Вступ і обґрунтування теми

Виявити свиноматок в охоті краще вранці, до їх годівлі (з 6-ї до 8-ї години), ні в якому разі не слід цього  робити під час годівлі.

Дорослих  свиноматок треба осіменяти через 24, а молодих через 30 годин після  початку охоти. Якщо охоту виявили  вранці її осіменяють ввечері. Автори зазначають, що й одноразовому й  дворазовому  виявленні охоти  результати одержують кращі, якщо свиноматок осіменяють два рази [12, 17].

Важливу роль у відтворенні стада також  відіграє технологія синхронізації  охоти та овуляції у молодих і  дорослих свиноматок.

Цей метод  дає змогу формувати певні  групи свиноматок однієї виробничої фази, а отже, провести в стислі строки підготовку приміщення.

Одним із звичайних шляхів до так званої природної  синхронізації охоти є одночасне  відлучення поросят, у певному віці. В такому випадку 85-90% свиноматок приходить  в охоту на 4-8-у добу після вилучення  поросят. Оскільки в період відлучення поросят вибраковують 40% свиноматок з різних причин, для поповнення виробничої групи вводять певну  кількість молодих свинок, які  приходять в охоту приблизно  в одні строки з дорослими.

При такій  організації осіменіння свиноматок вдається уникнути екзогенного гормонального  втручання в організм тварин [18].

Стан  новонародженого поросяти, його життєздатність і фізіологічна зрілість, наступний  ріст і розвиток, реалізація генетичного  потенціалу продуктивності знаходиться  в безпосередній залежності від  умов, в яких проходить його ембріональний  розвиток. Тому вирощувати молодняк потрібно починати не з дня його народження, а з дня розвитку плода, особливо в його останні тижні внутріутробного  життя. В цей період найбільш важливим є повноцінна годівля його матері.

Незбалансована  годівля супоросних свиноматок перед  опоросом призводить до народження слабких, морфологічно і фізіологічно незрілих  і не життєздатних поросят - гіпотрофіків з дегенеративними змінами в  паренхематозних органах і слизових оболонках шлунково-кишкового тракту. Фізіологічну незрілість важко компенсувати навіть ідеальними умовами вирощування.

Дисбаланс технології годівлі, утримання тварин і генетично заданого рівня продуктивності веде до хронічної напруги обміну речовин, що супроводжується зниженням  неспецифічної резистентності імунобіологічною реактивністю організму тварин. При  дії неблагоприємних факторів відбувається порушення гуморальної ланки  імунітету, що відповідає за  синтез імуноглобулінів (антитіл). Особливо це проявляється в останній період супоросності маток і в перші дні життя  новонароджених.

Імунодефіцит  маток, особливо в останній час їх супоросності, відображається на якості молозива. В ньому знижується вміст  антитіл майже до повної їх відсутності.

Зниження  загальної неспецифічної резистентності і імунобіологічної реактивності організму  тварин різко обмежує їх адаптативні  можливості протистояти  біотичним (мікроби, віруси) і абіотичним факторам.

У свиноматок не відбувається трансплацентарної  передачі материнських глобулінів, в  зв’язку з чим їх молозиво і  молоко є єдиним джерелом захисту  новонароджених поросят. Імуноглобуліни, що потрапляють з молозивом і  молоком в організм поросят формують у них системний і місцевий імунітет. Основним класом імуноглобулінів  в молозиві маток є IgG, які складають більше 80% всіх імуноглобулінів.

Через добу після народження в сироватці  крові поросят рівень імуноглобулінів  досягає рівне в їх крові матері, а інколи і перевищує його [8, 9].

Відомо, що свині найбільш скоростиглі тварини з високою конверсією корму і високою трансформацією його в м’язову тканину. Зворотною стороною такої фізіологічної скоростиглості є високе сприймання цими тваринами до дій факторів навколишнього середовища  і низька стійкість до стресів. Внаслідок фізіологічних особливостей свині в ранньому віці найбільш піддатні до хвороб шлунково-кишкового тракту і респіраторного тракту неінфекційної етіології.

В перші  дні життя поросят і після  відлучення їх від свиноматок головною причиною їх загибелі є шлунково-кишкові  захворювання. У сисунів перші  дні життя ще не сформоване комплексна популяція резидентної мікрофлори кишечнику, що попереджує адгенію ентеропатогенів  до ворсинок слизової оболонки кишечнику. Цей фізіологічний дисбаланс  інакше дисбактеріоз в сполучені  з імунодефіцитом робить поросят  особливо ураженими до шлунково-кишкової патології і є етіологічним фактором діарейного синдрому.

