Сучасні проблеми молодої сімї

 

2.3. Ідеалізація, адаптація, як психологічні проблеми молодої сім’ї

 

Ідеалізація партнера.

У перші роки шлюбу (особливо, якщо період передшлюбного знайомства був коротким) можуть грати негативну роль. Наслідки такого специфічного для передшлюбних відносин – спотворення сприйняття, як ідеалізація партнера. М.А. Абалакiна вважає, що існують три точки зору на проблему ідеалізації партнера:

1) Ідеалізація необґрунтовано підвищує очікування, пропоновані до партнера і до взаємодії з ним. Усвідомлення того, що реальна людина не відповідає ідеальному образу, грає деструктивну роль, призводить до глибокої незадоволеності партнером собою відносинами в цілому. Надалі все це при невмінні або небажанні налагодити взаємодію з урахуванням нового, вже більш реального способу партнера призводить до розпаду відносин.

2) Іншу точку зору на роль ідеалізації в передшлюбних відносинах можна назвати конструктивною. Вона полягає в тому, що ідеалізація партнера є стимулом для розвитку її особи, визначаючи для нього деяку, умовно кажучи, «зону найближчого розвитку» – ким вона може стати.

3) Третя точка зору – в рамках гуманістичної психології, найбільш чітко викладена в роботах А. Маслоу. На його думку, у особистостей, що досягли найвищого рівня розвитку (самоактуалізації) – рівня реалізації своїх потенціалів, найбільш яскраво виражені спонтанність і природність. Ідеалізація зовсім не властива особистостям, які самоактуалізуються. Безсумнівно, що особистісні характеристики опосередкують ступінь ідеалізації [9].

Адаптація.

Початковий період шлюбу  характеризується сімейною адаптацією і інтеграцією. За визначенням В. Гребеннікова, адаптація – це пристосування подружжя один до одного і до тієї ситуації, в якій знаходиться родина.

Психологічна сутність взаємної адаптації полягає у взаємоуподобанні подружжя і у взаємному узгодженні думок, почуттів і поведінки .

Адаптація здійснюється у  всіх сферах сімейного життя. Матеріально-побутова адаптація полягає в узгодженні прав та обов'язків подружжя у виконанні  домашніх справ і у формуванні що задовольняє їх обох моделі планування і розподілу сімейного бюджету. Морально-психологічна адаптація базується на поєднанні світоглядів, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтацій, установок, а також особистісних і характерних особливостей чоловіка і дружини. Інтимно-особистісна адаптація полягає в досягненні подружжям сексуальної відповідності, що передбачає їх взаємне не тільки фізичне, але й морально-функціональне задоволення інтимними стосунками [3].

Деякі дослідники виділяють  первинну і вторинну (негативну) адаптацію, відповідно, за першими двома стадіями життя сім'ї. Первинна адаптація подружжя здійснюється в двох основних видах їх співвідношення: рольових та міжособистісних. Базовим для рольових відносин виступає уявлення про цілі подружнього союзу (прихованих для свідомості), у яких виражається мотивація подружжя. Загальна мотивація сімейного союзу включає в себе чотири провідних мотиви: господарьско-побутовий, морально-психологічний, сімейно-батьківський і інтимно-особистісний.

Т. А. Гурко, що вивчала фактори стабільності молодої сім'ї у великому місті, зробила висновок про важливість узгодженості думок молодого подружжя про те, якою мірою дружина повинна присвятити себе професійній діяльності, а якою – сімейним обов'язкам. Від цього рішення залежить стиль відносин у родині – традиційний або сучасний. Чоловіки, на думку            Т.А. Гурко, частіше, ніж жінки, відстоюють традиційні погляди, особливо в неуспішних шлюбах.

Також на думку Т.А. Гурко, важливий фактор стабільності молодих сімей є узгодженість думок подружжя про проведення вільного часу. Чоловіки незадоволені орієнтацією дружин на переважне проведення дозвілля поза домом, а жінки не погоджуються з роздільним з чоловіком проведенням вільного часу і з установкою чоловіків на «закриту» форму дозвілля. Т.А. Гурко підкреслює також дестабілізуючу роль порушення в поглядах на характер розподілу господарсько-побутових обов'язків та тип домінування в родині [4].

Не менше значення для  стабільності шлюбу має і узгодженість так званих міжособистісних ролей – своєрідної фіксації положення людей в системі групових зв'язків

Міжособистісна адаптація подружжя має три аспекти:

• афективний (емоційна складова відносин);
• когнітивний (ступінь їх розуміння);
• поведінковий (безпосередньо реалізується в них поведінка).

