Підготовка грунту до посіву

 

 

 

Зміст

     Вступ

1.Підготовка грунту до посіву

1.1 Допосівний період

2.Підготовка насіння до посіву

3.Посівний та після посівний періоди.

4.Одержання насіння.

     Висновки

     Списоквикористаних джерел

 

 

Значення люцерни обумовлене комплексом показників, і насамперед високою врожайністю впродовж чотирьох-шести років, середньою вимогливістю до умов зростання, повноцінністю, пластичністю. 
Люцерна посівна — одна з найурожайніших багаторічних культур.  
За впровадження інтенсивної технології вирощування люцерна може забезпечити збирання 50–60 т/га зеленої маси та 3–4 т/га перетравного протеїну за низької собівартості кормових одиниць та білка. 
Люцерна забезпечує отримання сіна високої поживності, цінного зеленого та пасовищного корму, багатого на протеїн, мінеральні, органічні речовини та вітаміни. За високого вмісту кальцію, фосфору та інших речовин люцерновий корм цінніший від конюшинового, еспарцетового та корму із вики. 
У сухій масі люцерни міститься 17–18% протеїну, 13–14 — білка, 2,5–3,0 — жиру, 24–28 — клітковини, 35–37 — БЕР, у 100 кг сіна — 11,5–12,5 кг перетравного білка, 56–63 к. од. Тривалість ефективного використання люцернових посівів — понад 10 років. Навесні, а також після скошування люцерна швидко відростає, що забезпечує два-три, а за зрошення — п’ять і більше укосів, що зумовлює її високу врожайність. 
 
   Останнім часом усе більшого поширення набуває виготовлення із зеленої маси люцерни білково-вітамінних пасти та порошкового концентрату, в яких вміст протеїну доведено до 50–55% за значної кількості каротину та інших поживних речовин. Білково-вітамінний концентрат вводять у корми як високобілкову вітамінізовану добавку. Такий спосіб підвищення білковості кормів менш енергоємний порівняно із виготовленням трав’яного борошна. 
Цінність люцернового корму визначається не тільки вмістом білка, а й його збалансованістю та амінокислотним складом. Люцерна посівна містить майже всі амінокислоти, у тому числі найважливіші із них: лізин, метіонін, триптофан. У зеленій масі й сіні втричі більше лізину і в сім разів триптофану, ніж у зерні кукурудзи. Крім того, білки, які містить люцерна, легкорозчинні у воді й нейтральних солях, завдяки чому краще засвоюються організмом тварин. 
Корми із люцерни охоче поїдають усі види тварин, тому їх широко використовують у годівлі. Доведено, що культура цінна під час роздоювання тварин: поїдання зеленої маси у цей період значно підвищує надої та біохімічні показники молока. 
Люцерна посівна — сильний азотфіксатор. Залежно від умов вирощування, 1 га посівів цієї культури може фіксувати 200–250 кг азоту (і навіть більше), а коренева система залишає таку кількість азоту, фосфору, калію та інших елементів, що й внесення 45–60 т/га гною. 
Коріння люцерни завдяки проникненню у грунт на 2–3 м і глибше виносить у верхній шар кальцій, фосфор та інші елементи, збагачуючи його поживними речовинами. 
Люцерна відзначається здатністю пригнічувати патогенні мікроорганізми грунту. Під впливом багаторічних трав у ньому зникає шкідлива мікрофауна і розвивається корисна мікрофлора. Велика цінність культури в тому, що вона формує високу врожайність та якість шляхом значної азотфіксації, не потребує внесення дорогих і шкідливих для довкілля азотних добрив, а тому відіграє велику роль у біологізації кормовиробництва та є цінною складовою енергоощадних технологій. 
У зв’язку із здатністю поліпшувати агрофізичні, агрохімічні і біологічні властивості грунтів бобові трави є кращим попередником для всіх культур сівозміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Люцерна – королева кормових культур. Таку відзнаку вона отримала не лише як рослина, але й як цінний корм. Завдяки своїм відмінним властивостям, вмісту пожнивних речовин та позитивному впливу на продуктивність та здоров’я  тварин люцерна є найцікавішим компонентом раціону для дійних корів. Поширення на Україні пов’язано з кількістю опадів, яких не достатньо для високих урожаїв    злакових трав, але достатньо для бобових.

