Виникнення братських шкіл в Україні в період українського Відродження

 ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми: Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються на освіті. Сучасна освіта ж, в свою чергу, базується на багатовіковій праці попередніх поколінь педагогів, їх новаторстві, прагненні досягнути найкращого результату, поширити науку та пізнання в народ, привити любов до здобуття знань.

Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу ґрунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження — і в цьому була його приваблююча сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля. З братських шкіл вийшло чимало тих свідомих українських письменників, захисників православної віри й національної свободи, які вплинули на дух епохи й культури, продовжуючи славні традиції Київської Русі. Саме в період братського руху українська культура почала прогресивно відроджуватися і розвиватися.

На прикладі братських шкіл можна розглянути, як, в тогочасних умовах, здійснювався навчально-виховний процес, які цілі ставили перед собою викладачі і як їх досягали. Такий аналіз дозволить виявити позитивні та негативні риси тієї системи і які її аспекти можна запозичити для сучасної педагогіки. Зважаючи на те, що на базі методологічних розробок тогочасних освітян будувався подальший розвиток педагогічної науки України, досліджуючи роботу братських шкіл можна запозичити певні прийоми для використання у сучасній школі.

Об’єктом дослідження є поява та розвиток Братських шкіл на Україні в період XVI- XVII ст..

Предметом дослідження є навчально-виховний процес, ідеологічні засади та методологія роботи братських шкіл України на прикладі Львівської, Луцької та Київської шкіл.

Хронологічні рамки. Нижня межа дослідження визначається другою половиною XVI ст., коли в Україну прийшов католицизм зі своїми загарбницькими методами та насадженням в країні уніатства з одного боку, і повсемістним розгортанням національно-визвольного руху на релігійних засадах – з іншого.

Верхня межа - перша половина XVII ст., пояснюється поступовим зниженням рівня освіти в братських школах через неорганізованість структури шкіл, постійні напади з боку католиків та єзуїтів та втрачену підтримку меценатів серед української знаті.

Мета дослідження: прослідкувати процес зародження, розвитку та поступового занепаду братських шкіл як історико-культурного, політичного та релігійного явища, з’ясувати рівень їх впливу на становлення загальнонаціональної освіченості. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• проаналізувати рівень наукової розробки теми і джерельної бази;
• довести, що братські школи на той час були найбільш високорозвиненими середніми навчальними закладами України;
• провести порівняльний аналіз діяльності Львівської, Київської та Луцької братських шкіл;
• дослідити учнівський контингент, його кількісний та якісний склад;
• проаналізувати особливі риси навчально-виховного процесу, які методики застосовувалися;
• простежити появу вчителів – так званих дидаскалів – як принципово нової верстви суспільства, їх політико-культурні та релігійні погляди.

Наукова новизна даної роботи полягає у дослідженні становлення та розвитку братських шкіл України на основі новообробленного джерельного матеріалу, в хобі якого було встановлено, що школи при братствах у зазначений час були найбільш кваліфікованими закладами середньої освіти.

З нової точки зору був проведений аналіз трьох найвидатніших та найвагоміших і суспільному житті братських шкіл – Львівської, Київської та Луцької – , складена їх характеристика з боку побудови навчально-виховного процесу та вирішенні побутових питань.

Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому , що матеріали та висновки даної курсової роботи можуть бути використані для подальшої розробки питання вагомого внеску братських шкіл в розвиток культури нації взагалі і її освіченості зокрема; написання наукових та навчальних робіт краєзнавчого, історичного, культурологічного та педагогічного характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.Виникнення братських шкіл в Україні в період українського Відродження.

У другій половині XVI — першій половині XVII ст., у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху — з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти.

Основна маса українського народу, за винятком частини найбільших феодалів, що полонізувалася, залишилася вірною православ'ю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні слов'яно-руські школи, що були дійовим знаряддям у боротьбі українського народу проти польсько-католицького наступу. [2]

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійно-благодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання допомоги вбогим. [3]

В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовинною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію до нових умов міського життя й устрою. Ремісничо-цехова форма підходила для цього найкраще. Зміст цих братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 р. і Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу.

Поступово братська організація набуває всестанового характеру. Маючи в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги. [8]

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося і зміцніло. Потреба у культурно - освітній праці для піднесення національного життя зумовило долучення найбільш активної частини братчиків до просвітництва, письменської роботи та оборони рідної школи. Вони доводили, що церква без освіти, а отже і без школи - безсила.

Наприкінці 1585 р. до Львова приїхав Антіохійський патріарх Йоаким, і братчики звернулися до нього з проханням заохотити українську громадськість допомагати братству у створенні школи для навчання дітей різних станів. Патріарх видав окружну грамоту і разом з владикою Гедеоном закликав усіх православних до цієї справи.[13]

 

1. Львівська братська школа.

 

Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи. [9]

Історичні джерела про перші братські навчальні заклади обмежені. Спочатку це були невеликі школи з одним учителем, який одночасно виконував обов’язки дяка та писаря братства. Шкільна кімната знаходилася у братському будинку. У зміст навчання входило читання, письмо, рахунок і вивчення катехізису. З посиленням національного і соціального гніту у першій пол. XVII ст. більшість братських шкіл перетворилися у школи підвищеного типу. Братчики розуміли, що для успішного ведення боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти, елементарна освіта була недостатньою.[11]

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу.

Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого ніж початковий рівня. Першими її керівниками були Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Памво Беринда, Іван Борецький… Опікунами школи були старшини братства. Найхарактернішою особливістю школи з перших днів її існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована для навчання дітей усіх станів, плата здійснювалась за можливостями кожного. Львівське братство мало право контролювати моральність своїх членів, здійснювати духовну цензуру церкви, слідкувати, щоб церковні владики чинили за апостольськими правилами. Такі привілеї їм було надано після відвідин у 1585 році Львова константинопольським патріархом Єремією II. Саме тоді Львівське братство отримало статус ставропігії, тобто було вилучене з-під влади львівського єпископа і навіть київського митрополита. А підпорядковувалось безпосередньо патріарху константинопольському. Надання цього статусу було першим визнанням подвижницької діяльності братств.

Виховання у даній школі носило церковний характер, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний. Предмети навчалися тогочасною українською мовою. Викладались також слов’янська та грецька мови та “вільні науки”. Але найбільша увага приділялась гуманітарним наукам, тобто граматиці. Діалектика вивчалась для оволодіння мистецтвом дискусії. Її разом з риторикою вів один учитель.

Спів – один з основних предметів Львівської братської школи. Уроки музики проводились в суботу. Учні школи співали в хорі, за що отримували певну плату, харчі, одяг ( темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи, шапку ). При навчанні використовувались елементи народного фольклору, гумору…[15]

Загалом, вказівки щодо навчальної системи Львівської братської школи були чітко подані у її статуті. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Досить серйозні вимоги ставилися до вчителя. Він повинен бути благочестивим, розумним, не п’яниця, не блудник. Всього у статуті нараховується 16 подібних вимог. На початку XVII ст. у Львівській школі, як і в більшості братських шкіл, використовувались елементи класної системи навчальних занять. Учні ділились на групи: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші – читали і вчили напам’ять різні уроки, треті – вчилися пояснювати прочитане і розмірковувати. Цей досвід, очевидно, використав відомий чеський педагог Я.А. Коменський при обґрунтуванні класно-урочної системи навчання. Спеціалісти прослідковують аналогію між статутом Львівської братської школи та твором Я.А. Коменського "Закони добре організованої школи". [1]

Першими керівниками Львівської братської школи були "руський вчитель" Стефан Зизаній і "грецький вчитель" Арсеній, єпископ Еласона, який жив у Львові з червня 1586 р. до весни 1588 р., проте навіть після двох років перебування у Львові слабо знав слов’янські мови і не був знайомий з місцевими звичаями. Тому більшу роль в організації школи міг відігравати Стефан Зизаній, який користувався авторитетом серед львів’ян і був обізнаний з традиціями та потребами шкільної освіти в Україні. Опікунами школи були старшини братства, як знаємо з пізнішої практики, для забезпечення матеріальних потреб школи братство призначало опікунів із свого числа.

Найхарактернішою особливістю братської школи з перших днів існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована "для навчання дітям усіх станів", "убогих за простибіг (безплатно), а багатих за рівним датком". Плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише "згідно з можливостями кожного" [6]

 

2. Київська братська школа.

 

Братські школи Львова і Вільнюса дали поштовх розвиткові православного братського шкільництва в Україні, Білорусі й Литві. Окремі школи мали між собою зв’язки, допомагали одна одній. Так, Львівське братство мало контакти з Вільнюською братською школою, зокрема, послало їй 50 примірників слов’яно-грецької граматики. На прохання Вільнюського братства львів’яни відрядили до Вільнюської школи кваліфікованих учителів Кирила-Транквіліона Ставровецького та Стефана Зизанія. 1617 р. Вільнюське братство знову просило Ставропігію відрядити вчителя "латинської науки". Натомість вихованці Вільнюської школи Сильвестр Косов та Ісая Трофимович-Козловський стали згодом викладачами в школі Львівського братства. На прохання місцевих братств Львівська Ставропігія надсилала вчителів для шкіл в Перемишлі, Бересті, Рогатині та інших містах. Вчитель зі Львова 1591 р. викладав і в Стрийській школі. Петро Аркудій писав 1596 р., що братська школа в Бересті є "немов семінарією, заснованою на зразок тих, що їх затвердив патріарх Єремія". Очевидно, малися на увазі школи Львівського і Вільнюського братств, які мали грамоти про їхнє затвердження патріархом. Під впливом Львівської виникають або реорганізуються школи в Городку, Галичі, Комарні, Більську та інших містах.[4]

Близько 1615 — 1616 рр. одночасно засновані Київська братська школа і саме Київське Богоявленське братство. Вже сама ця одночасність вказує, що для фундаторів братства й школи основним була саме школа: братство тут засновувалося для опіки над школою, і це мало бути його головною функцією. Оскільки Київська братська школа стала родоначальницею Київського (Києво-Могилянського) колегіуму (пізнішої академії). [12]