Використання засобів наочності на уроках

                       Міністерство освіти і науки України

           Харківський Національний Педагогічний Університет

                                      ім. Г.І. Сковороди

 

 

 

 

 

 

                          Кафедра загальної педагогіки

 

                           Курсова робота з педагогіки

 

 

  

 Тема : «Використання засобів наочності

                       

                           на уроках» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                               Виконала:

                                                                                     Перевірив: викл

 

 

 

 

                                           

                                             Харків 2009

  

Зміст

 

  1.Вступ  

 

  2. Розділ  теоретичний

     

          2.1 Становлення та розвиток принципу наочності

       2.2 Основні положення  і функції принципу наочності

       2.3 Наочні методи навчання

          2.4 Види наочності та вимоги до використання

          2.5 Використання наочності у навчанні

          2.6  Наочність на уроках малювання

 

   3.Розділ практичний

         3.1 Розробка уроку ОМ з використанням засобів наочності

            у початковій школі.

          3.2 Хід уроку

 

   4. Заключення

 

   5. Використована література 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      1. Вступ

 

Мета дослідження   – вивчити особливості принципу наочності , види наочного приладдя і способи їх застосування в навчанні.

Завдання – проаналізувати ефективність застосування засобів наочності у навчанні.

Об’єкт вивчення – процес навчання у школі.  Предмет вивчення – засоби наочності.

Тема дослідження цікава тим, що принцип наочності один з найстаріших і найвідоміших, і результативних принципів навчання.

Наукова теорія процесу навчання включає розробку таких прийомів і способів     організації пізнавальної діяльності учнів , які забезпечують ефективне засвоєння ними знань, вироблення умінь і навичок і формування здібностей.

Система роботи вчителя може бути ефективною лише тоді, коли вона ґрунтується на знанні внутрішніх механізмів навчання, на розумінні того, як відбувається в свідомості учнів відображення і заломлення всього того, що вони сприймають в ході учбового процесу.

Учбовий процес охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби, і методи навчання для вирішення конкретних завдань засвоєння змісту, і учня, що працює під його керівництвом на уроці і самостійно – удома, і загальну оснащенність учбового процесу наочними і технічними засобами.

В процесі навчання учень дізнається про данні науки в переробленому вигляді, в їх методичному перетворенні, яке наука отримує при розробці програм і написанні підручників, в методичному мистецтві викладання.

Вчитель в цілях кращого засвоєння матеріалу учнями  роз'яснює його на уроці, використовуючи різні засоби наочності і методичні прийоми.

Шлях учнівського пізнання починається з чуттєвого сприйняття учнем конкретних фактів і явищ. Це пізнання пов'язане із зверненням до самих речей і явищ як до джерела пізнання. Воно вимагає починати навчання, йдучи від живого споглядання. Звідси витікає принцип наочності навчання.

При цьому наочність, як і споглядання, розуміється широко і припускає залучення до пізнання  всіх (або різних) органів чуття.

Принцип наочності слід розглядати як віддзеркалення матеріалістичного характеру самого процесу навчання. Застосування цього принципу на практиці пов'язане або з безпосередніми відчуттями і сприйняттями, або з уявленнями предметів або процесів реальної дійсності, в основі яких лежить відтворення минулих відчуттів. Наочність навчання є однією із сторін взаємозв'язку учбового матеріалу і реальної дійсності в свідомості учня.

2. Розділ теоретичний.

    2.1 Становлення та розвиток принципу наочності.

 

   На ранніх етапах розвитку людського суспільства навчання здійснювалося за рахунок наслідування дорослим, копіювання дітьми практичних дій дорослої людини. Ця найпростіша форма навчання зберігається і у наші дні завдяки її надійності, результативності.

З накопиченням людством занань, появою книг, розвитком виробництва  зміст навчання значно ускладнюється.

 Відвіку філософи і педегоги думали про те, як полегшити пізнавальну працю школярів. У стародавньому Єгипті, Греції, Римі, на Русі застосовували наочні приладдя як засіб, що поліпшує навчання школярів. Проте не було педагогічної теорії, принципу їх використання.

Одним з перших в історії педагогіки почав оформлятися принцип наочності.

Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Я.А.Коменський обґрунтував принцип наочності як основу успішності усякого навчання. Він дав чітке формулювання в своєму відомому «золотому правилі» дидактики: все, що можливо, надавати для сприйняття відчуттям: видиме для сприйняття зором; чутне – слухом; запахи – нюхом; підлягаюче смаку – смаком; доступне дотику – шляхом дотику. Якщо ж які-небудь предмети і явища можна відразу сприймати декількома відчуттями – надати декільком відчуттям.