Сутність вторинної адаптації  – це надмірне звикання подружжя один до одного, забуття подружньої любові і особистого характеру сімейного об'єднання. Слід пам'ятати, що вторинна негативна адаптація настільки ж небезпечна, як і первинна [10].

Процес подружньої адаптації  тісно пов'язаний з процесом сімейної інтеграції. Інтеграція – це добровільне об'єднання, узгодження позицій та думок подружжя з різних аспектів сімейного життя. Сюди відносяться: стиль взаємних відносин, матеріально-побутові проблеми, сімейний бюджет, духовне життя та проведення дозвілля і відпочинку, а також інтимне життя, очікування і народження дитини, взаємини з батьками, ставлення до професійної і громадської діяльності подружжя, ставлення до суспільних цінностей.

 

2. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА  АФЕКТУ

 

Емоційна сфера людини є особливим класом психічних  процесів і станів, які відображають безпосередні переживання індивіда, ситуацій, внутрішніх і зовнішніх  подразників і відображають їх зміст і ставлення до потреб людини. Емоції – це реакції суб'єкта на подразник або на результат власних дій. Емоції пов'язані зі всіма життєвими функціями організму, але в першу чергу вони впливають на психіку людини. Вони супроводжують будь-яку діяльність людини, проникають в кожен її психічний процес.

Емоційні процеси (явища) поділяються на афекти, стресові стани, настрій, власне емоції і почуття [7].

 

1. Поняття афекту та його види

 

На початку ХХ століття серед різних «почуттів» в самостійну групу почали виділятися афекти. Афекти майже завжди виникають у вигляді реакції, при якій відбувається реагування організму.

За В. Витвицьким, афект – це чуттєвий стан, що набуває значної сили і стає загальним бурхливим порушенням психічного життя. До афектів він відносив такі емоційні реакції, як страх, жах, гнів, тощо.

К. Штумпф вважав, що відчуття є різновидом відчуттів та виділяв афекти як особливий вид психічних явищ [3].

Поступово затвердились уявлення про деяку самостійність афекту як виду емоційних явищ і при класифікації цих явищ його стали виділяти поряд з емоційним тоном, настроєм і власне емоціями.

А. Н. Леонтьєв вважав, що афекти виникають у відповідь на вже фактичну ситуацію, яка настала. Афект є не що інше, як сильно виражена емоція. Будь-яка емоція може досягти рівня афекту, якщо вона викликається сильним або особливо значимим для людини стимулом [9].

Таким чином, афект – це яскраво виражені, короткочасні, мимовільні ,і як правило, неконтрольовані захисні реакції організму в ситуації життєвої небезпеки (в життєво важливій ситуації) [12].

Афект як різновид емоцій характеризується:

1) швидким виникненням;

2) дуже великою інтенсивністю переживання;

3) короткочасністю;

4) бурхливим виразом (експресією);

5) безвідповідальністю – зниженням свідомого контролю за своїми діями. У стані афекту людина не здатна тримати себе в руках. При афекті мало продумуються наслідки здійснюваного, внаслідок чого поведінка людини стає імпульсивною;

6) дифузністю – сильні афекти охоплюють всю особистість, що супроводжується зниженням здатності до переключення уваги, звуженням поля сприйняття. Контроль уваги фокусується в основному на об'єкті, який викликав афект [1].

Часто прояв афекту в нормальній обстановці свідчить або про невихованість людини (наприклад, людина дозволяє собі прийти в афективний стан), або про наявність у нього нервово-психічне захворювання.

Однак таке розуміння афекту не узгоджується з використанням  терміну «афект» для позначення будь-яких емоційних реакцій, що характерно для західної психології.

Згідно з С. Л. Рубінштейном, афект – це стрімко і бурхливо протікаючий емоційний процес вибухового характеру, який може дати не підпорядковану свідомому вольовому контролю розрядку в дії. Саме афекти переважно пов'язані з шоками – потрясіннями, що виражаються в дезорганізації діяльності [11].

Афекти можуть відрізнятися один від одного по силі (інтенсивності), починаючи від найбільш слабких і контрольованих свідомо та закінчуючи патологічними, які повністю виключають можливість свідомого контролю.

Так розрізняють два види афекту: патологічний та фізіологічний.

