Аналіз продуктивності праці та її стимулювання у ЗАСТ «Зоря Інгулу» Баштанського району Миколаївської області

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Мая 2013 в 08:51, курсовая работа

Описание работы

Метою даної курсової роботи є визначення продуктивності праці на прикладі ЗАСТ “Зоря Інгулу” Баштанківького району Миколаївської області, а також шляхи підвищення продуктивності праці.
Джерелами робочого матеріалу є річні звіти, планова, статистична та первинна облікова документація ЗАСТ “Зоря Інгулу”.

Содержание работы

Вступ.
Розділ 1. Наукові основи продуктивності праці і основні напрямки її підвищення у сільськогосподарському виробництві
1.1 Економічна суть продуктивності праці і роль в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва
1.2 Показники продуктивності праці в сільському господарстві та методика їх визначення
Розділ 2. Аналіз сучасного рівня продуктивності праці у ЗАСТ “Зоря Інгулу”.
2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства
2.2 Показники та фактори продуктивності праці
2.3 Фактори продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві
Розділ 3. Динаміка та кореляційний аналіз продуктивності праці сільськогосподарському виробництві
3.1 Динаміка валової продукції сільського господарства на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві
3.2 Кореляційний аналіз залежності продуктивності праці від енергоозброєності та фондоозброєності
Розділ 4. Шляхи підвищення продуктивності праці в сільськогосподарському підприємстві
Висновки
Список використаних джерел та літератури

Файлы: 1 файл

аналіз продуктивності праці 2.doc

— 923.00 Кб (Скачать файл)


МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 “Аналіз продуктивності праці та її стимулювання у ЗАСТ «Зоря Інгулу» Баштанського району Миколаївської області”

 

 

 

 

Виконала: студент

Перевірила:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв-2012 
ЗМІСТ

 

Вступ.

Розділ 1. Наукові основи продуктивності праці і основні  напрямки її підвищення у сільськогосподарському виробництві

1.1 Економічна суть  продуктивності праці і роль  в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2 Показники продуктивності праці в сільському господарстві та методика їх визначення

Розділ 2. Аналіз сучасного  рівня продуктивності праці у  ЗАСТ “Зоря Інгулу”.

2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства

2.2 Показники та фактори продуктивності  праці

2.3 Фактори продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві

Розділ 3. Динаміка та кореляційний аналіз продуктивності праці сільськогосподарському виробництві

3.1 Динаміка валової продукції  сільського господарства на одного  працівника, зайнятого в сільському  господарстві

3.2 Кореляційний аналіз залежності  продуктивності праці від енергоозброєності  та фондоозброєності

Розділ 4. Шляхи підвищення продуктивності праці в сільськогосподарському підприємстві

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

 

 

ВСТУП

 

Високо ефективний аграрний сектор - основа матеріального та соціального  благополуччя суспільства, без котрого  неможливо його стабільний розвиток, це свого роду гарант забезпечення и збереження національної безпеки  країни. Не випадково сільське господарство є пріоритетною галуззю в всіх розвинених країнах світу. У ці галузі дуже рідко експериментують, його оберігають та розвивають, використовують нові досягнення науково-технічного прогресу. І тому сільське господарство находиться під державним контролем США, Франції, Германії, Великобританії, Японії, Італії, Швеції та інших країнах світу, у котрих внутрішній національний продукт дорівнює приблизно від 15 до 60%.

У наші державі потрібно оживлення сільського господарства. Основою його ефективного та результативного розвитку, розвитку виробництва сільськогосподарської продукції – це підвищення технічного рівня та якості виробництва, удосконалення організації виробництва та праці, залучення висококваліфікованих працівників, мотивація цих працівників.

Також для підвищення потенціалу виробництва сільськогосподарської продукції потрібен ретельний аналіз усіх її показників. Одним з таких показників є продуктивність праці. Цей показник характеризує економічну ефективність трудових витрат на виробництво продукції.

Метою даної курсової роботи є визначення продуктивності праці на прикладі ЗАСТ “Зоря Інгулу” Баштанківького району Миколаївської області, а також шляхи підвищення продуктивності праці.

Джерелами робочого матеріалу  є річні звіти, планова, статистична  та первинна облікова документація ЗАСТ “Зоря Інгулу”.

При аналізуванні даних  ЗАСТ “Зоря Інгулу” будуть використовуватися  такі методи дослідження: динаміка валової  продукції сільського господарства на одного працюючого, для характеристики розвитку ознак в часі, виявлення основної тенденції та кореляційний аналіз залежності продуктивності праці від рівня інтенсивності виробництва, для виявлення тісноти зв’язку, взаємозалежності між ознаками.

Курсова робота виконана на 48 сторінках друкованого тексту, містить 13 таблиць, 1 додаток, 2 рисунок і використано 16 джерел інфоримації.

 

РОЗДІЛ 1

Наукові основи продуктивності праці і основні  напрямки її підвищення у сільськогосподарському виробництві

 

    1. Економічна суть продуктивності праці і роль в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва

 

Живий труд поряд з  основним капіталом та змінним капіталом  являє собою одним з основних елементів виробничого процесу. Витрати праці визначається робочим часом, а результати праці є створена продукція. Одним з основних показників ефективності трудових витрат це продуктивність праці.

