Шкідлива ентомофауна груші та яблуні

 

ВСТУП

Культурні рослини пошкоджують  багато видів шкідливих комах. Кожна  сільськогосподарська культура має  власних шкідників видовий склад  яких може дещо змінюватись в різних географічних зонах країни. Близько 150 видів найбільш небезпечних шкідників  та збудників хвороб є частими супутниками наших садів. Серед шкідників є види, що широко розповсюджені та види з обмеженим поширенням.

Масштаби шкоди, якої завдають комахи є вражаючими. За деякими  даними шкідники і хвороби сільськогосподарських  культур знищують 20 % світового урожаю. Шкода, якої завдають комахи-шкідники садовим культурам досягає 40% втрат  врожаю.

Вищевказане обумовило актуальність проведенного нами дослідження.

Мета роботи вивчення біології та екологічних особливостей шкідників плодових культур у Луганській області та випробування препаратів для боротьби та заходів захисту плодових культур.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Вивчити особливості біології шкідників груші та яблуні в Слов’яносербському  районі Луганської області;
2. Встановити екологічні особливості представників шкідників плодових культур;
3. Проаналізувати заходи захисту плодових рослин проти їх шкідників;
4. Випробовувати  препарати  “АВЕРС” та “ДИМЕВІТ” у лікувальних та профілактичних цілях.

Об’єкт досліджень – комахи шкідники плодових культур.

  Предмет дослідження  – особливості біології та екології шкідників плодових культур.

  Практичне значення  роботи полягає у захисті плодових  культур та боротьбі з комахами  шкідниками.

 

             

Розділ 1. Літературний огляд

          У 1887 році у Млієві був створений  перший інститут помології імені  Л.П. Симеренка, розташований на  орендованій землі графині Балашової.  З метою наукових досліджень  Л.П. Симиренком були зібрані  найцінніші помологічні сорти  плодових і декоративних порід.  У 1912 році у помологічному розсаднику  Л.П.Симиренка нараховувалось майже  3000 сортів різних рослин, у тому  числі яблуні 900, груші 889, черешні та вишні 350, персику–115, абрикосу–56, агрусу–166, горіха–45. 
          Після революції розсадницьке господарство Л.П.Симиренка було націоналізоване та експлуатувалось Черкаським Укрземвідділом до часу передачі Вченому Комітету. Рішенням Колегії Наркомзему УРСР 25 листопада 1920 р. на базі помологічного розсадника Л.П.Симиренка             в с. Мліїв було створено першу на Україні дослідну установу по садівництву – Мліївську садово-городню дослідну станцію. У 1921 р. в станції було розпочато роботи по створенню плодового розсадника, а в 1923 р. розсадник Мліївської дослідної станції реорганізовано в Центральний державний плодорозсадник України. Перед ним ставилося завдання вирощувати садивний матеріал плодових дерев у широкому помологічному сортименті для всієї республіки та підщеп для інших державних плодових розсадників. 
         Першим директором станції був Володимир Львович Симиренко. Він завершив справу кількох поколінь Симиренків і перетворив творчі ідеї прадіда, діда і батька в реальність. Володимир Львович був справжнім творцем всеукраїнського садівництва: створив і розвинув усі потрібні атрибути української помології, типи розсадництва, систему науково-дослідних установ, систему державних розсадників і, нарешті, державну “Помологічну Книгу”.Організаторами станції були: перший директор станції В.Л.Симиренко, професори Л.М.Ро і В.П.Попов, науковий працівник М.А.Гросгейм. За їх безпосередньої участі були створені і до 1927 року вже працювали наукові відділи плодівництва, овочівництва, ентомології, сільськогосподарської метеорології, фітопатології, технічної переробки плодів і овочів, агрохімії та інші.У 1958 році в зв’язку із 70-річним ювілеєм помологічного розсадника Мліївській дослідній станції садівництва присвоєно ім’я засновника розсадника Л.П.Симиренка. З 1966 року по 1989 рік директором дослідної станції працював Микола Михайлович Артеменко. У квітні 1989 року з ініціативи директора станції М.М.Артеменка та за підтримки наукового колективу Мліївську дослідну станцію садівництва ім. Л.П.Симиренка було реорганізовано в Мліївський науково-дослідний інститут садівництва Лісостепу України ім. Л.П.Симиренка. За ініціативою М.М.Артеменка було створено народний музей Л.П.Симиренка, який розміщений в будинку, де жив, працював і загинув Лев Платонович. М.М.Артеменко до 1 червня 1991 року був директором інституту. 
 З 1991 р. по 2004 р. – директором інституту працював Хоменко Іван Іванович. У 1992 році згідно наказу Президії Української академії аграрних наук інститут було перейменовано в Мліївський інститут садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН. З 2003 року виконавчий директор інституту, а з 2004 року – директор інституту – Кучер Микола Федорович. В 2006 році у зв’язку з орієнтацією на вивчення генетичних ресурсів плодових, ягідних, горіхоплідних і малопоширених культур Мліївський інститут садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН було перейменовано в Інститут помології ім. Л.П.Симиренка УААН, а в 2010 р. в Інститут помології ім. Л.П.Симиренка Національної академії аграрних наук України. В даний час в колекційних насадженнях інституту вивчається більше 2000 сортів плодових і ягідних культур. З часу створення наукової установи в Млієві розпочалася і до даного часу продовжується робота по створенню нових сортів яблуні, груші, кісточкових та ягідних культур. Селекціонерами інституту виведено близько 200 сортів плодових і ягідних культур. Мліївські сорти неодноразово нагороджувалися найвищими нагородами на міжнародних і національних виставках. Так золотими медалями Міжнародної виставки в Ерфурті нагороджені сорти: яблуні - Слава переможцям, сливи – Волошка; срібною та бронзовою сорти груші – Ребриста та Нарядна з Млієва. На Міжнародній виставці в місті Штутгарті золотої медалі був удостоєний сорт яблуні Пепінка золотиста, а пізніше сорт яблуні Росавка був удостоєний срібної медалі. Сорти яблуні мліївської селекції Ренет Симиренка, Слава переможцям, Пепінка золотиста, Росавка та сливи Волошка широко розповсюджені в Україні та за її межами.

