Готування до злочину та його види

У даному випадку не можна говорити про те, що особа, яка дала отруту потерпілому, а потім і протиотруту, панує над розвитком причинного зв'язку. Наступ або не настання в цьому випадку смерті потерпілого залежить не тільки від волі винного, а й від низки інших обставин, що впливають на подальший розвиток причинного зв'язку. Припустимо, особа пропонує потерпілому протиотруту, а той свідомо відмовляється його прийняти (з'ясовується, що потерпілий був хворий на важку, невиліковну і болісною хворобою і сам з метою рятування від страждань шукав отруту для самогубства).

Мотиви добровільної відмови можуть бути найрізноманітнішими, як морального характеру (каяття, жалість до потерпілого), так і іншими (наприклад, страх перед покаранням і іншими невигідними для особи наслідками викриття).

Але в будь-якому випадку незалежно від характеру мотивів добровільної відмови особа не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим мотив страху перед можливою кримінальною відповідальністю повинен поєднуватися з усвідомленням можливості довести злочин до кінця. І лише тоді, коли страх викликаний конкретними обставинами, які дають зрозуміти неминучість викриття особи і, отже, перешкоджають довести злочин до кінця, відмова від злочину може визнаватися і не добровільним, а вимушеним.

Справа в тому, що в одних випадках страх неминучого викриття буде поєднуватися з неможливістю довести злочин до кінця, а в інших - остання обставина (неминучість викриття) не перетворюється в непереборну для цього перешкоду. Такі варіанти залежать від специфіки мотивації злочинної діяльності винного і конкретних обставин скоєння злочину.

Зрозуміло, що для злодія, який коїть, наприклад, квартирну крадіжку, обставини, пов'язані з його неминучим викриттям, виключають можливість закінчення крадіжки. Для вбивці ж з ревнощів або помсти неминучість викриття може і не бути непереборною перешкодою. В останньому випадку особа, незважаючи на неминучість викриття, може зберегти свободу вибору того чи іншого варіанта поведінки в можливій ситуації. Для того ж вбивці з ревнощів його неминуче викриття може і не виявитися непереборною перешкодою для доведення злочину до кінця, тому що його неминуче викриття і наступне за ним неминуче покарання можуть бути для нього байдужим. По конкретній справі Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду СРСР у своїй постанові зазначила: "Добровільна відмова від доведення злочину до кінця є повною відмовою від вже розпочатого злочину з тих чи інших мотивів при наявності свідомості, фактичної можливості його завершення і відсутності будь-яких причин, які б особа, яка вчиняє це діяння, не мала змоги подолати. Мотиви, в силу яких особа вчинила замах на вчинення злочину та вирішила відмовитися від доведення до кінця злочину, не мають значення для добровільної відмови. "

Відповідно до ч. 3 статті 31 особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа з метою вбивства придбала кухонний ніж, яким і мала намір вчинити злочин, але через деякий час відмовляється від вчинення вбивства. У наявності добровільна відмова, яка звільняє цю особу від кримінальної відповідальності. Інша справа, коли для тієї ж мети особа придбає вогнепальну зброю, наприклад, пістолет, а потім також відмовляється від вчинення вбивства. Відносно вбивства буде добровільна відмова і особа повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності за цей злочин. Проте в його діях буде в наявності склад незаконного придбання вогнепальної зброї (Ч. 1 ст. 263 ККУ), за що особа і має підлягати кримінальній відповідальності.

Від добровільної відмови слід відрізняти діяльне каяття, тобто активна поведінка особи після вчинення ним злочину, спрямована на зниження або усунення заподіяної злочином шкоди або на надання активної допомоги правоохоронним органам у розкритті злочину і викритті інших учасників злочину. За загальним правилом такі дії, як явка з повинною, активне сприяння розкриттю злочину, викриття інших учасників злочину та повернення майна, придбаного в результаті злочину, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування або усунення матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної злочином, та інші дії, спрямовані на загладжування такої шкоди, відповідно до кримінального закону (ст. 69-1 ККУ) є обставинами, що пом'якшують покарання.

 

Висновки

Ст. 13 Кримінального кодексу України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального. В частині 2 цієї статті визначається, що готування до злочину та замах на злочин, є незакінченим злочином.

Одночасно ст.16 та ст.68 ч.1 Кримінального кодексу України визначили основні підходи до караності готування до злочину, зупиненого на різних стадіях розвитку злочину.

Виходячи з вище наведеного, ми можемо зробити висновок, якщо стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, і відрізняються між собою ступенем реалізації злочинного умислу, то готування до злочину, матиме місце виключно в умисних злочинах. Готування до злочину неможливе при вчиненні злочину з необережності.

За загальним правилом умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин.

Незакінчений злочин може існувати у вигляді двох стадій:

• готування до злочину;

• замах на злочин.

Кожна із цих стадія має власний комплекс характеристик і суттєво різниться від іншої, так як має власну, відокремлену від іншої, мету.

У зв'язку з цим практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин тощо.

Таким чином, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього скоєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину.

У відповідності із ст.14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. Їх перелік у нормі права в зв'язку із цим — неможливий.

Виділяють форми готування до злочину:

Підшукування

Пристосування

Підшукування співучасників

змова на вчинення злочину

Усунення перешкод.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину тощо.

Аналіз судової практики, свідчить про те, що їй абсолютно невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що утворюють готування до злочину у чистому виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище викликано складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Тим не менш, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчення злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст.14 ч.2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування.

 

Перелік використаних джерел

1. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по уголовному праву. – М., 1995.
2. Ераксин В.В. Ответственность за преступление. – М., 1979.
3. Зелинский А.Ф. Добровольный отказ от преступления // Сов.юстиция. – 1968. - № 8. – С.9-11.
4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.
5. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002.
6. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
7. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2001.
8. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. – Київ, 2000.
9. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.
10. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001.
11. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.
12. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 240 с.
13. Кузнецова Н.Ф, Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М., 1958.
14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.
15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.
16. Панько К.А. Добровольний от каз от преступления по советскому уголовному праву. – М, 1958.
17. Постанова Пленуму Верховного Суду України  Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів N 6 від 12.04.96
18. Постанова Пленуму Верховного Суду України  Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил  N 2 від 26.02.99
19. Постанова Пленуму Верховного Суду України  Про судову практику у справах про хабарництво N 5 від 26.04.2002 // Юридичний вісник", N 28 (368), 13-19 липня 2002 р.
20. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання N 22 від 22.12.95
21. Прохоров В.С. преступление и ответственность. – Л., ЛГУ, 1984.
22. Санталов А,И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Ленинград, 1982.
23. Фріс П.Л. Поняття та ознаки злочину. – Івано-Франківськ, 2002.
24. Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. – Івано-Франківськ, 2002.