дії, пов`язані з раціональним та ефективним розміщенням інвестиційних ресурсів), управління джерелами коштів ( звідки брати кошти під впровадження інновацій і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування інновацій), управління дивідендною політикою ( у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати відсотки).

6.)Якістю

Управління якістю передбачає орієнтацію всіх підрозділів підприємтсва на якісне виконання покладених на них функціональних обов`язків з метою задоволення всіх можливих сподівань споживачів та отримання прибутку.

7.) Інтелектуальною власністю

Управління інтелектуальною  власністю передбачає управління нематеріальними активами підприємства (винаходи, патенти, гудвіл, корисна модель, промислові зразки, раціоналізаторська пропозиція, ноу-хау, товарний знак), оцінка вартості об`єктів інтелектуальної власності, контролю за їх використанням та отриманням доходу, а також права захисту інтелектуальної власності.

8.)Ризиком

Управління ризиком  полягає в тому, що впровадження інновацій передбачає певний термін часу, а результати від їх використання важко прогнозувати. Отже управління  ризиком – це сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикованих подій та вживати заходів щодо зниження негативних наслідків їх настання.

9.) Маркетингом

Управління маркетингом  здійснюється виконанням маркетингового підрозділу підприємства таких функцій як : вивчення споживача та ринку збуту і на основі отриманих даних розробляти та реалізувати стратегії поведінки на ринку з метою досягнення цілей функціонування підприємства.[47]

Управління інноваціями  потрібно здійснювати на кожному етапі інноваційного процесу : від виникнення ідей до її реалізації, при цьому потрібно враховувати вплив зовнішнього та внутрішнього середовища.

Розроблення концепції  інноваційної стратегії передбачає визначення інноваційних стратегій  з огляду на свої ринкові позиції та інноваційні можливості. Основою розроблення інноваційної стратегії є життєвий цикл інновації, ринкові позиції підприємства та її науково-технічна політика.[44]

Інноваційна стратегія  – це стратегія націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації, на пошук масштабних рішень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій та стабільний розвиток підприємства. [15]

Види інноваційних стратегій :

1.) Стратегія наступу.  Передбачає стрімкий розвиток  підприємства. Включає в себе  збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів та послуг, вихід на нові ринки, завоювання конкурентних переваг.

Стратегія наступу базується  на наступально-ризиковому та наступальному  типах. Наступально-ризиковий тип  інноваційної політики спрямований  на впровадження радикальних інновацій (венчурні підприємства). Головними завданнями інноваційної політики наступально-ризикового типу є моніторинг (спостереження) з метою своєчасного виявлення змін ринкової ко`юктури, формування висококваліфікованого персоналу, здатного створювати новий продукт у різних сферах діяльності.

Наступальний тип характерний  для великих та потужних підприємств  з власними дослідницькими лабараторіями  або відділами, що праціють над виготовленням  нового продукту.

2. Стратегія стабільності. Полягає у підтриманні існуючих розмірів існуючого підприємства і напряків його ділової активності.

Застосовують у підприємствах  із стабільним попитом, тому за даної  стратегії потрібно підвищити конкурентоспроможність.

3. Захисна стратегія. Спрямована на утриманні позицій підприємства на ринку та попередження банкрутства.
4. Залежна стратегія. Розробляється для реалізації загальної стратегії стабілізації дочірніх підприємств великих компаній. Характер технологічних змін залежить від політики головних компанії. Дочірні підприємства не роблять спроб змінити свою продукцію, бо залежать від головного підприємства і виконують роботи на його замовлення.
5. Імітаційна стратегія. Використовується для реалізації загальної стратегії стабілізації підприємства, які не є лідерами у випуску на ринок певних інновацій, але залучились до їх виробництва, придбали у підприємства-лідера ліцензію. Інколи імітація може відбуватися і без дозволу підприємства-лідера, тобто «піратським способом».
6. Традиційна стратегія. До неї вдаються підприємства, які мають стійку ринкову позицію завдяки унікальності продукту. Значних технологічних змін ця стратегія не передбачає, тому її лише умовно відносять до інноваційної.
7. Стратегія за нагодою або стратегія ніші. Є реакцією підприємства на зовнішні сигнали ринку. Інноваційна діяльність полягає у пошуку інформації щодо нових можливостей підприємства. Може бути складовою стратегії наступу або захисної стратегії в залежності від положення підприємства на ринку (яку частину ринку підприємство займає)
8. Змішана стратегія. Її як правило використовують великі підприємства, корпорації, які праціють у різніх сферах бізнесу та на  різних ринках. Для одного виду бізнесу вони обирають наступальну стратегію, для іншого захисну чи традиційну. [38]

1.3. Показники  оцінювання ефективності управління інноваціями.

