Виховання моральних особливостей моллодших школярів

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………….…………………………….3

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ………………………………………………………………………………...8

1.1. З історії дослідження проблеми морального виховання…………………...8

1.2. Теоретичні засади морального  виховання……………………………………14

 

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ У ШКОЛІ………………..30

2.1. Моральне виховання у сім’ї……………………………………………………...30

2.2. Моральне виховання у колективі………………….……………………….…...43

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………..49

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………….51

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………..55

 

 

ВСТУП

На сучасному етапі розбудови державності України, переходу її до ринкових відносин проблема моралі набуває особливого значення. Вона обумовлена появою нових суспільних відносин, які вимагають й формування особистості відповідного типу, особистості, якій би були притаманні гуманність, чесність, милосердя, совість, порядність, повага до людей, відповідальність та інші, дефіцит яких зараз відчувається у багатьох громадян нашої держави.

У сучасній психології загальновизнано, що моральні властивості особистості будуються на основі інтелектуально-емоційних зв'язків, як особистість обов’язковий компонент морального знання і відповідного почуття. Між знанням норм і усвідомленням їх – істотне розходження. Усвідомлення зв'язане з переживанням. О.Леонтьєв підкреслював, що усвідомлення означає, який зміст сама людина вкладає в дане явище, а не знання їм даного явища.

Необхідна ланка в процесі морального виховання – моральна освіта, мета як повідомити учню сукупність знань про моральні принципи і норми суспільства, якими  вона повинна опанувати. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм прямо зв’язано з усвідомленням зразків морального поводження і сприяє формуванню моральних оцінок вчинків.

Моральне виховання носить загальний характер, тому що об’єктом морального регулювання є область відносин особистості і суспільства. Для здійснення будь-якої суспільно корисної діяльності суб’єкт повинний мати сукупність моральних якостей. Підготовка людини до будь-якої діяльності повинна ґрунтуватися на формуванні моральних якостей особистості. Тому моральне виховання в школі спрямовано в першу чергу на формування такої сукупності моральних якостей, що необхідна для виконання будь-якої соціальної діяльності, і насамперед навчальної і трудової.

Виховуючи розум і волю учня, вчитель весь час повинний мати на увазі і моральний результат своїх зусиль. Формуючи моральні уявлення і мотиви поводження, систему моральних цінностей, духовні потреби, педагог разом з тим впливає на всі сторони особистості і вирішує задачі ідейно-політичного, розумового, трудового, естетичного виховання.

Цілісного вивчення проблеми формування моральних якостей, особливо у віковому аспекті, на наш погляд, і досі бракує. Виконані дослідження, у переважній більшості, аналізують моральну свідомість та самосвідомість як елементи загального процесу морального розвитку, не виокремлюючи їх у самостійний об’єкт наукового вивчення. До того ж, однією з особливостей означених вище робіт є їх зорієнтованість на два вікові періоди: дошкільний та підлітковий. Позитивно сприймаючи існуючу стратегію розробки проблеми (акцентування уваги на періоди найбільш кардинальних змін у сфері морального становлення), зазначимо, що за цих умов порушується принцип системності і цілісності наукового аналізу. Поза увагою вчених залишаються закономірності розвитку моральних якостей у період молодшого шкільного віку. Період, що завершує епоху дитинства, започатковує надзвичайно відповідальний, наповнений суперечностями  етап особистісного становлення. За своєю психологічною сутністю молодший шкільний вік належить до відносно стабільних періодів життя, що характеризуються порівняно більшою плавністю та узгодженістю процесів. Його важливим надбанням є інтенсивний розвиток когнітивно-мотиваційних основ психіки, що забезпечують формування нового погляду на систему морально-етичних приписів.

Можна прогнозувати, що саме у цей період відбуваються важливі зміни в розвитку моральних аспектів індивідуальної свідомості дітей. Від пасивного підкорення вони переходять до усвідомленого прийняття соціальних вимог, виокремлення сутності моральних норм, їх інтеріоризації та екстеріоризації на поведінковому рівні. Значущість проблеми й недостатній ступінь її розробки зумовили вибір напряму наукового пошуку.

