Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції ВАТ “ДМЗ”

Становлять інтерес також деякі критерії оцінки конкурентоспромож-ності, якими користуються західні економісти [24]. Експерти паризької торгово-промислової палати до числа найважливіших критеріїв конкурентоспроможності відносять: ступінь новини товару, якість його виготовлення, наявність матеріальної бази щодо розповсюдження інформації про товар, заходи щодо стимулювання збуту, включаючи рекламу, можливості пристосування товару до вимог конкретного ринку, фінансові умови, динамізм збуту та здатність швидко реагувати на успіх ринку.

Англійські економісти розглядають конкурентоспроможність за ціновими показниками, зіставленою вартістю і зіставленою прибутковістю. У разі цінової конкурентоспроможності продукція вважається конкурентноспроможною, якщо її продажна ціна, дизайн та якість не поступаються аналогам, запропонованим на ринку.

Конкурентоспроможність за зіставленою вартістю трактується як зіставлена вартість одиниці праці в обробній промисловості країн, що порівнюються, розрахована в одній валюті.

Конкурентоспроможність за прибутковістю припускає, що чим більш високі прибутки має компанія від своїх експортних операцій, тим вище рівень конкурентоспроможності її продукції, тобто показником є норма прибутку компанії.

Загострення боротьби за ринки збуту викликає до проблеми конкурентоспроможності все більший інтерес. Аналіз доводить, що конкурентоепроможність - багатогранне поняття, на яке впливає велика кількість факторів. При цьому, якщо якості продукції в кожний окремий момент являє собою цілком визначену сукупність її властивостей, то конкурентоспроможність її може значно змінюватися залежно від зміни таких зовнішніх факторів, як умови реалізації, попиту, пропозиції. Тобто для споживача якість товару є обов'язковою характеристикою, однак ще не гарантує придбання саме даного товару. Конкурентоспроможним виявляється той товар, який задовольняє потреби покупця оптимальним чином. І навіть за ці умови він може бути нереалізованим, якщо ринок насичений.

Отже, достовірна оцінка конкурентоспроможності продукції потребує зіставлення її параметрів з тим їх рівнем, який задається потребами покупця, а також оцінки відмінності даної продукції від товару-конкуренту як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за затратами на її задоволення. Для такої оцінки потрібна об'єктивна інформація про технічний рівень, якість і ціну цієї продукції і її конкурентів, а також - про насиченість ринку товарами даного виду. Така інформація, як правило, відсутня, тому що її формування вимагає цілеспрямованих дій, значних витрат, які поки ще не регламентуються необхідними документами.

Зазначені обставини, а також актуальність проблеми визначення конкурентоспроможності продукції примушують економістів розробляти скісні, доступніші підходи до вирішення цієї задачі.

З нашої точки зору, найбільш правомірним є підхід, що скісно характеризує конкурентоспроможність не тільки окремих видів продукції, а й товаровиробників у цілому шляхом аналізу інформації про технічний рівень продукції; її експортабельність; сертифікацію.

Вибір саме цих аспектів продукції, які пропонуються щодо оцінки її конкурентоспроможності, обумовлений, перш за все, їх прямим безпосереднім зв'язком з якістю продукції, її відповідністю вимогам стандартів і її ціною, від якої щільно залежать можливості експорту. Такий підхід, незважаючи на відсутність точних кількісних оцінок, є, на наш погляд, більш достовірним для продукції підприємств чорної металургії, що розглядаються в даній роботі.

 

1.3 Особливості  конкуренції на ринку продукції  чорної металургії

Гірничо-металургійний комплекс України об’єднує близько 300 підприємств, у тому числі 14 металургійних комбінатів і заводів, 7 трубних, 13 коксохімічних і 13 заводів вогнетривів, 26 гірничорудних підприємств, 3 заводи феросплавів, 25 підприємств вторчормету і ряд інших. Обсяги продукції комплексу в останні роки збільшуються, хоча й дотепер не вдалося повною мірою подолати наслідки спаду виробництва і вийти на обсяги виробництва дореформеного періоду (рис. 1. 1).

 

Рис. 1.1 -  Обсяги виробництва підприємств чорної металургії  України

у відсотках до обсягів 1990 року (складено за даними [29, 30])

 

За роки ринкових перетворень частка чорної металургії в структурі промислового виробництва України збільшилася майже в три рази (рис. 1.2) і складає сьогодні близько чверті всього обсягу виробленої промислової продукції.