Рівень продуктивності визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що її виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання робіт чи послуг).

Методи вимірювання  та основні показники, що використовуються в практиці господарювання зображені  на рис.2.1

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої праці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої й уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки витрати праці робітників підприємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому – враховується також минула праця, затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва й уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах виробництва, спожитих в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

 

 

Рис.1 Методи вимірювання  та показники рівня продуктивності праці.

 

Продуктивність праці  характеризує економічну ефективність сукупних витрат праці, що виникали на всіх стадіях виробництва, обчислюється в цілому по народному господарству як відношення національного доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матеріального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показники продукції, з іншого – показники витрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, пов’язана з різними методами вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання витрат робочого часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють однойменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т. д.). Інколи виробляють однойменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками - видами, марками (електромотори – за потужністю, мило - за жирністю). У таких випадках виробіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. Натуральний і його різновид – умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці – застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видобувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих дільницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, тому їм слід надавати переваги, де це можливо.

Однак на більшості підприємств  виробляється різнойменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі. Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосовують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується  на вимірюванні продукції в трудових одиницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в основному на машинобудівних підприємствах, – на окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність полягає в тому, що різнойменні вироби, а також елементи продукції, що перебувають на різних стадіях готовності, можуть з’єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників продуктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) продукції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продуктивності праці є вибір одиниці виміру витрат праці, пов’язаних з виробництвом продукції. Витрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квартальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір одиниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за годину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припадають на одного робітника.

Взаємозв’язані показники  середнього виробітку створюють  відповідну ієрархію, що дозволяє переходити від одного показника до іншого. Якщо середньогодинний виробіток Wг помножити на середню фактичну тривалість робочого дня в годинах Г, то одержимо середньоденний виробіток Wд. Якщо середньоденний виробіток Wд помножити на середню тривалість робочого місяця (року) в днях Д, то одержимо середній місячний виробіток одного робітника за місяць Wp. Нарешті, перемноживши середній місячний виробіток Wp на частку робітників d у загальній чисельності працюючих, одержимо виробіток одного працюючого Wп.

Існуючий взаємозв’язок  показників рівня продуктивності праці  може використовуватися для кількісної оцінки впливу окремих факторів на зміну середнього денного чи середнього місячного виробітку, про що йтиметься нижче.

Аналогічно розраховується і показник середнього місячного  виробітку одного працюючого.

Чим крупніша одиниця  робочого часу використовується при  визначенні середнього виробітку, тим більше факторів, що характеризують вплив використання робочого часу на рівень та динаміку продуктивності праці, вона охоплює.

На практиці використовуються різні показники продуктивності праці, що зумовлено метою і завданням дослідження. Серед них економічну ефективність найповніше виражає годинна продуктивність. Всі інші (денна, місячна, річна) показники – інтегральні, вони відбивають рівень годинної продуктивності праці і ступінь використання робочого часу в середині робочого дня, місяця, року.

 

    1. Показники продуктивності праці в сільському господарстві та методика їх визначення

 

Існує два показника  продуктивності праці, які використовується в практиці господарювання. Перший з них – виробіток, який являє собою обсяг продукції створеної одним робітником за певний період часу. Він розраховується:

 

,

 

де W – виробіток продукції;

Ч – чисельність працівників

Q – обсяг виробленої продукції.

І другий показник продуктивності праці – трудомісткість, вона визначається, як співвідношення витрат часу до обсягу виготовленої продукції і характеризує скільки часу витрачається на одиницю продукції та розраховується:

 

,

 

де t – трудомісткість виробництва продукції;

Ч – чисельність працівників

Q – обсяг виробленої продукції.

Методика обчислення виробітку натурального – це коли обсяг виробництва вимірюється у натуральних показниках.

Трудовий – продукція  вимірюється у витратах часу на її виробництво.

Вартісний – обсяг  виробництва визначається за показниками  валової, товарної, чистої або реалізованої продукції.

В залеж-ті від періоду, за який обчислюється виробіток, він  буває годинний, денний, місячний, квартальний  і річний.

В залежності від складу витрат часу, які включаються у  розрахунок, виділяють такі види трудомісткості:

  • технологічна – враховує витрати часу основних робочих;
  • виробнича – включає витрати часу основних і допоміжних робочих;
  • повна – витрати часу усіх категорій персоналу;
  • трудомісткість обслуговування виробництва включає витрати часу допоміжних робочих;
  • трудомісткість управління виробництвом включає витрати часу спеціалістів, службовців та управлінського персоналу.

Існують чинники зростання  виробітку – це підвищення технічного рівня виробництва (модернізація, автоматизація). Результатом дії цього чинника є зменшення трудомісткості виготовлення 1 виробу і як наслідок економія чисельності:

 

 

де t1,t2- трудомісткість виготовлення 1 виробу до і після впровадження заходу підвищення техн. рівня;

Q – обсяг виробництва в натуральних одиницях;

Информация о работе Аналіз продуктивності праці та її стимулювання у ЗАСТ «Зоря Інгулу» Баштанського району Миколаївської області