До феномену моральних якостей вчені звертаються при дослідженні  цілого спектру проблем: суб’єктивного фактору установки (А. Прангішвілі, І. Бжалава та ін.), вищих соціогенних потреб (О. Чхартішвілі, Н. Рогава та ін.), інтегральної характеристики морального розвитку (Г. Мусаелян, Ю. Шаров), формування переконань (І. Лернер, О. Бондаревська, І. Сисоєнко та ін.), формування моральної спрямованості особистості, соціальної активності (З. Васильєва, М. Казакіна, Т. Коннікова, Т. Мальковська та ін.).

Вагомий внесок у розв’язання проблеми морального виховання особистості зробили Б. Кобзар, В. Котирло, М. Ю.Приходько, Ю. Руденко та ін.

Шляхи, засоби і методи формування моральних взаємовідносин у процесі спільної діяльності учнів висвітлюються в роботах В. Білоусової, К. Гавриловець, В. Киричок, Н. Рєпи та ін.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні методики особливостей  формування моральних якостей молодших школярів.

Задача дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми морального виховання молодших школярів у науковій психолого-педагогічній літературі.
2. Дослідити педагогічні умови виховання моральних якостей  учнів молодшого шкільного віку.
3. Вивчити шляхи морального виховання молодших школярів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

РОЗДІЛ І

ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

В ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

 

1.1. З історії дослідження проблеми морального виховання

Виховний процес у своєму історичному поступі завжди певним чином був пов’язаний з філософською проблематикою, яка осмислювала на відповідному світоглядному рівні ставлення людини в світі, сутність культури, вихідні цінності буття людини в світі, співвідношення її свободи і відповідальності, форми й типи людської ментальності. Характер вирішення цієї проблематики визначав і типи виховних процесів, на основі яких формувалась і розвивалась особистість.

Соціальна значущість особистості із прадавніх часів хвилювали філософів, педагогів, природознавців. Ще в давньогрецькій літературі можна натрапити на характеристику особистості (поема Аполлонія Родоського «Аргонавти», поема Гомера «Іліада»), де вихователь міфічних героїв Ясона і Ахіла кентавр Хірон наділяється якостями глибинного мислення, непересічного інтелекту, мужності, хоробрості, правдивості, чесності, естетичними засадами.

В історії педагогіки афінська система виховання залишила слід як провідниця високої духовної культури, форпост формування гармонійної людини, визначальними якостями якої були моральна чистота, духовне багатство та фізична досконалість. Демократичний афінський лад породив образ ідеальної людини, яка уособлювала гармонію фізичного розвитку та розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання [4].

Мистецтво періоду розквіту афінської демократії (середина V ст. до н.е.) нерідко давало яскраві зразки, що підтверджували тезу про необхідність морального виховання, одним із результатів якого було вміння розрізняти добро і зло. Так, Софокл у своїй трагедії «Антігона» стверджував: «Недаремно славне мовить прислів’я мудре: Хто лихе вважає добрим, того вже ведуть боги на манівці безтямні,– недовго йому чекають тягарів недолі.»

У Сократа моральне виховання невід’ємно пов’язане з самовихованням, оскільки формування переконань передбачає довгочасну працю над собою. Самовдосконалення особистості філософ розумів як процес, що триває протягом усього свідомого життя. Ксенофонт наводить такі слова Сократа: «Краще за всіх живе, я гадаю, той, хто більше за всіх піклується про те, щоб ставати якомога кращим, а приємніше за всіх – хто більше усвідомлює, що він стає кращим».

Видатний філософ тих часів Платон, своє бачення системи виховання дітей і молоді в умовах рабовласницького суспільства окреслив у творах «Держава», «Закони» та «Протагор», де викладено багато думок щодо виховання дітей, розширення навчальних програм, створення державної системи виховання, освіти для дорослих членів суспільства і самовдосконалення людини протягом життя [4,8].

Аристотель у своєму етичному трактаті «Нікомахова етика» писав, що метою моралі є навчити людину стати моральною, а разом з тим і щасливою.

Згідно з філософсько-педагогічною системою Платона і Аристотеля, виховання має бути орієнтоване на розвиток гармонійної особистості, що естетичне і моральне виховання є свідченням гармонії, реальні вияви якої спостерігаються у спорті, астрономії, математиці та граматиці .

