Нарада з безпеки та співробітництва в Європі

 

 

 

 

 

НАРАДА З БЕЗПЕКИ  ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нарада з безпеки та співробітництва в Європі - загальноєвропейська  нарада за участю Сполучених Штатів Америки  та Канади, що проходила на рівні  Міністрів закордонних справ ( 1973-1975 рр)  . В загальній кількості  у Нараді брали участь 35 держав . Початковою ідеєю було скликання  наради лише європейських країн, але  остаточним рішенням стало залучення  США та Канади, зважаючи на їх величезну  роль у врегулюванні післявоєнних відносин в Європі. Ідеї скликання подібної наради були заявлені СРСР  ще починаючи  з 70-х років ХХ століття, величезну  роль у цьому зіграв Політичний консультативний  комітет Варшавського договору, що в 1966 році виразив таку пропозицію в  « Декларації про зміцнення миру та безпеки в Європі».

3-4 червня 1971 року на сесії  Ради Нато Міністр закордонних  справ Франції М.Шуман запропонував  конкретний план дій щодо скликання  Наради , визначивши, що вона повинна  проходити у три етапи. Протягом 1971 року  необхідність скликання  загальноєвропейської наради підтверджувалася  багатьма європейськими державами  , особливо у комюніке про зустріч  між керівництвом СРСР та Німеччини  , декларації про « Принципи  співробітництва між Союзом Радянських  Соціалістичних Республік і Францією»,  на сесії Ради НАТО в Брюсселі.  Країни Європи прийшли до висновку, що у майбутньому міжнародні  відносини мають будуватися не  на військовому протистоянні , а  на основі рівноправного співробітництва  між державами , виразили свою  готовність до поступових трансформацій  відносин в Європі, що подолає  розділення на військово-політичні  угрупування.

Другий етап тривав біля двох років з перервами ( 1973-1975 рр). Було дуже складно об’єднати позиції усіх держав, труднощі викликало і негативне ставлення СРСР до питань вільного обміну інформацією, також занепокоєння викликав той факт, що можливі рішення Наради могли суперечити внутрішньому законодавству держав-учасниць. Суттєвою перешкодою стала заміна урядів у провідних країнах у 1974 році, що відновила суперечки у позиціях ще з більшою силою.

Але вже в липні 1974 року було сформульовано принципові засади співробітництва у гуманітарній сфері, визнавався принцип суверенної рівності держав, закріплено положення  що  « держави-учасниці поважають  право одна одної обирати і  розвивати свої політичні, соціальні  та економічні права та системи ,так  само як і право встановлювати  свої закони та адміністративні правила», підтверджувався принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань.

Третій етап Наради з безпеки  та співробітництва в Європі відбувався в Хельсінках з 30 липня по 1 серпня 1975 року протягом якого було підбито  підсумки Наради, закріплені усі домовленості, що було досягнуто протягом попередніх двох етапів та підписаний Заключний  Акт Наради з безпеки та співробітництва  в Європі. Однією з головних досягнень  Наради, що мала найважливіший вплив  для подальшого розвитку міжнародних  відносин стала «Декларація принципів, якими держави учасниці керуватимуться у взаємних відносинах».  У ній  зафіксовано 10 основоположних принципів  міжнародних відносин :

1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету ( забезпечував закріплення поваги до суверенітету кожної держави, її права на політичну  незалежність, свободу, зазначав, що зміна кордонів може відбуватися лише за умов дотримання норм міжнародного права) ;
2. Непорушність кордонів ( у Декларації безпосередньо вказано, що

« держави учасниці розглядають  як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав у  Європі, і тому вони утримуватимуться тепер і в майбутньому від  будь-яких зазіхань на ці кордони. Вони відповідно утримуватимуться також  від будь-яких вимог або дій, спрямованих  на захоплення і узурпацію частини  або всієї території  будь-якої держави учасниці»). Закріплення  даного принципу на законодавчому рівні  стало основним з досягнень Наради з безпеки та співробітництва  в Європі,  розпочало новий  етап розвитку міжнародних відносин, вирішило більшість питань, пов’язаних із забезпеченням безпеки в Європі та сприяло подальшій стабільності та миру в міжнародних відносинах.

3. Територіальна цілісність держав ( недопущення дій проти територіальної цілісності, політичної незалежності будь-якої із держав);
4. Мирне врегулювання суперечок  ;
5. Невтручання у внутрішні справи ;
6. Повага прав людини та основних свобод, включаючи свободу совісті, релігії та переконань ;
7. Рівноправ’я та право народів розпоряджатися своєю долею                         (  у Декларації закріплено « усі народи завжди мають право в умовах повної свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на свій розсуд свій політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток » ) . На мою думку цей принцип також був одним з найважливіших, оскільки виразив та закріпив ставлення країн Європи до питання самовизначення націй, що гостро постало перед людство ще на початку ХХ століття ;
8. Співробітництво  між державами;
9. Сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом .

Отже закріплення даних  принципів у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва  в Європі сприяло подальшому забезпеченню миру та стабільності в Європі.

 

Ще одним досягненням  було підписання документу, що безпосередньо  торкався питань безпеки , оскільки до 1975 року підписання подібного документу  між такою кількістю держав було неможливе через умови «холодної  війни». Мова йде про « Документ про заходи зміцнення та деякі  аспекти безпеки та роззброєння» .

 

Одним з розділів Заключного Акта є співробітництво в галузі економіки, науки , техніки та навколишнього  середовища , що вперше підкреслив прагнення держав до довгострокової співпраці в галузі економіки, приділяючи особливу увагу спільній торгівлі, ділових контактів та можливостей, питанням економічній та комерційній інформації, маркетингу, співробітництву у сфері промисловості. Отже і в сфері економічної співпраці було досягнуто компромісу між державами, що ставали на шлях швидкого розвитку та взаєморозуміння.

 

Щодо розділу, що стосувався співробітництва в гуманітарних та інших сферах, то не вдалося дійти  остаточного компромісу між СРСР та державами Заходу, то цей розділ є більш загальним, недостатньо  конкретизованим .

 

До Заключного акту також  входили наступні розділи : « Питання  безпеки та співробітництва в  Середземномор’ї  », « Подальші кроки після Наради».

В останньому розділі було виражено прагнення держав продовжувати процес знаходження компромісів  з питань подальшої співпраці  та забезпечення миру в Європі.

 

Після закінчення Наради з  безпеки та співробітництва в  Європі робота  над подальшою  співпрацею між державами не зупинилася.

4 жовтня 1977 року відбулася  зустріч представників 35 держав  – учасниць Наради в Белграді.

 

 Нарада з безпеки та співробітництва в Європі , що розпочала свою роботу 3 липня 1973 року, на мою думку, є однією з найважливіших подій ІІ половини ХХ століття, оскільки саме вона стала переломним моментом в період післявоєнного врегулювання , політичною розрядкою, кроком  вперед на шляху до подолання існуючих на той момент суперечностей між могутніми державами , сприяла становленню на шлях мирного співіснування та співпраці та сформування нового мислення стосовно єдиної можливості швидких темпів розвитку держав через порозуміння та знайдення компромісів в основних сферах діяльності.                                                          

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури :

1. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_055

2. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-1970-ті роки ) : Підручник / В.А. Манжола, М.М Білоусов, Л.Ф Гайдуков – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
3. Від Гельсінкі до Будапешта: історія НБСЄ/ОБСЄ в документах (1973-1994), М.: Наука, 1997