У новонароджених поросят, перехворівших діареєю  або гастроентеритами  багатофакторної  етіології відбувається незворотне переродження епітелію шлунково-кишкового  тракту, що призводить в кінцевому  результаті до порушення його нормальної фізіологічної функції і стриманню  внаслідок реалізації продуктивного  потенціалу відгодування свиней.

В зв’язку  з тим, що інфікування поросят  відбувається в неонатальний період, основу стратегії специфічної профілактики складає активна імунізація супоросних свиноматок з ціллю індукцій в  них  високого рівня імуноглобулінів  в молочних залозах. Пасивний імунітет набувається поросятами тільки проти тих інфекцій, в  відношенні яких були імунні їх матері [3, 18].

З 7-8-го дня  життя поросят необхідно привчати до поїдання кормів, виготовляючи для них доброякісний пристартерний корм СК-3 або суперпрестартери. Це необхідно для того, щоб забезпечити інтенсивний ріст поросят і не допускати у них таких порушень обміну речовин, як гіпоглінемія, рахіт і інші остеодистрофічні процеси, авітамінози і мікроелементози, в тому числі паракератоз, що різко знижують стійкість поросят до хвороб.

При виявленні  цих порушень необхідно зразу  ж застосовувати засоби по їх усуненню. При остеодистрофічних процесах потрібно включать в корма всі  три види мінеральної кальцево-фосфорної  підкормки: дикальційфосфат в кількості 1,0-1,3% в залежності від віку; 0,8-1,0% кісткової муки і 0,7-0,8% крейди. Для  кращого засвоєння кальцію і  фосфору потрібно вводити в корма  лікувальну дозу вітаміну Д (10 тис. МЕ/кг комбікорму) протягом 2-3 тижнів, а потім  профілактичну його дозу в складі преміксу.

Для попередження такої хвороби свиноматок, як селенова недостача, в їх раціон потрібно вводити  препарат Деполен на 32-35-й день їх супоросності, що забезпечує підвищення рівня селену в молозиві в 1,6 рази. Крім того, поросятам на 10-й день життя необхідно вводити одноразово 0,1% розчин селениту натрія в дозі 0,15 мл/кг або препарат Селемаг в відповідності  з постановленнями.

В 2-місячному  віці кожному поросяті в відповідності  з настановами потрібно вводити  одноразово 1,0 мл Деполену, що забезпечує потребу поросят в селені необхідно  також балансувати по кобальту і  міді. Вміст кобальту треба збільшити  до 0,6 мг/кг або вводити на 1т преміксу 120г вуглекислого кобальту для поросят 2 місячного віку [1].

Інтенсифікація  свинарства ґрунтується, насамперед, на створенні міцної кормової бази, яка  задовольняє потреби тварин у  всіх поживних речовинах. При цьому  слід враховувати, що близько 70% всіх витрат у структурі собівартості виробництва  свинини припадає на корми.

Правильна організація кормової бази, забезпечення тварин необхідними дешевими кормами  є не лише умовою збільшення виробництва, а й головним резервом зниження її собівартості. Важливо підібрати  такі корми, виробництво яких для  конкретного господарства обходиться з найменшими затратами праці  та матеріальних ресурсів. Особливо це стосується рослинних кормів, оскільки вони становлять переважну частину  кормової  бази.

Вирішуючи питання кормовиробництва слід не лише вибирати високоврожайні культури за кількістю одержуваної кормової маси, а й ураховувати вихід  кормових одиниць та перетравного протеїну при найменших затратах праці  та матеріальних ресурсів на їх виробництво. У товарних господарствах виробництво  кормів слід привозити у відповідності  до потреб галузі. В них необхідно  згідно з напрямом спеціалізації  змінювати структуру посівних площ і співвідношення окремих компонентів  у кормовому балансі.

На кормові  цілі слід використовувати 75-80% орних  земель (ріллі); з них посівна озимих – 15-20; ячменю – 10-15, кукурудзи – 15-20; зернобобових – 15-18 та інших 3-5%.

У кожному  свинарському господарстві слід підібрати  такі кормові культури, які б дали змогу одержувати максимальний збір поживних речовин з одиниці посівної площі, щоб одержувати високу продуктивність при найменших витратах кормів на одиницю продукції [19].

За останні  роки в зв’язку з інтенсифікацією  свинарства практика свинарства ставить  вимогу щодо високоенергетичних раціонів, оскільки нестача енергії у кормах здебільшого є причиною низької  продуктивності тварин так само, як і нестача ряду інших поживних речовин раціону: вітамінів, мінеральних  речовин, амінокислот.