Представники стоїцизму навпаки визнавали нездійсненність морального ідеалу, відображаючи складні суперечливі процеси, властиві суспільству періоду розпаду античного світу.

Посідоній, представник Середньої Стої, розглядав доброчесність як результат засвоєння наук, і як наслідок формування звичок. Діоген Лаертський із цього приводу зазначає: «Посідоній не вважає, що для щастя достатньо однієї чесноти, а вважають, що потрібне і здоров’я, і грошові витрати, й сила.» [8].

Представники Пізньої Стої (Сенека, Епіктет і Марк Аврелій) посилюють індивідуалістичні мотиви, закликають до самоізоляції від світу, який погрузнув у розпусті. «Люди повсюди шукають утіх,– писав Сенека,— кожний порок б’є через край. Жадоба до розкошів скочується до зажерливості; чесність у забутті; що обіцяє приємну нагороду, того не соромляться...»

Отже, для пізнього стоїцизму характерне посилення моралістичного сприйняття світу в цілому. Необхідність морального самовдосконалення Сенека виводив із факту єдності божественного, природного і людського, мораль при цьому виступає особливою якістю людської природи, яку необхідно зміцнювати й розвивати, щоб виробити в собі здатність протистояти впливові зовнішніх житейських мотивів [4,8].

Таке трактування морального самовдосконалення, що набуває релігійного забарвлення, підготували в подальшому синтез етичних і християнських ідей. Значною віхою на цьому шляху було етичне вчення одного з найвідоміших християнських мислителів Августина Аврелія, де людина опору знаходить у Богові. У християнському світі загальнолюдські вартості були виокремленні у біблії як заповіді Божі [5].

Проблеми морального виховання доби Ренесансу висвітлені гуманізмом. Об’єктом вивчення стає людина і все людське, замість середньовічного «божественного».

Основне обґрунтування моралі, моральності та етики, належить Канту. Він визначив, що мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля особистості є автономною. Морально-позитивного значення вона набуває завдяки лише її узгодженості з вищим моральним законом.

На відміну від Канта, Гегель відрізняв і розмежовував поняття моралі і моральності. За Гегелем, мораль — обмеження діяльності сферою духу, а моральність — інша, друга природа людини, її сутність — підпорядкування особистості державним інтересам [4,5].

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробив англійський філософ, просвітитель і педагог Д. Локк. Локківська концепція морального виховання спрямовувала на виконання пріоритетного завдання - формування високоморальної людини, громадянина, здатної утверджувати моральні ідеали.

Ґрунтовну розробку процес морального виховання дістав в етиці Дж. Дьюї, яка є осердям його соціальної педагогіки. Вчений виходив насамперед із морального досвіду людського життя. Суть і характер моральних норм, принципів і настанов визначаються їх інструментальною здатністю забезпечувати досягнення бажаної мети.

Опоненти Дж. Дьюї, Л. Кольберг і Р. Мейє, характеризують таку моральну позицію як етичний релятивізм, згідно з яким немає й не може бути загальних моральних цінностей і кожний має керуватися власним розумінням моральних принципів або власним почуттям [4].

Обґрунтування ідеалу національної освіти належить К. Ушинському, де важливе місце займають питання виховання, у яких він спирався на ідею гармонійного розвитку особистості. Гармонійно розвинутою він вважав людину, у якої поєднанні розумова зрілість, моральна досконалість, фізична і естетична розвиненість. Головним, К. Ушинський, вважав моральне виховання: «Ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив моральний складає головне завдання виховання, більш важливе, ніж розвиток розуму і наповнення голови знаннями.» [5].

Українська система виховання належить до давніх педагогічних традицій нашого народу. Проблемам морального виховання присвячені праці таких видатних українських педагогів, як Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, О. Духнович [2, 5, 6].

У своїх працях «Виховний ідеал», «Виховання любові до Батьківщини», «Виховання волі і характеру», «Тіловиховання як виховання волі і характеру», «Виховна роль мистецтва», «Основи естетичного виховання» та ін. Г. Ващенко, зокрема, обґрунтував власну педагогічну систему. В основу виховання української молоді професор Г. Ващенко ставить загальнолюдські й національні цінності, виплекані народом протягом віків [6].