         СИМИРЕНКО Лев Платонович (06(19).02.1855, с. Мліїв, Черкаська обл. – 06.01.1920, там само) – помолог, селекціонер у галузі садівництва. Батько В.Л.Симиренка. Член-кореспондент Бельгійського товариства садівників (1894), почесний член Французького помологічного товариства (1895). Велика золота медаль ім. Х.Стевена (1914), Золота медаль французького товариства садоводів (1913). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1879). У цьому ж році за участь у русі народників засланий до Східного Сибіру, де працював садівником, організував будівництво теплиць, заклав Красноярський міський парк. Повернувшись до с. Мліїв (1887), за короткий строк створив маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який став найкращим у Російській імперії і одним із найбагатших у Європі. При розсаднику була заснована школа садівників.        Основний напрямок досліджень – нові агротехнічні прийоми вирощування посадкового матеріалу, зокрема шедевром селекції є відібраний ним сорт яблук Ренет Симиренка, який з успіхом вирощується і нині. У 1917 Л.П.Симиренко передав помологічний розсадник і колекцію плодових культур у власність державі та став директором і науковим керівником цього розсадника.  
 

 

 

 

 

 

          СИМИРЕНКО Володимир Львович (29.12.1891, с. Мліїв, нині Городищенського р-ну, Черкаської обл. – 17.09. 1938, м. Обоянь Курської обл., Російська Федерація) – видатний вчений у галузі садівництва. Син Л.Симиренка. Закінчив Київський політехнічний інститут (1918). Відтоді працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ України, 1920-1930 – директор Мліївської садово-городньої дослідної станції і Центрального плодового розсадника, водночас – професор плодівництва та інтенсивної культури Уманського (Черкаська обл.), Полтавського інститутів (1921-1926), професор садівництва, зав. каф. плодовогоягідного господарства Київського с.-г. ін-ту (1926-1932). Організатор і перший директор ВНДІ плодового і ягідного господарства (1930-1933, Київ). 1933 заарештований НКВС, перебував в ув’язненні (до 1937). У березні 1938 повторно заарештований, 17 вересня – розстріляний. Виконав роботу по перебудові та організації українського садівництва і розсадництва, систематизував і впорядкував його біологічний фонд, започаткував Всеукраїнську помологічну комісію з сортовипробування плодових культур (1923). 
Основні праці. Садовий розсадник. - К., 1922; Сортові маточні фонди плодових дерев на Україні. - К., 1925; Плодові асортименти масового поширення на Україні. - К., 1928; Часткове сортознавство плодових рослин. - К., 1995.Літ.: Павлов О.О. Симиренко Володимир Левкович (1891-1938) //Вчені-генетики і селекціонери у галузі рослинництва. – Кн. 4. – К., 2000.