Патологічний афект є  наслідком психічного захворювання та протікає при відсутності свідомості. Він носить тимчасовий характер. При цьому відбувається звуження свідомості, зосередження головним чином на травмуючих переживаннях. Закінчується афективним розрядом, під час якого бувають часті агресивно-руйнівні дії. У стані афективного розряду наявні порушення свідомості – супроводжується дезорієнтацією, нескладеною мовою, надмірною жестикуляцією (експресією). Після афекту спостерігається конградна амнезія (втрата спогадів до-, під час- і –після втрати свідомості).

Фізіологічний афект виникає  у здорової людини. Він протікає при збереженні свідомості, без порушень свідомості, без автоматизмів у вольовий сфері та без амнезії. Розвивається фізіологічний афект менш гостро, у його процесі не можна простежити чітку зміну фаз, властивих патологічному афекту [7].

Також афекти можна охарактеризувати за валентністю. Як і всі емоційні процеси, афекти відображають суб'єктивну оцінку, значимість чого-небудь. Як оцінка буває позитивною або негативною, так і афекти бувають позитивними або негативними. Афективні прояви позитивних емоцій – це захват, наснага, ентузіазм, напад нестримних веселощів, сміху, а афективні прояви негативних емоцій – це лють, гнів, жах, розпач, що супроводжуються нерідко ступором (застиганням в нерухомій позі). Після афекту часто наступає занепад сил, байдужість до всього оточуючого або каяття у скоєному, тобто так званий афективний шок. Через свою біологічні функцію (швидка організація поведінки суб'єкта) фізіологічні афекти не бувають амбівалентними.

Залежно від впливу на активність людини, афекти поділяються на стенічні і астенічні. Стенічні афекти спонукають людину до активної діяльності, мобілізують сили людини (гнів, захоплення та інші). Астенічні афекти розслаблюють або паралізують сили (безсилля, жах тощо) [2].

2. Фізіологічна основа афекту та його фази протікання

 

Особливостями афекту є відсутність попереднього плану, використання того, що потрапить під руку, амнезія. А основою – тривала афективна напруга або тимчасове нервово-психічне виснаження у психічно здорових людей.

Початок перебігу афекту супроводжується  змінами з боку вегетативних реакцій (зміна частоти пульсу і дихання, спазм периферичних судин, виступання поту та інше), різко вираженими змінами в довільно-руховій сфері (гальмування, збудження або перезбудження, порушення координації рухів) [2].

Сильний вплив зазвичай порушує  нормальний перебіг вищих психічних  процесів – сприйняття і мислення, іноді викликає звуження свідомості або його потьмарення.

Виділяють такі фази протікання афекту: підготовча, фаза вибуху, вихідна (заключна).

1. Підготовча фаза: свідомість зберігається у всіх випадках. З'являється напруга емоцій і концентрація уваги на певному фокусі. Сприйняття в цій фазі порушується не різко, але порушується здатність спостерігати і усвідомлювати, які відбуваються психічні процеси і переживання. Обмежене і сильно звужене коло уявлень, різко афективно забарвлене. Душевна діяльність одностороння – наявне прагнення здійснити свій намір.

2. Фаза вибуху: з біологічної  точки зору є процесом реагування. Це комплекс найсильнішого чуттєвого тону, що вимагає негайного реагування. Характерні вольові розлади – посилюється спонукання і переважає над гальмуючим апаратом (втрата самоконтролю). Втрачається ясність поля свідомості, знижується його поріг. Поведінка – агресивна або має пасивний характер.

3. Завершальна фаза: виснаження  психічних і фізичних сил. Спогади про події порушуються [5].

Звичайно підставами афектів служать сильні і раптові враження, під впливом яких потрясається душевний стан людини. Враження ці досить різноманітні, як за родом, так і по мірі порушення, яке ними проводиться в нашому внутрішньому світі.

Ступені афекту дуже різні. У вищому напрузі вони діють оглушаючи, іноді навіть завдаючи смерть, як наприклад переляк від радості або страху. Почуття, що викликаються афектом, можуть бути як приємними, так і неприємними або навіть одночасно і радісними і сумними, як, наприклад, при здивуванні. По відношенню до способу потрясіння душевного спокою, афекти можуть бути розділені на хвилюючі, як гнів, помста, радість в гнітючі, як скорботу, смуток і т.д. При близькому зв'язку, що існує між духовними і тілесними станами, потрясіння виявляється в афекті, і переходить на тіло, що доводиться випробовуваним у цих випадках почуттям полегшення або сорому, рум'янцем від сорому, блідістю при гніві і т.д.; тіло ж навпаки протидіє тривалості афекту. При вищих стадіях афекту, природа подбала про засоби дозволу афекту, наприклад, сльозами або сміхом [4].