Заходи забезпечення кримінального провадження

4) перешкоджати кримінальному  провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне  правопорушення чи продовжити  кримінальне правопорушення, у якому  підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу під час досудового розслідування є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених кримінальним процесуальним законом.     

Разом з тим, ст. 178 КПК України зобов’язує слідчого суддю при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у        ст. 177 КПК України,на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1. вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення;

2. тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється;

3. вік та стан здоров'я підозрюваного;

4. міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5. наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання;

6. репутацію підозрюваного;

7. наявність судимостей у підозрюваного;

8. дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

9.наявність  повідомлення особі про підозру  у вчиненні іншого кримінального  правопорушення;

10.         розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Враховуючи, що кожен із передбачених кримінальним процесуальним законом запобіжних заходів має свої особливості та специфіку в його застосуванні, на нашу думку, буде доцільним проаналізувати судову практику розгляду клопотань про застосування кожного окремо запобіжного заходу.

1. Особисте зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов’язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені ст. 194 КПК України.

За проаналізований період на розгляд слідчих суддів місцевих судів Дніпропетровської області надійшло 1696 клопотань про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, за наслідками розгляду яких до 1656 підозрюваних було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, а в задоволенні поданих клопотань щодо 40 підозрюваних було відмовлено.

При цьому, задовольнивши клопотання про застосування до 533 підозрюваних запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, слідчими суддями на підозрюваних було покладено обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Системний аналіз норм КПК України, якими регулюється порядок застосування запобіжних заходів, в тому числі запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, дає підстави прийти до висновку, що вирішення питання про необхідність покладення на підозрюваного одного або кількох обов’язків, передбачених п. п. 1 – 9 ч. 5 ст. 194 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, відноситься до виключної компетенції слідчого судді і таке рішення слідчим суддею може бути прийнято як з власної ініціативи, так і за клопотанням слідчого, прокурора.

На практиці слідчі та прокурори в поданих клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання не завжди обґрунтовано порушують питання про покладення на підозрюваного конкретних обов’язків, передбачених п. п. 1 – 9 ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв’язку з чим слідчими суддями приймалися рішення про часткове задоволення поданого клопотання.

Так, ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду                       м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було частково задоволено клопотання слідчого СВ Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, в якому слідчий просив застосувати до (---), підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, з покладенням на підозрюваного передбачених п. п. 1 – 3, 7 ч. 5 ст. 194 КПК України обов’язків. В ході розгляду поданого клопотання слідчий суддя районного суду прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в частині покладення на підозрюваного обов’язку докласти зусиль до пошуку роботи, враховуючи, що підозрюваний хворіє рядом тяжких захворювань і вирішує питання про визнання його інвалідом, у зв’язку з чим постановив ухвалу, якою відмовив слідчому в задоволенні клопотання в частині покладення на підозрюваного такого обов’язку.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 194 КПК України конкретно визначено підстави, з яких слідчий суддя зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якими є недоведеність прокурором під час розгляду клопотання наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, зокрема:

-   наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, кримінального правопорушення;

-   наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

-   недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Аналізом постановлених слідчими суддями місцевих судів Дніпропетровської області ухвал про відмову в задоволенні клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання встановлено, що основною підставою, з якої приймалися такі рішення, було недоведення прокурором під час розгляду клопотання наявності достатніх підстав вважати, що в кримінальному провадженні існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При цьому, відмовляючи в задоволенні поданого клопотання з підстав, зазначених вище, в переважній більшості слідчі судді, встановивши в ході розгляду клопотання факт доведеності прокурором наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, керуючись вимогами ч. 3 ст. 194 КПК України, зобов’язували підозрюваного прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді.

Також, однією з найрозповсюдженіших підстав відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання була неявка підозрюваного в судове засідання з розгляду такого клопотання, як з поважної причини, як то перебування на стаціонарному лікуванні, так і без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття, в той час, як у відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 КПК України, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за обов’язковою участю, в тому числі, підозрюваного.