           АРТЕМЕНКО Микола Михайлович (13.01.1926 м. Городище, Черкаська обл. – 1.06.1991) – економіст в галузі садівництва. Дійсний член УААН (1990), д-р екон. наук (1984), професор (1985), лауреат Державної премії УРСР (1987), лауреат премії ім. Л.П.Симиренка НАНУ (1982), Заслужений агроном України (1980). Закінчив Білоцерківський сільгоспінститут (1958) м. Біла Церква Київської обл. Працював головою колгоспу "Радянська Україна" с. В’язівок, Городищенський р-н, Черкаська обл. (1957-1963), начальником управління сільського господарства Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. (1963-1966). З 1966 по 1989 рік – директор Мліївської дослідної станції садівництва, а з 1989 р. – Мліївського інституту садівництва ім. Л.П.Симиренка. Помер 1 червня 1991 року. Похований у с. Мліїв Городищенського р-ну Черкаської обл. Головними напрямками досліджень були: розробка інтенсивних технологій вирощування посадкового матеріалу плодових, ягідних культур, удосконалення існуючих технологій виробництва продукції садівництва; розробка інтенсивних систем та конструкцій плодових насаджень; удосконалення організації виробничих процесів у садівництві. Автор більше 150 наукових праць та 8 винаходів. 
Праці: Організація і оплата праці в садівництві. - 2-е видання. - К.: Урожай, 1979 - 120 с.; Довідник по садівництву. - К.: Урожай 1978. - 232 с.; Організація садівництва в колгоспах (довідник). - К.: Урожай, 1970. - 209 с.; Агропромислове кооперування в садівництві. - К.: Урожай, 1979. - 168 с.; Ходімте в сад. - К.:Молодь, 1983. - 267 с. (Латанська Л.М.); Экономика и организация садоводства /Под ред. В.И.Майдебуры. - К.: Урожай, 1985. - 261 с. (Майдебура В.И., Шестопаль А.Н., Ермаков А.Е., Артеменко Н.М., Романова Л.В.).

         ХОМЕНКО Іван Іванович (03.02.1942, с. Патюти Козелецького р-ну Чернігівської обл.) вчений-агроном, доктор с.-г. наук (1997), професор, академік УААН (2007). Заслужений діяч науки і техніки України (2002). Премія ім. Л.Симиренка НАНУ (1997). Закінчив Українську с.-г. академію (НАУ, Київ, 1971). З 1975 р. працював у Мліївській дослідній станції садівництва: м.н.с., ст.н.с. (1982), зав. відділу захисту рослин (1976-1983). У 1983-1991 – директор Придністровської дослідної станції садівництва (м. Чернівці). У 1991-2003 р.р. працює директором Мліївського інституту садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН, у 2003-2004 р.р. – науковий директор. З 2003 р. – директор Городищенського аграрного технікуму (зараз коледжу) та провідний науковий співробітник, а з 2005 р. – головний науковий співробітник Мліївського інституту садівництва (зараз Інституту помології ім. Л.П.Симиренка НААН) за сумісництвом. Основні напрями наукової діяльності: розробка інтегрованої системи захисту багаторічних насаджень від основних шкідників і хвороб та інтенсивної технології вирощування плодів і ягід.Праці: Захист зерняткових садів у Центральному Лісостепу України. - К., 1996; Вирощування груші в Лісостепу України //Рекомендації агрономам-садоводам, садівникам-аматорам та фермерам. - Мліїв, 1999 (співавт.); Захист розсадників від сисних шкідників у Центральному Лісостепу України //Зб. наук. праць Мліївського ін-ту садівництва та Уманської с.-г. академії. - Мліїв-Умань, 2000 (співавт.); Оздоровлення саджанців від каліфорнійської щитівки //ВАН. 2001. - №4 (співавт.).

