Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

Особистість, будучи продуктом суспільного життя, в той же час є живим організмом. Відносини соціального і біологічного у формуванні та поведінці особистості надзвичайно складні і надають неоднакове вплив на неї на різних етапах розвитку людини, в різних ситуаціях і видах спілкування з іншими людьми. Так, сміливість може доходити до нерозсудливості, коли спонукається бажанням привернути до себе увагу (природна потреба у визнанні). Іншої людини сміливість спонукає йти назустріч життєвим труднощам, хоча про це ніхто, крім нього, не знає. Важливо бачити і ступінь вираженості якості. Надмірна ввічливість, наприклад, може межувати з підлабузництвом, послух - бути показником пасивного виконання вимог, байдужості, а непосидючість - свідчити про жвавості інтересу, швидкості переключення уваги і ін.

Особистість, за визначенням Л. с. Виготського, - це цілісна психічна система, яка виконує певні функції і виникає в людини, щоб обслуговувати ці функції. Основні функції особистості - творче освоєння громадського досвіду та включення людини в систему суспільних відносин. Всі сторони особистості виявляються тільки в діяльності та стосунках з іншими людьми. Особистість існує, виявляється і формується в діяльності та спілкуванні. Звідси і найважливіша характеристика особистості - соціальний вигляд людини, всіма своїми проявами пов'язаного з життям оточуючих його людей.

Існують відмінності і в розумінні сутності розвитку особистості. Метафізики розглядають розвиток як процес кількісного накопичення, як просте повторення, збільшення або зменшення досліджуваного явища. Послідовники діалектичного матеріалізму при вивченні цього питання розглядають розвиток як невід'ємна властивість природи, суспільства і мислення, як рух від нижчого до вищого, як народження нового і відмирання або перетворення старого.

При такому підході розвиток особистості являє собою єдиний биосоциальный процес, в якому відбуваються не тільки кількісні зміни, але і якісні перетворення. Ця складність зумовлена суперечливістю процесу розвитку. Більше того, саме суперечності між новим і старим, які виникають і долаються в процесі навчання і виховання, виступають рушійними силами розвитку особистості.

До таких суперечностей відносяться:

- протиріччя між новими  потребами, породжуваними діяльністю, та можливостями їх задоволення;

- протиріччя між зрослими  фізичними і духовними можливостями  дитини і старими, раніше сформованими  формами взаємовідносин та видами  діяльності;

- протиріччя між зростаючими  вимогами з боку суспільства, групи дорослих і наявним рівнем  розвитку особистості (Ст. Л. Крутецкий).

Названі протиріччя характерні для всіх віків, але набувають специфіку в залежності від віку, в якому проявляються. Дозвіл протиріч відбувається через формування більш високих рівнів діяльності. В результаті дитина переходить на вищий щабель свого розвитку. Потреба задовольняється, суперечність знімається. Але задоволена потреба породжує нову потребу, більш високого порядку. Одне протиріччя змінюється іншим - розвиток триває.

У процесі навчання і виховання загальні суперечності конкретизуються, набуваючи більш яскраві форми. Це протиріччя між вимогами до вихованців та їх підготовленістю до сприйняття і реалізації цих вимог; між виховними впливами і "опір матеріалу" (А. С. Макаренко). У педагогічному процесі проявляються також протиріччя, пов'язані з умовами розвитку суспільства, і протиріччя, що виникають як наслідок недоліків виховної роботи.

25. Поняття  колектив. Розвиток дитини в колективі Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.).

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать:

а) наявність загальної соціально значимої мети; б) спільна діяльність для досягнення мети; в) стосунки відповідальної залежності між членами колективу; г) наявність виборних керівних органів (органів самоврядування).

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамбль, гуртки), в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони, об’єднання за інтересами; д) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Функції колективу: а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; б) виховна – стає носієм моральних переконань; в) стимулювання – сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Входження особистості в соціум-Адаптація особистості в колективі- Індивідуалізація.- Інтеграція особистості в колективі.

Кожна з фаз соціального розвитку особистості в колективі має серйозні наслідки для її становлення і можливостей самореалізації. Завдання педагога полягає в тому, щоб сприяти створенню в дитячому колективі умов для доброї адаптації, індивідуалізації й інтеграції у ньому кожної особистості.

Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом:

а) особистість підкоряється колективу (конформізм);

б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

26. Зміст освіти. Професійна орієнтація школярів

Поняття про зміст освіти

Зміст освіти є конкретною відповіддю дидактики на питання "Що вчити?".

У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи . Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності.

Однак, у теорії і практиці навчання і виховання знання стали абсолютною цінністю і заступили собою саму людину. Це призвело до ідеологізації наукового ядра знань, їх академізму, ігнорування освітніх, духовних, культурних, життєвих потреб людини, її природної активності, через яку особистість зберігає і розвиває тенденцію до самовираження, самоствердження, формування власної позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція забезпечує розвиток не тільки особистості, а й суспільства.

Концепції цілісного розвитку особистості вперше з'явилися в епоху Відродження (ХУІП-ХІХ століття) у зв'язку з утвердженням ідей гуманізму. В організації навчання у нових школах Франції, Швейцарії, елітних школах у СІИЛ. Німеччині, Австрії реалізувалися: теорія В. де Фельтре. яка надавала дитині можливість вільного фізичного і розумового розвитку, теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, який пропонував у розвитку дитини йти за спонтанними проявами її досконалої природи; ідея Й.Г.Песталоцці про повний розвиток усіх сил людини шляхом залучення її до активної життєдіяльності. Ця теоретична основа дала змогу пов'язати навчання і виховання дитини з її природою, вільним розвитком, самореалізацією і самоствердженням. Ідея розвитку цілісної особистості, що мас загальнолюдський смисл, поступово стала в педагогіці домінуючою. Сьогодні вона визначає зміст сучасної освіти.

Етапи профорієнтаційної роботи зі школярами різного віку 2.І. Початковий (пропедевтичний) 2.2. Пізнавально-пошуковий (5—7 класи) 2.3. Базовий (визначальний) (8—9 (8—12) класи)

27. Роль біологічного і соціального факторів у формуванні особистості Біологічні особливості складають необхідну матеріальну основу особистості, без якої вона взагалі не може існувати. Природні передумови розвитку індивіда, тобто, його тілесна організація, нервова та ендокринна системи, особливості його фізичної організації значно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей. Але, біологічне, входячи до структури особистості людини, стає соціальним, оскільки переломлюється крізь соціально-психологічні риси людини, і надалі існує (психологічно) в соціальній формі.  
Наприклад, мозкова вроджена патологія породжує в індивіді, в структурі його індивідуальності біологічно обумовлені риси ( наприклад, особливості запамя”товування), але особистісними якостями вони стають або не стають в силу соціальної детермінації, тобто, залежно від того, як ці риси впливають на встановлення суб”єктом стосунків з оточуючим світом. Тому однакові патології у людей можуть призвести до формування різних особистісних характеристик залежно від того, у яких соціальних умовах розвивалась людина.  
Природні, органічні особливості і риси виступають у структурі особистості як соціально обумовлені її елементи. Природнє і соціальне утворюють єдність і не можуть бути механістично протиставлені один одному як самостійні незалежні підструктури особистості. Проте, вчені підкреслюють, що, у розвитку людини є ряд біологічних факторів, які підкорені виключно природнім закономірностям і не можуть бути істотно змінені соціальними впливами. Це, зокрема, стать, формування життєво важливих органів, статеве дозрівання, зміни фізіологічних процесів організму у різні вікові періоди. І ці біологічні особливості індивіда справляють вплив на психологічні особливості (наприклад, виникнення сексуальних емоцій у зв”язку із статевим дозріванням, але не раніше). Отже, індивідуальність людської особистості зберігає на собі відбиток своєї  природної, біологічної організації, а значить біологічні фактори також входять  до структури особистості.

28. Родинне  виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння. Співдружність школи і сім'ї - вимога сьогодення. 
Відомо, що  для успішного формування особистості дитини необхідна єдність школи і сім'ї.   Завдання родинно-сімейного виховання

• Виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;
• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;
• виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток, творчої працелюбності, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище;
• виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей;
• забезпечення умов для їхньої творчої практичної діяльності;
• забезпечення  духовної єдності  поколінь,  збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу;
• залучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів,  виховання в них національної свідомості і самосвідомості.

29. Визначення  діяльності - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленоїмети, що визначається потребою

В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд вагомих позитивних функцій.

Дія - це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання