Шпаргалка по "История педагогики"

1.Виховання в первіснообщиному  суспільстві.

Однією з характерних  особливостей людського суспільства  є те, що кожне нове покоління  людей, використовуючи досвід попередніх поколінь, продовжує його розвивати  й удосконалювати далі на основі життєвого  досвіду. Це стосується і виховання. Джерелом сучасних знань про виховання  у найдавніші часи є археологічні знахідки, дослідження етнографів, мовознавців, антропологів. Значне місце  в розумовому й моральному вихованні  дітей займала народні творчість, яка складалася на відповідному етапі  суспільного розвитку: міфи, легенди, перекази. Так виховання стало  сферою діяльності й свідомої людини. Можна сказати, що виховувало саме життя. Природне середовище жадало від людини тільки такої поведінки і дії, які допомагали б їй вижити. Виховання  у первісному суспільстві здійснювалося  разом з боротьбою за виживання  і вимагало постійного засвоєння  ряду життєво необхідних навичок, умінь, обрядів. Будь – які види самообмеження  з якими зіштовхувалася дитина, були колективними й мали обов’язковий характер. У цьому типі виховання є унікальний досвід прагнення людини від невміння до вміння, від незнання до знання. 

Виховання виникло в первіснообщинному  суспільстві в період появи перших елементарних знарядь праці, виникнення мисливства й рибальства,И що зумовило потребу передачі умінь і навичок  людської діяльності підростаючому поколінню. Воно здійснювалося головним чином в процесі залучення дітей до повсякденної праці дорослих. Виховання була однаковим для всіх, безкласовим, з деякою диференціацією для хлопчиків і дівчаток. Деяке уявлення про виховання у первіснообщинному ладі можна мати, простеживши особливості виховання дітей у племенах, які жили значно пізніше, але перебували на низькому рівні духовного розвитку. Зміст і характер виховання   дітей визначалися умовами життя та виробничою діяльністю дорослих. З подальшим розвитком суспільства порушується рівність у виховання, цілі і зміст виховання стають неоднаковими для різних станів населення, виховання починає ділитися на розумове, трудове. Розумове виховання стає привілеєм жерців, вождів, старійшин, а бідне населення обмежувалось переважно трудовим вихованням.

2. Дидактичні погляди  В.О. Сухомлинського.

3.Виховання і навчання в країнах Стародавнього Сходу.

Початок історії школи  та виховання як окремого напрямку суспільної діяльності належить до епохи  цивілізації Стародавнього Сходу. У таких країнах як Індія, Китай, Єгипет у процесі трудової діяльності було зроблено значний внесок у розвиток науки й техніки (будівництво  каналів, храмів). Перші едубби винкли в династіях писарів,а потім  храмах і палацах. Пізніше едубби перетворилися на центри культури та освіти й здобули автономію. Тут  переважали традиції патріархально-сімейної ремісничої освіти й учнівства, а  виховання стало батьківським обов’язком. Значне місце відводилося учителеві, в обов’язки його входило виготовлення табличок – модулів, з яких після заучування учні переписували вправи. У окремих едуббах були окремі вчителі письма, лічби, малювання та інших предметів. Навчання платне, а розмір плати залежав від авторитету вчителя. Універсальними прийомами навчання стали заучування і переписування. Урок складався із запам’ятовування і копіювання табличок – модулів у таблички – вправи, де письмо перевіряв вчитель. Пізніше практикувалися вправи на зразок диктантів. Зароджувались і нові методи навчання: бесіди вчителя з учнем, переказ учнем прочитаного та інші. Програма навчання була переважно світською. Вивчали дві мови: аркадську та шумерську. Освіта й виховання в долині Інда склалася під впливом релігійної ідеології брахманізму та буддизму. Появлялися своєрідні сімейні школи, де чоловіки навчали молодь, усно передаючи знання. Серед предметів переважали граматика, фонетика, етимологія. Буддизм проголошував рівність кожного від народження. Головним завданням виховання було вдосконалення людської душі, яку варто позбавити світських втіх через процес самопізнання та самовдосконалення. Елементарну освіту учні здобували в релігійних школах та світських навчальних закладах. Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки, тобто заучування текстів. Потрібні тексти учням диктував учитель. Найбільшої слави здобула вища школа у Наланді: тут навчалося близько 8 тис. студентів, працювало понад 1,5 тис. викладачів. У китаї освіту здобували в приватних та державних школах, які готували чиновників. Численні грамотії набирали собі учнів передаючи їм не тільки знання, а й свої погляди на життя та суспільну мораль. Грамотний китаєць мав вивчити щонайменше 7 тис. ієрогліфів які розташовувалися вертикальними стовпчиками згори донизу. Уміння користуватися ієрогліфікою передавалося спадково. Китай належить до стародавніх цивілізацій, де були зроблені перші спроби теоретично осмислити процес виховання та освіти. Найбільший вплив на розвиток педагогічної думки Стародавнього Китаю мав Конфуцій і його послідовники.