1990 рік     2002 рік

Рис. 1.2 -  Частка чорної металургії в структурі промислового

виробництва України [29, 30]

 

Найважливішою перевагою чорної металургії України є її забезпеченість власними запасами залізних і марганцевих руд і коксівного вугілля світового значення, розвідані запаси яких забезпечують на доступний для огляду період не тільки потреби країни, але й експорт значного обсягу продукції.

Підприємства комплексу є, як правило, містоутворюючими для більшості міст Донбасу і Наддніпрянщини, що робить їх вирішальним фактором соціальної стабільності в цих головних індустріальних регіонах країни. 
     Виробничі потужності заводів чорної металургії, що складають близько 50 млн. т готової сталі в рік, сьогодні використовуються не повною мірою. Тому організація повного використання цих потужностей є важливою державною задачею.

З огляду на великі можливості гірничо-металургійного комплексу для розвитку економіки України, можна відзначити і значні труднощі у вирішенні задачі подальшого її зростання, що визначаються наступними обставинами:

• технологічна структура української чорної металургії внаслідок помилок у технічній політиці минулих років і непродуманого розподілу капіталовкладень відстала від сучасної на 20-30 років. У доменному виробництві використовуються шихтові матеріали низької якості і природний газ, і не використовуються замінники металургійного коксу. Дотепер майже половина стали виробляється в мартенівських печах і близько 80% її розливається в ізложниці, у той час як на передових заводах ці технології давно ліквідовані. Неприпустимо відстала позапечна обробка металу. Усе це підвищує питомі витрати палива, енергії і матеріалів на 30-60% проти досягнутих на сучасних металургійних заводах;
• старіння основних фондів комплексу досягло небезпечних меж. Наднормативного терміну експлуатації вже досягли більш 54% коксових батарей, 90% доменних печей, 87% мартенівських печей, 26% конвертерів, близько 90% прокатних станів. На устаткуванні з терміном служби вище нормативного виробляється близько 50% усієї металопродукції;
• структура сортаменту і якість металопродукції недосконала і не відповідає вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків: недостатньо виробляється легованих, жаростійких, нержавіючих і інших сортів стали, тонкого листа, жерсті, комбінованого прокату тощо;
• різке скорочення фінансування науково-дослідних інститутів і вузів, проектно-конструкторських організацій призвело до згортання робіт з науково-технічного розвитку ГМК і орієнтуванню виробничих організацій на закордонні розробки і пропозиції, зростанню залежності від іноземних фірм і руйнуванню власного науково-технічного потенціалу, втраті економічної незалежності;
• робота в нових умовах, розширення самостійності підприємств і організацій зажадали від працівників усіх рівнів нових знань і досвіду для прийняття правильних організаційних і технічних рішень. Це вимагає невідкладної організації чіткої системи перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників усіх рівнів;
• розроблений у 1997 році проект Національної Програми розвитку гірничо-металургійного комплексу до 2010 року потребує істотної доробки відповідно до нових вимог і стратегії розвитку економіки України.

Важливо підкреслити, що сьогодні вітчизняна металургія функціонує в загальній системі світових господарських зв'язків, і її стан значною мірою залежить від тенденцій розвитку світової металургії.

Основним напрямком розвитку міжнародних економічних відносин на рубежі ХХ і ХХІ століть стала глобалізація економіки [7, 9, 36], що повною мірою проявилася в металургійній промисловості. Міжнародні господарські зв'язки перетворилися в інструмент перерозподілу ресурсів і підвищення ефективності виробництва в глобальному масштабі. Це привело до розвитку наступних тенденцій у світовій металургії:

• посиленню ролі великих інтегрованих компаній на світових ринках;
• загостренню конкуренції на ринках продукції з високою доданою вартістю і поширенню застосування національних захисних заходів у зовнішній торгівлі;
• активізації робіт зі зниження витрат виробництва металопродукції, при цьому найбільш витратні види виробництв переносяться в країни, які володіють найбільш дешевими природними й енергетичними ресурсами, робочою силою, що забезпечують мінімальні податкові і транспортні витрати.

