Розробка програмного засобу для спілкування з клієнтами та віддаленого керування робочими станціями

 

Відповідно  до ОНТП 24-86 будівля належить до категорії  А, якщо в ній сумарна площа  приміщень категорії А перевищує 5% площі всіх приміщень або 200 м2.

Будівля належить до категорії Б, якщо одночасно  виконуються дві умови:

1) будівля  не належить до категорії А;

2) сумарна  площа приміщень категорій А  та Б перевищує 5% сумарної площі  всіх приміщень або 200 м2.

До категорії  В належать ті будівлі, для яких одночасно  виконуються дві умови:

1) будівля  не належить до категорій А,  Б;

2) сумарна  площа приміщень категорій А,  Б та В перевищує 5% сумарної  площі всіх приміщень.

Будівля належить до категорії Г, якщо одночасно  виконуються дві умови:

1) будівля  не належить до категорій А,  Б чи В;

2) сумарна  площа приміщень категорій А,  Б, В та Г перевищує 5% сумарної  площі всіх приміщень.

Якщо  будівля не належить до категорій  А, Б, В чи Г, значить категорія  цієї будівлі може бути визначена  як Д.

Допускається  понижувати категорію будівлі на один ступінь, якщо сумарна площа  приміщень вищих категорій не перевищує 25% сумарної площі всіх приміщень (але не більше визначеної нормативним  документом) і в цих приміщеннях  обладнані установки автоматичного  пожежогасіння.

 

6.2.2 Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень і будівель

 

Основним  профілактичним заходом щодо попередження пожеж і вибухів від електрообладнання  є правильний вибір та експлуатація такого обладнання у вибухо- та пожежонебезпечних  приміщеннях. Згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правилами улаштування електропри-строїв" (ПУЕ) приміщення поділяються на вибухонебезпечні (0,1, 2, 20, 21, 22) та пожежонебезпечні (П-І, П-П, П-Па, П-ІІІ) зони.

Вибухонебезпечна  зона — це простір, у якому є  або можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна  зона — це простір, у якому можуть перебувати горючі речовини як при  нормальному технологічному процесі, так і при його порушеннях.

Вибухонебезпечні  зони класу 0 - зони приміщень, у яких виділяються горючі гази й пара у  такій кількості й які мають  такі властивості, що можуть утворювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші за нормальних умов роботи.

Вибухонебезпечні  зони класу 1 - зони приміщень, у яких вибухонебезпечні концентрації газів  та парів можливі тільки в результаті аварій або несправностей.

Вибухонебезпечні  зони класу 2 - такі самі зони, як і зони класу 1, але які мають одну з  таких особливостей:

1. горючі гази мають високу нижню межу поширення (до 15% та більше) полум'я та різкий запах;
2. за умовами технологічного процесу вимагається утворення вибухонебезпечної суміші в об'ємі, що не перевищує 5% загального об'єму приміщення (зони);
3. горючі гази та рідини наявні у невеликих кількостях, а робота з ними проводиться без використання відкритого полум'я.

Вибухонебезпечні  зони класу 20 - зони із зовнішніми пристроями, що містять горючі гази або легкозаймисті  рідини (ЛЗР).

Вибухонебезпечні  зони класу 21 - зони приміщень, у яких можливе утворення вибухонебезпечних  концентрацій пилу або волокон з  повітрям чи іншим окислювачем за нормальних умов роботи.

Вибухонебезпечні  зони класу 22 - зони, аналогічні зонам  класу 21, у яких вибухонебезпечні концентрації пилу та волокон можуть утворюватися тільки в результаті аварій та несправностей.

Клас  П-І - зони приміщень, у яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з  температурою спалаху вище 6ГС.

Клас  П-ІІ - зони приміщень, у яких виділяються  горючі пил або волокна з нижньою  концентраційною межею поширення  полум'я понад 65 г/м3 до об'єму повітря.

Клас  П-ІІа - зони приміщень, у яких містяться  тверді та волокнисті горючі речовини, нездатні переходити у завислий стан.