Рентабельність інноваційної діяльності, показує який прибуток підприємство отримує з 1 вкладеної гривні в  інновації та розраховується за наступною  формулою:

1

де П_ІД – прибуток від інноваційної діяльності;

     В_ІД – витрати на інноваційну діяльність.

Рентабельність інноваційної діяльності показує, яку частину від чистого  прибутку підприємства становить прибуток отриманий від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг.

,

2

де П_ІП – прибуток від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг

    П – чистий прибуток підприємства.

Частка витрат на інноваційну діяльність показує, як багато коштів від загальної суми витрачається на розвиток нових продуктів. Для цілей зростання всього підприємства цей показник повинен плануватися на достатньому рівні й відповідати структурі інноваційного портфелю, встановлюючи необхідне співвідношення між різними напрямками інвестицій. Він розраховується як:

3

де В^Н – витрати, вкладені в нові продукти до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін;

В^З – загальні витрати на інноваційну діяльність до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін.

Інноваційний прибуток на одного працівника є своєрідним критерієм продуктивності праці людей, які займаються інноваціями. Цей показник також дає уяву про  ефективність розміщення додаткових ресурсів:

4

 де П_ІД – прибуток від інноваційної діяльності,

 ^–  загальне число працівників, повністю зайнятих інноваційною діяльністю.

Частка витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю показує скільки припадає витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю та розраховується за наступною формулою:

5

де ФЗпІД – розмір фонду заробітної плати працівників, що займаються інноваційною діяльністю;

ФЗп – розмір фонду заробітної плати

Питома вага в структурі основних засобів  дослідно-конструкторського, експериментального та лабораторного обладнання, розраховується за формулою:

6

де ДКЕЛО – дослідно-конструкторське, експериментальне та лабораторне обладнання;

 ОЗ – вартість основних засобів підприємства;

Коефіцієнт персоналу  зайнятого в НДДКР, характеризує  професійно-кадровий склад підприємства. Він показує частку персоналу, зайнятого безпосередньо розробкою нових продуктів і технологій, виробничим та інженерним проектуванням, іншими видами технологічної підготовки виробництва для випуску нових продуктів або впровадження нових послуг, відносно середньоспискового складу всіх постійних і тимчасових працівників підприємства. Даний коефіцієнт визначається за формулою:

7

де  Ч₁ – кількість зайнятих у сфері НДР і ДКР, осіб;

      Ч_П  –  загальна чисельність працівників підприємства, осіб.

Коефіцієнт оновлення продукції  відображає частку нової продукції  у загальному обсязі продажу продукції  підприємства. На основі даного показника  можна зробити висновок про доцільність  фінансування інноваційної діяльності, оскільки нова продукція, як правило, є конкурентоспроможною і проблем з її збутом, як правило немає, при умові, що ефективно працює маркетингова служба. Його можна розраховувати за наступною формулою:

8

       де К_ОП – коефіцієнт оновлення продукції;

    О_ВНП – кількість видів нової продукції, од.;

    О_ЗОП – загальна кількість товарної продукції, од.

Коефіцієнт освоєння нової продукції дає можливість оцінити здатність підприємства до впровадження інноваційної або  підвладної технологічним змінам продукції та розраховується  за формулою:

9

де ВР_НТ – виручка від реалізації нової або удосконаленої продукції та продукції, виготовленої за допомогою нових або удосконалених технологій, грн.;  ВР _З  – виручка від реалізації всієї продукції підприємства, грн.

Частка конкурентоспроможної продукції (П_КП), у загальному її випуску, що характеризує ефективність інноваційної діяльності підприємства та розраховується за такою формулою:

,

10

     де В_КП – вартість конкурентноспроможної продукції, грн.;

     В_ТП – вартість випуску всієї продукції на підприємстві, грн.

Коефіцієнт освоєння нової техніки  показує спроможність підприємства до освоєння устаткування новітніх виробничо-технологічних ліній. Визначається співвідношення знову введених за останні три роки в експлуатацію новітніх основних виробничо-технологічних засобів у порівнянні з іншими засобами, включаючи будівлі, споруди, транспорт. Розраховується за формулою:

11