4.Життя та педагогічна  діяльність В.О. Сухомлинського.

Василь Олександрович Сухомлинський  народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області .Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання. З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи" у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".

У 50-х роках В.Сухомлинський написав  ще кілька монографій:

"Педагогічний колектив середньої  школи", "Виховання патріотизму у школярів", "Виховання комуністичного ставлення до праці".

Починаючи з 1960 р., виходять з друку  його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня  школа ".

У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович  готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина". Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у Д.969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом  Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого спиш "Батьківщина в серці" та "Батьківська педагогіка", які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича  не стало.

НАВЧАННЯ Й  ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 6-РІЧНОГО ВІКУ

У 1951 році, як писав В.Сухомлинський  у книзі "Серце віддаю дітям", пін розпочав навчання шестирічних  першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогічні пошуки вчених. Однак, на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений називав свій експеримент  підготовкою дітей до систематичного навчання. Однак навіть короткий аналіз "інколи радості" дозволяє вважати, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційна збудливість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки "живої думки".

Звичайно, спостереження  дітей у навчанні достатньо використовували Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчута. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати и емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. Подібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків.

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В.Сухомлинський, природно, с новатором. Тому у Павлиській школі  вперше у ті роки була обладнана  дитяча кімната казки. При цьому  кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті  казки накопичувався позитивній досвід дітей, на основі якого дітей  спонукали до усною складання  казок. Загалом ця робота у Павлиші  продовжувалась до 7-го класу (старші школярі  щорічно складали не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. Положення та досвід вченого у цьому. В.

СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ ОСОБИСТОСТІ

Новаторським за своєю  суттю є положення педагога про  гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).

В.Сухомлинському вдалося  його замінити нонконформістським, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. .Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей, продовжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зростання.

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи  поряд із загальними категоріями  стики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до приграми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи.

5. Теорія та практика античного виховання: Спартанська та Афінська системи виховання.

Новий етап в історії виховання  і педагогічної думки рабовласницького суспільства був пов’язаний з  виникненням античної цивілізації. Виховання в усіх рабовласницьких  державах мало класовий характер і  відображало інтереси панівних верств населення. Ідеальні герої грецького  епосу – Геракл, Гектор, Ахілл, Одисей.

Спартанська система виховання: у  результаті завойовницьких війн значна частина населення у Спарті була перетворена на прикріплених до землі  рабів-ілотів. У Спарті 9 тис. сімей  панівної верхівки країни мали в покорі 250 тисяч підлеглого населення. Рабів  у Стародавній Греції, зокрема  в Спарті, рабовласники вважали’’знаряддям, що вміє говорити’’; вони були позбавлені всіх людських прав, зокрема й права на освіту. Спартанське виховання було державним : з 7 років частково, а з 12 років повністю хлопчики були відірвані від родини й до 30 років проводили життя в агелах – державних закладах, а потім – в казармах. Спартанське виховання мало своєю метою підготовити міцних, дисциплінованих, загартованих воїнів. Уже одразу після народження дітей піддавали жорсткому відбору: слабких прирікали на смерть. Хлопців начали володіти зброєю, розвивати силу, витривалість. Кожен рік навчання закінчувався публічним випробуванням – шмаганням. Афінське виховання відрізнялося від спартанського. В Афінах широкого розвитку набули різні ремесла й торгівля, наука й мистецтво. Установилась рабовласницька демократія. Кожен афінський громадянини вважався здатним брати участь у народних зборах. Таким чином, афінянин протягом свого життя кілька разів був посадовою особою. Зробити людину гарною і тілом, і душею – головне завдання афінського виховання. Система афінського виховання була такою: навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів, палестрі ( школа боротьби). Навчання здійснювалось лише у школі. Займалися переважно наукою, мистецтвом, фізичним удосконаленням.  Навчання дітей привілейованих батьків полягало в поєднанні розумового, морального та естетичного виховання. Трудового виховання не існувало. Афінська система виховання була розрахована на те, щоб не допустити дітей нижчих верств до освіти. Дівчатка школу не відвідували, тому їх виховання проходило в сім’ї.  – в жіночій частині дому.

