Використання творів живопису у формуванні мовленнєвої компетентності дошкільників

 

 

 

Використання  творів живопису у формуванні мовленнєвої  компетентності дошкільників

Бакалаврська робота

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ………………………………………………….7

1.1. Спілкування як  специфічний вид дитячої діяльності………………………….7

1.2. Змістова характеристика  видів мовленнєвої компетенції  дошкільників……14

1.3. Твори живопису як засіб розвитку мовлення дітей дошкільного віку………18

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТВОРІВ ЖИВОПИСУ…………………………………………………………………………26

2.1. Особливості використання творів живопису в роботі з формування мовленнєвої компетенції дітей дошкільного віку…………………………………26

2.2. Лінгводидактична модель розвитку зв’язного мовлення дітей

старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації…………………………46

2.3. Поради вихователям щодо формування мовленнєвої компетентності дошкільників (на прикладі використання творів живопису)……………………..54

ВИСНОВКИ………………………………………………………….........................59

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….......................62

ДОДАТКИ………………………………………………………................................66

 

 

 

ВСТУП

 

У світовій науці на сьогоднішній день освітнє значення мистецтва  набуло соціокультурного змісту і стало  одним із провідних чинників розвитку особистості. Мистецтво дає людині унікальну можливість пережити чужий досвід, зберігаючи власну автономність.

У субсфері «Світ мистецтва» Базового компонента дошкільної освіти в Україні розкрито зміст освіти дошкільника за основними для цього віку видами мистецтва — образотворчим, музичним, театральним, літературним. Кожне з них саме по собі важливе для становлення особистості дошкільника, його художньо-естетичного розвитку, виховання основ смаку. Їхній синтез ще більше посилює, урізноманітнює вплив на дитину, розкриває перед нею життя в його різноманітності та красі.

Важливою складовою  системи естетичного виховання є мистецька діяльність дошкільника, яка об’єднує різні види образотворчої діяльності, а також словесну творчість. У ній узагальнено весь життєвий досвід дитини — чуттєвий, ціннісний, моральний, естетичний, пізнавальний, трудовий… Основна мета естетичного виховання — виховання культури почуттів — як естетичних і моральних, так і спеціальних (почуття лінії, форми, кольору, ритму, композиції, інтонації тощо).

Специфіка ознайомлення дошкільника з мистецтвом полягає  в обмеженості її технологічного аспекту, з одного боку, в поєднанні з буянням дитячої фантазії, нескінченним рядом художніх образів, із другого. Самобутність останніх визначає мистецьку цінність духовних і рукотворних витворів, становить суть дитячої творчості. Головне завдання — розвинути в дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «приймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури.

Тож послідовність навчально-виховного  впливу мистецтва має такий вигляд: виховання емоційно-чуттєвої сфери — засвоєння елементарної інформації — оволодіння уміннями та навичками.

Базовий компонент художньої  освіти (сфера “Культура”, субсфера “Мистецтво”) є вихідним для шкільної освітньої галузі “Художня культура”, в основі якої лежить принцип інтеґрації. Отже, мистецьку діяльність доцільно організовувати за принципом інтеґрації (гармонійного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фраґментів, живопису, поезії).

На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти одними з важливих завдань є формування мовленнєвої компетентності дитини-дошкільника та розвиток її творчих здібностей. Без виховання естетично грамотної людини, здатної розуміти й оцінювати мистецтво, без пробудження в дітей творчого початку неможливе становлення цільної, гармонійно розвиненої та творчо активної особистості.

Проблема сприйняття творів живопису є актуальною у світі зростаючу  роль мистецтва, як найважливішого кошти  естетичного виховання наступних  поколінь. Дослідження з цієї проблеми здійснювали як психологи (Л. З. Виготський, Д. А. Леонтьєв, Б. М.Теплов, З. Л. Рубінштейн), і педагоги (П. М.Якобсон) та ін.

Дослідженням З.М. Істоміної, Е.П. Короткової, Н.П. Орланової ефективним засобом  розвитку зв’язного мовлення дітей  дошкільного віку є твори живопису. Вони викликають у дітей бажання поговорити про зображену ситуацію, природу, персонаж, це наштовхує їх на розповідь, активізує досвід, у дітей з’являється потреба висловитись, розповісти про свої спостереження, враження. Відбувається складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовивід.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження «Використання творів живопису у формуванні мовленнєвої компетентності дошкільників».

Мета дослідження: розкрити методику використання творів живопису в процесі формування мовленнєвої компетентності дошкільників та розробити лінгводидактичну модель розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації.