Світові тенденції визначають проблеми вітчизняної металургії на зовнішніх ринках. Українські підприємства витісняються з ринків металопродукції з високою доданою вартістю з використанням різних тарифних і нетарифних обмежень. В експорті чорної металургії сировина і напівфабрикати (руда, брухт, кокс, чавун, злитки, заготівлі, сляби) складають більше 60% і тільки 10% на продукцію більш високих переділів (прокат і інші металовироби). У результаті дії цього фактора рівень завантаження потужностей по виробництву кінцевої металопродукції (труб, прокату) істотно нижче в порівнянні з рівнем для металопродукції більш низьких переділів (руда, чавун, заготівля і первинні метали).

Разом з тим, на ринках металопродукції низьких переділів українські підприємства зазнають підсилений тиск з боку третіх країн (у першу чергу Китаю, Індії, Бразилії й ін.). Це викликано тим, що маючи низькі витрати виробництва і високоякісну рудну базу, ці країни зуміли залучити значні іноземні інвестиції для створення сучасної металургійної промисловості.

Таким чином, сьогодні українська металургійна промисловість функціонує в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку. Тому найважливішим напрямком державної промислової політики у відношенні металургії на сучасному етапі є створення таких загальних умов для роботи підприємств галузі, які б відповідали умовам розвитку металургії в країнах - найбільших учасниках світового ринку металів. У контексті цієї задачі забезпечення конкурентноздатності металургійної промисловості України на світовому ринку передбачає поряд з активізацією зусиль підприємств галузі щодо підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції, також реалізацію ряду державних заходів в області податкової, митної і тарифної політики, а також зовнішньої торгівлі.

Другий важливий напрямок державної промислової політики стосовно металургії пов'язаний зі здійсненням спеціальних заходів, спрямованих на стимулювання прогресивних структурних змін у металургійній промисловості. З цією метою доцільно реалізувати заходи щодо розширення внутрішнього попиту на металопродукцію, активізації інноваційної діяльності в металургії, реструктуризації підприємств і вирішенню соціальних проблем.

Незважаючи на вищезгадані труднощі, чорна металургія України розширює експорт своєї продукції, вартість якої складає близько 40% всіх експортних надходжень країни.

Таким чином, можна зазначити, що в сучасних умовах чорна металургія є головною базовою і експортоутворюючою галуззю країни. Разом з металоспоживаючими галузями - суднобудуванням, важким і транспортним машинобудуванням, енергетичним машинобудуванням і іншими – чорна металургія має стати основою економічної незалежності і базою створення і розвитку власних наукомістких і високотехнологічних виробництв і ефективної економіки. За таких умов задача підвищення конкурентоспроможності продукції металургії є важливою державною задачею і потребує пошуку всіх можливих резервів у цій сфері, об’єднання зусиль держави і окремих виробників металургійної продукції.

 

 

 

 

 

 

2 АНАЛІЗ  КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ  ПРОДУКЦІЇ 

ДОНЕЦЬКОГО  МЕТАЛУРГІЙНОГО  ЗАВОДУ

 

2.1 Загальна  характеристика підприємства

 

2.1.1 Етапи  розвитку підприємства

 

ВАТ "ДМЗ"- одне з найстаріших металургійних підприємств України. Завод заснований створеним в Англії в 1869 році акціонерним "Новоросийским обществом каменоугольного, железоделательного и рельсового производств". Днем народження заводу вважається дата початку регулярної виплавки сталі - 24.01.1872 року. Директором-розпорядником заводу з початку його будівництва до 1889 року був англійський спеціаліст Джон Юз.

Одним із перших у країні завод засвоїв виплавку чавуна на мінеральному паливі в доменних печах, прокат залізних, а потім сталевих рейок, дуже необхідних для розвитку залізниць у Донецькому і Дніпропетровському регіонах.

До початку XX сторіччя у складі заводу працювали 7 доменних, 10 мартенівських печей, 14 прокатних клітей. Були побудовані і введені в експлуатацію листопрокатний цех, сортопрокатні стани 250, 350, 400,мартенівський цех.

Під час громадянської війни завод не працював. Після націоналізації, у 1919 році почалося відновлення зруйнованих виробництв. Завод знову запрацював усіма переділами. Виплавка чавуну і сталі, виробництво прокату в 1928 році досягнули рівня 1913 року, а до 1940 - перевищили його більш ніж удвічі.