Реалізації бюджетної політики в умовах фінансової нестабільності

Уряди США, Японії, Німеччини, Китаю, Австралії  та інших країн вдалися до фіскального оздоровлення економіки, сукупного виробничого та споживчого попиту. Було розроблено та реалізовано на практиці загальнодержавні програми зменшення податкового навантаження на бізнес, підтримки купівельної спроможності домогосподарств, соціального захисту громадян, втілення великих наукових та інфраструктурних проектів тощо. Так в Німеччині в Німеччині були зменшені внески на страхування здоров’я, податки на нові автомобілі, що відповідають сучасним екологічним стандартам, податки на доходи громадян, у Франції - податок на дохід громадян, у Великій Британії  - ПДВ до кінця 2009 року, податкові знижки і кредити, у США відбулось збільшення сум виключень з альтернативного мінімального податку, податкові кредити для сімей, звільнення від оподаткування виплат з безробіття. Плани Японії зі зниження податкового навантаження для домогосподарств дещо відрізняються від інших: з одного боку, було знижено ряд податків, серед яких і плата за автомобільні дороги, податки на екологічні автомобілі, а з іншого планувалось підняти податок на споживання у наступні три роки. У Японії діє такий підхід: податками обкладаються сім’ї із стабільними доходами, а захищаються найбільш вразливі верстви населення (у країні передбачається здійснювати виплати по 60 тис. ієн бідним домогосподарствам)[31, c.15] Ці програми стимулювання („фіскальні стимули”) фінансуються за рахунок коштів державних бюджетів та розраховані на тривалий проміжок часу – до появи суттєвих ознак покращення ринкової ситуації.

Цікавим є досвід країн ЄС у подоланні  наслідків глобальної кризи за допомогою заходів фіскальної політики. Розглянемо його більш детально. У 2008 р. Європейська комісія запропонувала спрямувати близько 200 млрд. євро на фіскальне стимулювання економіки. У 2009 р. Радою Європи цю суму було збільшено до 400 млрд. євро. Переважна частина коштів виділяється з національних бюджетів країн-членів та спрямовується на найбільш оптимальні заходи, з точки зору урядів, які затверджені планами антикризових дій. Наприклад, у Німеччині збільшено державні капіталовкладення в розвиток промисловості та інфраструктури, а загальний обсяг державного фіскального стимулювання в 2009 р. склав 23 млрд. євро. Найбільший пакет заходів економічного стимулювання на 2009 р. схвалили Іспанія (2,2% ВВП), Австрія (1,9% ВВП) і Великобританія (1,4% ВВП). Подібна ситуація спостерігалася і у 2010 р.: найбільші фіскальні асигнування були виділені Німеччиною, Австрією, Польщею та Люксембургом (1,5-2% ВВП). Для порівняння: обсяги державної фіскальної підтримки економіки у США протягом 2008-2010 рр. становили близько 500 млрд. дол. (2,4% ВВП), а у КНР – 586 млрд. дол. Віддача від фіскального стимулювання істотно відрізняється по країнах залежно від характеристик їх економік, таких як відкритість, ступінь кредитизації економіки, структура капіталовкладень. 

                                           Основні антикризова заходи фіскальної політики країн світу                 Таблиця1 [31, c.50-54]

Бюджет ЄС також здійснює фінансування антикризових заходів – у контексті пріоритетів та цілей Лісабонської стратегії . Так пріоритетними напрямками фінансування із структурних фондів ЄС в умовах кризи є:

- інвестування інноваційних, науково-дослідних і освітніх проектів;

- підвищення адаптивної  здатності економічно активного  населення на ринку праці ;

- усунення перешкод  для бізнес-структур у їх просуванні  на внутрішньому і міжнародних  ринках;

  - підвищення конкурентоспроможності  підприємств шляхом впровадження у виробництво енергозберігаючих, екологічно безпечних технологій .