    При підготовці площі під посів та безпосередньо посіву слід приділяти велику  увагу, адже від цього залежатимуть наступні 9 -12 врожаїв, 3 роки використання по 3-4 укоси. Поле слід добре вирівняти, розбити грудку, перед посівом провести попереднє ущільнення. Глибина посіву має бути в межах 1-2 см. Посів потрібно проводити в період з кінця березня до кінця липня. Раніше не слід сіяти через недостатню для швидкого проростання та розвитку температуру, в той час, коли умови є сприятливими для розвитку багатьох бур’янів. Серпневий посів не забезпечить достатнього розвитку рослини для входження в зиму. Оптимальним часом для сівби є квітень, коли достатня кількість зимової вологи в поєднанні з довгим вегетативним періодом забезпечують добрий та надійний розвиток рослин. Кількість  рослин на м2 повинна бути в межах 300-350 шт, що відповідає нормі висіву 20-25 кг/га. Контроль сходів проводимо через 2-3 тижні після посіву.  

   У той же час люцерна основний чинник біологізації землеробства. Значення біологізації землеробства незмірно зростає в сучасних умовах обмеженого ресурсного забезпечення АПК, коли баланс органічної речовини більшості грунтів складається несприятливо, що може мати важкі наслідки для землеробства вже в недалекому майбутньому.

Люцерна за рахунок фіксації азоту з повітря залишає в грунті з кореневими та пожнивними залишками до 150-170 кг / га біологічного азоту. Збільшення площі посіву люцерни дозволить зберегти бездефіцитний баланс гумусу в грунтах і їх родючість.

Однак розширення посівних площ цієї цінної кормової культури не відбувається через відсутність у достатній кількості посівного матеріалу, що в свою чергу пов'язано з низькою продуктивністю. Вихід з такого становища можливий тільки при переході до нових сортів з високим потенціалом врожайності насіння і впровадження покращених технологій. Селекціонерами по люцерні за останні роки виведено кілька перспективних у цьому плані сортів для різних регіонів обробітку.

При розробці нової покращеної технології виробництва насіння люцерни слід особливу увагу приділяти: широкорядним розрідженим посівам; заходам щодо збільшення чисельності диких запилювачів; захисту посівів від шкідників і бур'янів; режимам використання насіннєвого травостою; зниження втрат насіння при збиранні за рахунок десикации травостою.

 

 

1.Підготовка грунту до посіву

      Цей період починається  одразу після збирання попередника, зазвичай — з дворазового лущення  стерні. За промислового землеробства  мінеральні добрива вносять залежно  від агрохімічного стану грунтів (наприклад Р60, К40). За біологічного — органіку в різних формах під попередники. За сучасних умов найобгрунтованішими є три типи основного обробітку грунту: полицевий (відвальний або з оборотом пласта), безполицевий (без обороту пласта) та нульовий. Вибір типу основного обробітку грунту залежить від зони вирощування, складу грунтів, сівозміни та попередників, обраної системи землеробства, фітосанітарного стану екосистем і, особливо, від ступеня забур’яненості кореневищними та коренепаростковими видами, а також чисельності грунтозаселяючих комах-фітофагів. За вирощування насіннєвої люцерни на важких грунтах, за високого ступеня забур’яненості кореневищними та коренепаростковими видами, а також за суттєвої чисельності грунтозаселяючих шкідників, як водиться, використовують полицевий обробіток грунту. На легких та чистих від кореневищних і коренепаросткових видів бур’янів економічнішим та екологічно ефективнішим є безполицевий грунтообробіток. Нульовий обробіток під час вирощування насіннєвої люцерни в умовах України поки що не знайшов обгрунтування та застосування. Заходи основного обробітку грунту зменшують забур’яненість, а полицевий знищує грунтозаселяючих комах-фітофагів (дротяники, несправжні дротяники, гусениці підгризаючі совки тощо).

     Допосівний період

Підготовка грунту передбачає напівпарову або поліпшену системи його обробітку. Вибір системи залежить від зони вирощування насіннєвої люцерни, видового складу та чисельності популяцій бур’янових угруповань.

За весняної сівби передпосівний період складається з ранньовесняного боронування в два сліди, передпосівної культивації з одночасним подрібненням грудок та вирівнюванням поля. За промислового землеробства — внесення, залежно від видового складу популяцій бур’янових угруповань, рекомендованих, згідно зі списком (додаток 1), гербіцидів з одночасним їхнім загортанням, наприклад: Трефлан, 24% к.е., — 6 л/га тощо. Сучасні технічні засоби дають змогу всі ці операції здійснювати за один прохід агрегату.

У разі літньої сівби — регулярні допосівні культивації за системою напівпарового обробітку грунту в міру появи бур’янів. Передпосівний його обробіток здійснюють за такою самою схемою, як і за весняного висіву, але при цьому зазвичай не вносять гербіциди.

Підготовка насіння передбачає доведення його до посівних кондицій, скарифікацію, обробку насіння Ризоторфіном, мікроелементами тощо. За промислового землеробства — протруювання насіння рекомендованими протруйниками.