У процесі  вивчення багатьох факторів живлення (протеїнового, мінерального, вітамінного) та виявлення ролі біологічно активних речовин було встановлено, що потреба  свиней у багатьох поживних речовинах  визначається рівнем енергетичного  живлення як одним з основних факторів продуктивних якостей раціонів. Одночасно  наявна енергія корму при недостатньому  нормуванні годівлі й балансуванні раціонів використовується тваринами  на утворення продукції та відкладання  у тілі надто не економно. Так,  в звичайних умовах годівлі використання енергії як основного компоненту живлення на утворення продукції  у свиней становить лише 20-25%, що призводить до значних витрат корму на одиницю  продукції і високої собівартості.

Коефіцієнт  корисної дії корму при годівлі  свиней, тобто відсоток використання загальної енергії раціону можна  значно підвищити. При достатній  і збалансованій годівлі рівень трансформації поживних речовин  в речовині продукції може становити  при відгодівлі свиней 45-50%.

Головна умова здійснення цього – організація  повноцінної збалансованої годівлі  свиней, тобто використання раціонів, які за вмістом основних поживних і біологічно активних речовин  найкраще відповідають потребам тварин [6, 11].

В останні  роки в практиці годівлі свиней велику увагу приділяють вмісту в раціонах найважливіших амінокислот. Це пов’язано з тим, що протеїн корму в травних органах свиней розщеплюється  до своїх складових частин – амінокислот, які потім всмоктуються в кров і використовуються для росту тканин й органів, білки яких мають певне і стале співвідношення амінокислот.

Тому  інтенсивний ріст м’язової тканини  у свиней відбувається лише тоді, коли з кормом в організм надходить  достатня кількість протеїну з вмістом  у ньому всіх необхідних амінокислот  у співвідношеннях близьких до амінокислотного  складу білків м’яса.

До складу білків корму та м’яса входить  понад 22 амінокислоти, із яких 10 вважаються незамінними, оскільки вони не можуть утворюватися в організмі з інших  речовин, а тому обов’язково повинні  надходити з кормом. Найбільш незамінними  амінокислотами в годівлі свиней є лізин, метіонін і триптофан. В  практиці складання раціонів для  свиней враховують лише ці три “критичні” для свиней амінокислоти, інші не враховують, бо вони в достатній кількості  надходять з кормами.

Для відгодовуваних свиней дефіцитні амінокислоти повинні  бути в такому співвідношенні: на 1г  лізину – 0,6-0,7г метіоніну з цистином та  0,12г триптофану. Незамінна  амінокислота метіонін враховується разом  з напівзамінною – цистином, який організм використовує для утворення метіоніну.

Лізин міститься  в великих кількостях в кормах тваринного походження (збиране молоко, м’ясне і рибне борошно), зернобобових (горох, соя, вика і ін.), у траві  й трав’яному борошні бобових  культур (конюшина).

Метіонін  міститься у значних кількостях в соняшниковій макусі і шроті, в  м’ясо-кістковому борошні і білку  кукурудзи. Тому годівля свиней одноманітними  кормами часто супроводжується  порушенням потреби їх в критичних  амінокислотах.

Засвоєння протеїну в організмі свиней залежить не лише від амінокислот, а й від  наявності в раціонах вітамінів, мінеральних речовин, антибіотиків і ін. При м’ясній відгодівлі раціони тварин повинні містити  достатню кількість вітамінів А ,Д і групи В, наявність яких дає змогу повніше використовувати  поживні речовини корму [1, 7].

Свині на відгодівлі становлять основну частину поголів’я товарної ферми, займають більшість приміщень і споживають близько 70% загальної кількості кормів. Тому рентабельність свинарства значною мірою визначається раціональною організацією виробництва й інтенсивністю відгодівлі. До основних факторів виробництва, які визначають ефективність відгодівлі, належать порода, здоров’я, вік тварин, годівля, корми тощо.

Свині вітчизняних  порід, а також помісі характеризуються високою скороспілістю і придатністю  для всіх видів відгодівлі. При  інтенсивній відгодівлі до 7-8 місячного  віку тварини досягають живої  маси 100-120кг, витрати 1кг приросту становлять не більше 4,5корм. од.

При утриманні  свиней в даній секції великими групами (по 300-500 голів) середньодобовий приріст  живої маси знижується, тривалість відгодівлі, оплата кормів продукцією і загальна собівартість свинини  підвищується. З метою інтенсифікації відгодівлі в більшості спеціалізованих  свинарських господарств свиней на відгодівлі розміщують в станках  по 25-30 голів. При повноцінній годівлі  свині на відгодівлі досягають 110-120кг у 220-230 денному віці при середньодобовому прирості живої маси 550-650г [14].