Об'єкт дослідження – мовленнєва компетентність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – розвиток зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі складання розповідей за ілюстраціями.

Гіпотеза: використання творів живопису у педагогічному процесі сприяє формуванню мовленнєвої компетентності дошкільників.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні аспекти  формування мовленнєвої компетентності  дітей дошкільного віку.

2. Визначити значення та особливості використання творів живопису в роботі з розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

3. Визначити критерії розвитку зв’язного мовлення та провести дослідження рівнів і показників розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі складання розповідей за ілюстраціями.

4. Розробити і апробувати лінгводидактичну модель розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації.

5. Скласти поради вихователям щодо формування мовленнєвої компетентності дошкільників (на прикладі використання творів живопису).

Теоретичні  засади дослідження становили праці О.Білан, А.Богуш, Н.Гавриш, В.Гербової, Л.Зданевич,  К.Крутій, Г.Ляміної, Т.Маркова, Т.Науменко, Л.Олійник, Л.Павлова, Н.Погрібняк, О.Саприкіної, Л.Федоренко та ін. Лінгвістичні дослідження (О.Гвоздєв, М.Лісіна, Н.Рибніков, Т.Ушакова, С.Цейтлін, О.Шахнарович, Н.Швачкін, Н.Юр'єва та ін.). Психологічні аспекти -  Л.Виготський, П.Гальперін, Д.Ельконін, О.Леонтьєв, Г.Люблінська та ін.

Методи дослідження - теоретичні: вивчення, аналіз та узагальнення педагогічної, психолого-педагогічної і методичної літератури щодо становлення і розвитку мовлення дітей дошкільного віку; емпіричні: цілеспрямоване спостереження за мовленням дошкільнят; бесіда, аналіз навчально-виховних планів вихователів, програм, щодо визначення стану досліджуваної проблеми у практиці дошкільних закладів.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що одержані експериментальні результати розширюють і збагачують традиційні підходи до навчання дітей рідної мови на заняттях, тобто в навчально-мовленнєвій діяльності й презентують уявлення про додаткові потенційні педагогічні ресурси, які містять у собі твори живопису; розробці лінгводидактичної моделі розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації; конкретизації основних порад вихователям щодо розвитку мовлення дошкільників (на прикладі використання творів живопису).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (53 найменування) і додатків. Текст роботи викладено на 68 сторінках, містить 1 таблицю.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1. Спілкування  як специфічний вид дитячої  діяльності.

 

Характеризуючи розвиток дитини, Д. Ельконін відзначав, що для нього характерні періоди, які забезпечують засвоєння завдань, мотивів і норм стосунків між людьми, і на основі цього - розвиток потребово-мотиваційної сфери особистості дитини. Кожний такий період пов'язаний з певним типом провідної діяльності: у віці немовляти - безпосередньо-емоційне спілкування; в дошкільному - ігрова діяльність. Ці види діяльності реалізовуються в системі «дитина - суспільний дорослий».

У процесі досліджень дитячої психології було розроблено теорію спілкування дітей раннього і дошкільного віку (Д. Ельконін, О. Запорожець, М. Лісіна). Згідно з цією теорією, спілкування висвітлюється як специфічний вид дитячої діяльності. Процеси спілкування розглядаються як активні дії, через які дитина прагне передати іншим людям і отримати від них певну інформацію, встановити з тим, хто її оточує, необхідні для неї емоційно забарвлені стосунки, узгодити з ними свої дії, задовольнити матеріальні й духовні потреби.

Досліджуючи особливості спілкування дошкільників, О. Запорожець і М.Лісіна ввели у науковий обіг поняття «комунікативна діяльність», ними були досліджені взаємозв'язки між спілкуванням та іншими видами дитячої діяльності: руховою, ігровою, мовленнєвою. Найяскравішим прикладом переходу дій зі сфери спілкування в інші види психічної діяльності є виникнення мовлення з метою спілкування і в процесі його. Спілкування як діяльність має особливе значення, яке не зводиться до інших життєвих потреб дитини. Потреба у спілкуванні не природжена. Вона виникає, формується і функціонує в процесі безпосередньої взаємодії дитини з дорослими, які її оточують.

Дослідження, проведені з дітьми раннього віку (Г. Розенгарт-Пупко, Л. Благонадьожина, В. Ветрова, Д. Годовікова) свідчать, що малюки значну перевагу віддають впливам, здійсненим людиною. Пробудження у дитини потреби в спілкуванні відбувається під час контакту з матір'ю або іншим дорослим, який адресує їй свою любов і прихильність у вигляді посмішки, лагідного погляду, звертань, ніжних торкань, погладжування, лагідної розмови. Задоволення потреби у спілкуванні сприяє її зростанню, формуванню інтересу до спілкування з певним колом людей. Виникнення потреби у спілкуванні відбувається, на думку Л. Божович, на основі пізнавальної потреби або потреби в нових враженнях, яка ніколи не вдовольняється і тому визначає внутрішній зміст психічного розвитку [7].