Необхідно відзначити, що в практиці слідчих суддів області нажаль мали місце випадки, коли в задоволенні клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання було відмовлено з підстав, які не передбачені кримінальним процесуальним законом.

Так, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду                                 м. Дніпропетровська від 29 травня 2013 року було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про застосування до (---), підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КПК України, запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання. Підставою прийняття слідчим суддею такого рішення був висновок слідчого судді про те, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється (---), тяжкості такого кримінального правопорушення, а також особи підозрюваного, запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання є занадто м’яким і не зможе запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.

Згідно статистичних даних, наданих судами першої інстанції Дніпропетровської області, в практиці слідчих суддів мали місце два випадки зміни застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2013 року було задоволено клопотання слідчого і відносно (---), підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КПК України, було змінено запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підставою прийняття слідчим суддею такого рішення було встановлення того, що після застосування до (---) запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання настала смерть потерпілого, у зв’язку з чим(---) було повідомлено про підозру у вчиненні саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КПК України, а тому, з урахуванням особи підозрюваного, який неодноразово судимий, має не зняту і непогашену судимість, не має постійного місця проживання, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, а також запобігання ризикам, наявним у кримінальному провадженні, застосований до підозрюваного запобіжний захід підлягає зміні.

Підставою постановлення слідчим суддею Кіровського районного суду                    м. Дніпропетровська 15 лютого 2013 року ухвали про зміну застосованого до підозрюваного (---) запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання на тримання під вартою було невиконання підозрюваними покладених на них ухвалою слідчого судді обов’язків, що виражалось в ухиленні від прибуття за викликом слідчого.

Особиста порука.

У відповідності до ч. 1 ст. 180 КПК України, особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 КПК України і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

За період з дня набрання КПК України в редакції 2012 року законної сили і по 01 серпня 2013 року на розгляд слідчих суддів Дніпропетровської області було подано лише 11 клопотань про застосування до підозрюваних такого запобіжного заходу як особиста порука, за наслідками розгляду яких всі клопотання були задоволені.

Як свідчать статистичні дані, є досить нерозповсюдженими випадки звернень слідчих, прокурорів з клопотанням про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді особистої поруки і на нашу думку це перш за все пов’язано з небажанням громадян брати на себе обов’язки поручителя, враховуючи відповідальність, яка кримінальним процесуальним законом передбачена для поручителя в разі невиконання підозрюваним покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 КПК України.

Домашній арешт.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби і такий запобіжний захід може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

За проаналізований період слідчими суддями судів першої інстанції Дніпропетровської області було розглянуто 254 клопотання про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з яких 237 клопотань задоволено, а в задоволенні 17 клопотань відмовлено.

При цьому, відмовляючи в задоволенні поданих клопотань, слідчими суддями не в усіх випадках приймалися рішення про застосування до підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу.

Аналізом постановлених ухвал про відмову в задоволенні поданих клопотань даної категорії встановлено, що основними підставами, з яких слідчими суддями приймалися такі рішення, було встановлення в ході розгляду клопотання недоведеності прокурором наявності обставин, передбачених п. п. 1 – 3 ч. 1 ст. 194 КПК України і перш за все недоведеності наявності у кримінальному провадженні ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Згідно ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України, однак, сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати 6 місяців.

Так, в практиці слідчих суддів області мало місце 7 випадків продовження під час досудового розслідування строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту і жодного випадку відмови в задоволенні такого клопотання.

Аналізом постановлених ухвал про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, встановлено, що в усіх випадках слідчі судді цілком обґрунтовано приймали такі рішення і крім тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, враховували обставини, які свідчать про те, чи не зменшилися у кримінальному провадженні заявлені слідчим, прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, в тому числі, в контексті обсягу слідчих дій, які необхідно провести для закінчення досудового розслідування.

За проаналізований період в апеляційному порядку було оскаржено 13 ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з яких лише 1 ухвала була скасована із постановленням нової ухвали, якою в задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту було відмовлено і застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Підставою прийняття колегією суддів такого рішення було встановлення необґрунтованості висновків слідчого судді районного суду про те, що більш м’який запобіжний захід, ніж домашній арешт, не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків.