Вплив виду кримінального покарання на правовий статус засудженого

Проте обсяг спеціальних  прав, наданих засудженим до арешту, відрізняється від обсягу прав, наданих  засудженим до позбавлення волі, оскільки ч. З ст. 51 КВК України передбачає, що засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняються побачення з родичами та іншими особами, а також отримання посилок (передач) і бандеролей, за винятком тих, що містять предмети одягу за сезоном.

Слід зазначити, що іноземні громадяни й особи без громадянства під час відбування покарання  не є безправними. Конституція (ст. 26) та інші законодавчі акти, міжнародні договори гарантують охорону їх життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність особи і житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

Закріплення прав, законних інтересів і обов' язків засуджених здійснюється кримінально-виконавчим законодавством в основному шляхом формулювання норм, які регулюють режим (порядок) відбування і виконання покарання, а стосовно окремих покарань - шляхом застосування заходів виправно-трудового впливу. Разом з тим було б доцільно мати такі норми, які б безпосередньо забезпечували свободу совісті і особисту безпеку засуджених.

2.2. Правовий статус осіб, засуджених до кримінального покарання у вигляді позбавлення волі.

Найбільшої трансформації  в бік збільшення встановлених обмежень та заборон зазнає правовий статус засуджених до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк та довічного позбавлення волі), що обумовлюється сутністю даного виду покарання.

Так, у сфері соціально-економічних  прав на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок та ін.

Разом з тим, більшість  із цих прав з огляду на відбування покарання у виді позбавлення волі, зазнають певних змін та обмежень. Засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання це право в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.

Зокрема, у ч. 1 ст. 118 КВК  України закріплено норму, відповідно до якої засудженні до позбавлення  волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. їх також залучають до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам — понад 55 років, інвалідам І та П груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення  волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановлено  законодавством про працю, який становить 40 годин, (ч. 1 ст. 119 КВК України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч. 1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Право на освіту, передбачене ст. 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. 125-126 КВК, які передбачають, що у колоніях, відповідно до законів  України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту", для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати  свій загальноосвітній рівень, незалежно  від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, засуджені до позбавлення  волі в силу фізичної ізоляції від  суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній  формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання.

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону  здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми ст. 116 КВК України, згідно з якими у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Засуджені також мають право  звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають  платні медичні послуги. Оплата таких  послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Особи, яким пенсія призначена до відбування покарання, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.

Призначена пенсія перераховується  органами Пенсійного фонду України  за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати  на його утримання у виправній  колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та ін.), при цьому не менш як 25% пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення  волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від  покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у порядку, і випадках встановлених законодавством України. На засуджених поширюється дія ст. 24 Конституції, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від вказаних ознак всі засуджені, які відбувають покарання у виправній колонії одного виду, утримуються в однакових умовах, користуються однаковими правами та несуть однакові обов'язки.

У сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі, поширюється  дія ст. 25 Конституції, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений  громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК  України засуджені, які відбувають покарання, не позбавляються громадянства України.

На засуджених поширюються  права, передбачені ст. 38 Конституції: брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право брати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.

У певній мірі засуджені  користуються і такими політичними правами, як свобода слова, об'єднання громадян у суспільні організації, право збиратися і проводити збори, мітинги, які внаслідок факту ізоляції засуджених та вимог режиму суттєво обмежуються і вирішуються у такий спосіб чином. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією виправної колонії і вносити свої пропозиції, які спрямовані на покращення виробничої діяльності установи та самодіяльних організацій засуджених, а також інші позитивні пропозиції.

Ст. 127 КВК України передбачено  створення самодіяльних організацій  засуджених у колоніях, але ці організації  не є суспільними організаціями  і існують та працюють під контролем  адміністрації виправної колонії. В принципі не виключена можливість проведення адміністрацією колонії зборів чи мітингу засуджених у зв'язку з певною подією у житті держави. Проведення походів і демонстрацій в умовах виправної колонії виключено з огляду на вимоги режиму та ізоляції.

На засуджених поширюється  право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене у ст. 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які встановлені КВК України і необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки.

Богослужіння і релігійні  обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий  час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання. Для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

Певні обмеження поширюються  на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов. Якщо засуджений вчиняють злочин, то відповідності до зі ст. 29 Конституції він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом, тобто за рішенням суду.

Проте засуджені можуть бути поміщені до дисциплінарного ізолятору  чи приміщення камерного типу у порядку застосування заходів дисциплінарного впливу. Засуджені, їхні речі й одяг, а також приміщення на території колонії підлягають обшуку і догляду. Кореспонденція засуджених підлягає перегляду. Адміністрація виправної колонії з огляду на режимні вимоги зобов'язана здійснювати перегляд змісту отриманих засудженими посилок та передач.

Короткочасні побачення  та телефонні розмови засуджених до позбавлення волі здійснюються під  контролем адміністрації колоній. Через вимоги режиму та ізоляції суттєво  обмежується для засуджених передбачене ст. 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання.

На території колонії  засуджені повинні пересуватися тільки строєм. Більший обсяг прав у цьому питанні надається  засудженим, яких тримають у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.

2.3. Загальногромадянські та спеціальні права та обов’язки засуджених.

Поряд з конституційними  правами, якими користуються засуджені як громадяни України, на засуджених покладаються і певні обов'язки. Так, на них поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільно корисної праці тягне за собою застосування певних санкцій, у тому числі заходів дисциплінарного впливу.

Що стосується загальногромадянських  прав і обов'язків засуджених, то позбавлення волі тягне за собою  тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.