Так, у бюджеті ЄС на 2011 р. у 12 статтях передбачені асигнування, направлені на реалізацію антикризових заходів. Згідно з Європейським планом економічного відновлення, через бюджет ЄС та Європейський інвестиційний банк у 2009-2010 рр. здійснено інвестицій загальним обсягом близько 2% ВВП ЄС, що відповідає 200 млрд. євро.

Загалом, за оцінками на основі змін у балансах бюджетів держав-членів ЄС, у 2009–2010 рр. сукупні обсяги державної  підтримки економіки ЄС, включаючи механізми автоматичної стабілізації (виплати служб зайнятості, ринкові інтервенції і т.д.), склали близько 5 % ВВП (4,5 % – у зоні євро). Хоча у 2008 р. Європейським планом економічного відновлення було передбачено мінімальний рівень фіскального стимулювання на рівні 1,5 % ВВП. Заходи фіскальної політики, проведені ЄС і державами-членами Спільноти у 2009 та 2010 рр., додали до динаміки ВВП ЄС 0,5 % і 0,3-0,6% зростання відповідно [30].

Узагальнення антикризових заходів фіскального характеру  країн світу демонструє табл. 1.

2.2. Бюджетна незбалансованість як фактор фінансової нестабільності.

Збалансованість бюджету - один з основоположних принципів  формування та виконання бюджету, що складається в кількісному відповідність (рівновазі) бюджетних витрат джерелами їх фінансування. Цей принцип навіть при наявності дефіциту бюджету дозволяє досягти рівності, (балансу) між сумарною величиною бюджетних надходжень (доходів бюджету та джерел покриття дефіциту) і обсягом вироблених витрат. Відсутність бюджетного рівноваги породжує незбалансованість. Якщо витрати перевищують бюджетні надходження, бюджет в принципі не виконаємо - незбалансований бюджет завідомо нереальний, незбалансованість робить його фіктивним, а отже може призвести країну у стан фінансової нестабільності.

Сьогодні більшість  розвинутих країн не може збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Це в свою чергу призводить до несприятливих фінансових умов в країні. Одних з найяскравіших прикладів такої ситуації є Європейський Союз. Загальний бюджет ЄС є інструментом, який встановлює та затверджує загальний обсяг доходів і витрат для всіх країн – членів Євросоюзу. Бюджет укладається та здійснюється відповідно до принципів єдності, бюджетної точності, рівноваги, універсальності, ефективного фінансового управління і прозорості. Нині не всі перелічені принципи виконуються, тому існує бюджетна незбалансованість як окремих країн, які входять до ЄС, так і Європейського Союзу в цілому.

Прийняття окремих бюджетних рішень обов'язково впливатиме на всі економічні показники. Бюджет Європейського Союзу є єдиним централізованим інструментом реалізації спільної податково-бюджетної політики. Проте нині бюджет ЄС і бюджети національних держав розмежовані. Бюджетна політика Євросоюзу децентралізована та цілковито залежить від урядів окремих держав – членів ЄС. Спільний бюджет спрямований на функціонування самої організації, а не на вирішення загальнонаціональних проблем. Децентралізація бюджетної політики виникла ще у 1957 році, коли головною метою об’єднання було визначено створення торговельного союзу, спільного ринку європейських країн.

Доходна частина бюджету  ЄС складається із:

• єдиної ставки, яка застосовується до валового національного доходу країн – членів ЄС;
• податку на додану вартість;
• цукрових та інших податків (митних, компенсаційних зборів);
• штрафних санкцій.

Відрахування від ВНП  і ПДВ, які становлять основну  частину доходів бюджету ЄС, надходять із національних казначейств, що знижує фінансову незалежність Союзу, проте забезпечує надходження. Водночас, власні ресурси, митні податки та компенсаційні збори сприяють зміцненню фінансової незалежності організації. Однак рівень надходжень від митних і компенсаційних зборів постійно знижується попри те, що всі доходи від мита, пов’язані з політикою ЄС в галузі торгівлі, формально належать Союзу, а країни-члени, які займаються зборами та перерахуванням цих коштів у бюджет, вважають їх внесками із національних бюджетів.