           В умовах 2013 р. прогнозується інтенсивний  розвиток комплексу шкідливих  видів комах і кліщів, що розмножуються  як на початку вегетації культурних  рослин так і в період формування  репродуктивних органів. Вказується  на особливе значення попелиць, клопів, цикадок, а також личинок  лускокрилих комах в усіх ґрунтово-кліматичних  зонах України. Оцінка фізіологічного  стану зимуючих стадій цих  фітофагів свідчить про високий  рівень виживання і можливе  інтенсивне заселення ними посівів  польових, кормових, овочевих, культур,  а також багаторічних насаджень  плодових і декоративних рослин. Надзвичайно актуальним є своєчасний контроль шкідників на основних стадіях розмноження, так як вони є переносниками вірусних та фітоплазмових хвороб рослин. Встановлено що прямі втрати від комах із колюче-сисним апаратом складають понад 30% врожаю, а зниження якості зерна – 45-60% і більше. Доцільно відмітити що фітофаги – переносники хвороб в останні роки мають достовірну динаміку зростання, часто їх чисельність перевищує економічні пороги шкідливості.  
         

               

 

 

 

 

 

Розділ 2. Еколого-географічна  характеристика району

          Слов’яносербський  район  розташований в центральній  частині Луганської області на  відстані 32 км від м. Луганськ. Площа — 1113 кв.км. Слов'яносербський район розташований у степовій зоні України. Територією району протікає 5 річок, найбільші Сіверський Дінець, Лугань.           Найвища точка — 223 м.  Ліси в районі займають меншу площу, ніж степова рослинність. Розміщені вони в основному на схилах річкових долин, балок, ярів. Найпоширеніші ліси байрачного типу. У складі рослинних асоціацій переважають злаки і посухостійкі представники різнотрав'я. Фауна його бідна. Налічується 47 видів риб, 9 - плазунів, близько 250 - птахів, близько 60 - ссавців (в основному степові і деякі лісові види). Клімат — помірно континентальний: сухе і жарке літо, холодна малосніжна зима. На території району широко розповсюджені поклади: кам'яного вугілля, вапняків, крейди, мергелів, пісковиків, глини, пісків. Район відноситься до Луганського геолого-промислового району. Ґрунти району відрізняються значною різноманітністю. Зональними ґрунтами тут є чорноземи звичайні на льосовидних породах. Ґрунти даної групи займають вершини і схили водорозділів. Цена й родючіші ґрунти району. У Слов'яносербському районі основу заповідного фонду складають дві геологічні пам'ятки природи, один ентомологічний та один іхтіологічний заказники. Вони мають для району особливу природоохоронну, наукову, естетичну значимість. У них проводяться необхідні заходи щодо збереження природного різноманіття ландшафтів, тваринного та рослинного світу, підтримки загального екологічного балансу у навколишньому середовищі. Природно—заповідний фонд охороняється як національний здобуток, у відношенні якого встановлений особовий режим охорони, відтворювання та використання і знаходиться під охороною держави.

Слов'яносербська геологічна пам'ятка на території Лотиківської селищної ради — оголення пісків і  гранітних пісковиків Марфінського терасового рівня;

Заповідне урочище Біляєвське — мальовниче лісне урочище з  озерами на території Трьохізбенської  сільської ради;

Кримський державний ентомологічний заповідник — ділянка балки Коксне.

