Обробiток грунту в сiвозмiнi

Зміст

 

1. Вступ
2. Загальні відомості про господарство    

2.1 Характеристика ґрунтів господарства    

2.2 Природно-кліматичні умови в  районі розташування    господарства 

3. Теоретичніосновирозміщеннясільськогосподарських      культур при складанні сівозмін

3.1 Наукові основи сівозмін      

3.2 Сільськогосподарські культури  та структура посівних площ  

4. Складання плану освоєння сівозмін і ротаційних таблиць   

4.1.Проектування і впровадження сівозмін   

4.2 Освоєння сівозмін       

4.3. Дотримання сівозмін        

5. Бур’яни і хімічні засоби боротьби з ними в сівозміні  

5.2. Гербіциди           

6. Обробіток ґрунту в сівозміні      

6.1.Система основного обробітку  грунту    

2. Система передпосівного обробітку ґрунту в сівозміні

       6.3 Система післяпосівного обробітку  ґрунту в сівозміні    

7. Висновок
8. Список використаної літератури                

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур і пара на території  господарства і в часі, або тільки в часі. Сівозміна - найбільш надійний та ефективний агротехнічний засіб  збереження родючості ґрунту й отримання  високих врожаїв вирощуваних  культур. В умовах високої інтенсифікації культур землеробства за підвищеного  антропогенного навантаження на ґрунт  основна увага приділяється біологічній  ролі сівозмін. Вона значно впливає  на стан економіки господарства, об'єднує  всі організації та агротехнічні заходи, які дають змогу не лише дотримувати технології вирощування  культур, а й забезпечувати підвищення родючості ґрунту, регулювати фіто санітарний стан посівів. Ефективним прийомом підвищення родючості ґрунту є плодозміна - чергування різних за біологічними особливостями  та хімічним складом польових культур. При чергуванні культур краще  використовуються елементи живлення, досягається вища віддача від  внесення добрив, поліпшуються водно-фізичні  властивості ґрунту та його захист від різних видів ерозії.

Сівозміна - основна система  землеробства. Система сівозмін дає  змогу ефективно використовувати  одні землі та ландшафти господарства. Належним чином відноситися до сільськогосподарських  угідь.

У системі агротехнічних  заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і продуктивності с/г культур, збільшення виробництва  зерна, кормів та іншої рослинницької  продукції, велике значення має правильний обробіток ґрунту. Він сприяє його окультуренню, поліпшує водно-повітряний тепловий і поживний режими для вирощування  с/г культур.

За допомогою обробітку  регулюють агрофізичні, біологічні та агрохімічні процеси, що відбуваються в ґрунті, інтенсивність розкладання  і нагромадження органічної речовини, ґрунтової вологи в кореневмісному шарі й ефективне використання рослинами  внесених добрив.

Обробіток ґрунту - один з  найефективніших агротехнічних  заходів боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами с/г культур. Основне  завдання обробітку ґрунту в системі  інтенсивного землеробства - створення  оптимальних умов для росту й  розвитку с/г культур, підвищення родючості  ґрунту та захист його від ерозії.

Важлива умова високої  ефективності будь-якого прийому  обробітку ґрунту - застосування його з урахуванням ґрунтових і  кліматичних умов, біологічних особливостей вирощуваних культур та інших  факторів, від яких залежать майбутній  урожай.

Основою родючості є процеси  перетворення, акумуляції і передачі речовин та енергії, що безперервно  відбуваються в ґрунті. Родючість  ґрунту характеризує її здатність у  певних умовах забезпечувати оптимальні режими засвоєння сонячної енергії (світла) рослинами.

 

 

Загальні відомості про господарство

 

Область,район-Запорізька обл., Бердянський район

Назва господарства – ООО «Нива»

Основний  напрямок розвитку господарства - Рослинництво

Спеціалізація-Вирощення  зернових культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Характеристика ґрунтів господарства

 

Для степової зони України є характерними чорноземи та каштанові ґрунти.

Зона  Степу займає майже 25 млн га, або 40 % території України. Вона охоплює  частково або повністю Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області і  Республіку Крим. За ґрунтово-кліматичними умовами Степ поділяють на дві  підзони: північну і південну. Ґрунтовий  покрив зони відносно однорідний, тут  сформувались головним чином чорноземи. В структурі ґрунтового покриву  чорноземи звичайні займають 64, чорноземи  південні — 23, чорноземи на нелісових  породах — 6, лучно-чорноземні, лучні  та їх солонцюваті види — 6 % площі  орних земель зони.

 

Чорноземи звичайні поширені в північному Степу на лесах, Мають добре розвинений гумусний горизонт зернистої структури  потужністю від 45 до 120 см. За потужністю гумусного горизонту їх поділяють  на глибокі (85 см), середньо глибокі (65—85 см) і неглибокі (45—65 см). З півночі  на південь у міру наростання посушливості клімату потужність гумусного горизонту  і вміст гу­мусу зменшується (з 4,7—6,1 до 4,0—4,6 %). Реакція ґрунтового розчину нейтральна, донизу профілю  слабко лужна. Сума увібраних основ  становить 20—50 мг-екв на 100 г ґрунту. Ґрунти цього підтипу мають високу родючість, але недостатня кількість  вологи обмежує повне їх використання.

Чорноземи південні займають південну посушливу  підзону Степу. Вони сформувалися на лесах під типчаково-ковиловими степами. Потужність гумусного горизонту  коливається від 45 до 100 см, вміст  гумусу — від 2 до 5%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабко лужна (рН водної витяжки становить 6,5— 7,5). Сума увібраних основ коливається  від 5—15 до 17—50 мг-екв на 100 г ґрунту. На глибині 2—4 м залягають солі і  гіпс. Чорноземи південні мають великий  запас азоту, фосфору і калію, але не всі вони доступні для рослин. Основними заходами підвищення родючості  чорноземів є зрошення, боротьба з  водною і вітровою ерозією, гіпсування солонцюватих видів. Чорноземи України  — наше національне багатство. Це основні райони виробництва зерна, соняшнику, плодових, овочевих, кормових та інших культур.

Каштанові солонцюваті ґрунти поширені в Присивасько-Причорноморській смузі Лівобережжя Дніпра і по узбережжю Сиваша в Криму під  полиново-типчаковими степами на лесах та на алювіальних відкладах. Потужність гумусного горизонту  становить 20—25 см, вміст гумусу 3—4 %. Легкорозчинні солі і гіпс залягають  на глибині 110—150 см. Інші діагностичні показники каштанових ґрунтів аналогічні темно-каштановим. Лучно-каштанові  ґрунти трапляються серед каштанових на степових западинах, де коефіцієнт зволоження дещо більший за рахунок  поверхневого стоку з оточуючої  місцевості; Вони мають таку саму будову профілю, як і каштанові ґрунти, але  потужність гумусного горизонту  більша (45—55 см). Крім того, вони містять  більше поживних елементів. Каштанові  ґрунти Сухого Степу також належать до категорії високо родючих ґрунтів, але вирощування високих урожаїв  на цих ґрунтах можливе лише за умов зрошення. Основними заходами підвищення родючості ґрунтів сухостепової зони є зрошення, гіпсування, плантажна  оранка і боротьба з вітровою ерозією. На зрошуваних каштанових ґрунтах України  вирощують високі врожаї озимої пшениці, рису, соняшнику, винограду, плодових та інших культур.

 

Характеристика  ґрунтів господарства

№	Назва основних типів ґрунту	Площа в Га	Орний шар см	Вміст гумусу %	Вміст рухомих форм Мг
					N	P2O5	K2O
1	Чорнозем звичайний, малопотужні, малогумусні, важко суглинисті.	3504,5	25-30	2,1-4,0	3,5	4,3	12

          

 З таблиці видно,  що перегнійний шар в середньому  складає близько 68 см, пахотний - 25 см, вміст гумусу 3%. Ґрунт в середньому малозабезпечений поживними речовинами.

 

Природно-кліматичні умови в районі розташування  господарства

 

Територія України розташована переважно  в помірному кліматичному поясі, лише Південний берег Криму —  в субтропічному. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до територій з кліматичним комфортом. У ній чітко виражені зональні відмінності кліматичних умов. При загальній сприятливості клімату особливості фізико-географічного положення України, вплив циркуляційних процесів зумовлюють різноманітність кліматичних умов та порівняно часту повторюваність несприятливих явищ погоди в різні роки.

  З географічним положенням пов'язані  тривалість сонячного сяйва, розподіл  сонячної радіації, характер циркуляції  повітряних мас.

Клімат  зони помірно-континентальний із спекотним  літом і холодною зимою. Середня  температура січня становить  від -5 до -7°C, в липні – +21- +23°C. Тривалість періоду вегетації, як правило, становить 210-245 днів, а періоду із середньою  температурою понад +15°C – 120-140 днів. Річна  сума температур, які перевищують 10°C, становить від 2 800 до 3 600.

Середньорічна кількість опадів становить від  350 мм на півдні до 500 мм на півночі. Більшість  опадів випадає в літні місяці, часто бувають зливи. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі – 1,3. У південній частині  часто бувають пилові бурі та суховії.

 

Показники метеостанції

Показник	місяці												За рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Сума атмосферних опадів,мм	31	12	40	110	64	1	115	7	93	52	28	42	595
Температура повітря,С	-5,9	-2,2	5,1	10,9	13,5	19,3	21,6	22,6	14,6	10,1	4,1	-5	-
Сума температур:≥5С	-	-	36	214	486	913	1436	1981	2279	1435	-	-	8772
Сума температур:≥10С	-	-	4	47	173	445	808	1197	1339	1386	-	-	5399
Кількість вітрових днів≥15м/с	5	-	7	6	-	-	1	-	4	-	3	4	30

 

2.Теоретичні основи розміщення сільськогосподарських

культур при складанні сівозмін

 

Сівозміна — це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Посівна площа — площа (в гектарах), зайнята посівами сільськогосподарських культур.

Розрізняють загальну посівну площу і посівну  площу окремих сільськогосподарських  культур або культур, об'єднаних  у певні групи за характером використання (круп'яні, технічні, овочеві, кормові), способом догляду (просапні ́) або за ботанічними ознаками (зернові, зернобобові, коренеплоди).

Розподіл  загальної посівної площі під  різні групи сільськогосподарських  культур називається структурою посівної площі.

Посівна площа повторних посівів в  загальну посівну площу не включається.

Раціональна структура посівних площ повинна  забезпечувати:

• виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;
• внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;
• раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;
• виробництво кормів для тваринництва в необхідних обсягах і якості з найменшими витратами;
• виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до ґрунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тощо.

Головним  критерієм науково обґрунтованої  структури посівних площ є максимальний вихід продукції (в грошовій формі, в зернових одиницях або інших  формах) з одиниці площі при  найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормо протеїнової одиниці тощо.

Схема сівозміни - набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін - раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін - сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.