Передпосівні обробітки грунту та підготовки насіння зменшують чисельність популяцій бур’янів, грунтових і грунтозаселяючих шкідників, збудників хвороб; поліпшують умови росту та розвитку культури, особливо на початковому етапі, найуразливішому для люцерни

 

 

 

2. Підготовка насіння до посіву

 Особливістю підготовки насіння до сівби багаторічних бобових трав, у тому числі люцерни, є наявність у частини насіння оболонки, що не пропускає воду й повітря. Таке насіння називають твердим. Кількість його змінюється залежно від виду, сорту, погодних умов тощо. Якщо посівний матеріал містить понад 20 % твердого насіння, його обов'язково скарифікують механічним або електрогідравлічним способом з одночасною обробкою мікроелементами. Після цього здійснюють інокуляцію спеціальними штамами бульбочкових бактерій і повітряно-тепловий обігрів насіння [2].

Така підготовка насіння до сівби, по-перше, збільшує, завдяки електрогідравлічній скарифікації та обробці насіння мікроелементами, енергію проростання на 20-30 % та схожість на 5-10 %; по-друге, сприяє одержанню ранніх і дружних сходів; по-третє, сприяє підвищенню врожайності на 10-12 % та зниженню витрат на одиницю продукції. Завдяки інокуляції вміст загального азоту зростає на 5%, а приріст урожаю сіна становить 9-10 %. Скарифікацію виконують на спеціальних машинах за 10 -12 днів до сівби або безпосередньо перед сівбою.

Насіння перед сівбою протруюють. У господарствах або на ділянках, де люцерну вирощують вперше, необхідно обробляти насіння люцерновим нітрагіном (ризоторфіном). Цю роботу виконують у день сівби в затіненому приміщенні. Внаслідок інокуляції урожайність зростає на 20 – 30 %.

Перед висіванням насіння провітрюють і збагачують мікроелементами (молібден, бор, марганець).

Люцерну висівають у ранньовесняні строки одночасно зі сівбою ярих ранніх культур або з покривною культурою за підпокривного вирощування насінням районованих сортів не нижче, ніж другого класу, чистим від бур’янів, особливо карантинних.

Можливі безпокривна весняна та літня сівба люцерни. Кращі строки літньої сівби припадають у зоні Лісостепу на період з 20 червня до 20 липня. Основною вимогою при цьому є достатня вологість ґрунту.

Для сівби люцерни використовують зернотрав'яну сівалку Клен-1,2 та інші, сіють рано навесні звичайним рядковим способом.

Різні екологічні умови росту й розвитку люцерни в перший рік життя, залежно від способу сівби, потребують визначення оптимальних норм висіву, які гарантують створення високопродуктивного травостою в наступні роки вегетації. Біологічною особливістю люцерни є спроможність однієї рослини утворювати кущ до 300 стебел залежно від площі живлення. Узагальнюючи результати досліджень, можна дійти висновку про доцільність густоти рослин у перший рік життя в Лісостепу до 200 шт./м2, що забезпечує щільність травостою 450 - 500 шт./м2 стебел.

 

3.Посівний період

Рано навесні насіння зареєстрованих в Україні сортів (Власта, з 2004 р., Німеччина; Віра, з 1999 р., Полтава; Владислава, з 2001 р., Носівка; Єва, з 2002 р., Одеса; Зайкевича, 1931 р., Полтава; Надєжда, з 1982 р., Херсон; Радуга, з 1979 р., Одеса; Ярославна, з 1989 р., Інститут землеробства, Чабани, тощо ) висівають, як водиться, за екстенсивного та промислового рільництва. Спосіб висівання — широкорядний (ширина міжрядь — 70 см), безпокривний або покривний, глибина загортання насіння — до 2 см. Норма висіву — 2–4 кг/га (1,5–3,0 млн/га схожих насінин) для одержання оптимальної густоти травостою 20–25 рослин, або 180–200 стебел на 1 м2. Одночасно вносять гранульовані інсектициди або нітроамофосні добрива. Після посіву коткують. У разі безпокривного способу вирощування створюють сприятливіші умови для росту й розвитку рослин, при цьому, буває, одержують 1,0–1,2 ц/га насіння уже в рік висіву. Дослідження низки вчених свідчать, що логічніше не збирати насіння в перший рік, що створює передумови для збільшення насіннєвої продуктивності в наступні роки вирощування люцерни. Покривний спосіб (ячмінь, яра пшениця, кукурудза на зелений корм) вирощування люцерни забезпечує менше її пошкодження шкідниками в рік висівання та інтенсивніше використання площі за рахунок додаткового отримання фітопродукції на корм.

Улітку насіння висівають частіше за біологічного землеробства, що істотно зменшує забур’яненість сходів та пошкодження їх комахами-фітофагами. Цей строк сівби ризикований у посушливий період. Особливості сівби влітку аналогічні весняному періоду, за винятком внесення гранульованих інсектицидів або мінеральних добрив.