Заповідники місцевого значення —  це Причипилівська геологічна пам'ятка на території Кримської сільради та іхтіологічний заповідник «Донецький»  на території Веселогірської сільської  ради — місце існування риб, занесених  до Червоної Книги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Матеріали  та методи дослідження

     Дослідження проводились в 2010-2012р.Більшачастинаекспериментальних досліджень проведена в садах Слов’носербського району, Луганської області. В період вивчення видового різноманіття та чисельності фітофагів, використовували різноманітні польові методи - косіння ентомологічним сачком, струшування у воронку, підрахунок зимуючих фаз членистоногих на плодушках, гілках, поверхні кори, в пробах листя,що опало (0,25 м2), оцінка заселення рослин в балах, інші загальноприйняті методи. Повторність лабораторних, лабораторно-польових та польових дослідів 3-5-разова, кількість облікових дерев в польових дослідах 9-10 у кожній повторності. Обліки чисельності фітофагів і їх шкодочинності проводили згідно загальноприйнятих методик (Косов В.В., Поляков И.Н., 1958; Матвиевский А.С., 1973, 1975; Болдирев М.И., 1977; Васильев, Лівшиц, 1977; Слагородская-Курпиева, 1975). У роботі використовувались методи біоценотичних досліджень, властивих для агробіоценозів. Враховувалось те, що біологічний метод грунтується на антогоністичній взаємодії організмів, отже кінцевий результат  оцінювали популяційному рівні. Обробку рослин проводили ранцевим обприскувачем "Універсал-2", у виробничих дослідах обприскувачами ОН-400 і ОПВ-2000.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Розділ 4. Результати досліджень та їх обговорень                   4.1 Біологія, екологія основних родин шкідників груші та яблуні