6. Життя та педагогічна діяльність А.С.Макаренка.

Ото ж народився А.С.Макаренко  в Україні в м. Білопіллі Сумського  повіту, Харківської губернії 13 березня 1888 року в сім’ї маляра залізничних  майстерень. 
Після переїзду сім’я Макаренків у село Крюків (Полтавщина) навчається у Крюківському 4-класному училищі, після закінчення якого навчається на однорідних педагогічних курсах у цьому ж Крюківському училищі. 
В 1905 році А.С.Макаренко закінчив педкурси і, як вчитель початкових класів, був направлений працювати у Крюківське двокласне залізничне училище. 
Великий вплив на молодого вчителя мали революційні події 1905-1907 рр. та твори О.М.Горького. 
З самого початку педагогічної діяльності А.С.Макаренко показав себе здібним і ініціативним учителем. Він користувався авторитетом серед учнів, батьків, вчителів. 
У Крюківському училищі А.С.Макаренко працював 6 років (1905-1911рр). 
У 1911 році Антона Семеновича переводять у Долинське залізничне училище, що на Херсонщині. (справа в тому, що Макаренко різко покритикував завідуючого Крюківським училищем – безпардонного хабарника і монархіста). 
В 1911р. по 1914р. А.С.Макаренко працював у Долинському залізничному училищі – вчителем початкових класів. 
1914р. під впливом творів О.М.Горького А.С.Макаренко написав оповідання “Глупый день”, в якому намагався реалістично показати життя різних прошарків людей. 
Рукопис надіслав О.М.Горькому до дитячого та педагогічного колективу; 
2)    трудовому вихованню дітей; 
3) клубні та гуртковій роботі учнів; 
4)    проводить культурно-освітню роботу серед населення Італії і одержав негативну рецензію. “Рассказ у Вас, молодой человек, не вышел, попробуйте написать что-то другое”. 
Після цього А.С.Макаренко довго не брався “за перо”. 
У 1914р. А.С.Макаренко поступає на навчання до Полтавського вчительського інституту на філологічний факультет за фахом “російська мова та література”. 
Однак у зв’язку із початком першої світової війни А.С.Макаренко був мобілізований до війська. Протягом 1914-1917 рр. він перебував у діючій Російській армії. 
Проте за станом здоров’я (слабий зір) Макаренко А.С. був демобілізований з армії у 1917р. і продовжує навчатись у Полтавському вчительському інституті. 
При цьому він уже зрілою людиною досягає великих успіхів, багато читає, пише реферати… 
В червні 1917р. А.С.Макаренко закінчує інститут і одержує золоту медаль за педагогічний твір “Криза сучасної педагогіки”.  
По закінченні інституту А.С.Макаренко працює вчителем зразкової школи при Полтавському педінституті і по сумісництву виконує обов’язки секретаря канцелярії інституту. У 1937 р. А.С.Макаренко переїжджає до Москви, де займається літературною діяльністю. 
У 1937 р. виходить в світ А.С.Макаренко “Книга для батьків” він багато працює – пише і публікує науково-педагогічні статі і друкує у центральних газетах “Правді”, “Известие” тощо. 
А.С.Макаренко виступає з циклом лекцій по радіо та перед громадкістю, зустрічається з учителями та студентами вузів тощо. 
А.С.Макаренко був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора у 1939 р. в лютому місяці. 1 квітня 1939 р. А.С.Макаренко раптово помер у вагоні електрички від розриву серця. Встиг лише сказати, що він письменник А.С.Макаренко… поховано А.С.Макаренка на Новодевичем кладовищі… 
При житі та й в перші роки після смерті А.С.Макаренка не було визнано серед широких кіл інтелігенції та вчительства… 
Хоча А.С.Макаренко залишив багату педагогічну спадщину. 
Він написав понад 150 творів (романи, повість, оповідання, п’єси, сценарії, науково-публіцистичні статті тощо). 
Народи шанують пам’ять педагога і високо цінять його педагогічну спадщину.