  І.Г. Песталоцці показав необхідність поєднувати застосування наочності із спеціальним уявним формуванням понять, перетворив цей принцип на основний засіб навчання «…метод створив фундамент наочності для абстрактних понять про час і простір, дав поняттям найбільш плідну основу наочності, яку людський розум спроможен був знайти для цієї мети.»

Фребель доповнив погляди Песталоцці, звернувши увагу на самий зміст споглядання, на різні якості речей, що їх сприймають наші відчуття (кольори, звук, твердість тощо).

 На початку XIX століття Й.Гербартом було науково обґрунтовано і описано пояснювальне - ілюстративне навчання, яке як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно.

 Значнім кроком вперед в розробці наочності навчання є наукові і учбові книги К.Д.Ушинського, він надав більш глибоке психологічне обґрунтування принципу наочності. Він писав, що дитина мислить конкретними подобами, тому опора на чуттєве пізнання є необхідною умовою навчання.

Л. В. Занков детально вивчив можливі варіанти поєднання слова і наочності.

У досвіді В.Ф.Шаталова велику роль грають замальовки – так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображений головний сенс того або іншого факту або явища.

 О.А. Смирнова у своїй публікації  зазначила: «... у більшості людей  найбільшою чутливістю володіють  органи зору, вони пропускають  у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху. Інформація, що надходить у мозок з органів зору по оптичному каналу, не вимагає значного перекодування, вона залишається в пам'яті легко, швидко й міцно» .

  У сучасній дидактиці наочність  розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття.

Діяльність учителя полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє учитель, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.

 

2.2. Основні положення і  функції принципу наочності:

 

Принцип (від латів. слова principium — основа, першооснова) — керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, поведінці і ін. Принципом навчання називають одну з початкових вимог до процесу навчання, витікаючу із закономірностей його ефективної організації. Принципами навчання (принципами дидактики) називають певну систему початкових, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

Сутність принципу наочності – це збагачення почуттєвого сприйняття, що є вихідним для розумової діяльності. При оволодінні знаннями ми виходимо від самого предмета, чіткого уявлення про нього, від явища чи дії, а потім переходимо до узагальнень, висновків, понять.

Наочність навчання обумовлюється рядом чинників:

Перший. Наочність навчання є для учнів джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Чуттєве пізнання як віддзеркалення навколишньої дійсності у відчуттях, сприйняттях, уявах, конкретному образному мисленні може займати в розвитку учня самостійне значення або бути засобом формування абстракцій.

У першому випадку накопичення різноманіття чуттєвих образів їх систематизація і узагальнення є метою навчання. Учень отримує нові знання, які сприяють його загальноосвітньому розвитку, наприклад, уявлення про тварин і рослини, про музику, живопис, про працю і побут людини.

У іншому випадку чуттєві образи розглядаються як засіб, сприяючий засвоєнню  законів, правил, тероії. Як тільки учні оволодівають поняттями, чуттєві образи забуваються, стають непотрібними. Напріклад, палички для рахунку необхідні в перші місяці навчання першокласників. Як тільки сформуються математичні операції рахунку, учень не повинний думати про числа, представляючи палички.

Другий. Психологічні основи наочності полягають в тому, що в свідомості людини вирішальну роль грають відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для думання. К.Д.Ушинський відзначав, що знання будуть тим повніше і міцніше, ніж великою кількістю органів чуття вони сприймаються: "Чим більше оргаів нашого чуття бере участь у сприйнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються".

Третій. Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. Поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми легше, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються, і явищ.

Четвертий. Наочність підвищує інтерес до учіння робить його більш легким. К.Д.Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх  зльоту".

Під наочністю розуміється організація чуттєвого пізнання учня, яка виходить з принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нової теми, учні йдуть до достовірних знань, звертаючись до самих предметів і явищ як джерела пізнання.

У доладному процесі переходу думання від конкретного до абстрактного чуттєві образи займають різне місце залежно від учбового завдання.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як  джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій.

Візуальна інформація забезпечує однозначне трактування інформації при викладенні будь-якого матеріалу, опису дії, яка стосується виконання лабораторних чи практичних робіт.

 

2.3 Наочні методи навчання.

 

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і навчаючихся, діяльності, направленоїй на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Педагогікою накопичений багатий арсенал методів навчання. Усі їх можна підрозділити на декілька груп, застосовуючи певний принцип підходу до їх виділення. Оскільки методи навчання мають ряд сторін і можуть розглядатися у різних аспектах, то цілком природно існування декількох підходів до їх класифікації.

1. За джерелами передачі і характеру сприйняття інформації(С. І. Перовський, Е. Я. Голант, І. Т. Огородніков) - словесні (оповідь, бесіда, лекція та ін.), наочні (показ, демонстрація і ін.) і практичні (лабораторні роботи, твори та ін.).