Цикадки ( Cicadellia)- До родини справжніх цикадок належить понад    5 000 видів. У Центральній Європі живе близько 300 видів цієї родини. Справжні цикадки належать до одних із найбільш поширених комах. Вони зустрічаються практично в усьому світі. Справжні цикадки тримаються величезними групами. Велика кількість цих комах може спустошити ціле поле. Як і клопи, справжні цикадки належать до ряду рівнокрилих.   У світі живе щонайменше п'ять тисяч видів справжніх цикадок. Усі вони, як і інші представники ряду рівнокрилих, у своєму розвитку проходять неповний цикл перетворення. Більшість видів цикадок мають невелике, подовжене тіло й зелене забарвлення, однак існують і досить яскраво забарвлені види.  
    Справжні цикадки - це дуже спритні й надзвичайно рухливі комахи. Вони відразу можуть швидко відбігти вбік або ж стрибнути на значну відстань. Завдяки своїм довгим крилам цикадки також досить непогано літають. На своїх далеких родичів - попелиць - цикади зовні не схожі. Цих комах швидше об'єднує спосіб, у який вони споживають рослинні соки. У тих регіонах, що особливо багаті на їжу, зустрічаються цілі рої комах цього виду. Різні види справжніх цикадок віддають перевагу різним рослинам.  Справжні цикадки - родички справжніх, або співучих цикад, що відомі своїм голосним „співом", який лунає вночі у кронах дерев у тропічному та субтропічному лісі. Лише 50 років тому зоологи встановили, що й цикадки вміють „співати", але їхні „голоси" не сприймаються людським вухом, якщо не використовувати спеціальну техніку.  
    За допомогою стрекотання справжні цикадки приваблюють партнера. Особини обох статей у шлюбний період зустрічаються саме завдяки „співу". Причому „співуча" самка намагається не рухатися з місця, оскільки якраз самець йде на її поклик. Після парування самка відкладає на рослини яєчка.  
    Спочатку вона за допомогою яйцекладу робить на рослині надріз, а потім помішує в нього яйця. Тут яйця проводять усю зиму. Їхній розвиток починається вже тільки наступної весни.  
    Справжні цикадки - комахи з неповним циклом перетворення, тобто їхні личинки не роблять коконів. З яєчок вилуплюються личинки - безкрилі зменшені копії дорослих комах. Вони відразу ж починають їсти. У процесі росту личинка п'ять-шість разів линяє й тільки після цього розвивається у дорослу комаху (імаго). Дорослі комахи вирушають на пошуки партнера, і цикл розвитку повторюється знову. Справжні цикадки зазвичай живуть трохи менше року.           Справжні цикадки харчуються соками рослин, наприклад, зернових, картоплі, яблуні, цукрового буряка або троянд. У цих комах розвинений ротовий апарат колючо-смоктального типу. Усередині хоботка знаходяться довгі й гострі щетинки.         Хоботок комах - це видозмінені губи, а щетинки - видозмінені щелепи. Щетинки містяться в трубочці-хоботку, як у футлярчику. Щетинка вільно рухається у футлярчику, але зігнутися не може. Тому вона легко проколює шкірку рослин. Цикадка, прокоючи шкірку, одночасно виділяє невелику кількість слини. Тиск рідини в рослині такий високий, що сік сам вливається через хоботок і стравохід до її шлунку. Завдяки особливостям слини цикадки, сік рослини не загусає, і, крім того, слина полегшує процес травлення.  
    У слині цикадок довгий час можуть жити віруси, що викликають у рослин різні захворювання. Багато цикадок переносять небезпечні вірусні хвороби рослин. Смугаста цикадка є переносником захворювання вівса, яке називають „заляльковуванням", а ребриста цикадка - відомий переносник стовбура пасльонових. Численні колонії справжніх цикадок - серйозні вороги для сільського господарства.         Справжні цикадки найчисленніші влітку, коли більшість рослин розквітає й готується до плодоносіння, тому може стати поживою для цих комах. Невдовзі після появи першого листя з'являються й цикадки. Можна спостерігати, як вони ходять, стрибають і перелітають з однієї рослини на іншу. Варто лише струснути рослину, щоб налякані цикадки спочатку впали на землю, а потім пострибали або полетіли геть. Літом на стеблинках трав часто можна побачити білі грудки, що мають схожість з невеличкими купками піни. Якщо таку грудку обережно розгорнути, то всередині можна побачити личинку пінниці звичайної. Піна - це дім, який личинці вдалося збудувати „своїми ногами".          Листоблішки (Psillidae) - Пошкоджує грушу. Поширена на всій території України. Доросла комаха від темно-коричневого (зимова форма) до жовто-бурого кольору (літня форма) має довжину до 3 мм. Яйце видовжене, жовтуватого кольору. Зимують дорослі комахи в щілинах кори, у дуплах, під опалим листям. Рано навесні, до розпускання бруньок, самки листоблішки відкладають яйця ланцюжком на тонких гілках біля бруньок. Личинки відроджуються під час розпускання бруньок, висмоктують сік з бруньок, пізніше з молодих листочків, квітконіжок, молодих пагонів, а личинки другого та третього поколінь — навіть з плодів. Під час живлення личинки і німфи виділяють солодку рідину (медвяну росу), яка повністю вкриває самих личинок. Протягом літа у Криму та в зоні Степу розвивається п'ять поколінь грушевої листоблішки, в Лісостепу — чотири. Самка відкладає від 400 до 1200 яєць. Пошкоджені листоблішками плоди недорозвинуті, а сильно заражені дерева перестають плодоносити.          