Європейське політичне співробітництва

Європейське політичне співробітництво

Хоча імпульси до посилення європейської інтеграції завжди диктувалися економічними міркуваннями, перспективи досягнення співробітництва  з політичних питань, зокрема у  сфері зовнішньої та оборонної політики, постійно непокоять політиків Співтовариства. Той факт, що основоположні угоди не встановлюють співробітництва у цій сфері, не свідчить, що для таких намагань є перешкоди, оскільки більшість ініціатив тут мали місце поза рамками цих угод.

Попередні спроби досягти співробітництва в політиці мали форму Плану Фуше (1961 р.) і Гаазького саміту 1969 р., на який були запрошені міністри закордонних справ держав-членів для того, щоб сформулювати пропозиції щодо політичного співробітництва. Одна з таких пропозицій полягала в тому, щоб міністри закордонних справ зустрічалися кожні шість місяців для обговорення питань зовнішньої політики. Це підготувало фунт для заснування в 1974 р. Європейської Ради, яка об'єднала Європейське політичне співробітництво (ЄПС) у загальну структуру політики Співтовариства. Іншою значною віхою стала Лондонська доповідь (London Report), яка надала більш структурованого й офіційного вигляду процедурам ЄПС, що лосі мали дещо вільний і неформальний характер. В Єдиному європейському акті визначається, що ЄПС у правовому аспекті ґрунтується на основоположних договорах. Окрім того, для забезпечення підготовки діяльності в галузі ЄПС було створено секретаріат, який знаходиться в Брюсселі. І, врешті-решт, ст. "J" ДЄС проголошує принцип спільної зовнішньої політики та політики безпеки. У цій статті приділяється особлива увага Європейському політичному співробітництву.

"Третій  стовп" ЄС — співробітництво  в галузі юстиції та внутрішніх  справ — також служить меті  Європейського політичного співробітництва.  Розділ VI ДЄС вимагає від держав-членів  розглядати як категорію спільного інтересу політику надання притулку, імміграційну політику, боротьбу з наркобізнесом і злочинністю й судове співробітництво з цивільних та кримінальних питань. Така діяльність зобов'язує не тільки удосконалювати координацію зусиль, а й сприяти установленню політичного консенсусу в цих галузях.