Зміцнення законності в правозастосовному процесі

    Процеси адаптації  національного законодавства до  вимог сучасної Європи не лише  виявляють цілий ряд проблем  суто нормативного характеру, але й ставлять перед нами складні теоретичні питання, які пов’язані в першу чергу з визначенням загальних умов гармонізації правової системи України та Європейського Союзу. Мета – поставити під сумнів значущість нормативного аспекту. Разом із тим ця проблема може бути вирішена спільними зусиллями вітчизняних законодавців і вчених-правознавців. Те саме стосується і політичної складової в процесі трансформації правової системи на шляху до європейського вибору.

    Серед фундаментальних  принципів, які одночасно є загальними  стандартами розбудови європейської  правової системи, маємо обов’язково  назвати принцип законності. Поза  ним не можна уявити ні практики  дії європейського права, ні цілісної  теоретичної основи європейської  правової системи. Зважаючи на  це, можна зробити обґрунтоване  припущення, що у разі, якщо цей, властивий європейській правовій  системі, принцип залишатиметься  в Україні тільки формальною  декларацією, будь-які зміни у  правовій системі не дозволять  їй реалізувати «європейський  вибір» у правовій площині.

    На нашу думку, законність правозастосовної діяльності  складається з багатьох елементів. По-перше, з професіоналізму правозастосовця, рівня його правосвідомості, чесності  та принциповості, майстерності  і кваліфікації. По-друге, з повноти  вивчення фактичних обставин  справи, що обумовлюють знаходження  істини у кожному конкретному  випадку. По-третє, з правильного  тлумачення і глибини вивчення  нормативної основи справи, обґрунтованої  юридичної кваліфікації. По-четверте, з того, наскільки ухвалене рішення  відповідає принципам справедливості, обґрунтованості, доцільності. По-п’яте, з послідовної, своєчасної реалізації  ухваленого рішення, контролю за  його виконанням, забезпечення реалізації  останнього. По-шосте, з того, наскільки  точно втілена у кожному конкретному  випадку воля законодавця, держави, народу. По-сьоме, з того, наскільки  точний і послідовний механізм  реалізації, виконання і застосування  кожного конкретного закону.

    Стандарт законності, властивий європейському праву, може бути забезпечений принаймні  двома способами. По-перше, це створення  правових умов, за яких об’єктивно  унеможливлюється обмеження дії  принципу законності. Насамперед  йдеться про жорстокі правові  санкції щодо тих суб’єктів  правовідносин, які схильні до  порушення цього стандарту. По-друге, це культивування такого типу  правосвідомості, якому не властиве  намагання уникати вимог законності  та спотворювати цей принцип. Як на мене, жоден із цих  механізмів наразі ефективно  не працює в Україні. З одного  боку, численні прогалини в національному  законодавстві практично виводять  з-під принципу законності владні  структури, які істотно впливають  як на політичний, так і на  правовий розвиток держави. З  другого боку, ця вимога законності  досі не усвідомлюється суб’єктами  правовідносин як внутрішня необхідність  правового регулювання. Тому її  реалізація часто сприймається  не як нормальна властивість  реалізація права, а радше як  прояв слабкості того суб’єкта  правовідносин, який вирішив дотримуватися  цієї вимоги. На цьому хочеться  особливо акцентувати увагу, оскільки  ніщо так не віддаляє національну  правову систему України від  традицій європейського права, як  подібне ставлення до вимоги  загальності у змісті принципу  законності.

    Таким чином, утвердження  принципу законності неможливе  поза розвитком правової системи. Хоча справедливе і зворотне  твердження: правова система України  здатна нормально розвиватись  у контексті перспективи європейської  інтеграції лише в умовах гарантованості  та забезпечення європейських  стандартів законності.    Загалом  же, проблема гармонізації правових  систем на рівні фундаментальних  принципів їх організації і  функціонування є одним із  основних питань, які повинні  змістовно досліджуватися вітчизняною  юридичною спільнотою в контексті  реалізації стратегічної цілі, яка  має назву «європейський вибір України».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. – К.: Школа, - 48 с.
2. Абдулаев М.И. Теория государства и права. – СПБ.: Питер, 2003. – 396 с.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории государства и права. – М., 1979. – 412 с.
4. Бізнес. – 2000. – 3 квіт. (№ 14).
5. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов, 1983. – 184 с.
6. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави.: Навчальний посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 270 с.
7. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
8. Ковба О. Хабарі як засіб підтримки вітчизняного товаровиробника? // Хрещатик. – 2000. – 4 квіт.
9. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 368 с. – Бібліогр.: С. – 358 – 364.
10. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права.: Навчальний посібник. – К.: «Юрисконсульт», 2006. – 355 с.
11. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права.: Навчальний посібник. – К.: Устина, 2004. – 304 с.
12. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К., 2001. – 304 с.
13. Осауленко О., Пунько О. Зміцнення законності у правозастосовному процесі // Право України. – 2004. - №12. – С. 61 – 63.
14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
15. Скрипнюк О. Європейський вибір України: проблеми реалізації принципу законності // Право України. – 2009. - №1. – С. 97 – 101.
16. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. та ін. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків, 2002. – 432 с.