Попелиці ( Aphididae)-     - комахи з неповним перетворенням, у них відсутня фаза лялечки. Зимує попелиця у фазі яєчок, відкладених крилатими попелицями восени групами на кору молодих гілок біля бруньок, а також у тріщини кори на штамбах, стовбурах і вітках. Яєчка попелиць чорного кольору. Вони добре помітні на корі пагонів.      Рано навесні, під час розпускання бруньок, з яєць виходять дуже дрібні зелені личинки, що зовні схожі на дорослих попелиць. У пошуках їжі личинки заповзають у листки рослин, які розвиваються, і ушкоджують їх. Ростуть личинки швидко і незабаром перетворюються в самок, що без запліднення народжують личинки, даючи нові колонії безкрилих попелиць. Попелиця живе 15 днів і, розмножуючи протягом літа, може дати 8-10 поколінь.           Крилаті самки з'являються на початку літа, приблизно в червні. Вони розлітаються по саду, заражаючи личинками рослини. Розвитку попелиць особливо сприяє суша і жарке літо, а холод і дощ комахи переносять погано.  В пошкоджених попелицями рослин порушується дихання через листкову поверхню, затримується ріст, рослина вибивається із сезонного ритму розвитку. У неї не встигають до заморозків визрівати рослинні тканини, що різко знижує зимостійкість.       Зелена яблунева попелиця (Aphis pomi Deg) - небезпечний шкідник, який вражає яблуню, грушу, горобину й інші плодові дерева. Попелиці поселяються колоніями на молодих пагонах і листках, вони вражають рослини з провесни і до пізньої осені, хоботом проколюють шкірочку листків, пагонів і навіть плодів і висмоктують з них соки. Ушкоджені листки скручуються, деформуються і відмирають, а пагони викривляються, перестають рости, визрівання деревини затримується, рослини в зимовий період підмерзають.           Трубкокрути ( Rhyncnitidae)- сімейство рослиноїдних жуків, близьке до сімейства довгоносиків. Довжина тіла 2-15 мм. Забарвлення зазвичай яскрава, з металевим відливом - червона, зелена, синя, бронзова; рідше чорна, іноді строката. Личинки білі, безногі, С-образно вигнуті. Розвиваються в повільно увядающих або гниючих тканинах рослин. Т. властивий інстинкт турботи про потомство. За способом підготовки самкою частин рослин для личинок Т. розпадаються на 2 біологічні групи: 1) жуки, свердлувальні ямки для відкладання яєць, і 2) власне Т. Першу групу складають рінхіти (Rhynchites) і близькі до них пологи; їх самки відкладають яйця в ямки, просвердлені в соковитих частинах рослин (молоді пагони, бутони, плоди), якими харчуються личинки. Це багато шкідники плодових культур (букарка, вишневий слоник і т.д.). Види другої групи відкладають яйця в тканині листа, потім самка згортає з нього щільну трубку і зазвичай перегризає головну жилку листа, після чого він в'яне. Найбільш звичайні: Орєшнікова, дубовий, грушевий, березовий (чорний) Т. Близько 1300 видів; поширені переважно в тропічних лісових областях; в СРСР до 100 видів, головним чином на півдні Далекого Сходу, а також на Кавказі і в Середній Азії.              Довгоносики ( Сurculionidae) - порівняно невеликі жуки, довжина яких від 3 до 9мм, свою назву отримали за своєрідну форму голови, кінець якої у більшості видів витягнутий у довгий хоботок. Серед слоників, шкідниками плодових порід є яблуневий цвітоїд (Anthonomus pomorum L.), вишневий слоник (Rhynchites auratus Scop), слив’яний слоник (Rh. Cupreus L.), казарка, букарка, яблуневий цвітоїд завдають суттєвої шкоди садам в багатьох районах нашої країни.       Вишневий слоник, так називають жука золотаво-зеленого кольору, з малиновим відливом, покритого рідкими волосками. Личинка жовтувато-біла, дугоподібно вигнута, безнога, з маленькою коричневою голівкою. Лялечка рудувата. Вона досягає довжини 7 мм.     Зимують довгоносики переважно в стадії личинки в ґрунті на глибині до 15 см. При теплій і тривалій осені залишаються зимувати також лялечки і жуки.             Личинки окуклюються в травні, а масовий вихід жуків з лялечок відбувається через два тижні і збігається звичайно з цвітінням вишні. Жуки харчуються бруньками, потім молодими листками і бутонами, а коли утворяться зав'язі плодів вишні, сливи, яблуні і черемшини, вони переходять на них. У бутонах жуки вигризають отвір, через який виїдають вміст, а в м'якоті зав'язей роблять отвору, схожі на носові ходи.    Через два тижнів після цвітіння вишні і сливи жуки приступають до відкладки яєць на кісточку зелених плодів цих культур. Самка виїдає при цьому поглиблення в м'якоті плоду до кісточки, поміщає в оболонку яйце і закупорює отвір недогризками плоду.      Відкладання яєць триває більш місяця, до середини липня, і за цей час кожна самка здатна відкласти до 200 яєць. Розвиток яйця в плоді вишні продовжується 8-10 днів. Личинка проникає усередину молодої, що ще не зміцніла вишневої кісточки і виїдає її вміст. Ушкоджений плід відпадає. Личинки розвиваються протягом 4-5 тижнів, наприкінці липня до початку серпня закінчують розвиток, прогризають у кісточках отвір і, вибравши з плоду, падають на землю.      Зарившись на глибину 5-15 см, залишаються зимувати. В роки з теплою осінню личинки окуклюються в серпні, і восени ж з лялечок виходять жуки, які залишаються на зимівлю в ґрунті.