Клас  П-ІІІ - зони, розміщені поза приміщеннями, у яких застосовуються або зберігаються горючі рідини, а також тверді горючі речовини.

Клас  зони визначають технологи спільно  з енергетиками проектної або  експлуатаційної організації, виходячи з характеристик навколишнього  середовища.

Залежно від класу вибухо- та пожежонебезпечних  зон проводиться вибір електрообладнання, яке встановлюється у цих зонах.

Згідно  з ПУЕ у пожежонебезпечних  зонах установлюють електрообладнання  закритого типу, внутрішній простір  якого відокремлюється від зовнішнього  середовища оболонкою. Апаратуру управління та захисту, світильники рекомендується застосовувати у пилонепроникному виконанні. Уся електропроводка  повинна мати надійну ізоляцію.

У вибухонебезпечних  зонах слід установлювати вибухонебезпечне обладнання, виготовлене згідно з  ГОСТом 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних  зон. Проводка у вибухонебезпечних  приміщеннях має бути прокладена у металевих трубах. Може використовуватися  броньований кабель. Світильники  для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа мають  бути вибухозахисного виконання.

 

6.2.3 Пожежна безпека будівель та споруд

 

Умови розвитку пожежі в будівлях та спорудах у  багатьох випадках визначаються ступенем вогнестійкості окремих будівельних елементів.

Ступенем  вогнестійкості називається здатність  будівель (споруд) у цілому опиратися  руйнуванню під час пожежі. Згідно зі СНиП 2.01.02-85 "Протипожежні норми  проектування будівель та споруд" будівлі  та споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на вісім ступенів: І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V. Ступінь  вогнестійкості будівель і споруд залежить від двох показників:

1) займання  та вогнестійкості будівельних  конструкцій;

2) меж  поширення полум'я по цих конструкціях.

За займистістю  будівельні конструкції поділяють  на неспалимі, важкоспалимі (матеріали, що горять, покриті матеріалами, що не горять) та спалимі.

Кількісно вогнестійкість характеризується межею  вогнестійкості - час (у хвилинах) дії  на споруди полум'я та робочого навантаження, після закінчення якого споруда  втрачає тримальну або огороджувальну здатність (руйнується).

Межа  вогнестійкості визначається також  за однією з ознак:

- поява наскрізних тріщин;

- збільшення температури необігріваної поверхні більше ніж на 140°С.

Залізобетонні конструкції мають більшу межу вогнестійкості, ніж незахищені металеві.

За ступенем вогнестійкості згідно ДБН В.1.1-7-2002 (Державні будівельні норми України) споруди можуть бути таких ступенів вогнестійкості: І; П; ІІІ; ІІІа; ІІІб; IV; IVa; V.

Потрібний ступінь вогнестійкості споруд визначається залежно від таких показників:

1. їх конструкції;
2. призначення;
3. поверховості;
4. площі;
5. категорій пожежної та вибухової небезпеки;
6. технології;
7. наявності автоматичних засобів пожежогасіння.

Розглянуті  категорії і класифікація об'єктів  необхідні для визначення ефективних та раціональних заходів запобігання  пожеж і вибухів. Суттєве значення має також зонування територій, яке полягає у групуванні на території  підприємства, цехів та ділянок з  підвищеною пожежною небезпекою у певних місцях (з підвітряного боку). Крім того, необхідно враховувати рельєф місцевості. Наприклад, склади та резервуари з пальним  слід розміщати у низьких місцях, щоб під час виникненні пожежі горюча рідина, що розлилася, не могла  стікати до будівель і споруд, розташованих нижче.

Цю відстань називають протипожежним розривом. Для різних категорій будівель протипожежні розриви складають 9-18 м.