Незначна частка традиційних  власних ресурсів у надходженнях, що призводить до фінансової залежності, є недоліком діючої системи. Висока частка відрахувань від ВНП і  ПДВ спричинює суттєву залежність ЄС від переказів коштів країн-членів. Як наслідок, почали виникати конфлікти на ґрунті розподілу бюджету, більшість країн вимагає перерозподілу коштів на свою користь. Обсяг бюджету Європейського Союзу на 2012 рік складає близько 1,85% сумарного валового продукту всіх держав – членів ЄС. Остаточний бюджет ЄС на 2012 рік  складав 129,1 млрд. євро (на 1,86% більше, ніж у 2011 р.) у платежах і 147,2 млрд. євро (на 3,8% більше, ніж у 2011 р.) у зобов’язаннях. Комісар із фінансового програмування і бюджету Євросоюзу Я. Левандовскі прокоментував прийняття бюджету таким чином: «Це дуже жорстка економія бюджету, оскільки більшість держав – членів ЄС знаходяться в умовах серйозної фінансової кризи» [32]. З’явився серйозний ризик, що Єврокомісія не буде спроможна виконати свої фінансові зобов’язання стосовно одержувачів фондів ЄС. У ході валютної інтеграції в Євросоюзі недостатньо уваги приділялося політиці макрорегулювання [2]. Установчі документи ЄС описують лише бюджетні обмеження, наприклад надмірний дефіцит бюджету, а загальних напрямів розвитку бюджету визначено не було.

У ЄС запроваджено лише два основних критерії перевірки бюджетної дисципліни, а саме:

• чи перевищує співвідношення між планованим та реальним бюджетним дефіцитом і ВВП встановлену контрольну величину;
• чи перевищує визначену контрольну величину співвідношення між публічним боргом і ВВП.

Водночас, слід відзначити, що сьогодні більшість країн ЄС та єврозони зазначеним критеріям не відповідають.

Інституційна  незавершеність спільного економічного простору заклала диспропорції в економічний розвиток держав єврозони. В результаті запровадження євро в єврозоні зібралися разом економіки різного типу. Переважна більшість європейських країн залишалася в рамках традиційної соціал-демократичної економічної моделі з високими соціальними витратами та негнучким ринком праці, що зумовлювало високу вартість робочої сили та знижувало конкурентноздатність їхніх економік. Негативні демографічні тенденції та масове перенесення промислових виробництв в азіатські країни погіршувало економічну ситуацію в Європі. За цих умов, із створенням єврозони уряди європейських країн отримали доступ до величезних кредитних ресурсів, не маючи власних зобов’язань щодо проведення структурних реформ в економіці та соціальній сфері (зокрема, мова йде про трудове законодавство, грошово-кредитну політику, податкову політику та політику державних витрат). В той же час, інструменти впливу Європейської Комісії на бюджетну політику держав-членів ЄС були досить обмежені.

Криза конкурентноздатності європейських країн  та доступ до дешевих кредитних ресурсів в рамках єврозони призвели до утворення дисбалансу фінансових рахунків країн єврозони та накопичення великих публічних та приватних боргів  в перші роки обігу євро та під час глобальної фінансової кризи у 2008 році. З початком Великої Рецесії економічні скорочення та втрата невірно оцінених фінансових вливань у периферію продемонстрували недостатність рівня економічної інтеграції в єврозоні та викликали негативну реакцію ринків, яку ми спостерігаємо і сьогодні.

Узгоджена бюджетно-фінансова політика, особливо в умовах глибокої фінансової кризи країн ЄС, постає необхідною умовою стабільного функціонування євро як світової валюти й подальшого розвитку валютної інтеграції. Збалансованість фінансової політики є основою сталого економічного зростання і розвитку ринку праці. Бюджетно-фінансова політика ЄС виступає інструментом впливу на соціально-економічний розвиток, забезпечення зайнятості населення, зростання темпів розвитку господарства, збільшення купівельної спроможності населення. Зв'язок валютної та податкової політики на європейському рівні, ступінь і характер координації національних політик у податковій сфері належить до найбільш складних питань Євросоюзу.