Експериментальне дослідження виникнення і розвитку в дитини потреби у спілкуванні з дорослим було здійснено М. Лісіною. Наукові спостереження свідчать, що відразу після народження дитина ще не спілкується з дорослим: не відповідає на його звертання, звичайно, й сама не виявляє уваги до нього. Ці факти спростовують твердження про природжений характер потреби у спілкуванні. Внаслідок спеціального виховання, організації дорослим спілкування з дитиною наприкінці другого місяця життя немовля починає вступати у взаємодію з ним. У цей період дитина розвиває особливу активність - «комплекс пожвавлення», об'єктом якої є дорослий. У такий спосіб дитина намагається привернути увагу дорослого, щоб самій стати об'єктом його уваги й активності.

Для визначення сформованості комунікативної потреби у дитини М.Лісіною було виділено чотири критерії, одночасна наявність яких і свідчить про те, що у дитини вже сформувалася потреба у спілкуванні.

Перший критерій - це увага й інтерес дитини до дорослого. Він засвідчує спрямованість дитини на пізнання дорослого і той факт, що дорослий стає об'єктом особливої активності дитини.

Другий критерій - це емоційні вияви дитини, адресовані дорослому. В них розкривається оцінка дорослого дитиною, яка виражається у її ставленні до нього і знаннях про нього.

Третій критерій полягає в ініціативних діях дитини, спрямованих на те, щоб привернути увагу дорослого, виявити себе перед ним. У цій поведінці пробуджується прагнення дитини оцінити свої можливості шляхом реакції дорослого на її дії. Означений критерій є ніби дзеркальним відображенням першого: тільки там об'єктом уваги був дорослий, а тепер ним хоче стати дитина.

Четвертий критерій - це чутливість дитини до ставлення дорослого, в якій виявляється сприйняття нею тієї оцінки, яку дає їй дорослий. Зазначені критерії виникають не одразу, а поступово, що свідчить про поетапний характер формування потреби у спілкуванні. Будь-який критерій, виявлений окремо, недостатній для встановлення сформованості у дитини потреби у спілкуванні. Потреба у мовленнєвому спілкуванні, за Л. Виготським, розвивається протягом усього періоду віку немовлят і є однією з найважливіших передумов для появи першого усвідомленого слова. Якщо ця потреба не настала, то спостерігається затримка мовленнєвого розвитку.

На підставі досліджень процесів розвитку в дітей первинної комунікативної потреби М. Лісіна стверджує, що ця потреба формується на основі досвіду взаємодії дитини з людьми, що її оточують. Особливого значення при цьому набуває соціальна поведінка дорослого, який від початку ставиться до дитини як до суб'єкта спілкування, тобто як до рівноправного партнера, і водночас стимулює її до оволодіння комунікативними навичками.

У процесі досліджень М. Лісіна виокремила чотири етапи розвитку змісту потреби у спілкуванні дитини з дорослим. Зміст першого етапу передбачає потребу в увазі й доброзичливості дорослого. Для цього етапу характерні малодиференційований образ дорослого і невиразне відчуття самого себе. На другому - її зміст збагачується потребою у співробітництві з дорослим, в його співучасті. На підставі цього у дитини формується диференційований образ дорослого: вона починає розрізняти знайомих і незнайомих. Третій етап передбачає подальше збагачення змісту потреби у спілкуванні, а саме: розвиток у дитини потреби в повазі. Для цього періоду характерне збагачення образу дорослого новими і стійкими рисами з одночасним збагаченням уяви дитини про себе, загострюється її чутливість до оцінки дорослого. Четвертий етан є вищим рівнем розвитку потреби у спілкуванні - його змістом стає потреба у взаєморозумінні з дорослим і співпереживанні. Він характеризується наближенням дитини до правильного самооцінювання, образ дорослого набуває у цьому разі особливої повноти й чіткості. Щоразу при переході дитини до нового етапу попередні змістові характеристики потреби не зникають, а виступають як складові нового, складнішого цілого. На підставі досліджень М.Лісіна дійшла важливого висновку, що спілкування і потреба у спілкуванні конституюються майже одночасно, а вихідним пунктом в обох випадках слугує виокремлення дорослого як об'єкта особливої активності дитини [5].