Для захисту  від пожежі у будівлях роблять  протипожежні перепони - конструкції  з нормованою межею вогнестійкості, які перешкоджають поширенню  вогню з однієї частини будівлі  до іншої. До них належать стіни, перепони, перекриття, двері, ворота, вікна тощо, які мають межу вогнестійкості не менше 2,5 год. Мінімально допустимі  протипожежні відстані між будівлями  та спорудами наведені в табл. 5.2

 

Таблиця 6.2 – Найменші відстані (розриви) між будівлями, спорудами залежно від ступеня їх вогнестійкості

Ступінь вогнестійкості будівлі або споруди	Розриви (м) при ступені вогнестійкості іншої будівлі або споруди
	І і ІІ	ІІІ	IV і V
І і ІІ	9	9	9
ІІІ	9	12	15
IV i V	12	15	18

 

 

 

6.3 Евакуація людей із будівель та приміщень

 

У всіх будівлях і спорудах на випадок пожежі має  бути передбачена й забезпечена  евакуація людей з приміщень, що горять, через так звані евакуаційні  виходи. Виходи вважають евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

а) першого  поверху назовні безпосередньо  або через коридор, вестибюль, сходову  клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову клітку, в тому числі через хол. При цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

в) у сусіднє  приміщення на цьому ж поверсі, яке  забезпечене виходами, зазначеними  в пунктах а і б.

Евакуаційні виходи мають бути розташовані розосереджено. Мінімальна відстань L (м) між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними  виходами з приміщення визначається за формулою:

 

                                                    (6.1)

 

де Р - периметр приміщення, м.

Кількість евакуаційних виходів з будівель, з кожного поверху та приміщень  має бути відповідною до СНиП 2.01.02-85, але не менше двох. Слід зазначити, що існує ряд винятків, коли допускається один евакуаційний вихід або використання як другого виходу інших пристосувань для евакуації, зокрема, зовнішньої пожежної металевої драбини.

Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через  приміщення категорії А і Б, а  також через виробничі приміщення в будівлях ІІІб, IV, IVа та V ступенів вогнестійкості.

Відстань  від найвіддаленішого робочого місця  до найближчого евакуаційного виходу з приміщення безпосередньо назовні  або на сходову клітку не має перевищувати значень, регламентованих СНиП 2.09.02-85.

Висновок. Після детального ознайомлення із даним  розділом можна зробити висновок, що пожежна безпека будівель та споруд насамперед залежить від систем протипожежного захисту та  умов експлуатації будівлі. Для забезпечення надійного протипожежного захисту потрібно планувати системи захисту, евакуаційні виходи та розміщення будівлі ще на стадії проектування самої будівлі. 

ВИСНОВКИ

 

 

В ході виконання  випускної кваліфікаційної роботи був отриманий повнофункціональний  програмний засіб , повністю готовий до застосування. Даний програмний засіб орієнтовний на застосування в невеликих підприємствах, інтернет кафе, та учбових закладах.. З його допомогою користувачі зможуть обмінюватися текстовими повідомленнями через локальну мережу. В той же час адміністратор з серверу може керувати віддаленими комп’ютерами в мережі.

При розробці програмного застосунка були проаналізовані сучасні методи програмування, а саме об’єктно-орієнтоване програмування. Найбільш відповідними та зручними для виконання поставленого завдання виявилися виявився пакет програм Borland Delphi Enterprise 7.0.

Розроблений програмний застосунок задовольняє всім вимогам, поставленим на етапі постановки завдання. При розробці були використані компоненти поставки Borland Delphi Enterprise. Дані компоненти були допрацьовані з урахуванням специфіки прогамного застосунку і успішно упроваджені в його структуру.

Як подальше вдосконалення веб-сайта представляється  можливим розробка модулів отримання інформації про віддалений ПК, списку запущених процесів та редагування файлу hosts. Так само можливе доопрацювання інтерфейсу сайту з метою подальшого підвищення його інформативності, привабливості і зручності.

Після того як ми провели розрахунки виробничої та повної собівартості, відпускної та оптової, порівняли виробничу собівартість з вартістю аналогічних продуктів  ми бачимо,  що при залученні для  створення проекту власних спеціалістів економія становить 2299,22 грн., що при  виробничій совівартості в 2210,54 грн. є  досить гарним показнико.  Це і є  кращим доказом економічної доцільності  розробки програмного засобу.